Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №126/926/26 — Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/926/26

Провадження № 2/126/1208/2026

"21" вересня 2026 р.

м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Рудя О. Г.

із секретарем Кучанською В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солвентіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс" звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.04.2020 між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 3553971. ТОВ "Алекскредит" направило відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 3553971 від 29.04.2020. Таким чином, відповідач уклав кредитний договір № 3553971 від 29.04.2020 з ТОВ "Алекскредит" та отримав кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 4000 грн. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин. 29.10.2025 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № 29/10-2025 (договір факторингу 1), згідно з умовами якого ТОВ «Алекскредит» відступило ТОВ «Секвоя Капітал» право грошової вимоги за зазначеним кредитним договором. Також 31.10.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс" укладено договір факторингу № ДФ-31102025 (договір факторингу 2), згідно з умовами якого ТОВ «Секвоя Капітал» відступило ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс" право грошової вимоги за зазначеним кредитним договором. Згідно договору факторингу 1 від 29.10.2025 та договору факторингу 2 від 31.10.2025 відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 3553971 від 29.04.2020. Таким чином, сума боргу перед новим кредитором ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс" є обгрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 26176 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн., заборгованість за відсотками - 22176 грн. Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс" заборгованість за кредитним договором № 3553971 від 29.04.2020 в розмірі 26176 грн., а також судові витрати: судовий збір в розмірі 2662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Представник позивача ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс" в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання, в якому підтримує позовні вимоги в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує та просить суд розглядати справу у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Пригуза С.Д. надав письмові пояснення у справі, згідно з якими за відсутності доказів надання відповідачу та отримання ним кредитних коштів, вимоги позивача про стягнення з відповідача кредиту та відсотків є безпідставними, а тому в позові необхідно відмовити. Крім того, відповідач з 28.10.2024 перебуває в ЗСУ, що підтверджується копією військового квитка, довідкою про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України та посвідченям УБД серії НОМЕР_1 . Стверджує, що на відповідача поширюється пільга, передбачена ч. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Банки під час дії особливого періоду не мають права нараховувати відсотки, а у випадку нарахування - зобов`язані їх списати. На підставі викладеного, просить відмовити в задоволенні позовних вимог та розгляд справи проводити без участі відповідача та його представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 29.04.2020 між ТОВ "Алекскредит" та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 3553971.

ТОВ "Алекскредит" направило відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 3553971 від 29.04.2020.

Таким чином, відповідач уклав кредитний договір № 3553971 від 29.04.2020 з ТОВ "Алекскредит" та отримав кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 4000 грн.

Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин.

29.10.2025 між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № 29/10-2025 (договір факторингу 1), згідно з умовами якого ТОВ «Алекскредит» відступило ТОВ «Секвоя Капітал» право грошової вимоги за зазначеним кредитним договором.

Також 31.10.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс" укладено договір факторингу № ДФ-31102025 (договір факторингу 2), згідно з умовами якого ТОВ «Секвоя Капітал» відступило ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс" право грошової вимоги за зазначеним кредитним договором.

Згідно договору факторингу 1 від 29.10.2025 та договору факторингу 2 від 31.10.2025 відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 3553971 від 29.04.2020.

Таким чином, сума боргу перед новим кредитором ТОВ "Фінансова компанія "Солвентіс" є обгрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 26176 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн., заборгованість за відсотками - 22176 грн.

Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене вище, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Із матеріалів справи вбачається, що при укладанні Договору сторони керувались статтею 3 Закону України "Про електрону комерцію" де зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11Закону України"Про електронну комерцію").

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

З урахуванням викладеного вбачається, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Висновок щодо правомірності укладення кредитного договору шляхом підписання електронним цифровим підписом викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021, справа № 524/5556/19, провадження № 61-16243св20.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), які засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі (ч.2 ст. 1056-1 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Статтями 526, 527, 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 599 ЦК передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином або частково чи у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Отже позивач правомірно набув право грошової вимоги ТОВ «Алекскредит» до відповідача за договором про надання кредиту № 3553971 від 29.04.2020, що підтверджується договорами факторингу № 29/10-2025 від 29.10.2025, № ДФ-31102025 від 31.10.2025.

У ході судового розгляду доказів своєчасного виконання зобов`язання з повернення кредиту судом не здобуто.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із встановлених судом обставин убачається, що не виконання відповідачем належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за договором кредиту між ним та ТОВ «Алекскредит» в обумовлені договором строки, призвело до порушення прав позивача.

Враховуючи те, що в зв`язку з укладенням договорів факторингу № 29/10-2025 від 29.10.2025, № ДФ-31102025 від 31.10.2025 у позивача виникло право вимоги до відповідача, включаючи право вимагати від нього належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за договором кредиту, суд погоджується з розміром нарахованих процентів за договором, що підлягають стягненню з відповідача.

Щодо твердження представника відповідача про поширення на відповідача норм чатини 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" суд виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII (далі Закон № 1275) у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтю 14 доповнено пунктом 15 такого змісту: «15. Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

Пунктом 3 Розділу 2 «Прикінцеві положення» Закону № 1275 передбачено поширити дію пункту 3, підпункту 3 пункту 4, пункту 9 розділу І цього Закону на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Тобто законодавець чітко передбачив ретроактивну дію частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року, пункт 15 частини 14 Закону № 2011 викладено у наступній редакції: «Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

Вирішуючи питання про те, чи поширюється вказана норма на правовідносини, що виникли до 18 травня 2024 року, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 1 резолютивною частини рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Крім того, у пункті 2 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Враховуючи зазначене, з огляду на те, що положення пункту 15 статті 14 Закону № 2011 в редакції Закону № 3633 покращує становище фізичної особи позичальника, а конструкція вказаної норми вказує на її ретроактивну дію, суд дійшов висновку, що вказана норма може бути застосована до спірних правовідносин.

Однак, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, з 29.04.2020 до 07.11.2020 відповідачу було нараховано заборгованість за відсотками. Після 24.02.2022 жодних нарахувань кредитором не здійснювалось.

Згідно копії військового китка серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 28.10.2024 по 16.06.2025 був курсантом військової частини, з 17.06.2025 по 18.06.2025 солдат резерву військової частини, з 19.06.2025 солдат резерву військової частини, з 01.07.2025 оператор військової частини.

Відповідно до довідки командира військової частини про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України № 3772 від 09.12.2025, солдат ОСОБА_1 в період з 19.08.2025 по 25.09.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Разом із тим, що законодавець прямо пов`язує можливість застосування відповідної пільги не лише з фактом проходження військової служби, а й із безпосередньою участю військовослужбовця у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії. Отже, дія такої пільги поширюється виключно на період безпосередньої участі особи у зазначених заходах та має тимчасовий характер.

При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його безпосередню участь у період з 29.04.2020 - 07.11.2020 (строк кредитування) у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також перебування безпосередньо в районах проведення таких заходів у відповідний період.

Сам по собі факт проходження військової служби не є безумовною підставою для звільнення від нарахування процентів за користування кредитними коштами, оскільки застосування відповідної пільги потребує підтвердження саме факту безпосередньої участі у зазначених законом заходах у відповідний період. Таким чином, доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами є необґрунтованими, оскільки нарахування процентів здійснювалося у період 29.04.2020 - 07.11.2020, тобто до запровадження воєнного стану в Україні та до отримання відповідачем статусу військовослужбовця.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19 виснував, що висновки судів про застосування до спірних правовідносин пункту 15 статті 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення цього закону стосуються виключно мобілізованих позичальників та за фактичних обставин у справі, встановлених під час неодноразового її розгляду, на спірні правовідносини не поширюються. У вищезгаданій справі касаційний суд виснував, що судам слід було вирішити питання про стягнення з відповідачів на користь банку процентів за користування кредитом, а також трьох процентів річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом, без урахування наявності у позичальника пільг згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники. Водночас вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв`язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій.

Таким чином, положення Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містять норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв`язку з несенням ним служби в лавах Збройних Сил України.

Посилання відповідача на положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не можуть бути підставою для звільнення його від сплати процентів, оскільки, відповідачем не доведено наявності сукупності умов, необхідних для застосування передбаченої нею пільги.

Отже, за відсутності належних доказів, які б підтверджували наявність у відповідача права на застосування передбачених законом пільг у спірний період, позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, аналізуючи викладене вище, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи відсутність доказів на спростування позиції представника позивача, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та змагальності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог представника позивача у заявлених ним межах та про існування правових підстав щодо їх задоволення.

Відповідно до пункту 6 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги № 43657029/02 від 02.01.2026; додаткову угоду № 3553971 від 27.03.2026 до договору про надання правової допомоги; акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги № 3553971 від 27.03.2026; детальний опис робіт (наданих послуг).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

З урахуванням обсягу та складності наданих представником позивача послуг з надання правничої допомоги протягом судового розгляду, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за надання правничої допомоги під час розгляду справи в розмірі 6000 грн.

Окрім того, згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються з 2662,40 гривень сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 598-599, 610, 615, 629, 634, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солвентіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солвентіс" (ЄДРПОУ 43657029, вул. Симона Петлюри 21/1, м. Бровари Київської області, IBAN: НОМЕР_4 в АТ "Сенс Банк", МФО 300346) заборгованість за кредитним договором № 3553971 від 29.04.2020 в розмірі 26176 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солвентіс" (ЄДРПОУ 43657029, вул. Симона Петлюри 21/1, м. Бровари Київської області, IBAN: НОМЕР_4 в АТ "Сенс Банк", МФО 300346) у рахунок відшкодування понесених витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти дні з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя О. Г. Рудь