Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №208/3181/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/52/26 Справа № 208/3181/23 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу№208/3181/23 за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Таскомбанк» - Федорюк Ірини Ігорівни на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Похвалітої С.М., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року позивач АТ «Таскомбанк» звернувся до Заводського районного суду м. Кам`янського із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04 червня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 підписано кредитний договір № 9015444840, відповідно до умов якого позичальнику надано грошові кошти.

Вказує, що 20 вересня 2021 року права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі договору факторингу №200921.

Відповідно Договору факторингу та витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №9015444840 від 04 червня 2021 року та набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 156 103 грн. 25 коп.

У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 156 103 грн. 25 коп. за кредитним договором Кредитним договором № 9015444840 від 04 червня 2021 року та судові витрати.

Рішенням Заводського районного суду м.Кам`янського від 04 квітня 2024 року у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду представник АТ «Таскомбанк» - Федорюк І.І. подала апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржуване рішення суду не відповідає обставинам справи, зроблений без відповідної оцінки змісту позовної заяви та наданих позивачем доказам.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції однобічно та формально підійшов до дослідження та аналізу наявних письмових доказів у справі, не здійснив достатню перевірку належності наданих доказів. Безпідставно відмовив АТ «Таскомбанк»в задоволенні позовних вимог.

Вказує, що відповідно до умов Договору та Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року, позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №9015444840 від 04 червня 2021 року з усіма наступними додатками та змінами. На підтвердження цього АТ «Таскомбанк» надано відповідні докази, зокрема: копію Договору факторингу № 200921 від 20 вересня 2021 року; копію витягу з реєстру прав вимоги до договору Факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року по позичальнику ОСОБА_1 . Виписки по особових рахунках позичальника, з яких вбачається що 20 вересня 2021 року відбулось оприбуткування тіла кредиту по кредитному договору №9015444840 від 04 червня 2021 року, (виписка по рахунку № НОМЕР_1 ); копію Меморіального ордеру №768960451 від 20 вересня 2021 року про перерахунок 214 388 525,17 грн згідно договору про відступлення права вимоги №5200921 від 20 вересня 2021 року.

Вважає, що Банком було виконано всі умови Договору Факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року, тому він є новим кредитором по відношенню до позичальників, право вимоги по яким було передано за даним договором. Факт зміни кредитора з ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» на АТ «Таскомбанк» за Кредитним договором №9015444840 від 04 червня 2021 року боржника ОСОБА_1 підтверджується копією витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу № 0200921 від 20 вересня 2021 року (який було долучено до позовної заяви).

Звертає увагу суду на те, що факт переходу права вимоги за Кредитним договором №9015444840 від 04 червня 2021 року до АТ «Таскомбанк» з поміж іншого підтверджується тим, що позичальниця здійснювала погашення за кредитом на реквізити АТ «Таскомбанк», що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками.

Однак, суд першої інстанції по даній справі не дослідив в повній мірі усі ці докази та не надав їм належну правову оцінку.

Вважає, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду викладені у змісті оскаржуваного рішення не відповідають дійсним обставинам справи.

Вищезазначене свідчить про те, шо оскаржуване рішення суду ухвалено з порушеннями норм матеріального та процесуального права, а тому є безумовною підставою для його скасування.

У зв`язку з чим просить рішення апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» - задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі №208/3181/23 від 04 квітня 2024 року - скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог АТ «Таскомбанк» в повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Пипа А.О. в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у її задоволенні.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Явка представника позивача АТ «Таскомбанк» в судове засідання визнана судом обов`язковою (ухвала суду від 12.08.26р., яка отримана позивачем 14.08.26р.), однак в наступні засідання суду апеляційної інстанції представник позивача так і не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що 04 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 підписано кредитний договір №9015444840.

Відповідно до умов паспорту кредиту №5444840 та кредитного договору №9015444840 від 04 червня 2021 року позичальнику надано грошові кошти: сума кредиту 105 304,92 гривень; строк користування 36 місяців; річні проценти 11,99% від суми боргу за договором; щомісячні проценти 2,99% від суми кредиту.

20 вересня 2021 року права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору факторингу № 200921.

Відповідно Договору факторингу та витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року АТ «ТАСКОМБАНК» є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №9015444840 від 04 червня 2021 року та набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 156 103 грн. 25 коп., в тому числі: заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена) 98 441 грн. 60 коп.; заборгованість по річним процентам (в тому числі прострочена) 13 580 грн. 97 коп.; заборгованість по щомісячним процентам (в тому числі прострочена ) 44 080 грн. 68 коп.

Позивач, на підтвердження свого права вимоги за кредитним договором №9015444840 від 04 червня 2021 року, надав: договір факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року, укладений між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», відповідно до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги до позичальників, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників.

Таким чином, позивач вважає, що набув права грошової вимоги до відповідача за спірним договором.

Відповідно до умов договору факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року, первісний кредитор відступає новому кредитору належні йому права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язується прийняти права вимоги до позичальників за договорами, перелік яких (підстави виникнення прав вимоги до позичальників, суми боргу на дату відступлення прав вимоги та інші дані) міститься в реєстрі прав вимоги, який формується згідно додатку №1 до договору та є невід`ємною його частиною та підписується одночасно з ним.

Право вимоги вважається відступленим новому кредитору в момент підписання сторонами Акту прийому – передачі реєстру прав вимоги згідно додатку 2 до договору факторингу, але не раніше дати здійснення повної оплати ціни прав вимоги.

На дату підписання договору та здійснення повної оплати ціни прав вимоги, сторони підписують Акт приймання-передачі реєстру прав вимоги.

Відповідно до п.п.2.3. договору факторингу, підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру прав вимоги – підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги боргу та є невід`ємною частиною Договору факторингу.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту набуття права грошової вимоги до відповідача. Не надано реєстру прав вимоги (Витягу з Реєстру щодо Відповідачки) згідно Додатку 1 до Договору, Акту прийому – передачі кредитних файлів/справ, договорів, Акту приймання-передачі реєстрів прав вимоги за формою згідно додатку 2 до договору факторингу, внаслідок чого неможливо визначити факт передачі від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» до АТ «ТАСКОМБАНК», права вимоги саме за спірним кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст.515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину.

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону №2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

В цій же постанові (від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, провадження №12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд має перевірити дотримання сторонами умов договору відступлення права вимоги, з якими вони пов`язували факт переходу права вимоги до боржника. Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається позивачем надано витяг з реєстру прав вимоги до договору факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року, який сформовано безпосередньо позивачем, з якого не вбачається, що цей витяг сформовано саме з реєстру прав вимоги за договором факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року.

Позивач фактично надав інформаційну довідку, а не витяг з реєстру прав вимоги, яка у даних правовідносинах не може підтверджувати розмір заборгованості, який мав бути зафіксований в реєстрі прав вимоги до договору факторингу та переданий за Актом приймання – передачі Реєстру. Позивач міг зазначити на свій розсуд будь-яку інформацію про позичальника, суму заборгованості, тощо.

Отже належним доказом передачі права вимоги є саме витяг, сформований із реєстру прав вимоги, а не довідка надана позивачем.

До позову не надано Акту прийому – передачі реєстру прав вимоги позивачем, але відповідно до умов договору факторингу, факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги підтверджується саме Актом.

Отже, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, наданих позивачем при звернені до суду, у їх сукупності, дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з чим погоджується колегія суддів, оскільки суд апеляційної інстанції надає оцінку оскаржуваному рішенню на момент його ухвалення.

На дату розгляду справи, матеріали справи містили наведені вище докази, долучені позивачем до позову, які були оцінені судом з урахуванням вимог процесуального закону. Інших доказів позивачем суду не надано.

Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України долучення нових доказів на стадії апеляційного розгляду допускається лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання до суду першої інстанції з об`єктивних причин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів по суті скарги, колегія суддів виходить з того, що у справі яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів і пов`язані з незгодою з рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 04 квітня 2024 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Таскомбанк» - Федорюк Ірини Ігорівни -залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 21.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв