Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №402/564/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 402/564/25

провадження № 22-ц/4809/1318/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Піроговським Вадимом Федоровичем, на рішення Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2026 року у складі головуючого судді Бондаренка А. А.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції.

У травні 2025 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути із відповідача на свою користь матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 721 669, 36 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2023 року в справі №523/11337/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Первинна профспілкова організація Виробничого підрозділу «Незалежна профспілка працівників вагонної дільниці станції «Київ-Пасажирський», про скасування наказів, поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було задоволено повністю позовні вимоги ОСОБА_2 .

Визнано незаконним та скасовано наказ №481/ос від 21 червня 2019 року про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п.1 ст.41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника депо Виробничого підрозділу Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з дати звільнення.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 720 327 грн 36 коп.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати середнього заробітку за вимушений прогул за один місяць.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3 220 грн. 80 коп.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в справі №523/11337/19 рішення Суворовського районного суду м. Одеси залишено без змін, отже визнано остаточно, що наказ №481/ос від 21 червня 2019 року про звільнення ОСОБА_2 був виданий незаконно.

Зазначено, що на виконання судового рішення АТ «Укрзалізниця» за платіжними інструкціями №347592, №347594, №347593, №347591 від 13 червня 2023 року сплачено ОСОБА_2 компенсацію за вимушений прогул в розмірі 17 681,76 грн, перераховано до державного бюджету 9115,44 податків.

Після перегляду в апеляційному порядку, рішення Суворовського районного суду м. Одеси виконано в повному обсязі та перераховано на користь ОСОБА_2 середній заробіток, відповідно до платіжних інструкцій №158741, №158745, №158749, №158751 від 04 березня 2025 року в розмірі 437 719,93 грн, 17 780,5 грн перераховано до державного бюджету 255 810,82 грн податків, а також відповідно до платіжної інструкції №570244 від 11 вересня 2023 року сплачено на користь держави судовий збір в розмірі 1 342,00 грн. Всього сплачено 721 669,36 грн 36 коп.

Позивач зазначає, що на час звільнення ОСОБА_2 керівником філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» був ОСОБА_1 , що підтверджується наказом №92/ос від 22 січня 2019 року.

Посилаючись на статтю 130, частину 4 статті 136, пункт 8 статті 134, статті 237 КЗпП України, Акціонерне товариство «Українська залізниця» просить стягнути на свою користь з ОСОБА_1 матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 721 669,36 грн.

Представник відповідача – адвокат Піроговський В. Ф. направив до суду відзив на позов, в якому заперечував щодо задоволення позовних вимог.

Зазначив, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2023 року у справі №523/11337/19 було встановлено, що наказ, яким було звільнено з займаної посади ОСОБА_2 , не має юридичної сили у зв`язку із відсутністю у директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Міняйла М. Б. повноважень видавати і підписувати наказ №481/ос від 21 червня 2019 року.

Рішенням Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2026 року задоволено позов Акціонерного товариства “Українська залізниця” до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця” матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 721669 (сімсот двадцять одну тисячу шістсот шістдесят дев`ять) грн 46 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 8660 (вісім тисяч шістсот шістдесят) грн 03 коп. судових витрат у вигляді судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, місцевий суд керувався тим, що відповідач на час виникнення спірних правовідносин у справі №523/11337/19 був посадовою особою, який прийняв рішення про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади та підписав відповідний наказ. Такі дії посадової особи у судовому порядку були визнані неправомірними, вчиненими з порушенням норм КЗпП України. Суд зазначив, що згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновків, що відповідач як посадова особа, за наказами якого було незаконно звільнено працівника, має покрити шкоду, заподіяну установі у повному розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Піроговський Вадим Федорович, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2023 року у справі №523/11337/19 встановлено, що оскаржуваний наказ не має та не мав юридичної сили, в зв`язку із відсутністю у директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Міняйла М. Б.(відповідача у цій справі) повноважень видавати і підписувати Наказ №481/ос від 21 червня 2019 року. Під час апеляційного оскарження вказаного рішення суду, дані обставини не спростовувались сторонами.

Представник звернув увагу, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача. Так, питання про належного відповідача можливо вирішити, проаналізувавши рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року у справі №523/11337/19, в якому суд чітко визначив чому під час видачі оскаржуваного наказу ОСОБА_1 не мав повноважень на його підписання. Разом з тим, у рішенні Благовіщенського районного суду зазначено, що незаконність оскаржуваного наказу мала наслідком його скасування, поновлення позивачки на посаді з відшкодуванням їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідач не погоджується із такими твердженнями, оскільки як вже зазначалось, рішенням Суворовського районного суду визнано, що наказ підписаний не належною особою. В подальшому, уповноваженими особами АТ «Укрзалізниця» не вжито відповідних заходів реагування. Наказ не скасовано, в нього не внесені зміни, а ОСОБА_1 не було притягнуто до відповідальності за видання оскаржуваного наказу.

Відтак, представник вважає, що уповноважені особи позивача безвідповідально поставились до ситуації, що склалась, що в подальшому призвело до намагання стягнути шкоду з особи, яка не може бути належним відповідачем у справі. На думку сторони відповідача, його неналежність до даного позову встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому має преюдиційне значення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник позивача – ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Вказав, що відповідачем, як директором філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» було підписано наказ № 481/ос від 21 червня 2019 року «По особовому складу», яким ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України. Звернув увагу апеляційного суду, що на момент підписання наказу філії № 481/ос від 21 червня 2019 року відповідач обіймав посаду директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», на яку його було призначено відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 22 січня 2019 року № 92/ос «По особовому складу» строком на один рік. У виданій йому довіреності від 25 січня 2019 року, дійсній до 17 липня 2019 року, відповідач, як директор філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», був уповноважений, зокрема: - видавати та підписувати від імені Філії розпорядчі документи (накази) та затверджувати документи з питань, що стосуються діяльності Філії, її структурних підрозділів, які є обов`язковими для всіх працівників Філії, її структурних підрозділів, та не повинні суперечити рішенням органів та наказам Довірителя (пункт 14); - здійснювати прийом, переведення, переміщення та звільнення працівників Філії згідно із законодавством про працю, Положенням про Філію, вживати заходи заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Філії, та виконувати інші функції власника або уповноваженого ним органу з питань законодавства про працю щодо працівників Філії (пункт 21).

Враховуючи викладене, зазначає, що відповідач був наділений повноваженнями приймати наказ про звільнення підлеглих йому працівників з роботи. У свою чергу, у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року у справі №523/11337/19 суд дійшов висновку, що наказ про звільнення ОСОБА_2 був винесений безпідставно, з порушенням процедури притягнення особи до дисциплінарної відповідальності та з перевищенням особою, яка видала такий наказ, своїх повноважень. Наведене свідчить, що суд встановив, що саме відповідач є винним у незаконному звільненні ОСОБА_2 , а відтак саме він у силу положень статті 237 Кодексу законів про працю України зобов`язаний покрити шкоду, заподіяну АТ «Укрзалізниця» у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача з приводу того, що скасування у судовому порядку виданого ним наказу про звільнення ОСОБА_2 з роботи не створює для нього юридичних наслідків, адже як встановив суд, підписуючи такий наказ, відповідач, як посадова особа, діяв усвідомлено та розумів наслідки вчинення ним таких дій.

Крім того, звернув увагу апеляційного суду, що положеннями частини 2 статті 89 Господарського кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані у тому числі діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями. Відтак, зазначає, що доводи апелянта, що він не є належним відповідачем у цій справі є абсолютно необґрунтованими.

На підставі наведеного, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, лише зводяться до переоцінки доказів та не заслуговують на увагу суду (а.с.178-179 том 1).

Участь учасників справи в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що представництво інтересів ОСОБА_1 в Кропивницькому апеляційному суді здійснюють адвокати Піроговський Вадим Федорович та Хилько Юрій Іванович, що підтверджується ордерами про надання правничої допомоги (а.с.163, 205 том 1).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 18 червня 2026 року справу за апеляційною скаргою відповідача призначено до розгляду в приміщенні Кропивницького апеляційного суду на 12 серпня 2026 року, про що постановлено відповідну ухвалу.

Учасників справи належним чином повідомлено про дату, час та місце слухання справи, що підтверджується довідками про доставку судових повісток до електронних кабінетів представника відповідача та представника позивача (а.с.191-192 том 1).

Відповідач Міняйло М. Б. повідомлений про розгляд справи належним чином, на підставі п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с.197-199 том 1).

11 серпня 2026 року представник відповідача адвокат Хилько Ю. І. подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що (мовою оригіналу): представник позивача не зможе належним чином ознайомитись з додатком до апеляційної скарги внесеним до суду в межах апеляційного оскарження, а адвокат Одеської КДКА не зможе прибути в судове засідання через зайнятість у іншому процесі (а.с.230 том 1).

11 серпня 2026 року через систему Електронний суд представник відповідача –адвокат Піроговський В. Ф. подав до Кропивницького апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 12 серпня 2026 року. В обгрунтування зазачив, що іншим представником відповідача адвокатом Хильком Ю. І. подано до суду доповнення до апеляційної скарги та клопотання про відкладення розгляду справи, для надання можливості стороні позивача ознайомитись із доводами доповнень. Вказав, що не має можливості прибути у судове засідання, призначене на 12 серпня 2026 року (а.с.207 том 1).

12 серпня 2026 року, у зв`язку із оголошеною повітряною тривогою у Кіровоградській області та безпосередньо у м. Кропивницькому станом на час розгляду справи, а також враховуючи заяви представників відповідача про відкладення, розгляд справи було відкладено на 20 серпня 2026 року (а.с.232-233 том 1).

13 серпня 2026 року через систему Електронний суд представник відповідача - адвокат Піроговський В. Ф. подав до суду клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи, у зв`язку із його занятістю в іншому процесі. Так, представник вказав, що 21 квітня 2026 року ним, засобами електронного інформування SUDPOVISTKA було отримано виклик до Одеського апеляційного суду на 20 серпня 2026 року на 11.00 хв. в якості захисника у справі 521/22089-к. Зауважив, що відповідно до рішенням РАУ від 13.12.2019 №169 Рада адвокатів зазначала, що саме адвокат має виключне право самостійно визначати, у якій справі його участь є першочерговою — з огляду на характер провадження, ризики для клієнта та інші істотні обставини. При цьому адвокат зобов`язаний повідомити інший суд про неможливість бути присутнім. Таке визначення пріоритетності справ це невід`ємне право адвоката, а не дисциплінарне порушення. Така позиція адвоката не може розцінюватися як зловживання процесуальними правами (а.с.241-243 том 1).

Крім того, представник подав до суду клопотання про надання йому можливості брати участь в судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 18 серпня 2026 року задоволено вказане клопотання, та постановлено проводити усі судові засідання, призначені у цій справі за участю представника відповідача адвоката Піроговського В. Ф. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

20 серпня 2026 року протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача – адвоката Піроговського В. Ф. про відкладення розгляду справи; справу відкладено на 12 годину 30 хвилин 09 вересня 2026 року, про що повідомлено учасників справи.

Учасників справи належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, призначеної на 09 вересня 2026 року.

07 серпня 2026 року (зареєстровано Кропивницьким апеляційним судом 08 вересня 2026 року) представник відповідача адвокат Піроговський В. Ф. направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Зазначив, що не зможе прийняти участь у судовому засіданні у зв`язку із тим, що на 09 вересня 2026 року призначено судові засідання у кримінальних провадженнях: 1. На 10год. 00 хв. у кримінальному провадженні за ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 368, ч.4 ст. 27, ч.2 ст. 307, КК України , ч.2 ст. (справа 521/2162/21); 2. на 14 год 00 хв. у кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 368, ч.2 ст. 28, ч.1 ст.396 КК України (справа 521/7229/25). Крім того, просив звернути увагу, що у зв`язку з завантаженістю суддів, перебоями з електропостачанням та дедалі частішим оголошенням сигналу “повітряної тривоги” у м. Одеса, засідання можуть розпочинатись пізніше запланованого часу та тривати довше (а.с.8-9 том 2).

В судовому засіданні 09 вересня 2026 року колегія суддів Кропивницького апеляційного суду відмовила у заявленому адвокатом Піроговським В. Ф. клопотанні про відкладення у зв`язку з тим, що адвокат не надав належних доказів про виклик у судові засідання у зазначених ним справах, а офіційний вебсайт Судової влади не містить інформації про те, що адвокат Піроговський В. Ф. є учасником справи №521/2162/21.

Крім того, апеляційним судом враховано, що за клопотанням адвоката уже були відкладені судові засідання у цій справі, його участь судом не визнана обов`язковою, а також те, що відповідач має ще одного представника – адвоката Хилька Ю. І., який був присутнім у судовому засіданні 09 вересня 2026 року.

Окремо, варто наголосити, що сам відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду на підставі п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 6-7 том 2), і не подав заяви про відкладення розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача – адвоката Хилька Ю. І., представника відповідача – Куруца В. М., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Згідно копії наказу голови правління Акціонерного товариства “Українська залізниця” №92/ос від 22 січня 2019 року, Міняйла М. Б. призначено на посаду директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» на умовах трудового договору строком на один рік.

Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності від 25 січня 2019 року, Акціонерне товариство “Українська залізниця”, в особі голови правління Марчека Желька, та члена правління Пашкевича Ремігіуша Яна, уповноважили, зокрема директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Міняйла Максима Борисовича, здійснювати поточне керівництво та управління діяльністю Філії, її структурних підрозділів відповідно до планів, затверджених Довірителем, зокрема здійснювати прийом, переведення, переміщення та звільнення працівників Філії згідно з законодавством про працю, Положенням про Філію, вживати заходи заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Філії та виконувати інші функції власника або уповноваженого ним органу з питань законодавства про працю щодо працівників Філії.

Відповідно до наказу №481/ос від 21 червня 2019 року, виданого Філією «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» «По особовому складу», який видано та підписано директором філії «Пасажирська компанія» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було звільнено з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Згідно копії рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року у справі № 523/11337/19, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Первинна профспілкова організація Виробничого підрозділу «Незалежна профспілка працівників вагонної дільниці Станції Київ-Пасажирський» Філії Публічного Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі, про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнано незаконним та скасовано наказ Філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська Залізниця» №481/ос від 21.06.2019 «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п.1 ст.41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника депо Виробничого підрозділу Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з дати звільнення, з 21 червня 2019 року.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 720 327 (сімсот двадцять тисяч триста двадцять сім) гривен 36 копійок.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати середнього заробітку за вимушений прогул за один місяць.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3 220 гривень 80 копійок.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року вказане вище рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» – залишено без задоволення.

Згідно копій платіжного доручення № 1588741 від 04.03.2025, платіжної інструкції № 1588745 від 04.03.2025, платіжної інструкції № 1588749 від 04.03.2025, платіжної інструкції № 1588751 від 04.03.2025, платіжної інструкції № 347592 від 13.06.2023, платіжної інструкції № 347594 від 13.06.2023, платіжної інструкції № 347593 від 13.06.2023, платіжної інструкції № 347591 від 13.06.2023, платіжної інструкції № 570244 від 11.09.2023, на виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року у справі №523/11337/19 Акціонерне товариство «Українська залізниця» перерахувало на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 437719 гр. 93 коп., 17780 грн 50 коп., перераховано до державного бюджету 255810 грн 82 коп. податків та 1 342 грн 90 коп. судового збору.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 237 КЗпП України вказано, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

При незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ст. 134 КЗпП України та нової редакції ст. 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується та не спростовано відповідачем, що згідно копії наказу голови правління Акціонерного товариства “Українська залізниця” №92/ос від 22 січня 2019 року, ОСОБА_1 призначено на посаду директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» на умовах трудового договору строком на один рік.

Відповідно до копії нотаріально посвідченої довіреності від 25 січня 2019 року, Акціонерне товариство “Українська залізниця”, в особі голови правління Марчека Желька, та члена правління Пашкевича Ремігіуша Яна, уповноважили, зокрема директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» Міняйла Максима Борисовича, здійснювати поточне керівництво та управління діяльністю Філії, її структурних підрозділів відповідно до планів, затверджених Довірителем, зокрема здійснювати прийом, переведення, переміщення та звільнення працівників Філії згідно з законодавством про працю, Положенням про Філію, вживати заходи заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Філії та виконувати інші функції власника або уповноваженого ним органу з питань законодавства про працю щодо працівників Філії.

Відповідно до наказу №481/ос від 21 червня 2019 року, виданого Філією «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» «По особовому складу», який видано та підписано директором філії «Пасажирська компанія» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було звільнено з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Згідно копії рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року у справі № 523/11337/19, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Первинна профспілкова організація Виробничого підрозділу «Незалежна профспілка працівників вагонної дільниці Станції Київ-Пасажирський» Філії Публічного Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі, про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнано незаконним та скасовано наказ Філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська Залізниця» №481/ос від 21.06.2019 «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника депо виробничого підрозділу пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п.1 ст.41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника депо Виробничого підрозділу Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з дати звільнення, з 21 червня 2019 року.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 720 327 (сімсот двадцять тисяч триста двадцять сім) гривен 36 копійок.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати середнього заробітку за вимушений прогул за один місяць.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3 220 гривень 80 копійок.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року вказане вище рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» – залишено без задоволення.

Згідно копій платіжного доручення № 1588741 від 04.03.2025, платіжної інструкції № 1588745 від 04.03.2025, платіжної інструкції № 1588749 від 04.03.2025, платіжної інструкції № 1588751 від 04.03.2025, платіжної інструкції № 347592 від 13.06.2023, платіжної інструкції № 347594 від 13.06.2023, платіжної інструкції № 347593 від 13.06.2023, платіжної інструкції № 347591 від 13.06.2023, платіжної інструкції № 570244 від 11.09.2023, на виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року у справі №523/11337/19 Акціонерне товариство «Українська залізниця» перерахувало на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 437719 гр. 93 коп., 17780 грн 50 коп., перераховано до державного бюджету 255810 грн 82 коп. податків та 1 342 грн 90 коп. судового збору.

Обставини звільнення ОСОБА_2 з порушенням закону підтверджено судовими рішеннями у справі №523/11337/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Тобто преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.

Так, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року у справі № 523/11337/19 встановлено, що суд, вирішуючи трудовий спір між позивачкою та АТ «Укрзалізниця», встановив, що наказ про звільнення позивачки був винесений безпідставно – позивачка не вчинила дисциплінарного проступку, з порушенням процедури винесення такого рішення, у тому числі з перевищенням повноважень особи, яка видала наказ. Незаконність вказаного наказу мала наслідком його скасування, поновлення позивачки на посаді з відшкодуванням їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Із викладеного убачається, що факт незаконного звільнення працівника встановлений судом й свідчить про вину особи, яка була уповноважена на звільнення працівника.

Таким чином, відповідач як посадова особа, за наказами якого було незаконно звільнено працівника має покрити шкоду, заподіяну підприємству у повному розмірі.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 401/1745/16-ц.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, який надалі був визнаний незаконним та скасований у судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику часу вимушеного прогулу.

Висновки про те, що службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненим працівникам часу вимушеного прогулу, неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у постановах від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18, від 12 липня 2023 року у справі № 663/1169/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20, від 17 липня 2024 року у справі № 439/362/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 394/438/22, у яких, зокрема також службова особа, яка видала наказ про звільнення, не була залучена до розгляду справи про визнання незаконним звільнення працівника та його поновлення на роботі.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що він не є належним відповідачем у цій справі, колегія суддів зазначає, що останній був наділений повноваженнями приймати накази про звільнення підлеглих йому працівників з роботи. У свою чергу, у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 11 травня 2023 року у справі №523/11337/19 суд дійшов висновку, що наказ про звільнення ОСОБА_2 був винесений безпідставно, з порушенням процедури притягнення особи до дисциплінарної відповідальності та з перевищенням особою, яка видала такий наказ, своїх повноважень. Наведене свідчить, що суд встановив, що саме відповідач є винним у незаконному звільненні ОСОБА_2 , а відтак саме він у силу положень статті 237 Кодексу законів про працю України зобов`язаний покрити шкоду, заподіяну АТ «Укрзалізниця» у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Крім того, відсутні підстави вважати, що відповідач, підписуючи такий наказ як посадова особа, не усвідомлював чи не розумів наслідки вчинення ним таких дій.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Доводи, викладені у апеляційній скарзі спростовуються встановленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Піроговським Вадимом Федоровичем, залишити без задоволення.

Рішення Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 22.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник