Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №240/29314/23 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/29314/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати йому щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати і виплатити мені щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком на суму 16744грн;

- стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області на мою користь щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі вісьми мінімальних пенсій за віком на суму 16744грн.

Згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, відмовлено.

15 липня 2026 року, від ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшла заява про перегляд за виключними обставинами рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі №240/29314/23 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аргументуючи підстави для звернення до суду з вказаною заявою зокрема зазначив, що 24 червня 2026 року Другим сенатом Конституційного Суду України ухвалено Рішення №5-р(ІІ)/2026 у справі № 3-92/2023(177/23), у якому Конституційний Суд України сформулював фундаментальні правові позиції щодо неможливості свавільного звуження чи обмеження державою прав осіб на належне пенсійне забезпечення, зокрема колишніх працівників органів прокуратури, шляхом неправомірного надання законам зворотної сили у часі.

Вказав, що рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року №5-р(ІІ)/2026 не визнавалися неконституційними положення частини 5 статті 13 Закону №3551-XII, пункту 3 Порядку №754, які були застосовані судом при вирішенні даної справи.

Наголошує що предметом конституційного контролю був виключно окремий припис абзацу першого пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме слова «з 1 жовтня 2017 року», які були визнані неконституційними у зв`язку з їх ретроактивним застосуванням.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі №240/29314/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, - відмовлено.

Залишено в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №240/29314/23.

Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі № 240/29314/23 задовольнити. Скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі № 240/29314/23. 5. Прийняти нове рішення у справі № 240/29314/23, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити повністю: Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Матеріалами справи підтверджується та визнається відповідачем, що розмір виплаченої позивачу у 2023 році щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України становив 2900,00гривень.

Позивач вважаючи, що після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 має право на виплату вказаної щорічної разової грошової допомоги в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, як це передбачено частиною п`ятою статті 13 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із відповідною заявою, в якій просив виплати йому вказану допомогу в зазначеному розмірі, однак отримав лист-відмову.

Не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати у 2023 році разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754, а не в розмірі передбаченому Законом України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", протиправними, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, відмовлено.

Підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 у справі №240/29314/23 вказано, що здійснивши виплату позивачу грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі 2900,00 гривень, передбаченому Порядком №754, пенсійний орган діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, оскільки керувався правовими нормами ч. 5 ст.13 Закону №3551-ХІІ (в редакції Закону № 2983-ІХ), які є чинними та неконституційними не визнавались.

Звертаючись до суду із заявою про перегляд вищевказаного рішення заявник посилається на прийняття Конституційним Судом України 24.06.2026 Рішення у справі №5-р(II)/2026 (справа №3-92/2023(177/23)).

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі №240/29314/23, та відмову у її задоволенні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з п. 1 ч.5 ст.361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року №5-р(II)/2026 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого пункту 13-1 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року №1058-IV (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№49-51, ст. 376) у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій“ від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., №40-41, ст. 383), дійшов висновку, що окремий припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону №1058 у редакції Закону №2148, а саме „з 1 жовтня 2017 року“, суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частині першій статті 46, статті 57, частині 1 статті 58, частині п`ятій статті 94 Конституції України, тому оспорюваний припис Закону №1058 у редакції Закону №2148 не може бути застосований для регулювання суспільних відносин раніше дня, наступного за днем опублікування Закону №2148.

Колегія суддів зазначає, що предметом конституційного контролю був виключно окремий припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме слова "з 1 жовтня 2017 року", які були визнані неконституційними у зв`язку з їх ретроактивним застосуванням.

Водночас, Рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року №5-р(ІІ)/2026 не стосується правового регулювання, яке було застосоване судом під час вирішення спору у адміністративній справі №240/29314/23.

Таким чином, доводи заявника щодо врахування правової позиції Другого сенату Конституційного Суду України, що міститься в Рішенні №5-р(II)/2026 від 24 червня 2026 року не впливають на висновки суду викладені у справі №240/29314/23.

Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Зі змісту статті 152 Конституції України слідує, що Конституційний Суд України може самостійно визначати строк втрати чинності актом (його окремими положеннями).

Відповідно до частини 1 статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Згідно з частиною 1 статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Частиною 6 статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Приймаючи до уваги, що пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що окремий припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року № 1058-IV у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій“ від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII, а саме „з 1 жовтня 2017 року“, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Спірні правовідносини між сторонами виникли задовго до зазначеної дати.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року №5-р(II)/2026 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, яке не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Крім цього, питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема об`єднана палата Касаційного адміністративного суду розглядала це питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами з цієї нормативної підстави.

У постанові від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цього приводу висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з цієї нормативної підстави. У тій самій постанові зазначено також, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення суду першої інстанції положення норми були чинними та підлягали застосуванню.

Аналогічну позицію щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підтримала в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19, в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі №805/1312/16-а та в постанові від 7 липня 2023 року у справі №818/1793/18.

Аналогічний підхід до перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами на підставі встановленої Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, можна простежити також у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (приміром у постановах від 27 серпня 2021 року у справі №910/15151/17, від 5 жовтня 2021 року №910/6790/18) та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (приміром, у постанові від 21 лютого 2023 року у справі №591/4399/19).

Колегія суддів враховує, що частиною першою ст.2 КАС України регламентовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналізуючи приписи пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, суд дійшов висновку, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.

У даному випадку, спірне рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.02.2021 у справі №808/1628/18, від 22 грудня 2021 року справа №806/4915/15.

Також варто додати також, що припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV „Прикінцеві положення“ Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування“ від 9 липня 2003 року №1058-IV у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій“ від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII, а саме „з 1 жовтня 2017 року“ втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення 24 червня 2026 року №5-р(ІІ)/2026 і має значення для вирішення наступних (майбутніх) справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду у спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі №240/29314/23, та відмову у її задоволенні.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.