Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №460/11809/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/11809/24 пров. № А/857/9829/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, прийняте суддею Борискіним С.А. у м. Рівному, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управлінню Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернулася з позовом до ГУ ПФУ в місті Києві , в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність щодо непризначення з 17.09.2024 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-ХІІ);

- зобов`язати призначити з 17.09.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років у відповідності зі ст.55 Закону № 796-ХІІ.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 позов задоволено.

Суд зазначив, що позивач має право на застосування початкової і додаткової величини зниження пенсійного віку (2 роки + 3 роки (1 рік за 3 роки проживання) ), оскільки станом на 1 січня 1993 та після цього прожила у зоні посиленого радіологічного контролю необхідний проміжок часу, що є підставою для додаткового зменшення пенсійного віку позивачу, передбаченого положеннями статті 55 Закону №796-ХІІ, на 5 років.

Суд звернув увагу, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії (18.09.2024) позивач мала страховий стаж 26 років 7 місяців 12 днів. Тобто, в позивача наявний необхідний страховий стаж для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в місті Києві подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю на 01.01.1993 не менше 4 роки (у позивача 3 роки 7 місяців 25 дні), то право на призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ у останньої відсутнє.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28.11.2023 у справі №556/2745/23 зобов`язання щодо призначення пенсії позивачу зі зниженням пенсійного віку не покладено.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

ОСОБА_1 у додаткових поясненнях звертає увагу, що у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 30.09.2020 у справі №572/1921/17, від 16.10.2024 у справі №140/14380/23 рішення суду про встановлення факту було взято до уваги та визнано належним та допустимим доказом.

Така позиція підтверджується також правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 24.07.2018 в справі № 129/3151/16-а, яка в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судом, факт проживання (у разі не підтвердження такого факту довідкою органу місцевого самоврядування) має бути підтверджений належним доказом, яким є рішення суду про встановлення такого факту.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 11.03.1993.

18.09.2024 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ.

25.09.2024 відповідачем прийнято рішення №172050006461, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

У цьому рішенні вказано, що відповідно до довідки від 17.09.2024 №1504 підтверджено проживання позивача у смт.Володимирець Рівненської області з 26.04.1986 по 30.05.1986, з 12.06.1989 по теперішній час (станом на 01.01.1993 – 3 роки 7 місяців 25 днів), що не дає право на зниження пенсійного віку. Водночас, зазначено, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28.11.2023 у справі №556/2745/23 встановлено факт проживання в смт.Володимирець, що відносилось до зони посиленого радіологічного контролю з 01.06.1986 по 31.08.1986, з 01.05.1989 по 11.06.1989 та зобов`язання щодо призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ, на органи Пенсійного фонду, не покладено.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (Закон № 1788-XI) та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-ІV).

Згідно з положеннями статті 26 Закону №1058-ІV право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач на час звернення до відповідача досягла віку 55 років та має страховий стаж 26 років 7 місяців 12 днів.

Водночас, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі як і раніше – Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до ст. 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи ( але не більше 5 років ) належить потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали чи постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пунктом 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII).

Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.

До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, відносяться до категорії 4.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 65 Закону № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілим від катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Відповідно до ст. 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема, і призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачу видане посвідчення уповноваженим на те державним органом (Рівненська ОДА) серії В-1 №656947, відповідно до якого позивач є громадянином, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) (а.с.11).

В матеріалах справи відсутні докази, що посвідчення, видане позивачу, визнане недійсним.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у позивача вказаного посвідчення підтверджує факт проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років, а отже позивач має право на зниження пенсійного віку на 2 роки.

Як вже було зазначено, проживання особи щонайменше 4 роки станом на 1 січня 1993 є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання, роботи в зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Крім того, довідкою Володимирецької селищної ради від 17.09.2024 №1504 підтверджується, що позивач дійсно зареєстрована в селищі Володимирець, територія якого відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, з 22.08.1977 по 30.05.1986, з 12.06.1989 по 10.05.1995, з 10.08.1995 по теперішній час.

Також рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28.11.2023 у справі №556/2745/23, яке набрало законної сили 29.12.2023, встановлено факт постійного проживання позивача в смт. Володимирець Вараського району Рівненської області, яке відносилось до зони посиленого радіологічного контролю з 01.06.1986 по 31.08.1986 та з 01.05.1989 по 11.06.1989.

Смт.Володимирець Рівненської області в силу положень Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, відносилось до зони посиленого радіологічного контролю.

У рішенні про відмову в призначенні пенсії зазначено, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії (18.09.2024) позивач мала страховий стаж 26 років 7 місяців 12 днів. Тобто, в позивача наявний необхідний страховий стаж для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.

Судом встановлено, що позивач досягнула віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням зменшення, проживала необхідну кількість років в зоні посиленого радіологічного контролю для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ та має необхідний страховий стаж для призначення пенсії.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача наявний страховий стаж та вона досягнула віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням зменшення, а тому має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі №460/11809/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш