Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №300/3444/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/3444/26 пров. № А/857/36980/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року про повернення позовної заяви (суддя – Шумей М.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань(№12) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 21.05.2026 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань(№12), в якому просив: визнати протиправними дії Державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань(№12) у нарахуванні позивачу щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за період проходження служби з 29.01.2020 по 12.12.2025 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням; зобов`язати Державну установу "Івано-Франківська установа виконання покарань(№12) здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за період проходження служби з 29.01.2020 по 12.12.2025 із належного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що спірні правовідносини охоплюються періодом з 29.01.2020 по 12.12.2025, а в період з 29.01.2020 по 19.07.2022 можливість звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежувалася будь-яким строком. Період з 19.07.2022 по 11.12.2025 обмежується строком в три місяці з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, таким документом може бути грошовий атестат позивача, оскільки в грошовому атестаті зазначена інформація про нараховані суми. Вказує, що грошовий атестат отримав тільки 06.04.2026, а з позовом звернувся 21.05.2026, тобто в межах тримісячного строку.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи те, що згідно з частиною другою статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження), суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що наказом №197 о/с від 12.12.2025 ОСОБА_1 звільнений з Державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань №12" за власним бажанням .

Як слідує зі змісту вищезазначеного наказу, остаточний розрахунок при звільненні позивачу проведено 12.12.2025.

Позов ОСОБА_1 до суду надійшов 21.05.2026.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, звернувшись до суду із даним позовом 21.05.2026 пропустив тримісячний строк.

Такі висновки суду першої інстанції є помилковими з таких міркувань.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 122 КАС, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою, яка встановлює конкретні строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, у тому числі спорів, пов`язаних зі звільненням та розрахунком при звільненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції на час розгляду справи) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Апеляційний суд вважає, що ст. 233 КЗпП України є спеціальною нормою по відношенню до загальних положень ст. 122 КАС України, оскільки встановлює конкретні строки звернення до суду саме за вирішенням трудових спорів, у тому числі пов`язаних зі звільненням та розрахунком при звільненні. При конкуренції загальної та спеціальної норми застосовується спеціальна норма.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що у період існування спірних правовідносин до ст. 233 КЗпП України вносились зміни, що вимагає додаткового роз`яснення порядку застосування вказаної норми до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 роз`яснив порядок застосування вищевказаних правових норм:

«61. Судова палата зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» №130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.

62. На переконання Судової палати, правова позиція, згідно з якою строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови №651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.

63. З огляду на викладене, Судова палата вважає, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

64. Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.

65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:

65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин).

65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року…

…74. Судова палата зазначає, що спірний період [з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.

75. Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

76. Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

77. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

78. Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

79. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.»

Апеляційний суд встановив, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосується невиплати грошового забезпечення військовослужбовцю в належному розмірі за період з 29.01.2020 по 12.12.2025 .

Отже, спірний період в даній справі 29.01.2020 до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Стосовно періоду з 19.07.2022 по 12.12.2025, то такий регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Як вказано вище, Верховний Суд у справі № 460/21394/23 у постанові від 21.03.2025 вказав, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

У постанові від 18.02.2026 у справі № 400/11972/24 Верховний Суд вказав наступне

«За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Так, пунктом 11.1 «Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 № 280 (далі Правила № 280, у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.

Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.

Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п`ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280).

Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту:

14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця).

Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.

Водночас варто наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП.

При цьому, Верховний Суд зауважив, що направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Окрім того, Верховний Суд, не заперечуючи того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави не проведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.»

Матеріалами справи встановлено, що грошовий атестат ОСОБА_1 видано Державною установою "Івано-Франківська установа виконання покарань(№12) лише 06.04.2026 на його запит (а.с. 26).

Таким чином, з 06.04.2026 позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Саме ця дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду в даній справі.

Як наслідок, тримісячний строк звернення до суду не пропущений, а висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви є передчасним.

У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Отже, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Таким чином, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно встановлено обставини у справі, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 320 КАС України.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 300/3444/26 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало