Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №953/3929/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/3929/26 Головуючий 1 інстанції: Вітюк Р.В.

Провадження №33/818/1504/26 Доповідач: Шабельніков С.К.

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

при секретарі Гуржія І.В.,

за участю: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , -

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та призначено стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665 гривень 60 копійок.

Постановою встановлено, що 24 березня 2026 року о 10 годині 45 хвилин у м.Харкові, вул. Шевченка, 88, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, розширені зіниці, які не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря нарколога відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2026 року, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів зазначає, що судом першої інстанції було винесено постанову за відсутності належних та допустимих доказів, без їх оцінку в сукупності, що призвело до необґрунтованого встановлення суб`єкта правопорушення, що свідчить про порушення права на справедливий суд. Звертає увагу на те, що зупинка транспортного засобу відбулась через технічну несправність, про яку він дізнався від працівників поліції, однак жодних порушень правил маневрування чи динаміки руху, він не порушував. Вказує на те, що він готовим був пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою технічних засобів, однак, працівники поліції в категоричній формі наполягали виключно на проходженні огляду у медичному закладі. Після складання протоколу, він самостійно намагався пройти медичний огляд у спеціалізованих закладах, однак йому було відмовлено, у зв`язку з відсутністю супроводу працівників поліції, тому він здав аналізи у сертифікованій лабораторії ТОВ «ОН ЛАБ», яка має право проводити дослідження на вміст наркотичних, психотропних речовин та алкоголю, за результатами якого не виявлено жодних заборонених речовин. На думку апелянта, встановлені працівниками поліції ознаки як «виражена блідість» та «зіниці очей, що не реагують на світло», є виключно суб`єктивним оціночним судженням інспектора поліції, яке не підтверджене жодним медичним висновком чи спеціальним засобом вимірювання. Звертає увагу на те, що направлення складено із порушенням, оскільки у ньому зазначено лише дві ознаки, хоча в протоколі зазначено три. Апелянт зазначає, що процедура оформлення адміністративних матеріалів на місці зупинки тривала дві години, тобто таке тривале затримання з боку працівників поліції було спрямоване на створення перешкод для своєчасного проходження ним незалежного медичного огляду.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи ОСОБА_1 , який повністю підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши ці доводи та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Постанова судді згідно зі ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд при розгляді справи відносно ОСОБА_1 дотримався всіх вказаних вимог закону.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, внаслідок порушення ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху.

Так, згідно з п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є обов`язком водія, а не його правом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №622828 від 24 березня 2026 року, в якому зазначено про те, що 24 березня 2026 року о 10 годині 45 хвилин в м.Харкові по вул. Шевченка, 88, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, розширені зіниці, які не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря нарколога водій ОСОБА_1 відмовився під відеофіксацію, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

ОСОБА_1 був ознайомлений з відомостями цього протоколу, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі в графах: «Дата, час, місце розгляду адміністративної справи»; «Підпис особи, якій роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП та яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи:»; «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті правопорушення», де ОСОБА_1 написав свої пояснення; «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (зі змістом протоколу ознайомлений(а), копію протоколу отримав(ла), внесені про мене дані-правильні): ОСОБА_1 ) (арк.1).

У матеріалах справи міститься направлення на огляд водія до КНП ХОР «ОКНЛ» від 24 березня 2026 року, згідно з яким ОСОБА_1 під час події мав виражені ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: неприродна блідість, тремтіння пальців рук, розширені зіниці очей, що не реагують на світло. Огляд не проводився у зв`язку з відмовою водія (арк.4).

Також належить взяти до уваги, що згідно рапорту інспектора взводу 1 роти 2 батальйону 1 УПП в Харківській області ДПП, ст. лейтенанта поліції, Ю. Барбун, в якому зазначено про те, що 24 березня 2026 року екіпажем К-2101 у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 під час патрулювання було зупинено за порушення ПДР транспортний засіб ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якого під час спілкування були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: неприродна блідість, тремтіння пальців рук, розширені зіниці, що не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря -нарколога водій відмовився під відеофіксацію. Водій від керування відсторонений, транспортний засіб припаркований без порушень ПДР. Посвідчення водія не вилучалось, у зв`язку з тим, що водій ОСОБА_1 відмовився передавати в руки інспектору посвідчення водія, якого було зупинено за адресою: м.Харків, віл. Шевченка, буд.88. На водія ОСОБА_1 було складено постанову ЕНА 6896561 за ч.1 ст.126 КУпАП, та складено протокол ЕПР1 622828 за ч.1 ст.130 КУпАП, п.2.5 ПДР України. Подія фіксувалась на б/к 475001, 474449, 473177 (арк.6).

У матеріалах справи також міститься відеозапис події від 24 березня 2026 року за участю ОСОБА_1 (акр. 2), з якого вбачається, що на вимогу працівників поліції транспортний засіб із номерним знаком НОМЕР_1 здійснило зупинку. Працівники поліції представились, повідомили причину зупинки, а саме те, що не працюють стоп сигнали. Водій надав посвідчення водія, ним виявися ОСОБА_1 . У водія було відсутні реєстраційний документ на автомобіль і чинний страховий поліс. Під час спілкування з ОСОБА_1 працівники поліції виявили ознаки наркотичного сп`яніння, а саме блідість обличчя та тремтіння пальців рук, у зв`язку з чим останньому неодноразово було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у відповідному медичному закладі у лікаря нарколога. Однак, ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у відповідному медичному закладі, мотивуючи свою відмову недовірою до працівників поліції, а також тим, що він нічого не вживає, бажав пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу. Працівники поліції детально роз`яснили ОСОБА_1 наслідки відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку, а також права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП. Крім того, водію було повідомлено про те, що стосовно нього буде винесено постанову за ч.1 ст.126 КУпАП, а саме за відсутність страхового полісу та реєстраційного документу на транспортний засіб, а також складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у відповідному медичному закладі, та водія було відсторонено від подальшого керування транспортним засобом. Після складання відповідних матеріалів ОСОБА_1 ознайомили із постановою за ч.1 ст.126 КУпАП, яку останній підписав та отримав її копію. Крім того, працівники поліції ознайомили ОСОБА_1 із протоколом про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, в якому останній написав свої пояснення, підписав та отримав його копію.

Зазначений відеозапис відтворює обставини події, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, хід спілкування останнього з працівниками поліції, виявлення ознак наркотичного сп`яніння, законну вимогу працівника поліції на проходження в установленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, а також відмову водія від проходження зазначеного огляду у відповідному медичному закладі.

Крім того, вимога поліцейського про необхідність проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння була чіткою і зрозумілою для сприйняття, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було об`єктивних підстав для не проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, що, у свою чергу, свідчить про умисне бажання уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме відмова від вимоги поліцейського пройти в установленому порядку огляду на стан сп`яніння у медичному закладі є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, незалежно від того, чи був водій в стані наркотичного сп`яніння чи ні.

Поряд із цим, з метою об`єктивної перевірки всіх обставин справи, суд апеляційної інстанції викликав в судове засідання працівника поліції ОСОБА_2 , який складав протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , щоб з`ясувати обставини події, які він зафіксував в протоколі.

Однак, 07 вересня 2026 року до Харківського апеляційного суду надійшла заява від працівника поліції Вакуленка Д.М. про розгляд справи стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП без його участі, у зв`язку із службовою необхідністю, враховуючи його пояснення, в яких зазначено, що 24 березня 2026 року о 10 годині 45 хвилин а порушення Правил дорожнього руху на підставі ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» за адресою: м.Харків, вул. Шевченка, 88, було зупинено транспортний засіб ВАЗ 2107, під час проведення процесуальних дій у водія були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря нарколога, водій відмовився. ОСОБА_1 , особу якого встановлено за посвідченням водія, було роз`яснено права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.

Такі пояснення працівника поліції, вочевидь, узгоджуються з іншими фактичними відомостями, які містяться в матеріалах справи, що підтверджує обґрунтованість висновків та рішення суду першої інстанції щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Однак, ОСОБА_1 не скористався своєю процесуальною можливістю та не звернувся із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі.

Більш того, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 подавав заяву в порядку, передбаченим чинним КПК України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації цих матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків при складанні адміністративного матеріалу відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП.

Також стороною захисту не надано відомостей про те, що вони зверталися до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності працівників патрульної поліції.

Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не надала до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження їх версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, оскільки вони відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Стосовно доводів сторони захисту щодо неналежності та недопустимості доказів у справі, апеляційний суд зазначає наступне.

Приписами ст.251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Крім того, належить врахувати особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Норми статті 251 КУпАП встановлює характер джерел та змісту доказової інформації по справі, це «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Враховуючи викладене, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Отже, КУпАП не містить визначень щодо належності та допустимості доказів у справах про адміністративні правопорушення, а тому такі твердження апелянта щодо неналежності та недопустимості доказів у цій справі є необґрунтованими.

Посилання сторони захисту в апеляційній скарзі про відсутність підстав для зупинки транспортного засобу є необґрунтованими, оскільки як вбачається з рапорту працівника поліції, 24 березня 2026 року екіпажем К-2101 під час патрулювання було зупинено транспортний засіб ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 за порушення ПДР, у зв`язку з чим була складена постанова ЕНА 6896561 за ч.1 ст.126 КУпАП.

Із наявного відеозапису події за участю ОСОБА_1 вбачається, що при зупинці транспортного засобу працівником поліції було повідомлено причину зупинки транспортного засобу, за кермом якого перебував ОСОБА_1 , а саме непрацюючі стоп-сигнали.

Окрім того, слід зауважити, що правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, а саме незгода водія із причинами зупинки або ненадання працівниками поліції доказів вчинення правопорушення, не звільняє водія від обов`язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Разом з тим, належить також зазначити, що неправомірна зупинка транспортного засобу, за певних обставин, може бути підставою притягнення працівників поліції до відповідальності, встановлену законом та підлягають розгляду в окремому порядку.

Натомість, матеріали справи не містять відомостей щодо позитивного результату оскарження дій чи бездіяльності працівників поліції, причетних до складання цих матеріалів про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати необґрунтованими та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння не можуть бути прийняті до уваги, оскільки підстави вважати чи перебуває особа у стані сп`яніння відноситься до виключних повноважень працівників поліції, цьому кореспондує обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому законом порядку медичний огляд, що і було запропоновано останньому.

Підстави, умови та порядок проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння визначені ст.266 КУпАП, п.2.5 Правил дорожнього руху та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція).

За змістом цих нормативних документів водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти огляд з метою встановлення стану сп`яніння.

Відповідно до п.2 Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно з п.4 Розділу І вищенаведеної Інструкції вбачається, що ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Як вбачається з відомостей протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №622828 від 24 березня 2026 року, направлення на огляд водія транспортного засобу від 24 березня 2026 року та відомостей відеозапису, у ОСОБА_1 були наявні ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, розширені зіниці, які не реагують на світло.

Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному в Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти медичний огляд у відповідному медичному закладі на стан наркотичного сп`яніння.

Тобто в цьому випадку працівникам поліції достатньо наявності підстав вважати особу такою, що можливо перебуває у стані сп`яніння, що, в свою чергу, обумовлює законність вимоги поліцейських пройти відповідний огляд в медичному закладі.

З відомостей відеозапису події за участю ОСОБА_1 від 24 березня 2026 року вбачається, що працівники поліції при спілкуванні з водієм виявили у останнього ознаки наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим запропонували пройти огляд на стан сп`яніння у відповідному медичному закладі, на що останній відмовився.

Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а саме пройти відповідний огляд в установленому порядку. Крім того, водій транспортного засобу повинен своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.

З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп`яніння, чи відмовиться від нього, працівник поліції вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала таку згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров`я.

При цьому, посилання у протоколі на ознаки наркотичного сп`яніння, які є підставою для проведення відповідного огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, відповідає роз`ясненням, що містяться в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати у протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Поняття «виявлення у особи ознак сп`яніння» та «встановлення стану сп`яніння особи» є різними за своїм змістом. Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, тощо і саме ці ознаки є підставою для проходження огляду на стан сп`яніння (п.2.5 ПДР).

Виявлення ознак, із врахуванням вимог діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.

Таким чином, працівники поліції виконали всі необхідні дії, передбачені КУпАП та Інструкцією №1452/735, виявивши ознаки наркотичного сп`яніння у ОСОБА_1 , а відмова останнього від проходження огляду на стан сп`яніння не може свідчити про порушення працівниками поліції процедури такого огляду.

Доводи апелянта про те, що в порушення встановленого ст.266 КУпАП порядку проведення огляду, поліцейським не було йому запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, а відразу було запропоновано проїхати до медичного закладу, є необґрунтованими та не відповідають нормам законодавства, оскільки огляд на стан наркотичного сп`яніння здійснюється лише у лікаря-нарколога в закладі охорони здоров`я, куди поліцейський забезпечує доставку особи, яка має ознаки наркотичного сп`яніння.

Так, відповідно до вимог п. 12 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Згідно ч. 4 ст. 266 КУпАП, огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

Відповідно до п. 16 Розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку.

Тобто, визначення у водія стану наркотичного сп`яніння здійснюється лише в закладі охорони здоров`я, у присутності поліцейського, який доставив водія на огляд.

На відеозаписі події 24 березня 2026 року чітко зафіксована неодноразова відмова водія ОСОБА_1 від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп`яніння у медичному закладі, що підлягає встановленню під час розгляду даної справи, і підстав піддавати сумніву зміст даного відеозапису немає. На відеозаписі події, водій, відмовляючись від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп`яніння у медичному закладі, покликався на недовіру до працівників поліції.

Таким чином, поліцейські, вважаючи, що у ОСОБА_1 наявні ознаки наркотичного сп`яніння, запропонували останньому проїхати до найближчого закладу охорони здоров`я для проходження огляду у лікаря-нарколога, діючи у межах та у відповідності до вимог Інструкції. А, відтак, доводи сторони захисту в цій частині є безпідставними та розцінюються апеляційним судом як обраний спосіб захисту з метою уникнення відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту, що відповідно до направлення на огляд водія зазначені лише дві ознаки сп`яніння, проте в протоколі про адміністративне правопорушення також вказано ознаку сп`яніння – виражена блідість, не приймаються до уваги та спростовуються матеріалами справи, зокрема, на аркуші справи №4 міститься направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 24 березня 2026 року, де зазначено, що у ОСОБА_1 виявлені ознаки наркотичного сп`яніння, а саме неприродна блідість, тремтіння пальців рук, розширені зіниці очей, що не реагують на світло, як і в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №622828.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що направлення на огляд має правове значення для лікаря медичної установи, який у випадку наявності такого направлення повинен провести огляд. Крім того, з матеріалів справи об`єктивно вбачається, що ОСОБА_1 взагалі відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в установленому законом порядку, що є порушенням вимог п.2.5 ПДР та самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що, з огляду на ситуацію в країні, він не довіряв працівникам поліції, також є необґрунтованими, оскільки сторона захисту не наводить будь-яких фактичних відомостей щодо викликаної недовіри до працівників поліції з боку ОСОБА_1 . Відповідно до матеріалів відеозапису працівники поліції коректо вели спілкування з водієм, чітко, послідовно та зрозуміло наголошували на своїх законних вимогах, на які працівники поліції мали відповідні повноваження.

Крім того, матеріали провадження не містять будь-яких відомостей щодо неправомірних дій працівників поліції під час зупинки та складанні протоколу про адміністративне правопорушення, щодо оскарження цих дій, як і не містять результатів такого оскарження.

Твердження ОСОБА_1 про те, що він не перебував у стані наркотичного або алкогольного сп`яніння, що підтверджується результатами відповідних аналізів з медичного закладу ТОВ «ОН ЛАБ», то суд апеляційної інстанції не може взяти їх до уваги, оскільки ОСОБА_1 ставиться у провину саме відмова від проходження огляду водія на стан наркотичного сп`яніння в спеціалізованому медичному закладі, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Крім того, відповідно до Інструкції №1452-735 від 09 листопада 2015 року, зазначений медичний заклад не включений до переліку закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду на стан сп`яніння водіїв.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про наявність у його діях крайньої необхідності, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.

Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

На переконання апеляційного суду наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи не підпадають під критерії крайньої необхідності, оскільки не надано даних, що в момент вчинення правопорушення його життю, здоров`ю чи правам, або правам інших осіб загрожувала будь-яка реальна небезпека. З наявного в матеріалах справи відеозапису теж не можливо встановити інформацію про вчинення правопорушення в стані крайньої необхідності.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 про те, що він діяв у стані крайньої необхідності, не ґрунтується на вимогах закону та не спростовують наявності в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення права на захист під час розгляду справи в суді першої інстанції, то суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що в апеляційному розгляді особисто приймав участь у режимі відеоконференції ОСОБА_1 , при цьому сторона захисту не була позбавлена можливості надавати усні та письмові пояснення, заявляти відповідні клопотання, надавати докази та реалізувати інші права, які могли бути використані в суді першої інстанції, у тому самому обсязі. Разом з тим, стороною захисту не було надано будь-яких інших доказів, які б спростовували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Отже, будь-які обмеження, які сторона захисту могла зазнати, були компенсовані у межах апеляційного провадження, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що у цій справі було дотримано право ОСОБА_1 на захист, а також право на розгляд його справи компетентним та незалежним судом, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Належить також врахувати, що згідно довідки інспектора ВАП УПП в Харківській області ДПП, лейтенанта поліції, О. Букалової, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно облікової бази «ІПНП» має посвідчення водія серії НОМЕР_2 (арк.3), що свідчить про позитивне складення ним іспиту на знання вимог Правил дорожнього руху, а тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній знає Правила дорожнього руху, в тому числі п. 2.5.

Таким чином, апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо ігнорував Правила дорожнього руху, що також свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Отже, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху та вірно притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставною.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

У зв`язку з викладеним, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Київського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков