Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №205/6450/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7059/26 Справа № 205/6450/25 Суддя у 1-й інстанції - Скиба С.А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №205/6450/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення його матері та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Амельченка Артема Сергійовича на рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 25 березня 2026 року, постановлену у складі судді Скиби С.А., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Південного районного суду міста Кам`янського з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення його матері.

В обґрунтування позову зазначає, що з 20 лютого 2015 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , від шлюбу мають малолітню дитину – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що на початку 2025 року сімейні відносини між ними погіршилися, часто виникали сварки та скандали, у зв`язку з чим неодноразово викликалися працівники поліції. Все це призвело до того, що звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Зауважує, що з самого народження та до початку 2025 року малолітня дитина перебувала під її наглядом, одноособово наглядала за дитиною, займалася його вихованням та розвитком, піклувалася про дитину. Під час сімейних сварок відповідач свідомо маніпулював дитиною, намагався переконати дитину, що він не потрібен матері, налаштовував дитину проти неї. До початку 2025 року відповідач ніколи активно не займався вихованням дитини, хоча і виконував обов`язки, як батька, але ставився до них формально.

Звертає увагу, що 24 березня 2025 року відповідач без її згоди забрав дитину та відвіз його у невідомому напрямку, фактично змінив місце проживання, чим чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною. На теперішній час їй невідомо місце перебування дитини та стан його здоров`я. Питання визначення місця проживання дитини вирішити з відповідачем не можуть.

У зв`язку з чим, просила відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав, та повернути малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за попереднім місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 ; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.

У подальшому представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О.Б. звернулася до суду з заявою про зміну предмету позову, у якій просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 ; відібрати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та повернути його матері ОСОБА_1 .

Також, ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком; стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу), щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позову зазначив, що з 20 лютого 2015 року перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , від шлюбу мають малолітню дитину – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що з моменту народження сина ОСОБА_5 постійно про нього піклується, забезпечує належний фізичний, емоційний та матеріальний добробут. Під час спільного проживання разом з ОСОБА_1 у вільний від роботи час активно займався повсякденними потребами сина: приймав участь у щоденному догляді, організовував побут, приділяв увагу розвитку, навчанню та дозвіллю дитини, супроводжував до медичних та навчальних закладів, тощо.

Зауважує, що з дитиною має довірливі, теплі стосунки. Всіляко сприяє розвитку дитини, як освітньому, так і духовному, фізичному та творчому, забезпечує дитину усім необхідним для його розвитку та комфортного життя.

Зазначає, що з 2021 року ОСОБА_1 систематично влаштовувала сварки та конфлікти, коли ними спільно було прийнято рішення побудувати будинок. Причиною сварок було те, що на думку ОСОБА_1 та її родичів він заробляв недостатньо грошей.

Вважав, що дитина повинна зростати у сім`ї разом з обома батьками, тому намагався згладжувати конфлікти між ними як подружжям, але поведінка дружини лише погіршувалася, та як наслідок розпочався психологічний тиск з її боку на їх малолітнього сина ОСОБА_5 , а саме: крики, маніпуляції, ігнорування потреб, псування особистих речей дитини, що мало негативний вплив на емоційний стан сина, викликало у нього страх перед матір`ю та тривожність.

Звертає увагу, що дитина скаржилася йому на те, що коли він був на роботі, мати застосовувала до нього фізичне та психологічне насилля, зокрема била, принижувала, ображала, лаялась на дитину. Така поведінка ОСОБА_1 була зафіксована на домашні відеокамери спостереження.

Також, 08 березня 2025 року відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 376813 за вчинення домашнього насильства психологічного характеру стосовно своєї дитини, а саме: розбила телефон дитини, чим спричинила психологічний тиск, що завдало шкоди психологічному здоров`ю потерпілого. За результатами розгляду даного протоколу, постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2025 року ОСОБА_1 було визнано винуватою у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КпАП України.

Вказує, що наявність у дитини ознак психологічної травми, пов`язаної з діями ОСОБА_1 підтверджується довідкою за результатами психодіагностичної роботи з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеною 05 квітня 2025 року практичним психологом ОСОБА_6 .

З огляду на вказані дії ОСОБА_1 відносно дитини, а також загрозу його емоційному і психологічному стану, переїхав разом з дитиною до іншого населеного пункту.

Вказує, що ОСОБА_1 володіла достовірною та актуальною інформацією про місце проживання його та дитини, але жодних дій, направлених на ініціювання контакту з дитиною не вживала.

Звертає увагу, що постійно офіційно працевлаштований, має дві офіційні роботи. З серпня 2018 року працює у ТОВ «Торговий дім «Марвел», з січня 2024 року працює у ТОВ «Тернер Груп», має стабільний пристойний дохід, яким може у повному обсязі створити всі необхідні умови для нормального проживання дитини, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.

Вважає, що подальше проживання дитини разом з ним відповідатиме найкращим інтересам сина. Займається вихованням дитини, утримує його. Жодних перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною не чинить. На даний час несе значні витрати з оплати поточних потреб дитини, зокрема на придбання одягу та взуття, продуктів харчування, необхідних ліків, предметів першої необхідності, іграшок, тощо, тому просить стягнути з ОСОБА_1 аліменти на його користь на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 .

Рішенням Південного районного суду міста Кам`янського від 25 березня 2026 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення її матері задоволено повністю. Вирішено відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , повернути малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_1 за місцем проживання: АДРЕСА_1 . Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 2785,66 грн. Допущено негайне виконання рішення в частини відібрання дитини і повернення її матері ОСОБА_1 .

Не погодившись з таким рішеннями суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Амельченко А.С. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що викладені у рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надавши належну, об`єктивну та всебічну оцінку усім наявним доказам і не провівши їх ретельний аналіз у системному зв`язку, не врахував інтересів малолітньої дитини, в результаті чого ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з недотриманням конституційних принципів і загальних засад права, що призвело до невірного вирішення справи.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, залишивши поза увагою те, що на час розгляду справи місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 не було встановлено ні судом, ні органом опіки та піклування.

Суд першої інстанції взагалі не надав мотивованої оцінки аргументам ОСОБА_2 про те, що його переїзд разом із сином до іншого населеного пункту був зумовлений небезпекою для психологічного здоров`я ОСОБА_4 у зв`язку із систематичним вчиненням ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру щодо дитини, що підтверджується долученими до матеріалів справи належними доказами.

Вважає, що суд першої· інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права, а саме ч.1 ст.162 СК України. Наведене дає підстави для висновку, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про відібрання та повернення дитини.

Зауважує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на положення чинного законодавства та не врахував висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, а також не надав належної оцінки аргументам ОСОБА_2 щодо вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру стосовно малолітнього сина, не навівши мотивів їх відхилення. Суд першої інстанції лише формально вказав у оскаржуваному рішенні, що «Притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення домашнього насильства психологічного характеру щодо малолітньої дитини ... суд оцінює разом з іншими дослідженими доказами по справі, не надаючи їм перевагу над іншими доказами».

Звертає увагу, що практика застосування відповідних норм права у справах щодо визначення місця проживання дитини, викладена у постановах Верховного Суду, ґрунтується насамперед на пріоритеті забезпечення найкращих інтересів дитини та її безпеки. Вчинення одним із батьків домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності є обставиною, яка свідчить про небезпечність середовища для дитини та підлягає обов`язковому врахуванню при вирішенні спору.

Вважає, що ігнорування судом факту домашнього насильства або ненадання йому належної правової оцінки при визначенні місця проживання дитини свідчить про неповне з`ясування обставин справи та порушення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. Водночас суд першої інстанції під час розгляду справи не встановив фактів неналежного виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків, а також виняткових обставин у розумінні положень ст. 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом із батьком.

Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що тимчасове проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із своєю бабусею ОСОБА_3 за кордоном зумовлене введеним на території України воєнним станом та постійною загрозою ракетних ударів по Дніпропетровській області і спрямоване на забезпечення його безпеки та збереження здоров`я, що відповідає найкращим інтересам дитини.

Зауважує, що за наявності фактично однакових доказів кожної зі сторін щодо позитивних характеристик за місцем проживання та роботи, наявності доходів, власного житла й участі у вихованні дитини суд першої інстанції віддав перевагу доказам, поданим ОСОБА_1 , проігнорувавши докази ОСОБА_2 , унаслідок чого порушив принцип оцінки доказів у їх сукупності та ухвалив рішення, яке не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

У зв`язку з чим, просить рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 25 березня 2026 року по цивільній справі №205/6450/25 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення його матері та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, а саме: визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше мінімального гарантованого розміру аліментів на кожну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подання зустрічної позовної заяви та до досягнення дитиною повноліття.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О.Б. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою та такою, що не містить підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував факти притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, не відповідають змісту оскаржуваного рішення. Суд прямо дослідив відповідні постанови та надав їм оцінку в сукупності з іншими доказами, що прямо відображено у мотивувальній частині рішення. У рішенні суду зазначено, що факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства психологічного характеру щодо малолітньої дитини оцінювався разом з іншими дослідженими доказами у справі та не отримав переваги над іншими доказами. Апелянт фактично намагається надати зазначеним постановам наперед встановлену доказову силу, що суперечить статті 89 ЦПК України.

Зауважує, що сам по собі факт існування окремих постанов про притягнення до адміністративної відповідальності не може автоматично визначати місце проживання дитини та не звільняє суд від обов`язку оцінити всі обставини справи в їх сукупності.

Зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 самовільно змінив місце проживання малолітньої дитини, приховав її місцеперебування від матері та фактично позбавив матір можливості брати участь у вихованні дитини. Попри це, апелянт фактично просить суд надати правове схвалення власним діям щодо односторонньої зміни місця проживання дитини та її приховування за межами України від матері. Такий підхід суперечить самій меті статті 162 СК України, яка спрямована на захист дитини від самовільної зміни місця її проживання одним із батьків.

Звертає увагу, що відсутність попереднього судового рішення про визначення місця проживання дитини не надає права одноособово змінювати місце проживання малолітньої дитини, приховувати її місцеперебування від матері та обмежувати особисте спілкування матері з дитиною.

Зазначає, що апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу необхідністю проживання дитини саме з батьком та посилається на власне належне виконання батьківських обов`язків. Між тим, фактична передача дитини на постійне утримання бабусі свідчить про ухилення батька від виконання свої обов`язків, що є негативним критерієм при визначені місця проживання.

Водночас судом встановлено, що фактично з травня 2025 року дитина проживає разом із ОСОБА_3 , тобто дитина тривалий час перебуває під фактичним доглядом бабусі, а не батька. Тому наявний факт самоусунення батька від виконання батьківських обов`язків.

Зауважує, що предметом спору фактично є не вибір між батьками, а спроба зберегти ситуацію, за якої дитина проживає окремо від обох батьків. Посилання апелянта на необхідність захисту дитини суперечать його власній поведінці, оскільки після переміщення дитини за кордон її фактичний догляд здійснювався бабусею.

Звертає увагу, що у справі наявний висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого визначення місця проживання дитини разом із матір`ю відповідає найкращим інтересам малолітньої дитини. Висновок органу опіки та піклування був досліджений судом першої інстанції та узгоджується з іншими доказами у справі. Апеляційна скарга не містить переконливих доводів щодо його необґрунтованості або незаконності. Натомість апелянт фактично пропонує суду замінити висновок спеціально уповноваженого органу власною суб`єктивною оцінкою обставин справи.

Зазначає, що судом першої інстанції встановлено обставини, які свідчать про нехтування апелянтом правом дитини на стабільне навчання, спілкування з матір`ю та збереження соціальних зв`язків.

Наголошує, що дитина припинила регулярне відвідування навчального закладу, а законні представники не забезпечили належної взаємодії із закладом освіти. Порушення стабільності та безпеки дитини, різка зміна середовища, країни проживання та ізоляція від матері створюють для дитини стан стресу та психологічної нестабільності. У цьому віці дитина має особливу емоційну прив`язаність до матері, її позбавлення негативно впливає на розвиток, що враховується судами як суттєва обставина.

Вважає, що доводи апелянта про належне виконання батьківських обов`язків спростовуються встановленими судом обставинами щодо фактичного припинення відвідування дитиною навчального закладу та відсутності належної взаємодії законних представників дитини із закладом освіти. Особливої уваги заслуговує та обставина, що апелянт протягом тривалого часу приховував місцеперебування дитини від матері та державних органів, надавав суперечливу інформацію щодо країни перебування дитини та фактично позбавив матір можливості реалізовувати свої батьківські права. Така поведінка сама по собі свідчить про недотримання принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 25 березня 2026 року без змін.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Амельченко А.С. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Гусакова О.Б. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили у її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст.1, 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у шлюбі з 20 лютого 2015 року, який рішенням Південного районного суду міста Кам`янського від 04 серпня 2025 року розірвано. Від шлюбу мають малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно акту №42 від 03 квітня 2025 року, підписаного головою квартального комітету Овчаренко Н.В. вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 , з 2022 року на постійній основі.

Із довідки №157, виданої 18 квітня 2025 року Дніпровською гімназією №124 Дніпровської міської ради вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , навчається у 1-Б класі Дніпровської гімназії №124 Дніпровської міської ради. З 24 березня 2025 року по 18 квітня 2025 року гімназію не відвідує.

Згідно інформації Державної прикордонної служби України №220226-2025 від 26 серпня 2025 року щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянами України в період з 01 січня 2025 року по 26 серпня 2025 року вбачається, що 21 травня 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетнули державний кордон України, напрям: виїзд, характеристики ТЗ: 715 Київ-Перемишль. 24 березня 2025 року відповідач ОСОБА_2 , без згоди позивачки ОСОБА_1 , фактично змінив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що є вчителькою ОСОБА_4 . Знає про те, що батько та бабуся забрали дитину у матері. ОСОБА_5 - це хороша дитина, сильний хлопчик, підготовлений до школи, активний, навчався добре. Навесні він перестав ходити до школи. Батько деякий час підряд надавав медичні довідки про стан здоров`я дитини. Згодом дізналися, що батько заховав дитину від матері, не давав дитині спілкуватися з матір`ю. Батько дитини звинувачував матір, що вона робила якийсь психологічний тиск на дитину. Матір дитини займалася вихованням дитини, приводила до школи та забирала зі школи дитину. ОСОБА_9 й таке, що батько приходив, але він присилав когось замість себе забирати дитину зі школи. Вихованням дитини займалися, як батько так і мати. Знає, що батько забрав дитину у матері. Згодом стало відомо, що батько вивіз дитину за кордон. Батьківські збори відвідувала матір дитини. Батько приходив до школи, він спілкувався з нею, він теж займався дитиною, але менше ніж мати. Дитина більше горнулася до мами, але й батька він любив. Впевнена, що у ОСОБА_5 з мамою є певний тісний контакт. Про те, що батько забрав дитину від матері, їй стало відомо не тільки від матері, а від батьків інших дітей. ОСОБА_2 не виходив на зв`язок, телефонувала йому після того, як дитина перестала відвідувати школу. Дитина до теперішнього часу рахується у їх школі, не відрахована зі школи. У їх школі немає дистанційного навчання.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що знає, що ОСОБА_5 не відвідує заняття. З минулої весни дитина не являється на заняття, його не бачила. ОСОБА_5 переховують від мами. Батько каже, що мама вчиняла домашнє насильство, але взагалі цього не бачила, не чула від дитини. ОСОБА_5 з кінця 2022 року до кінця літа 2024 року займався у неї у спортивному гуртку. Постійно на заняттях бачила маму дитини, на всіх виступах та змаганнях бачила тільки маму. Батька бачила декілька разів. Декілька останніх занять ОСОБА_5 водив його батько, але на той час ОСОБА_5 почав дуже рідко являтися на заняття. З мамою ОСОБА_5 був усміхнений, був як душею компанії, у нього було багато друзів. А останнім часом, перед тим, як ОСОБА_5 перестав відвідувати заняття, був сам по собі, не був товариським, був самотній. Різниця була у поведінці, коли ОСОБА_5 був з мамою і коли з батьком. Були ситуації, коли ОСОБА_5 замахувався кулаками на дітей і казав щоб не чіпали його. До мами ОСОБА_5 ставився добре, коли у нього щось не виходило, він біг до мами, вона його заспокоювала. У ОСОБА_5 з`явився наручний годинник, він постійно користувався ним, і це було незадовго до того, як він перестав ходити на заняття. Це було у той момент, коли батько почав займатися дитиною. ОСОБА_5 постійно телефонував батьку. Чула про постанови Дніпровського апеляційного суду про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за вчинення домашнього насильства, але особисто за ОСОБА_1 такого не помічала, не чула щоб вона навіть крикнула на дитину.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що є мамою друга ОСОБА_5 , вони однокласники. Також, є сусідкою сім`ї ОСОБА_12 , з якою знайома з осені 2022 року. Майже кожного дня вони бачилися, діти разом ходили до дитячого садочка. У вересні 2024 року пішли до школи, навчалися в одному класі. Діти ходили разом на тренування, прогулянки, тощо. Весь час завжди з ОСОБА_5 була його мати, на всі тренування, до школи, на прогулянки водила дитину мати. На той час мати ОСОБА_5 не працювала, працював батько. Мати з дитиною були залежні від нього. ОСОБА_1 хотіла вийти на роботу, хотіла працювати, але у них були конфлікти, чоловік не дозволяв їй працювати. З того моменту, коли ОСОБА_1 вийшла на роботу, сталася ситуація, що між батьком та матір`ю дитини виник конфлікт і постраждала дитина. З цього моменту у її дитини вже спілкування з ОСОБА_5 припинилося. У ОСОБА_5 на руках завжди був наручний годинник, він весь час чекав, коли йому подзвонить батько. З березня 2025 року ОСОБА_5 взагалі зник, не бачили його, на контакт він не виходив. Батько не давав їм привітати ОСОБА_5 з днем народження. Коли ОСОБА_5 був з мамою, він був веселий, життєрадісний, активний. Були випадки, коли їй приходилося забирати ОСОБА_5 зі школи, оскільки ОСОБА_13 працювала, а батько чи не прийшов, чи не встиг, то ОСОБА_5 казав їй, що йому батько сказав, що мати їх обманює і вона не на роботі. З березня 2025 року її син не спілкується з ОСОБА_5 , оскільки він на телефонні дзвінки не відповідає, батько контакти не дає. Знає про постанови Дніпровського апеляційного суду про вчинення ОСОБА_13 домашнього насильства, але свідком цього не була. Підтвердити, що була така ситуація не може, бо не бачила такого насильства, не чула.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що знає, що ОСОБА_1 притягували до адміністративної відповідальності. Але ОСОБА_5 завжди був дуже веселим разом з мамою. Не було видно взагалі, що вона вчиняє психологічне насильство. Навпаки, коли ОСОБА_5 балувався, то мати ОСОБА_15 пояснювала йому, що так не можна робити. ОСОБА_1 добра та чуйна людина, вона не може ні фізично, ні психологічно зашкодити дитині. ОСОБА_5 з її донькою ходив у садочок, у гуртки, до школи, був у них вдома. ОСОБА_1 водила дитину до садочка, до школи, на тренування на прогулянки, завжди була разом з дитиною. З мамою ОСОБА_5 був усміхненим, з батьком він був сумним. З ОСОБА_1 вони не подруги, а гарні знайомі, оскільки їх діти є однокласниками.

Свідок ОСОБА_16 пояснила , що є матір`ю дівчат, з якими товаришував ОСОБА_5 , вони разом ходили на секції по танцю. Знає ОСОБА_1 з весни 2022 року, познайомилися на зайняттях англійської мови для дітей. Потім зустрілися з нею на танцях. ОСОБА_1 завжди приводила ОСОБА_5 . Також спілкувалися в чатах, вели переписку. ОСОБА_1 завжди піклувалася та виховувала ОСОБА_5 . Батька ОСОБА_5 бачила неодноразово. Але ОСОБА_1 завжди багато часу приділяла дитині, вона постійно була з дитиною. Охарактеризувати батька ОСОБА_5 не може, оскільки бачила його, але не спілкувалася з ним. У березні 2025 року дізналися, що у них у сім`ї проблеми, це було 08 березня 2025 року, коли ОСОБА_1 виставила історію в соціальних мережах Інстаграм. З ОСОБА_1 спілкується постійно.

Свідок ОСОБА_17 пояснила, що їй відомо, що ОСОБА_5 мешкав разом з батьком та матір`ю, але потім батько забрав дитину від матері. Зараз мати шукає свою дитину. Товаришувала з ОСОБА_1 , оскільки її донька була однокласницею з ОСОБА_5 . До грудня 2024 року ОСОБА_1 водила дитину до садочка, на прогулянки, тощо. ОСОБА_1 любляча та турботлива матір, займалася вихованням дитини. ОСОБА_5 життєрадісний, веселий хлопчик, у нього багато друзів. Зараз її донька з ОСОБА_5 не спілкується, оскільки не знають, де він перебуває, на зв`язок не виходить з ними.

Свідок ОСОБА_18 пояснила, що спілкується з ОСОБА_2 , з яким вони разом їздили на роботу протягом двох років, він її підвозив до роботи на автомобілі. Кожного ранку чула від нього, а також і бачила, що він знервований, оскільки сварилися з дружиною. ОСОБА_2 забирав дитину і відводив до садочка, це було у той момент, коли з дружиною сварилися, він найняв няню, оскільки дитину не було з ким залишити. Коли бачила дитину, то дитина плакала. Дитина у розмові з батьком в автомобілі казала, що його ображає матір. Це було приблизно взимку 2025 року. Автомобіль був забитий речами дитини, мабуть вони кудись переїздили. Останні півтора роки, що вона з ОСОБА_2 їздила на роботу, він був знервований. ОСОБА_2 показував їй відео, де ОСОБА_1 знущається над дитиною, тоді у них почалися сварки. Бачила відео, у якому ОСОБА_1 . б`є дитину, де вона розбиває його телефон і дитина падає, йому стає погано, а ОСОБА_1 стояла і дивилася на дитину. Знає ОСОБА_2 тільки по роботі. На відео бачила, що ОСОБА_1 тягала дитину за шию по кімнаті. Спілкувалася з дитиною в автомобілі, коли батько віз дитину до няні, то дитина тоді зі слізьми на очах казала, що матір називає його «дебілом», дитина була психологічно принижена, це було видно по ньому. Дитина сіла до автомобілю та почала плакати і казати батьку, що мати його ображає, почала жалітися на матір. Батько почав заспокоювати дитину.

Свідок ОСОБА_19 пояснила, що з сім`єю ОСОБА_2 знайома дуже давно. Старший брат ОСОБА_2 був однокласником її сина. Товаришує з матір`ю ОСОБА_2 – ОСОБА_3 .. Весною 2025 року ОСОБА_2 їхав з дитиною на заняття та підвозив її. ОСОБА_20 на той час вже мешкає у м. Кам`янське. Їхали та розмовляли, і ОСОБА_5 казав, що його била мама, штовхала і кричала. Це було навесні 2025 року, ОСОБА_2 вже переїхав до м. Кам`янське мешкати, їздив на роботу. ОСОБА_2 з дружиною вже жили окремо. Особисто не бачила того, що ОСОБА_1 вчиняє будь-які дії щодо дитини, присутньою при цьому не була, але коли спілкувалася з ОСОБА_3 , то вона надсилала їй відео, на якому ОСОБА_1 знущається над ОСОБА_5 . Свідком того вона не була. До весни 2025 року ОСОБА_3 також жалілася постійно, що між ОСОБА_2 та дружиною є непорозуміння, ОСОБА_2 старався для дружини, а вона цього не цінить, що їй мало грошей, що у них були скандали. ОСОБА_3 давала їм гроші, говорила, що вони будують будинок.

Свідок ОСОБА_21 пояснив, що є старшим братом ОСОБА_2 . Неодноразово був свідком того, що дружина брата - ОСОБА_1 кричала на дитину, то їй все не то і не так. Це був емоційний порив. У його присутності вона неодноразово ображала ОСОБА_2 . Йому було не приємно це, але мовчав. ОСОБА_2 , щоб не скандалити, також мовчав та йшов у бік. Є військовослужбовцем, але коли був вільний, приїздив і зустрічався з ОСОБА_5 у парку і дитина висловлювалась нецензурною лайкою. ОСОБА_22 йому , що так казати не можна, але дитина казала йому, що мама так на нього каже. Це було приблизно у квітні – травні 2025 року. Одного разу був у них у гостях, при цьому ОСОБА_1 кричала на дитину, це було до весни 2025 року, і так було майже завжди, коли був у них. У будинку по АДРЕСА_2 є умови для проживання, оскільки зроблений ремонт на початку 2025 року.

Свідок ОСОБА_23 пояснив, що є братом ОСОБА_1 , є хрещеним батьком ОСОБА_5 . З ким дитині буде краще проживати не може сказати, оскільки у дитини повинні бути і батько і мати. Однак, зараз склалася ситуація, що дитина з батьком без матері. Батько не дає матері спілкуватися з дитиною. Це все сталося рік тому, коли ОСОБА_1 хотіла розлучитися з чоловіком, пішла на роботу, і вони почали сваритися, після чого все це почалося. ОСОБА_2 не давав ОСОБА_1 спілкуватися з дитиною. Вона працювала з 8.00 години до 20.00 години. Коли її не було вдома, ОСОБА_2 забирав дитину на роботу або сидів з ним вдома. А коли приїздила ОСОБА_1 і хотіла приділити час дитині, то ОСОБА_2 забирав і відвозив дитину кудись, щоб ОСОБА_1 з ним не спілкувалася. Згодом, у березні 2025 року ОСОБА_2 забрав речі і дитину і поїхав, на дзвінки не відповідав. З лютого 2025 року ОСОБА_2 почав писати на ОСОБА_1 заяви, що вона ображає його та дитину. Не був свідком того, що ОСОБА_1 . б`є дитину, вона могла сказати дитині на підвищеному тоні щось, але так само, як і ОСОБА_2 . Заробляв гроші ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 займалася дитиною, у неї грошей не було, у зв`язку з чим у них були скандали. Дитину вона не ображала. Дізнався, що у грудні 2024 року ОСОБА_2 бив ногами меблі і зламав ногу. Приходив останній раз на новорічні свята. Після чого вони вже не спілкувалися. Був на весіллі у них свідком та є хрещеним батьком дитини. Дитина з мамою завжди була задоволеною, була веселою, оскільки ОСОБА_1 весь свій час приділяла дитині. Відносини між батьком та дитиною добрі, але дитина його побоюється, дивиться на реакцію батька. З мамою дитина відкрита, а з батьком менш відкрита. Не помічав агресивної поведінка матері чи батька відносно дитини. ОСОБА_1 давно хотіла вийти на роботу, але ОСОБА_2 не міг залишитися вдома, то були скандали, оскільки вона хотіла працювати, щоб заробляти гроші, а він казав щоб сиділа вдома. ОСОБА_1 казала, що після розлучення вихованням дитини будуть займатися разом. Не обмежувала спілкування батька з дитиною, але ОСОБА_2 вирішив, що забере дитину. Розмови про розірвання шлюбу були у них давно, але ОСОБА_2 розривати шлюб не хотів, ховав паспорт ОСОБА_1 , щоб вона не могла подати заяву на розірвання шлюбу. Влітку 2025 року ОСОБА_1 писала ОСОБА_2 повідомлення, щоб той віддав їй дитину, постійно плакала, але ОСОБА_2 подзвонив їй і сказав, щоб вона переоформила на нього будинок і машину, тоді віддасть дитину. З 24 березня 2025 року немає можливості спілкуватися з дитиною, на телефон ОСОБА_5 не відповідає. Раніше міг спілкуватися з ОСОБА_5 вільно. ОСОБА_2 на дзвінки не відповідає.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що батько дитини самовільно, без дозволу матері, змінив місце проживання дитини, врахувавши факт того, що дитина втрачає сімейні зв`язки з матір`ю, у силу свого віку має відчувати материнську любов та турботу. Суд вважав, що відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , та повернення його матері ОСОБА_1 за місцем проживання: АДРЕСА_1 , буде відповідати найкращому забезпеченню інтересів дитини. Також, в інтересах дитини, з урахуванням його віку, ставлення до батьків, необхідним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 . З урахуванням задоволення первісного позову, у задоволенні зустрічних позовних вимог судом відмовлено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 частини другої статті 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц (провадження №14-199цс19) сформульовано висновок про те, що «відповідно до статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітнього ОСОБА_9 було визначено судом саме з відповідачкою».

Стаття 162 СК України встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою.

Ці положення покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки Верховного Суду у постановах від 27 липня

2022 року у справі № 475/431/21, від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.

Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17, провадження №61-9074св20).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, судом встановлено, що згідно інформації Державної прикордонної служби України №220226-2025 від 26 серпня 2025 року щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянами України в період з 01 січня 2025 року по 26 серпня 2025 року, 21 травня 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетнули державний кордон України, напрям: виїзд, характеристики ТЗ: 715 Київ-Перемишль.

Тобто, 24 березня 2025 року відповідач ОСОБА_2 , без згоди позивача ОСОБА_1 фактично змінив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після неповернення дитини батьком в Україну позивач невідкладно ініціювала розглядуваний позов про відібрання дитини та повернення її матері.

Притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення домашнього насильства психологічного характеру щодо малолітньої дитини і в цій частині доводи сторони відповідача за первісним позовом, про вирішальність цих доказів при визначенні місця проживання малолітньої дитини, суд оцінив разом з іншими дослідженими доказами по справі, не надаючи їм перевагу над іншими доказами. При цьому суд врахував сталі соціальні зв`язки, місце навчання малолітньої дитини, наявність друзів, однокласників, відвідування гуртків у м.Дніпро, а також подальшу поведінку сторін. Батько дитини самовільно змінив місце проживання, місце навчання дитини, сприяв вивезенню дитини за кордон своєю матір`ю. Відповідачі за первісним позовом позбавили можливості матір спілкуватися і виховувати свою малолітню дитину. Подальша поведінка ОСОБА_1 , яка розшукувала дитину тривалий час в Україні та за кордоном, її зустрічі з сином у м.Шауляй, свідчать про стійкий емоційний зв`язок малолітньої дитини з матір`ю, що також підтверджується письмовими доказами та відеодоказами.

Суд прийшов до висновку, що неодноразові зміни місця проживання та місця навчання малолітньої дитини за нетривалий період часу, свідчать про переховування дитини від матері і не враховують найкращі інтереси дитини, не сприяють її гармонічному розвитку та належному вихованню. Фактично з травня 2025 року дитину виховує бабуся ( ОСОБА_3 ), що позбавляє матір можливості виховання і спілкування з дитиною.

Оскільки відсутні відомості про те, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини саме з позивачем ОСОБА_1 та відібрання дитини у батька та повернення її в Україну за місцем проживання матері.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ухвалене у справі судове рішення не буде сприяти найкращим інтересам дитини. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що до незаконного переміщення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за територію України він мав безпечне та стале середовище в Україні, був соціально адаптованим, забезпечений медичним захистом.

Суд першої інстанції правильно вказав, що зміна звичайного середовища дитини, розрив соціальних зв`язків істотно впливає на його подальше життя та розвиток, з чим і погоджується колегія суддів.

З урахуванням встановлених обставин, висновки суду першої інстанції відповідають висновками Верховного Суду по аналогічних справах, викладених у постановах від 21 грудня 2022 року (справа №450/2148/20), від 18 вересня 2023 року (справа №545/2247/18).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 21 травня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_24 - залишити без задоволення.

Рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 25 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 21.09.2026р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв