Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №500/1712/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1712/25 пров. № А/857/27993/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року (суддя – Мандзій О.П., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Тернопіль, дата складання повного рішення – 27.05.2025),

в адміністративній справі №500/1712/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 ,

про відшкодування шкоди,

встановив:

У березні 2025 року позивач Військова частина НОМЕР_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач), в якому просив стягнути вартість завданої державі шкоди у сумі 505739,20 грн..

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 вартість завданої державі шкоди в сумі 505739 гривень 20 копійок.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також з неповним з`ясуванням обставин справи , а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що відповідач був неналежним чином повідомлений про розгляд справи, що позбавило його можливості подати відзив на позов; надати докази, зокрема медичні документи, що підтверджують перебування на лікуванні; подати клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Суд помилково застосував ч. 6 ст. 162 КАС України, ігноруючи поважні причини ненадання відзиву, що призвело до порушення права відповідача на захист і є підставою для скасування рішення. Крім цього вказує, що відповідач не мав умислу ухилитися від служби, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні з 19 червня 2024 року по 2 липня 2024 року через вогнепальні осколкові поранення, отримані 17 червня 2024 року під час виконання бойового завдання біля АДРЕСА_1 . Апелянт вказує на недоліки службового розслідування, оскільки Акт службового розслідування від 21 лютого 2025 року не враховує медичних документів, які підтверджують перебування відповідача на лікуванні. Позивач не довів, що розслідування проводилося з урахуванням всіх обставин, зокрема контактів із медичними закладами. Вважає апелянт помилковим висновок про самовільне залишення військової частини, оскільки відповідач перебував на лікуванні, що виключає умисел і матеріальну відповідальність. Матеріальна відповідальність відповідача виключена через перебування на лікуванні, а виплати були результатом недоліків в обліку та управлінні позивача. Суд помилково поклав відповідальність на відповідача, ігноруючи відсутність його вини. Грошове забезпечення не є безпідставно набутим, оскільки виплати були добровільними, а відповідач діяв добросовісно. Відсутність відшкодування не є підставою для стягнення, оскільки позивач не довів підстав для відповідальності, а нові докази підтверджують відсутність вини відповідача. Звертає увагу апелянт на те, що стягнення є непропорційним і несправедливим, враховуючи поранення відповідача та його внесок у захист України.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі № 500/1712/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 145 від 22.05.2024 солдата ОСОБА_1 призначено командиром бойової машини-командиром 2-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 7-ї штурмової роти 3-го штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.05.2024 № 147 відповідач вважається таким, що прибув до району виконання бойових завдань та приступив до виконання бойових завдань.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2024 № 172 відповідач вважається таким, що вибув у лікувальний заклад, а саме: у НОМЕР_2 військовій мобільний госпіталь (військова частина НОМЕР_3 ) АДРЕСА_1 , з 18.06.2024 на лікування у зв`язку із пораненням.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2024 № 178 ОСОБА_1 увільнено від займаних посад і зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 з 24.06.2024 у зв`язку із перебуванням на тривалому лікуванні.

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2024 № 280 відповідач вважається таким, що своєчасно не повернувся із стаціонарного лікування в розташування підрозділу та відсутній на військовій службі. Знято з усіх видів забезпечення, припинено нарахування та виплати грошового забезпечення на час проведення службового розслідування з 01.10.2024.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2024 №9575 призначено службове розслідування за фактом переплати грошового забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_1 .

В ході службового розслідування, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2024 № 7196 встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , перебуває у самовільному залишенні частини з 19.06.2024 та до розташування Військової частини НОМЕР_1 не повернувся.

За період з 19.06.2024 по 01.10.2024 відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 505739,64 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком Військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2024 № 42465 (а.с.36).

Відповідно до акту службового розслідування від 21.02.2025, який затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2025 № 662, своїми діями молодший сержант ОСОБА_1 порушив вимоги наступних нормативно- правових актів: ст.65 Конституції України, ст.11, 16, 37,49, 125-126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", внаслідок чого останньому було неправомірно виплачено грошове забезпечення з нанесенням матеріальних збитків державі на загальну суму 505739,64 грн в зв`язку з відсутністю на військовій службі в період з 19.06.2024 по 01.10.2024 (а.с.13, 27).

Оскільки відповідачем у добровільному порядку не відшкодовано заподіяну державі шкоду, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі Статут) військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України (стаття 17 Статуту).

Статтею 26 Статуту передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX (далі – Закон № 160-IX) підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно з п.4 і 5 ч.1 ст.1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до ч.1-3 ст.3 Закону № 160-IX, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.6 Закону № 160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 160-IX, розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Згідно з ч.1-6 ст.8 Закону № 160-IX посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Приписи статті 9 Закону №160-IX передбачають, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи.

Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.190 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі змістом цієї норми, зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас ст.1215 ЦК України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Так не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

З матеріалів справи, а саме зі змісту Акту службового розслідування від 21.02.2025, який затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2025 № 662, видно, що молодший сержант ОСОБА_1 своїми діями порушив вимоги наступних нормативно- правових актів: ст.65 Конституції України, ст.11, 16, 37,49, 125-126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", внаслідок чого останньому було неправомірно виплачено грошове забезпечення з нанесенням матеріальних збитків державі на загальну суму 505739,64 грн в зв`язку з відсутністю на військовій службі в період з 19.06.2024 по 01.10.2024.

Зі змісту доводів апеляційної скарги видно, що апелянт вказує на недоліки службового розслідування, оскільки Акт службового розслідування від 21 лютого 2025 року не враховує медичних документів, які підтверджують перебування відповідача на лікуванні.

Разом з тим, апеляційний суд не може розцінювати вказані доводи, як такі, що можуть стати підставами для відмови у задоволенні заявленого позову, оскільки розглядуваний спір є наслідком проведеного службового розслідування та прийнятого за його результатами розгляду, наказу від 23.02.2025 №662, протиправність якого станом на час судового розгляду цієї справи не встановлена.

Судом першої інстанції також вірно зауважено, що вказаний наказ від 23.02.2025 №662 відповідачем не оскаржувався ні в адміністративному, ні в судовому порядку.

Крім цього, відповідачем не було подано до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву та доказів, які б спростовували доводи позивача.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача вартості завданої державі шкоди в сумі 505739,20 грн не може бути відмовлено, оскільки рішення, що є причиною її виникнення (позовної вимоги) не скасоване та не визнане протиправним.

При цьому, слід зазначити, що питання відносно правомірності вищевказаного Наказу від 23.02.2025 №662 в частині стягнення з ОСОБА_1 завданої шкоди на суму 505739,20 грн. не є предметом спору в цій адміністративній справі.

Відносно доводів скаржника, про те, що його не було належним чином повідомлено судом про розгляд справи, що унеможливило подання відзиву на позовну заяву, то апеляційним судом встановлено наступне.

Так, як видно з матеріалів справи, копію ухвали про відкриття провадження у справі від 02.04.2025 надіслано відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою його місця проживання відповідно до інформації з Єдиного державного демографічного реєстру, проте поштове повідомлення повернулось з підстав "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 47-53).

04.04.2025 на офіційному веб-порталі судової влади України розміщено повідомлення про відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення (ухвали/повістки) є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судове рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, або адресою місцезнаходження чи місця проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім цього, стаття 11 КАС України та Положення про ЄСІТС визначають вебпортал «Судова влада України» як офіційне джерело інформування.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду (зокрема, сформованих у постановах КАС ВС у справах № 199/3939/18-а та № 686/4587/24), статтею 44 КАС України передбачено, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися своїми правами, а оприлюднення відомостей на порталі покладає на учасника обов`язок відстежувати рух власної справи.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, а його права на подання відзиву на позовну заяву порушені не були. Суд першої інстанції правомірно вирішив справу за наявними матеріалами.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року в адміністративній справі №500/1712/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська