Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №380/20298/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 20 вересня 2026 р.

Справа: №380/20298/25

Суддя: Шинкар Тетяна Ігорівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/20298/25 пров. № А/857/53797/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року (головуючий суддя Грень Н. М.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Львів у справі № 380/20298/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

09.10.2025 ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – Управління, відповідач), в якому просив суд: визнати протиправними дії відповідача, щодо відмови позивачу у наданні грошової компенсації 50% знижки на оплату за комунальні послуги (газопостачання, водопостачання та водовідведення, постачання теплової енергії, квартирна плата, електропостачання) з 01.05.2025 року згідно Закону України №203/98 ВР; зобов`язати відповідача відновити з 01.05.2025 грошову компенсацію 50% знижки на оплату за комунальні послуги (газопостачання, водопостачання та водовідведення, постачання теплової енергії, квартирна плата, електропостачання) згідно Закону України №203/98 ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Закону №203/98-ВР, а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що нарахування та виплата пільг ОСОБА_1 на оплату житлово-комунальних послуг проводилась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області відповідно до Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальних захист» (далі - Закон № 203/98) до 30 квітня 2025 року. Зазначає, що пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет- України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059) встановлено, що пільги у 2025 році, передбачені Законом № 203/98, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Розмір доходу, до якого застосовується податкова соціальна пільга в 2025 році становить 4240 грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1553 внесено зміни до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 (далі - Порядок № 389), якими розширено перелік осіб, пільги котрим надаються з врахуванням доходу. Також зазначає, що право на отримання пільг з урахуванням сукупного доходу сім`ї для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 року включно, визначено у травні 2025 року згідно доходів пільговика і членів його сім`ї (за наявності) за IV квартал 2024 року - 1 квартал 2025 року. Середньомісячний сукупний дохід сім`ї ОСОБА_1 в розрахунку на одну особу за період з 01 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року становить 10321,08 грн і перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Відповідно вважає, що до Закону № 4059 та Порядку № 389, у ОСОБА_1 відсутнє право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг з травня 2025 року.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку на отримує пенсію за вислугу років в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та відповідно до посвідчення має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів органів внутрішніх справ.

23.07.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із інформаційним запитом з проханням відновити нарахування та виплату пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» 24.03.1998 №203/98-ВР з 01.05.2025.

У відповіді від 05.08.2025 відповідач вказав, що середньомісячний сукупний дохід позивача в розрахунку на одну особу за період з 01 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року становить 10321,08 грн і перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Відтак, в позивача відсутнє право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг з травня 2025 року.

Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з вказаним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Як передбачено ч. 1 та 2 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ст.ст. 12, 2 цього Закону, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 24.03.1998 №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон № 203/98-ВР) Держава гарантує кожному ветерану військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України рівні з іншими громадянами України можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також надає різні види допомоги шляхом, зокрема: надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності та заслуженого відпочинку.

Питання соціального захисту ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей врегульований ст. 6 Закону № 203/98-ВР.

Пунктом 6 статті 6 Закону № 203/98-ВР передбачено, що ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Як передбачено ч. 4 ст. 7 Закону № 203/98-ВР, пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно вимог п. 1 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 (далі - Порядок № 389), цей Порядок визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло- та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім`ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 положення пункту 82 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI втратили чинність, як такі, що є неконституційними, відповідно до якого були внесені зміни до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а саме статтю 7 після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту:

«Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

У Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008, суд дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Положеннями п. 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені:

абзацом 5 ч. 5 ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 22, ст. 262 із наступними змінами);

пунктом 11 ч. 1 та ч. 2 і 3 ст. 20, п. 1 ч. 1 та ч. 2 і 3 ст. 21, ч. 3 ст. 22 в частині пільг, передбачених п. 11 ч. 1 ст. 20, і п. 14 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами);

абзацами 1 і 2 п. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190 із наступними змінами);

пунктом 6 ч. 1 ст. 6, ст. 7 в частині пільг, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 40-41, ст. 249 із наступними змінами);

пунктами 4-6 ч. 1 ст. 6-1 та 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 24, ст. 182 із наступними змінами);

абзацом 3 ч. 10 ст. 6 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 896).

У той же час зміни до вказаних Законів України не внесені в частині обмеження пільг.

Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз. 8 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).

З урахуванням наведеного, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Закону №203/98-ВР, а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення пільг із застосуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції що відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірності припинення нарахування та виплати позивачу з 01.05.2025 пільги на сплату житлово-комунальних послуг, яка передбачена Законом України від 24.03.1998 № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі № 380/20298/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний

Оригінал: reyestr.court.gov.ua