Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №460/19951/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/19951/25 пров. № А/857/5422/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача - Шинкар Т.І.,

суддів - Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дорошенко Н.О.), ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне 02 січня 2026 року у справі № 460/19951/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними рішення та відмови, зобов`язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

30.10.2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), в якому просив: визнати протиправними рішення від 17.09.2025 за № 172850000921 та відмову в його перегляді від 23.10.2025 № 20129-19301/М-02/8-1700/25 в частині визначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку з протиправним незарахуванням до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду строкової військової служби - 02 роки 00 місяців 27 днів; половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 01 рік 11 місяців 00 днів; стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 03 роки 00 місяців 00 днів; зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (крім часу роботи на посаді судді 21 року 03 місяців 15 днів): строкову військову службу - 02 роки 00 місяців 27 днів; половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 01 рік 11 місяців 00 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого, визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді - 03 роки 00 місяців 00 днів, визначивши його в розмірі 66 відсотків грошового утримання судді; зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу з 27.08.2025 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 66 відсотків грошового утримання судді.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання допустив протиправну поведінку щодо не зарахування позивачу до його стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах судді судів України (21 рік 3 місяці 15 днів), спірних періодів (половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 11 місяців; період проходження військової служби - 2 роки 0 місяців 27 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки), що у загальному обсязі становить 28 років 3 місяці 12 днів. Крім того, орган Пенсійного фонду протиправно відмовив позивачу у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі його заяви від 25.09.2025.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що за законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, не передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу (професійну діяльність), вимога щодо якої визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу відхилити.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 . Указом Президента України від 11.05.2004 № 514/2004 призначений на посаду судді Костопільського районного суду Рівненської області строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 11.06.2009 № 1513-VI ОСОБА_1 обраний на посаду судді цього ж суду безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 05.09.2013 № 453-VII ОСОБА_1 обраний на посаду судді Апеляційного суду Рівненської області.

Указом Президента України від 10.11.2017 № 357/2017 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Верховного Суду у складі Касаційного кримінального суду.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області, з 21.09.2018 отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.08.2025 № 1785/0/15-25 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, визначено загальний стаж роботи позивача на посаді судді, що дає право на звільнення у відставку - 28 років 3 місяці 12 днів, а саме:

- стаж роботи на посаді судді - 21 рік 3 місяці 15 днів;

- половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 11 місяців;

- період проходження військової служби - 2 роки 0 місяців 27 днів;

- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.

Вказані розміри стажу роботи позивача на посаді судді, що дає право на звільнення у відставку, відповідають стажу, відображеному у розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, сформованому Верховним Судом станом на 26.08.2025 (вих.№229/0/11-25 від 27.08.2025).

26.08.2025 на підставі вказаного рішення Вищої ради правосуддя Верховним Судом видано наказ №4130/0/5-25 «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду».

05.09.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці відповідно до статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

До заяви позивач долучив, зокрема: рішення Вищої ради правосуддя від 26.08.2025 №1785/0/15-25; трудову книжку; диплом про вищу освіту за спеціальністю «Правознавство»; розрахунок Верховного Суду щодо стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 17.09.2025 № 172850000921 позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 52% від заробітку з 27.08.2025, згідно з яким стаж роботи позивача на посаді судді складає 21 рік 2 місяці 26 днів.

25.09.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у якій просив зарахувати до стажу його роботи на посаді судді, що дає право на звільнення у відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (крім часу роботи на посаді судді 21 рік 3 місяці 15 днів): період проходження військової служби - 2 роки 0 місяців 27 днів; половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 11 місяців; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки, визначивши його в розмірі 66% грошового утримання судді, а також провести перерахунок та виплату йому з 27.08.2025 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 66% грошового утримання судді.

Листом від 23.10.2025 № 20129-19301/М-02/8-1700/25 ГУ ПФУ в Рівненській області повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Зазначило, що згідно з електронною справою страховий стаж позивача становить 47 років 4 місяці, стаж роботи на посаді судді, який дає право на щомісячне грошове утримання, - 21 рік 2 місяці 26 днів. До стажу роботи на посаді судді зараховано періоди роботи з 01.06.2004 по 26.08.2025 на посаді судді Костопільського районного суду Рівненської області, Апеляційного суду Рівненської області, Верховного Суду в Касаційному кримінальному суді. В електронній пенсійній справі наявна сканкопія диплома НОМЕР_1 про період навчання в Рязанській вищій школі МВС з 01.09.1983 по 30.07.1987. Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 , у період з 01.09.1983 по 17.07.2000 позивач служив в органах внутрішніх справ. Документи про підтвердження навчання на денній формі відсутні. До відома: відповідно до пункту 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для врахування періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання в Рязанській вищій школі МВС, періоду служби в органах внутрішніх справ до стажу роботи на посаді судді, з урахуванням тривалості якого визначається відсоток, на який додатково збільшується розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону № 1402. Враховуючи положення ч. 3 ст. 142 Закону № 1402 та матеріали справи, щомісячне довічне грошове утримання встановлено у розмірі 52% (50% + 1 рік х 2%) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; розмір щомісячного довічного грошового утримання, визначений на підставі довідки Верховного Суду від 26.08.2025 № 40-ККС, з 27.08.2025 становить 195406,54 грн, в тому числі: 194698,24 грн - щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці (374419,70 грн - розмір суддівської винагороди відповідно до довідки від 26.08.2025 № 40-ККС, х 52%) + 708,30 грн підвищення відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Вважаючи протиправними рішення органу Пенсійного фонду ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Так, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Пунктом 2 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшуєтеся на два відсотки грошового утримання судді.

Статтею 137 Закону України № 1402-VIII передбачено, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Також, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

Такі висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною у постановах від 13.04.2022 у справі №420/1840/21, від 06.07.2023 у справі № 420/3746/21, від 25.11.2024 у справі №140/16247/20 та інших.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що до набрання чинності Законом №1402-VIII питання обчислення стажу роботи на посаді судді було врегульоване Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453-VI).

Згідно із вимогами статті 135 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI (в редакції чинній до 28 березня 2015 року), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Таким чином, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на час призначення позивача на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ) та Указом Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-ХІІ (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів»« від 24.02.1994 № 4015-XII) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

В період дії положень статті 43 Закону №2862-ХІІ правове регулювання поняття стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, було додатково врегульовано і іншими нормативно-правовими актами.

Верховний Суд і своїй постанові від 11.12.2024 зазначив наступне: «Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995 №584/95 (чинного до 20.03.2008, далі - Указ Президента України №584/95) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Відповідно до пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання судді» від 03.09.2005 №865 (чинної до 01.01.2012) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, на юридичних факультетах вищих навчальних закладах.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Як убачається з матеріалів справи, календарний період проходження позивачем строкової військової служби з 21.10.1980 по 18.11.1982, навчання за денною формою в Рязанській вищій школі МВС СРСР з 01.09.1983 по 30.06.1987 (спеціальність правознавство, кваліфікація юрист) підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: військовим квитком від 20.10.1980 серії НОМЕР_3 , трудовою книжкою серії НОМЕР_4 (дата заповнення 16.08.1980), дипломом від 30.06.1987 серії НОМЕР_1 , послужним списком №Н-864909.

Вищевказані періоди проходження строкової військової служби та навчання (за денною формою) підтверджені в рішенні Вищої ради правосуддя від 26.07.2025 №1785/о/15-25, в розрахунку Верховного Суду від 27.08.2025 № 229/0/11-25 стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Апеляційний суд звертає увагу також і на те, що всі обумовлені документи були наявними в розпорядженні пенсійного органу, однак безпідставно не враховані відповідачем під час обчислення стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період проходження строкової військової служби із 21.10.1980 до 18.11.1982 (2 роки 0 місяців 27 днів) та половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі 1 рік 11 місяців підлягає зарахуванню до стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 18.02.2025 у справі № 580/11104/23.

Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка чинна з 05.08.2018) передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Системний аналіз вказаної норми дає підстави дійти висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесені зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення на посаду судді.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.05.2019 у справі №9901/805/18, які є обов`язковими для врахування судом відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2862-ХІІ (яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вишу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Суд апеляційної інстанції враховує також те, що на день призначення на посаду судді Костопільського районного суду Рівненської області позивачу зараховано 3 роки стажу роботи в галузі права, який він здобув, працюючи в органах внутрішніх справ Управління МВС України в Рівненській області з 01.09.1987 до 17.07.2000.

Таким чином, до стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах судді судів України, відповідно до ч. 2 ст. 137 Закону № 1402-VIII, підлягає також зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, що у випадку позивача складає 3 роки.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 08.04.2025 у справі № 160/9707/24 та від 28.04.2025 у справі № 420/10379/24.

За таких обставин, стаж роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах судді судів України (21 рік 3 місяці 15 днів), становить 6 років 11 місяців 27 днів, у зв`язку із чим щомісячне довічне грошове утримання позивача, як судді у відставці, у відповідності до приписів ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII, має бути визначене у розмірі 66% (50% за 20 років стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання + 16% за 8 років (1 рік х 2 %)) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, сформованому Верховним Судом станом на 26.08.2025 (вих.№229/0/11-25 від 27.08.2025).

Окрім того суд апеляційної інстанції зауважує, що Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.08.2025 № 1785/0/15-25 за наслідком поданої позивачем заяви та доданими до неї документами про звільнення, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку та наказом голови Верховного Суду від 26.08.2025 № 4130/0/5-25 позивача відраховано зі штату суду.

Так, в рішенні ВРП від 26.08.2025 № 1785/0/15-25 Вища рада правосуддя, керуючись п.4 ч. 6 ст. 126, статті 131 Конституції України, статтями 3,30,34,55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», аналізуючи подані документи та вимоги чинного законодавства встановила, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право звільнення у відставку, становить 28 років 3 місяців 12 дні.

Як це зазначено у рішенні ВРП, додані до заяви документи свідчать, що суддя Верховного Суду ОСОБА_1 має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України №1402-VIII, а також абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону в редакції Закону України «Про вищу раду правосуддя».

Аналіз рішенні ВРП від 26.08.2025 № 1785/0/15-25 свідчить про те, що ВРП, як орган, якому законодавчо визначено право вирішувати питання відставки, а отже перевіряти згідно поданих документів наявність належного стажу для прийняття рішення про відставку, досліджує і встановлює загальний стаж роботи судді, який дає такому право на відставку, констатуючи відповідні періоди.

Так, у рішенні від 26.08.2025 № 1785/0/15-25 ВРП констатувала, що

- у позивача на день ухвалення Вищою радою правосуддя наявний стаж роботи на посаді судді 21 рік 3 місяців 15 днів;

- половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі – 1 рік 11 місяців;

- період проходження строкової військової служби 2 роки 27 днів;

- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду, - 3 роки.

Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на звільнення у відставку, становить 28 років 3 місяців 12 днів.

Слід зазначити, що ВРП фактично виконує функцію «квазі-суду», оскільки цей орган наділений Законом № 1798-VIII широкими повноваженнями з приводу вирішення питання про призначення судді на посаду, притягнення або відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді, звільнення судді з посади, припинення відставки судді тощо.

Аналізуючи рішенні ВРП від 26.08.2025 № 1785/0/15-25 ВРП суд апеляційної інстанції зауважує, що ні ПФ ні його територіальні органи не наділені законодавчими повноваженнями в частині зарахування/не зарахування до стажу, який дає право на відставку періоду як то навчання, військової служби чи то періоду роботи, який відповідно до ч.2 ст.137 Закону України №1402-VIII підлягає зарахуванню, як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду, оскільки питання права на відставку та визначення відповідного стажу входить до компетенції ВРП, що в досліджуваному випадку було зреалізовано цим органом, так як період військової служби тривалістю 2 роки 27 днів, половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі – 1 рік 11 місяців, а також стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду – 3 роки ввійшли у розрахунок спеціального стажу 28 років 3 місяці 12 днів, що дав ОСОБА_1 за наслідком поданої ним заяви про відставку таку отримати.

Так суд апеляційної інстанції констатує, що згідно вимог Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 «Про затвердження Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальним органам Пенсійного фонду України» (далі -Постанова №3-1) ні ПФ України ні його територіальним органам не надано права на здійснення визначення стажу, який дає право на відставку, так само як не надано право заперечувати (не погоджуватись)/оскаржувати рішення ВРП щодо стажу судді, який дає такому право на відставку.

Як це передбачено розділом ІІ Постанови №3-1, до заяви про призначення щомісячного довічного грошового утримання додаються: копія рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади; документи про страховий стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637; довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) (далі - довідка про суддівську винагороду) / довідка про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України (додаток 3) (далі - довідка про винагороду судді Конституційного Суду України), видана судом, з якого суддя вийшов у відставку, або Конституційним Судом України (далі - відповідний суд), з урахуванням суддівської винагороди (винагороди судді) судді, який працює на відповідній посаді; розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання (додаток 4).

Так, заперечення щодо неподання будь-якого з визначеного приписами Постанови №3-1 документу, відповідач 2 не висловив.

Слід зауважити, що у поданому для призначення довічного грошового утримання пакеті документів позивачем було подано і розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання (додаток 4), в якому усі необхідні періоди, які враховані ВРП для визначення стажу який дає право на відставку зазначені: період строкової служби; період навчання у вищому юридичному навчальному закладі; служба в органах внутрішніх справа; період на посаді судді суду першої інстанції; період на посаді судді апеляційної інстанції; період на посаді судді Верховного Суду.

Так, згідно п.4 розділу ІІІ Постанови №3-1, територіальні органи ПФ, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, не пізніше 10 днів з дня винесення рішення інформують особу про призначення щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням його розміру або про відмову в призначенні щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження, проте повноваженнями щодо неврахування певних періодів, які визнанні ВРП як уповноваженим органом на їх зарахування для призначення довічного грошового утримання законодавчо не наділені.

Додатково слід зазначити, що у Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 цієї Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Враховуючи вище викладене суд апеляційної інстанції зауважує, що за загальним принципом розподілу влади, саме ПФ України та його територіальні органи які входять до системи органів виконавчої влади наділені повноваженнями щодо вирішення питання призначення довічного грошового утримання судді у відставці, отже зобов`язані поважаючи компетенцію іншого державного органу, діяти у відповідності до наданих законом повноважень, а не на власний розсуд, що мало місце у досліджуваному судом випадку.

Суд апеляційної інстанції констатує, що саме ГУ ПФУ в Рівненській області є уповноваженим органом, який має обов`язок приймати рішення про призначення (перерахунок на підставі заяви від 25.09.2025) позивачу довічного грошового утримання у належному розмірі за стажем, як це визначено рішенням ВРП про відставку ОСОБА_1 та здійснювати виплату такого, що в досліджуваному судом апеляційної інстанції випадку відповідачем було порушено, що має наслідком зобов`язання відповідача таке порушене право відновити, як це правильно встановлено судом першої інстанції.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідивши наявні докази та дав їм належну оцінку, прийнявши законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а відтак, викладені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави про задоволення позову, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року у справі № 460/19951/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний