Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №300/2947/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2947/25 пров. № А/857/50573/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року (головуючий суддя Боршовський Т.І.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ, у справі №300/2947/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

29 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФ України в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФ України в Сумській області), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 916260188981 від 17.03.2025 щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок підвищення пенсії з 10.03.2025 позивачу в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 17.03.2025 № 926160188981 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.03.2025 про перерахунок пенсії та прийняти рішення за результатами її розгляду про нарахування та виплату з 01.03.2025 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, з урахуванням уже виплачених сум за вказаний період. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй, отже Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон. Оскільки позивач є членом сім`ї репресованих осіб, визнаний реабілітованим та відповідно має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років», відтак є особою, яка знаходилася на спецпоселенні, а саме була виселена разом з батьками, та згодом визнана реабілітованим у відповідності до вимог профільного Закону. При цьому суд зазначив, що саме Головне управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, який повинен вчинити дії зобов`язального характеру за наслідками скасування прийнятого ним протиправного рішення. Також суд зазначив, що з метою ефективного відновлення порушеного права позивача на належне пенсійне забезпечення, необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ПФ України в Сумській області повторно розглянути подану позивачем заяву від 10.03.2025 про перерахунок пенсії та прийняти рішення за результатами її розгляду про нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду в Сумській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач не надав належного документа, який підтверджує його статус реабілітованого відповідно до чинного законодавства. Суд вийшов за межі предмета доказування, фактично підмінивши собою уповноважений орган, пославшись на документи, які не є належними доказами для підтвердження статусу, що надає право на підвищення.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком, що підтверджується копіями посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.12.2005 та матеріалів пенсійної справи позивача (а.с. 19).

Згідно копії довідки Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Івано-Франківської області від 03.09.1991 № 3/3-26187, встановлено, що батьки позивача - ОСОБА_2 , 1906 року народження, та ОСОБА_3 , 1903 року народження, а також ОСОБА_4 , 1932 року народження, позивач - ОСОБА_1 , 1945 року народження, ОСОБА_5 1884 року народження, 29.10.1950 виселені на спецпоселення з конфіскацією майна з села Радча Лисецького району Станіславської області в Зирянський район Томської області, де перебували до 29.06.1958, крім ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно Закону Української РСР ст.3 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 сім`я ОСОБА_2 реабілітована з поновленням в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна, або його вартості (а.с. 17).

14.04.2005 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_2 , згідно якого ОСОБА_2 надано права на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та рішенням Івано-Франківської обласної ради від 14.09.2004 № 478-12/2004 «Про надання пільг реабілітованим громадянам». Посвідчення безстрокове і діє на всій території Івано-Франківської області (а.с. 18).

12.02.2025 Регіональна комісія з реабілітації при Івано-Франківській обласній державній адміністрації видала позивачу довідку № 15-Д для цілей, визначених пунктом 7 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною». Цією довідкою підтверджується, що відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус та вшанування пам`яті борців за незалежність України у ХХ столітті» особа є борцем за незалежність України у ХХ столітті та відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» є реабілітованою, із числа осіб, яких за політичними або релігійними мотивами було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) чи примусово безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу. Довідка видана відповідно до пункту 6 частини другої статті 7-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (а.с. 16).

10.03.2025 ОСОБА_1 звернувся через веб-портал до Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії, до якого долучено копію посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_3 від 14.04.2005, яке видане для пільг реабілітованого відповідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», та копію довідки Регіональної комісії з реабілітації при Івано-Франківській обласній державній адміністрації від 12.02.2025 № 15-Д (а.с. 33-35).

За результатом розгляду заяви від 10.03.2025 ГУ ПФ України в Сумській області прийняло рішення від 17.03.2025 про відмову позивачу в перерахунку пенсії. Так, в рішенні від 17.03.2025 відповідач 2 зазначив, що відповідно до пункту 4.2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн. З огляду на те, що посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_3 від 14.04.2005 не відповідає затвердженому зразку, оскільки його чинність поширюється лише на території Івано-Франківської області, а повинно діяти на всій території України, ГУ ПФ України в Сумській області прийняло рішення № 926160188981 від 17.03.2025 про відмову позивачу в перерахунку пенсії (а.с. 14-15).

Листом № 0900-0209-8/15673 від 20.03.2025 ГУ ПФ України в Івано-Франківській області направило позивачу рішення ГУ ПФ України в Сумській області № 926160188981 від 17.03.2025 про відмову в перерахунку пенсії (а.с. 13).

Вважаючи протиправним рішення ГУ ПФ України в Сумській області № 916260188981 від 17.03.2025 щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).

відповідно до статті 1-3 Закону №962-ХІІ потерпілими від репресій визнаються:

1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;

2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;

3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Згідно з статтею 1-4 Закону №962-ХІІ, цей Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, які належать до однієї з таких категорій осіб:

1) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, якщо репресії стосовно таких осіб були здійснені на території України;

2) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, які проживали на території України, незалежно від тривалості проживання, і виїхали або з незалежних від їхньої волі обставин були переміщені за межі території України, де стосовно них були здійснені репресії;

3) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, інформація щодо здійснення репресій стосовно яких міститься в архівних кримінальних справах, інших носіях архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, архівних документах, що зберігаються в архівних установах України;

4) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, які є громадянами України.

Норми статей 5 і 6 цього Закону поширюються на громадян України, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Статтею 58 Закону № 1788-ХІІІ визначено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Як це правильно встановлено судом першої інстанції, позивач відноситься до категорії осіб із статусом особи яка піддалася висланню, оскільки останній примусово виселений з місця його постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість разом з батьками.

Так, з долучених до матеріалів справи письмових доказів встановлено, що позивач отримує пенсію за віком на підставі Закону № 1058.

З огляду на зміст документів, які містяться в матеріалах справи, суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьками - ОСОБА_2 , 1906 року народження, та ОСОБА_3 , 1903 року народження, а також іншими членами сім`ї: ОСОБА_4 , 1932 року народження, ОСОБА_5 1884 року народження, був виселений 29.10.1950 на спецпоселення з конфіскацією майна з села Радча Лисецького району Станіславської області в Зирянський район Томської області, де перебував до 29.06.1958.

Вищевказане підтверджується:

- копією довідки Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Івано-Франківської області від 03.09.1991 № 3/3-26187 (а.с. 17);

- копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.04.2005, згідно якого ОСОБА_2 надано права на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та рішенням Івано-Франківської обласної ради від 14.09.2004 № 478-12/2004 «Про надання пільг реабілітованим громадянам». Посвідчення безстрокове і діє на всій території Івано-Франківської області (а.с. 18);

- копією довідки Регіональна комісія з реабілітації при Івано-Франківській обласній державній адміністрації від 12.02.2025 № 15-Д (а.с. 16).

Відповідно до статті 1-3 Закону № 962-ХІІ ОСОБА_2 має статус потерпілого від репресій, оскільки є дитиною репресованих осіб та був виселений разом з батьками на спецпоселення.

Щодо зазначених в апеляційній скарзі доводів апелянта, які аналогічні доводам рішення ГУ ПФ України в Сумській області № 926160188981 від 17.03.2025, про те, що посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_2 від 14.04.2005 не відповідає затвердженому зразку, апеляційний суд зазначає таке.

На час видачі позивачу посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_2 від 14.04.2005 була чинною редакція Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 № 962-XII, статтею третьою якого було визначено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

05.05.2018 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018 № 2325-VIII, яким внесені зміни, зокрема, у Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

На підставі Закону від 13.03.2018 № 2325-VIII змінена не лише назва Закону: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» та зміст статей, але й нумерація таких статей.

Також, з метою приведення у відповідність положень Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018 № 2325-VIII, Правління Пенсійного фонду України 26.12.2018 прийняло постанову № 29-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», пунктом 1 якої у Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), у розділі II у пункті 2.13 слова та цифру «Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» замінено словами та цифрами «Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Технічний опис бланка посвідчення реабілітованої особи затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 № 535 «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Згідно такого технічного опису на правій частині внутрішнього боку бланка посвідчення фарбою чорного кольору послідовно згори донизу надруковано написи та назви полів:

«Пред`явник цього посвідчення має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; «ПОСВІДЧЕННЯ Є БЕЗСТРОКОВИМ І ДІЄ НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ»; «Дата видачі»; «(установа, яка видала посвідчення)»; «(підпис керівника установи)»; «МП».

З огляду на те, що посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_2 видане позивачу 14.04.2005, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 № 535, до такого посвідчення застосовують вимоги, встановлені постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», якою затверджено зразок посвідчення про право на пільги реабілітованих.

Так, на правій частині внутрішнього боку бланка посвідчення має бути зазначено: «Пред`явник цього посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Посвідчення безстрокове і діє на всій території України. Без права передачі».

В спірному випадку, в посвідченні серії НОМЕР_2 від 14.04.2005, згідно якого ОСОБА_1 надано права на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та рішенням Івано-Франківської обласної ради від 14.09.2004 № 478-12/2004 «Про надання пільг реабілітованим громадянам», зазначено, що посвідчення безстрокове і діє на всій території Івано-Франківської області (а.с. 18).

Таким чином, посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.04.2005 в частині інформації про територію, на якій воно діє, не відповідає затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» зразку, оскільки помилково зазначено, що таке посвідчення діє на всій території Івано-Франківської області, замість всієї території України.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.04.2005 видане уповноваженим органом - Івано-Франківською міською радою, містить печатку Івано-Франківської міської ради та підпис керівника установи, а тому позивач не може відповідати за помилки, які допущені під час заповнення такого посвідчення представниками уповноваженого органу. З огляду на принцип «належного врядування», негативні правові наслідки такої помилки з боку відповідного компетентного органу влади, який недотримався встановленого припису, має нести Держава, а не фізична особа, яка набула відповідне право.

Окрім цього, в посвідченні реабілітованого НОМЕР_2 від 14.04.2005 зазначено про безстроковість такого посвідчення, що виключає можливість внесення змін до такого посвідчення.

Апеляційний суд зазначає, що ключовим питанням для призначення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, є встановлення факту наявності в ОСОБА_1 статусу потерпілого від репресій.

Такий статус підтверджується не лише посвідченням серії НОМЕР_2 від 14.04.2005, але й іншими документами: довідкою Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Івано-Франківської області від 03.09.1991 № 3/3-26187 (а.с. 17); довідкою Регіональна комісія з реабілітації при Івано-Франківській обласній державній адміністрації від 12.02.2025 № 15-Д (а.с. 16).

Вищевказані довідки дають можливість встановити такі факти як: перебування позивача разом з батьками з 29.10.1950 по 29.06.1958 на спецпоселенні; місце спецпоселення - Зирянський район Томської області Російської РФСР.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Водночас, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону №1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Так, положення частини 4 статті 28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.

Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а.

Враховуючи вищенаведене, за встановлених обставин у справі суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 є членом сім`ї (дитиною) репресованих осіб, а тому позивач має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи.

Щодо аргументів апеляційної скарги в частині відсутності в суду права виходу за межі предмета доказування, що на переконання апелянта є фактичною підміною собою уповноваженого органу, то суд апеляційної інстанції такі відхиляє та зазначає, що таке право надано суду процесуальним законом, що в досліджуваному випадку правомірно застосовано судом першої інстанції, встановивши протиправність рішення та з метою ефективного захисту прав позивача.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вирішуючи даний спір правильно визнав протиправним та скасував рішення відповідача про відмову у проведенні нарахування та виплати підвищення пенсії як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, та правомірно дійшов висновку про те, що належним способом захисту порушених прав буде зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути подану позивачем заяву від 10.03.2025 про перерахунок пенсії та прийняти рішення за результатами її розгляду про нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Оскільки в силу приписів ст.308 КАС України сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, а відтак суд апеляційної інстанції в цій частині оцінку рішенню не надає.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог частково, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі №300/2947/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний