Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №560/18245/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/18245/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що наказом №598 від 31.10.2024 позивач був звільнений із служби цивільного захисту.

На виконання судового рішення у справі №560/2462/24 від 26.06.2024, яке набрало законної сили 03.07.2024, відповідач 31.10.2024 провів виплату ОСОБА_1 індексацію у розмірі 92364,55 гривень.

04.11.2024 позивач звертався до відповідача із заявою в якій просив відповідно до ст.117 КЗпП України виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. 02.12.2024 відповідач відмовив позивачу у задоволенні його заяви.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З матеріалів справи встановлено, що 31.10.2024 на виконання судового рішення від 26.04.2024 у справі №560/2462/24 позивачу виплачена індексація на суму 92 364,55 грн.

29.01.2026 на виконання рішення від 23.05.2025 у справі № 560/18241/24, що набрало законної сили рішення 18 липня 2025 року позивачу виплачено (отримано): 1 158,01 грн; 3 590,71 грн.

27.02.2026 на виконання рішення 23.05.2025 у справі № 560/18830/24, що набрало законної сили рішення 22 січня 2026 року (здійснено перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, з урахуванням індексації грошового забезпечення, як обрахункової величини, в тому числі виплаченої на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.04.2024 у справі №560/2462/24) позивачу виплачено (отримано) 3 590,70 гривень.

Відповідно до Довідки про середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 такий становить 478,05 гривень.

Згідно з Довідкою щодо повного розрахунку при звільненні, та після звільнення ОСОБА_1 з посади колишнього начальника караулу ДПРЧ 1 ДПРЗ ГУ ДПС України у Хмельницькій області при звільненні та Довідки від 28.11.2024 за №231 (арк. спр.15 зворот) було виплачено: 31.10.2018 - 71982,53 гривень; на виконання судового рішення від 26.04.2024 у справі №560/2462/24 (індексація) - 119332,35 гривень; на виконання судового рішення від 23.05.2025 у справі №560/2462/24 (матеріальна допомога на оздоровлення) - 1503,90 гривень; на виконання судового рішення від 23.05.2025 у справі №560/18824/24/24 - 4663,25 гривень. Дата остаточного розрахунку у справі №560/18241/24 - 27.01.2026 (арк. спр.78).

Отже, при звільненні позивача 31.10.2018 йому належало до виплати: 197482,03 (71982,53 + 119332,35 + 1503,90 + 4663,25) гривень.

Щодо виплати позивачу 31.10.2024 коштів на виконання судового рішення у справі №560/2462/24 (індексація) - 119332,35 гривень, суд вважає, що з урахуванням звернення позивача до суду з позовом 08.12.2024, ОСОБА_1 пропустив місячний строк звернення до суду, який визначений ч.5 ст.122 КАС України, адже від дати звільнення (31.10.2018) до часу виплати (31.10.2024) пройшло більше 6-ти років.

При цьому, потрібно враховувати, що строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати, що узгоджується з рядом позицій Верховного Суду, зокрема, викладених у справах від 07.09.2023 за №160/914/23 та від 12.03.2026 за №420/9470/25.

Отже, позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки після виплати проведеної 31.10.2024 на суму 119332,35 гривень, і не навів підстав та не надав доказів поважності причин його пропуску, що видно із заяви від 12.05.2026.

При цьому, відповідно до інформації Приватбанку позивачу виплачено 29.01.2026 - 4748,71 (1158,01 + 3590,71) гривень, а 27.02.2026 - 3590,70 гривень, що разом становитиме 8339,41 гривень, що не спростовує відповідач.

Отже, відсоток невиплаченої суми позивачу з урахуванням наданих сторонами доказів становитиме 4,2% з розрахунку 8339,41 грн / 197482,03 грн х 100%.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 08.10.2025 у справі N 489/6074/23, серед іншого, зроблено відступ від правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі N 440/6856/22, а також вказано наступне.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців обчислюється наступним чином: 478,05 грн (середньоденний заробіток) х 180 днів (6 місяців) = 86049 гривень.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Суд, звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібно враховувати, що розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач частково довів позовні вимоги, зокрема, щодо відповідальності відповідача за ст.117 КЗпП України за невчасний розрахунок при звільненні, яка (відповідальність) становитиме співмірну суму у розмірі 3614,05 гривень гривень з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.10.2025 по справі N 489/6074/23 та встановлених обставин у справі.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.