Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №500/3878/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3878/25 пров. № А/857/42763/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

удді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Запотічного І.І.,

Судової-Хомюк Н.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кіт В.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представник позивача Магдич О.О.,

представника відповідача Бехтхольд К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року

у справі № 500/3878/25 (головуючий І інстанції Дерех Н.В.)

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дії та бездіяльності протиправними,

найменування суду 1 інстанції Тернопільський окружний адміністративний суд

дата ухвалення рішення 20.07.2026

суддя 1 інстанції Дерех Н.В.

місце ухвалення рішення м. Тернопіль

дата складання повного тексту судового рішення 20 липня 2026 року

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив визнати незаконними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №78222591 від 29.05.2025 року; постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 654212,55 грн. від 29.05.2025 року ВП № 72093158.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в рамках ВП №72093158 не було вчинено жодної виконавчої дії на виконання рішення суду. Виконавча служба не проводила ні опис, ні оцінку іпотечного майна, ні організацію прилюдних торгів, ні їх проведення; виконавче провадження ВП №72093158 перебувало без руху з моменту відкриття 22.06.2023 року до 19.05.2025 року. Зазначив, що обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору є вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду та фактичне стягнення суми боргу. Також, просить врахувати, що оскільки у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за виконавчими документами, позивач перестав бути стороною виконавчого провадження та боржником у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", отож підстави для обмеження його права власності, які поєднані з фактом перебування в реєстрі боржників, відпали

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що дії виконавця є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, оскаржувана постанова прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, а тому у задоволені позову слід відмовити.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити повністю.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при винесенні рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/3878/25 від 20.07.2026 суд допустив порушення фундаментального принципу вмотивованості судового рішення всупереч вимогам пункту 3 частини 4 статті 246 та частини 3 статті 242 КАСУ.

Також, суд допустив порушення норми матеріального права, яка безпосередньо регламентує порядок та підстави стягнення виконавчого збору, а саме: ст.27 Закону України №1404-VIII "Про виконавче провадження". У оскаржуваному рішенні від 20.07.2026 суд першої інстанції просто проігнорував ключовий довід позивача. У мотивувальній частині рішення детально та послідовно викладені обставини справи (навіть ті, які не стосуються суті спору) та хронологія подій. Однак та обставина, на якій позивач обґрунтовує свій позов, а саме: невідповідність розміру стягнутого відповідачем виконавчого збору суті і розміру зобов`язання боржника ОСОБА_1 , суд залишає поза увагою «не помічаючи» самої суті підстав позову. Суд першої інстанції допустив порушення норми матеріального права, а саме: ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404 VIII Підставою позову є порушення відповідачем порядку нарахування та стягнення виконавчого збору з боржника за результатами виконавчого провадження, який регулюється положеннями ст.27 Закону №1404-VIII.

При цьому частина 2 ст. 27 Закону N 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Для вирішення питання, чи відповідає розмір стягнутого органом ДВС з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору вимогам ст.27 Закону N 1404-VIII, суду необхідно було визначити розмір зобов`язання ОСОБА_1 за виконавчим листом № 607/9268/17.

Згідно із вказаним виконавчим листом, виданим на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду № 607/9268/17, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «Укрсиббанк» за кредитним договором № 601 від 06.12.2005 та кредитним договором № 1121963400 від 20.09.2007 звернуто стягнення на предмет іпотеки: - 1/2 частину торгово-офісного приміщення №1 загальною площею 47,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; - 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . Стягнення на предмет іпотеки з метою погашення боргу ОСОБА_2 мало бути звернуто шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку». У вказаному виконавчому листі № 607/9268/17 визначена сума боргу ОСОБА_2 перед АТ «Укрсиббанк» за двома кредитними договорами: - за кредитним договором №601 від 06.12.2005 року у розмірі 61102 (шістдесят одна тисяча сто два) долари США 60 центів, що еквівалентно 1593563(один мільйон п`ятсот дев`яносто три тисячі п`ятсот шістдесят три) гривні 14 коп. 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 14 коп. пені; - за кредитним договором №1121963400 від 20.09.2007 року у розмірі 105444(сто п`ять тисяч чотириста сорок чотири) долари США 64 центи, що еквівалентно 2750008 (два мільйони сімсот п`ятдесят тисяч вісім) гр. 86 коп. та 452013 (чотириста п`ятдесят дві тисячі тринадцять) грн 62 коп пені. Також у даному виконавчому листі вказано, що за рахунок звернення стягнення на вищевказане нерухоме майно (1/2 частину торгово-офісного приміщення по вул. Карпенка,7, оф.1 у м.Тернополі та 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 ) шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах повинно відбутись погашення боргу ОСОБА_2 .

Отже зобов`язання боржника ОСОБА_1 за виконавчим документом №607/9268/17 полягає у зобов`язанні передати визначене у ньому майно для його реалізації в ході прилюдних торгів . Дане зобов`язання не обчислюється за розміром боргу позичальника ОСОБА_2 перед АТ «Укрсиббанк». Не будучи ні позичальником, ні майновим поручителем по майнових зобов`язаннях ОСОБА_2 перед АТ «Укрсиббанк», ОСОБА_1 , як особа, яка набула право власності на майно обтяжене іпотекою, має лише зобов`язання вчинити дію, тобто передати іпотечне майно для проведення прилюдних торгів з його реалізації. Однак розмір боргових зобов`язань позичальника ОСОБА_2 , в рахунок погашення яких суд звернув стягнення на обтяжене іпотекою майно, не є борговим зобов`язанням ОСОБА_1 . Всупереч вимогам ст. 27 Закону №1404-VIII відповідач нарахував боржнику ОСОБА_1 виконавчий збір на весь борг ОСОБА_2 перед АТ «Укрсиббанк». Це призвело до того, що розмір виконавчого збору перевищив вартість обтяженого іпотекою майна. Абсолютно безпідставно у виконавчому провадженні ВП №72093158 сума виконавчого збору з ОСОБА_1 була розрахована як 10% від суми боргу ОСОБА_2 перед кредитором АТ «Укрсиббанк» в розмірі 6 542 125,54 грн., відтак виконавчий збір склав 654 212,55 грн., що суперечить змісту виконавчого документу та вимогам ст.27 Закону №1404-VIII .

Від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що дії виконавця є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, оскаржувані постанови прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, а тому слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Магдич Ольги Олександрівни на рішення про відмову у задоволені позову №500/3878/25 від 20.07.2025 року.

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та підтвердив доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив суд рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/3878/25 від 20.07.2026 про відмову в задоволенні позовної заяви скасувати. Постановити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити та визнати незаконними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №78222591 від 29.05.2025 року; постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 654212,55 грн. від 29.05.2025 року ВП № 72093158.

В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, підтвердила доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила суд рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/3878/25 від 20.07.2026 про відмову в задоволенні позовної заяви скасувати. Постановити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити та визнати незаконними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №78222591 від 29.05.2025 року; постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 654212,55 грн. від 29.05.2025 року ВП № 72093158.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала відзив на апеляційну скаргу та просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 на рішення про відмову у задоволенні позову у справі №500/3878/25 від 20.07.2025.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши позивача, представника позивача та представника відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконанні у Тернопільському відділі державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження №72093158, з виконання виконавчого листа №607/9268/17 від 24.05.2023, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська,1/12, р/р № НОМЕР_1 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 09807750) за кредитним договором №601 від 06.12.2005 у розмірі 61102 (шістдесят одна тисяча сто два) долари США 60 центів, що еквівалентно 1593563 (один мільйон п`ятсот дев`яносто три тисячі п`ятсот шістдесят три) гривні 14 коп. та 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 14 коп. пені та заборгованості за кредитним договором №1121963400 від 20.09.2007 року у розмірі 105444 (сто п`ять тисяч чотириста сорок чотири) долари США 64 центи, що еквівалентно 2750008 (два мільйони сімсот п`ятдесят тисяч вісім) гр. 86 коп. та 452013 (чотириста п`ятдесят дві тисячі тринадцять) грн. 62 коп. пені звернути стягнення на предмет іпотеки: 1/2 частину торгово-офісного приміщення №1 загальною площею 47,5 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Карпенка,7 у м. Тернополі та належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ,на підставі договору дарування від 04.12.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В, за реєстром №6437 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:124497061101) та 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 55,5 кв.м. та належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) на підставі договору дарування від 04.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бойко Л.В., за реєстром №6445 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:124197061101) шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності чи незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

22.06.2023 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №72093158.

Також, 22.06.2023 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у ВП №72093158.

29.05.2025 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП №72093158, на підставі пункту 1 частини першої ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

29.05.2025 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у ВП №72093158 про стягнення з позивача 654212,55 грн.

Після цього, 29.05.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №78222591 з виконання постанови №72093158 від 29.05.2025.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма Основного Закону означає, що діяльність суб`єктів владних повноважень здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).

Частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 2 Закону №1404-VІІІ Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частинами першою, другою, четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев`ята статті 27 Закону № 1404-VIII).

Системний аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження останній повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Тобто фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

Аналогічна правова позиція наведена і у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 520/17933/2020.

Пункт 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII встановлює, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Абзац 1, 3 частини четвертої статті 27 Закону №1404-VIII передбачає, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Пункт 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII визначає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частина третя статті 40 Закону №1404-VIII установлює, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З аналізу статей 26, 27, 40 Закону №1404-VIII слідує, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, а його безпосереднє стягнення здійснюється без виокремлення в інше виконавче провадження за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача.

Винятком з цього правила є випадки, передбачені частиною третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто.

У такому випадку виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує на загальних підставах в окремому виконавчому провадженні.

Подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 520/17933/2020 та від 31 жовтня 2024 року у справі №380/17049/23.

Відповідно до абзацу 11 пункту 8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (далі Інструкція №512/5) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VIII, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною 9 статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини 1 статті 39 Закону України № 1404-VIII, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. При цьому стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 640/7697/21 та від 26 червня 2020 року у справі № 360/3324/19, від 11 серпня 2022 року у справі № 640/23271/21.

Доводи позивача про те, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчинення ним дій, які призвели до стягнення з боржника сум заборгованості, є необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 27 Закону України № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Водночас, розмір виконавчого збору вираховується із суми, що підлягає примусовому стягненню, а основним критерієм для визначення суми виконавчого збору є сума стягнення, а не кількість боржників у виконавчому провадженні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у спірному випадку предметом спірних правовідносин є постанова про відкриття виконавчого провадження у ВП №78222591 від 29.05.2025, а також постанова про стягнення виконавчого збору у ВП №72093158 від 29.05.2025.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2025 на адресу надійшла заява стягувача вих.:№29-3-03/4829 про повернення виконавчого листа стягувачу, та 29.05.2025 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП №72093158, на підставі пункту 1 частини першої ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Після цього, державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та, відповідно до вимоги ст..40 Закону України "Про виконавче провадження", винесено її для виконання в окреме виконавче провадження №78222591; 29.05.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Як встановлено судом, у виконавчому провадженні №72093158 державним виконавцем вживалися всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи, спрямовані на повне та своєчасне виконання судового рішення, що підтверджується долученими до відзиву документами виконавчого провадження.

Так, виконавче провадження №72093158 було відкрито на підставі виконавчого листа з долученням ухвали Тернопільського міськрайоного суду у справі №607/9268/17 від 05.10.2022 про заміну сторони у виконавчому провадженні. Відповідно до зазначеної ухвали, первісним боржником у виконавчому провадженні № 72093158 визначено ОСОБА_3 , оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 01 грудня 2017 року ОСОБА_4 продав, а ТОВ «Бас-Маркет» купив торгово-офісні приміщення на вулиці Карпенка, 7 в місті Тернополі.

Разом з тим, 27.03.2019 ТОВ «Бас-Маркет» на підставі договору купівлі-продажу відчужило ці приміщення ПМП «Фермер-Подільський».

Згідно з договором купівлі-продажу від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_2 .

27 червня 2018 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужив цю квартиру ОСОБА_6 , а останній 19 грудня 2018 року продав ОСОБА_3 .

В подальшому, Верховний суд задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_3 та Приватного малого підприємства «Фермер Подільський» про скасування ухвали Тернопільського міськрайоного суду Тернопільської області від 05.10.2022 року.

Разом з тим, 14.03.2024 на адресу відділу надійшла постанова Верховного Суду у справі № 607/9268/17 від 14.02.2024, якою було скасовано ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 05.10.2022 про заміну сторони виконавчого провадження.

Згідно з виконавчим листом 607/9268/17 боржником є ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і колегія апеляційного суду, що з моменту надходження постанови Верховного Суду державний виконавець був зобов`язаний керуватися чинною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 05.10.2022, та не мав правових підстав для невчинення виконавчих дій чи самостійного ігнорування зазначеного судового рішення.

Крім того, боржником ОСОБА_1 було подано до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву у справі № 607/9268/17 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у межах виконавчого провадження № 72093158.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.02.2026 у задоволенні заяви представника боржника ОСОБА_1 – адвоката Магдич Ольги Олександрівни – про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у виконавчому провадженні № 72093158, відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представником боржника ОСОБА_1 – адвокатом Магдич Ольгою Олександрівною – було подано апеляційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.02.2026.

За результатами апеляційного перегляду Тернопільський апеляційний суд апеляційну скаргу представника боржника ОСОБА_1 – адвоката Магдич Ольги Олександрівни – залишив без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.02.2026 – без змін.

Отже, виконавчий лист не визнано таким що не підлягає виконанню.

Таким чином, у даному випадку, наявні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору згідно статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про правомірність спірної постанови про стягнення виконавчого збору.

29.05.2025 державним виконавцем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у ВП №78222591 з виконання постанову №72093158 від 29.05.2025.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач під час розгляду справи довів правомірність оскаржуваних постанов, а відсутність можливості звернення стягнення на конкретне майно не припиняє кредитного зобов`язання та не звільняє боржника ОСОБА_1 від виконання зобов`язань за кредитним договором. Заборгованість за кредитним договором залишається непогашеною та виконавчий документ є таким, що підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі № 500/3878/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю. О. Калмикова

судді І. І. Запотічний

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 21.09.26