Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №240/16630/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/16630/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

22 вересня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Томчука А.В. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, і просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про самовільне залишення військової частини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 поновити виплати грошового забезпечення з 30.06.2024 року молодшому сержанту ОСОБА_1 .

Позовна заява обґрунтована тим, що оскаржуваний наказ є протиправним, з огляду на відсутність в діях військовослужбовця ухилення від військової служби з прямим умислом, яке повинно було встановлюватися судом. Вказує, що станом на день подання позовної заяви відсутня інформація, як у позивача, так і у відповідача про внесення відомостей про кримінальне провадження з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення – ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно позивача. Оскаржуваний наказ, яким констатовано самовільне залишення військової частини позивачем винесено 30.06.2024, тобто до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ймовірно 11.07.2024 р). Зазначає, що згідно вимог ст.24 Закону № 2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину. За відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати йому грошового забезпечення. Отже, визнаючи оскаржуваним наказом позивача таким, що самовільно залишив військову частину та позбавляючи його всіх видів забезпечення 30.06.2024, відповідачем порушено положення ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовільнити його позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом що командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2023 року №292, ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2023 року №31, ОСОБА_1 було направлено на лікування до комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань» психіатричного відділення №1 міста Суми, де він перебував на стаціонарному лікуванні по 30.01.2024, що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого №1609.

У подальшому, згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого №394/24 КНП СОР «Клінічна спеціалізована лікарня» м. Ромни, Позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 31.01.2024 по 27.02.2024.

28.02.2024 позивач був госпіталізований до відділення психотичних та пограничних станів ТОВ «Український північно-східний інститут прикладної та клінічної медицини», де перебував на стаціонарному лікуванню до 29.03.2024, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного(стаціонарного) хворого №112.

Центральною військово-лікарською комісією ЗСУ листом від 08.05.2024 №598/9/10234/24 запропоновано командиру в/ч НОМЕР_1 направити встановленим порядком молодшого сержанта ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 на контрольний медичний огляд.

30.06.2024 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 188 молодшого сержанта ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину та виключено з грошового забезпечення з 30 червня 2024 року.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2024 №227 призначено службове розслідування по факту неповернення з лікування в розташування Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 .

За результатами службового розслідування прийнято наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.07.2024 №247 «Про результати службового розслідування», відповідно до якого службовим розслідуванням було встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 , який перебував на лікуванні, не прибув в розташування Військової частини НОМЕР_1 у визначений термін. Поважної причини , яка б пояснила неприбуття військовослужбовця немає.

За порушення вимог статей 11,12,16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на молодшого сержанта ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді «Сувора догана».

Вважаючи наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 188 протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Згідно із ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (ч. 1).

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч. 2).

Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби (ч.3).

Частиною другою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частина шоста статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачає такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану продовжувався, воєнний стан діє на даний час.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV (далі Статут, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Згідно зі ст. 5 Статуту внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом статті 6 Статуту внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами (ст. 9 Статуту).

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV (далі Дисциплінарний Статут), яким неухильно керуватися усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг.

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного Статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (ст. 2 Дисциплінарного Статуту).

За змістом статті 3 Дисциплінарного Статуту військова дисципліна досягається шляхом, зокрема: особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; підтримання у військових з`єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку.

Статтею 4 Дисциплінарного Статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством (абз. 1).

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань) (абз. 2).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються (абз. 3).

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців (абз. 4).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань (абз. 5).

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби (абз. 10).

Пунктом 144-4 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням. Командування військової частини або орган управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України здійснює супроводження військовослужбовця до органу досудового розслідування.

Спірний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 188 від 30.06.2024 прийнятий на підставі рапорту капітана ОСОБА_2 (вн. №2383/182/4 від 30.06.2024) не є таким, що прийнятий за наслідками службового розслідування.

Колегією суддів встановлено, що результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військовослужбовцем місця служби затверджені наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2024 №247 і такий наказ в цій справі позивачем не оскаржується.

Вважаючи наказ відповідача Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 188 від 30.06.2024 протиправним, позивач доводить, що станом на день подачі позову Позивач проходить безперервно лікування (стаціонарне, амбулаторне).

Оцінюючи наведені аргументи, апеляційний суд враховує, що відповідно до пп. 2.8.6. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за № 1109/15800 (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин), строки проведення медичних оглядів, а також лабораторних та інструментальних досліджень, включно з необхідністю направлення на додаткові методи дослідження, лабораторні обстеження, визначаються з урахуванням необхідності отримання повної та об`єктивної інформації про стан здоров`я людини, та не можуть становити більше 14 днів.

Матеріалами справи не підтверджується, що станом на 30.06.2024 позивач був відсутній за місцем служби з поважної причини. Будь-які документально підтверджені відомості щодо перебування позивача на лікуванні в період з 29.03.2024 по 30.06.2024 у справі відсутні, сторонами суду не надані, а позивач на наявність таких обставин не вказує.

Згідно зі спірним наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2024 № 188 молодшого сержанта ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину та виключено з грошового забезпечення з 30 червня 2024 року.

Позивач вказує, що в силу вимог ст.24 Закону № 2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину, а оскаржуваний наказ, яким констатовано самовільне залишення військової частини позивачем винесено 30.06.2024, тобто до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

При цьому, як встановлено апеляційним судом, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2024 № 188 не вирішувалось питання щодо призупинення військової служби, призупинено лише грошове забезпечення з 30.06.2024, а тому доводи представника позивача є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості наказу відповідача від № 188 від 30.06.2024, яким солдата ОСОБА_1 наказано вважати таким, що самовільно залишив частину. Тому, відсутні підстави для скасування спірного наказу, згідно з яким позивач вважається таким, що 30.06.2024 самовільно залишив частину, відповідно позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача поновити виплату грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі Порядок №260).

Абзацами 9 та 10 пункту 15 розділу І Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Таким чином, спірним наказом відповідача позивачу правомірно призупинено виплату грошового забезпечення, починаючи з 30.06.2024, у зв`язку з самовільним залишенням військової частини на підставі абз. 9 та 10 пункту 15 розділу І Порядку №260.

Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з висновкам суду першої інстанції про те, що оскільки станом на 30.06.2024 позивач самовільно залишив військову частину, то зупинивши виплату позивачу грошового та інших видів забезпечення у період самовільного залишення ним військової частини, відповідач діяв правомірно. Підстави та порядок поновлення відповідних виплат чітко регламентовані чинним законодавством. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2024 № 188 в частині визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив частину, та призупинення йому у зв`язку з цим виплати грошового забезпечення, - є правомірним. Наведені позивачем аргументи та надані докази правомірності оскарженого наказу не спростовують та не дають суду підстав для його скасування.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень, у тому числі й в частині призупинення виплати позивачу грошового, тому, також відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача поновити виплату грошового забезпечення з 30.06.2024.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Томчук А.В. Драчук Т. О.