Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №240/17977/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17977/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ЦМСЕК м. Дніпро від 24.11.2024 року, яким ОСОБА_1 було змінено групу інвалідності з 2-ї на 3-тю;

- зобов`язати Державну установу Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України повторно провести огляд ОСОБА_1 на предмет визнання її особою з інвалідністю 2 групи пожиттєво, у спосіб встановлений Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (з урахуванням заяви від 29.10.2025).

В обґрунтування позовних вимог вказала, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач порушив процедуру перевірки обґрунтованості висновку МСЕК про встановлення групи інвалідності. Вказує, що вона не зверталась із заявою про переогляд, не була повідомлена про час і місце засідання комісії, не брала участі у засіданні, що порушує її права згідно зі ст. 3, 19, 55 Конституції України, Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» та п. 6 Постанови КМУ № 1317. Внаслідок зазначених дій позивачу було зменшено розмір пенсії, що позначилось на її соціальному становищі. Крім того, безпідставне зниження групи інвалідності спричинило моральні страждання, приниження честі та гідності, пов`язані з переживанням за майбутнє, доступ до медичних послуг, страх втрати належного соціального статусу.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Центральної міжрегіональної медико-соціальної експертної комісії м.Дніпро від 24.11.2024 року про зміну ОСОБА_1 групи інвалідності з другої на третю.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

07.07.2023 ОСОБА_1 встановлено 2-гу групу інвалідності в зв`язку з онкологічним захворюванням терміном до 13.07.2024, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 13.07.2023 серії 12 ААГ № 411028.

24.11.2023 на підставі повторного огляду позивачу встановлено 2-гу групу інвалідності безстроково на підставі захворювання, пов`язаного з аварією на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акт огляду МСЕК серія 12ААГ № 409937.

24.11.2024 року Центральна міжрегіональна МСЕК м. Дніпро прийняла рішення про зміну ОСОБА_1 групи інвалідності з 2-ї на 3-тю, про що позивач дізналась з листа Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат від 22.01.2025.

Позивач, не погодившись з прийнятим відповідачем рішенням, звернулась з даним позовом до суду.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про зміну ОСОБА_1 групи інвалідності з 2-ї на 3-тю прийнято Центральною міжрегіональною МСЕК м. Дніпро без належного повідомлення позивача про проведення перевірки попереднього рішення МСЕК, без проведення медико-соціальної експертизи щодо позивача, без належного мотивування та урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому воно не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що до відповідача від Міністерства охорони здоров`я України, надійшов запит ДБР від 07.11.2024 якими доручено Центральній медико- соціальній експертній комісії Міністерства охорони здоров`я України на виконання запитів здійснити перевірку обґрунтованості рішень щодо зазначених у додатках до запитів осіб та у разі необхідності провести переогляд шляхом — проведення медико-соціальної експертизи стосовно таких осіб і прийняти відповідні рішення. Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ маючи достатні правові підстави та в межах наданих їй повноважень визначених чинним законодавством здійснила ретельний аналіз документів медико-експертної справи Позивача ОСОБА_1 на підтвердження законних підстав експертного рішення МСЕК щодо встановлення їй ІІ групи інвалідності, а також, мала повне законодавчо обґрунтоване право для скасування рішення МСЕК щодо встановлення ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності. Ступені функціональних порушень органів та систем, зазначені у діагнозі ОСОБА_1 , а також відповідний ступінь обмеження життєдіяльності, не відповідають критеріям для визначення встановленої групи інвалідності згідно з чинним законодавством, тому рішення про встановлення групи інвалідності Позивачу було законно та обґрунтовано скасовано Центральною медико-соціальною експертною комісією МОЗ 24.11.2024 року. Проводилась перевірка обґрунтованості встановлення інвалідності ІІ групи, без огляду на МСЕК, заочно, за наявними документами всебічного обстеження під час направлення на МСЕК, що представлені під час отримання групи інвалідності.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала на правильність рішення суду першої інстанції та просила відмовити в її задоволенні.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до частин 1-2 статті 2 Закону № 875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Згідно з статтею 3 Закону № 875-ХІІ інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 875-ХІІ громадянин має право оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або в судовому порядку.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 № 2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-IV).

За визначенням, наведеним в абзацах 4, 8 частини 1 статті 1 Закону № 2961-IV інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Медико-соціальна експертиза встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 3 Закону № 875-ХІІ).

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону № 2961-IV медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії першого, другого та інших рівнів відповідно до розподілу, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації до 01.01.2025 визначалася Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі по тексту - Положення).

Згідно з пунктом 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій відповідно до пункту 4 Положення № 1317.

Відповідно до п.13 Положення №1317 Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, серед іншого:

узагальнює та аналізує випадки необґрунтованого прийняття рішень обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними комісіями та направлення осіб лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності;

на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України” або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України” або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії. Виключними підставами для перенесення строку проведення повного медичного обстеження є відрядження, тимчасова непрацездатність або мобілізація до Збройних Сил.

Відповідно до пункту 15 Положення №1317 комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30.08.2023 «Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», уведеним в дію Указом Президента України від 12 вересня 2023 року № 576/2023, зокрема, визначено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк провести перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій щодо встановлення інвалідності, визнання непридатності до військової служби, прийнятих у період дії правового режиму воєнного стану в Україні (тобто, з 24 лютого 2022 року).

У разі виявлення фактів необґрунтованого прийняття таких рішень, ініціювати їх перегляд у встановленому порядку та інформувати за наявності підстав відповідні правоохоронні органи.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024 «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» (далі - Рішення РНБО від 22.10.2024), що введено в дію Указом Президента України від 22.10.2024 № 732/2024, вирішено рекомендувати Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення.

На виконання Рішення РНБО від 22.10.2024 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанови від 25.10.2024 № 1207 та 08.11.2024 № 1276, якими було внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи».

Отже, ЦМСЕК має право проводити перевірку обґрунтованості рішень МСЕК стосовно відповідної особи на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймати відповідні рішення.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі №240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі №804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі №817/820/16, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів законодавчих актів про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Отже предметом судового перегляду є перевірка дотримання відповідачем порядку ухвалення оскаржуваного рішення.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем надано лист ДБР від 06.11.2024, який був надісланий на адресу Міністерства охорони здоров`я, в якому повідомлялось про проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні №62024000000000923 від 21.10.2024 та містилось прохання витребувати з територіальних підрозділів МСЕК документи на підставі яких встановлено групу інвалідності особам за переліком, що додавався, в тому числі позивача.

Оскільки запит правоохоронного органу є документом, передбаченим пунктом 13 Положення №1317, на підставі якого ЦМСЕК вправі проводити перевірку обґрунтованості рішення МСЕК щодо відповідної особи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача правових підстав для ініціювання такої перевірки.

Водночас наявність передбаченої законом підстави для проведення перевірки сама по собі не свідчить про правомірність рішення, прийнятого за її результатами. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України реалізація наданих повноважень має здійснюватися у визначених законом межах та у встановлений законом спосіб.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення, посилається на підпункт 2 пункту 8 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, відповідно до якого безпосереднє оцінювання особи проводиться у відповідних випадках.

Разом з тим зазначене Положення набрало чинності з 01.01.2025, тоді як спірне рішення прийнято 24.11.2024. Отже, положення нормативно-правового акта, який на момент прийняття оскаржуваного рішення не набрав чинності, не могли визначати порядок його прийняття.

Натомість відповідно до пункту 13 Положення №1317 ЦМСЕК проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи та за результатом переогляду приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку.

Таким чином, у разі проведення саме переогляду шляхом медико-соціальної експертизи така процедура мала бути проведена стосовно позивача з дотриманням установленого порядку.

При цьому колегія суддів враховує, що предметом судового контролю у цій справі не є визначення правильності чи неправильності медичного висновку щодо стану здоров`я позивача. Суд не наділений повноваженнями підміняти спеціалізований орган у питаннях медичної діагностики та визначення групи інвалідності.

Разом з тим відповідач повинен довести, що перевірка, яка стала підставою для зміни попереднього рішення, проведена у передбаченому законом порядку, а висновки, покладені в основу нового рішення, підтверджуються належними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції ухвалами від 11.08.2025, 03.03.2026 та 14.05.2026 витребовував у відповідача копію протоколу засідання ЦМСЕК від 24.11.2024 із зазначенням складу комісії, висновок ЦМСЕК від 24.11.2024 про скасування рішення Житомирської обласної МСЕК від 24.11.2023, документи, що містяться в медико-експертній справі позивача, медичні документи, копію акту огляду ЦМСЕК від 24.11.2024 та докази повідомлення позивача про час і місце засідання ЦМСЕК.

Проте на виконання вимог суду відповідачем надано лише витяг із журналу протоколів засідань Центральної медико-соціальної експертної комісії, розпочатого 15.11.2024 та закінченого 13.12.2024. Інших витребуваних доказів відповідачем не надано.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до частини дев`ятої статті 80 КАС України, розглянув справу за наявними в ній доказами.

Сам по собі витяг із журналу протоколів не дає можливості встановити зміст проведеної перевірки, перелік досліджених документів, установлені за її результатами обставини та мотиви, з яких ЦМСЕК дійшла висновку про необхідність зміни позивачу раніше встановленої ІІ групи інвалідності на ІІІ групу.

Не підтверджує таких обставин і посилання відповідача у відзиві та апеляційній скарзі на те, що ним було проведено ретельний аналіз усіх медичних документів медико-експертної справи позивача. Такі твердження не можуть замінювати докази, на підставі яких суд має можливість перевірити законність прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення.

Щодо забезпечення права позивача на участь у процедурі колегія суддів зазначає таке.

В контексті забезпечення права особи на участь в адміністративній процедурі щодо неї підлягають врахуванню норми Закону України від 17.02.2022 №2073-ІХ "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон №2073-ІХ).

Так, статтею 4 Закону №2073-ІХ визначені принципи адміністративної процедури, серед яких є верховенство права, у тому числі відкритість, та гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.

Відповідно до статей 12, 17 Закону №2073-ІХ адміністративний орган зобов`язаний у порядку, встановленому законом, забезпечувати реалізацію права особи на доступ до інформації, пов`язаної з прийняттям та виконанням адміністративного акта стосовно неї. Учасник адміністративного провадження має право знати про початок адміністративного провадження та про своє право на участь у такому провадженні, а також право на ознайомлення з матеріалами відповідної справи.

Згідно з частиною першою статті 63 Закону №2073-ІХ учасник адміністративного провадження має право бути заслуханим адміністративним органом до прийняття рішення у справі, якщо таке рішення може негативно вплинути на його право, свободу чи законний інтерес, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, оскільки за результатами проведеної відповідачем перевірки було змінено раніше встановлену позивачу ІІ групу інвалідності безстроково на ІІІ групу, таке рішення безпосередньо впливало на її права та законні інтереси.

Водночас матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про проведення перевірки, необхідність її участі, проведення щодо неї медико-соціальної експертизи або надання їй можливості подати пояснення чи заперечення до прийняття рішення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недотримання відповідачем установлених законом гарантій участі особи в адміністративному провадженні.

При цьому частини друга та третя статті 87 Закону №2073-ІХ визначають, що протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою цієї статті, зокрема, не відповідає принципам адміністративної процедури. Порушення адміністративним органом передбаченої законом адміністративної процедури, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта.

У цій справі порушення не може вважатися формальним, оскільки відповідачем не доведено, що позивачу було забезпечено можливість бути поінформованою про процедуру, надати пояснення та документи, які могли мати значення для прийняття рішення про зміну раніше встановленої їй безстрокової групи інвалідності.

Щодо обґрунтованості оскаржуваного рішення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України адміністративні суди, зокрема, перевіряють, чи прийняті рішення суб`єктів владних повноважень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а також з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Як встановлено судом першої інстанції, 07.07.2023 позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку з онкологічним захворюванням терміном до 13.07.2024.

24.11.2023 за результатами повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безстроково у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з аварією на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №409937.

Таким чином, на момент проведення відповідачем перевірки існувало попереднє безстрокове рішення про встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.

Водночас 24.11.2024 Центральна міжрегіональна МСЕК м. Дніпро прийняла рішення про зміну позивачу групи інвалідності з ІІ на ІІІ.

Як убачається з матеріалів справи, самого оскаржуваного рішення відповідачем суду не надано. Не надано також належного протоколу засідання ЦМСЕК, акту огляду, медико-експертної справи позивача та інших документів, які дали б можливість встановити фактичні обставини, покладені в основу зміни групи інвалідності.

Наданий відповідачем витяг із журналу протоколів засідань Центральної медико-соціальної експертної комісії не містить інформації щодо конкретних підстав та мотивів прийняття оскаржуваного рішення.

У відзиві та апеляційній скарзі відповідач зазначає лише, що за результатами аналізу медико-експертної справи позивача було встановлено, що ступінь обмеження життєдіяльності відповідає незначному ступеню та не дає підстав для встановлення ІІ групи інвалідності.

Проте з наведеного твердження неможливо встановити, з яких саме встановлених обставин та на підставі яких документів відповідач дійшов висновку про необґрунтованість попереднього безстрокового рішення МСЕК.

У постанові від 20.02.2026 у справі №280/4630/25 Верховний Суд зауважує, що оцінювання функціонування особи є комплексною процедурою, де суд не може підміняти спеціалізований орган у визначенні медичних діагнозів. Водночас принцип «належного урядування» зобов`язує Центр оцінювання не просто констатувати зміну строку інвалідності, а навести у рішенні чіткі мотиви порівняно з попереднім безстроковим висновком МСЕК. Відсутність таких мотивів може бути ознакою порушення вимог щодо обґрунтованості адміністративного акта (частина друга статті 2 КАС України).

Наведений висновок Верховного Суду підлягає врахуванню і в цій справі, оскільки зміна раніше встановленої безстроково ІІ групи інвалідності на ІІІ групу за своїм характером потребує зрозумілого та належного обґрунтування причин такого перегляду.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

У цій справі саме відповідач як суб`єкт владних повноважень володів документами, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, однак, незважаючи на неодноразове витребування судом, таких доказів не надав.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірність рішення про зміну позивачу ІІ групи інвалідності на ІІІ групу, оскільки не підтверджено належними та допустимими доказами ані дотримання встановленої процедури, ані фактичні та правові підстави прийняття такого рішення.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що оскаржуване рішення прийнято без належного повідомлення позивача про проведення перевірки, без забезпечення її права на участь у відповідній адміністративній процедурі, без належного документального підтвердження проведення перевірки та без чіткого мотивування причин зміни попереднього безстрокового рішення.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було проведено належну перевірку документів позивачки та за її результатами встановлено відсутність підстав для збереження II групи інвалідності, оскільки такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами, які б давали можливість встановити зміст проведеної перевірки, перелік досліджених документів, встановлені за її результатами обставини та мотиви прийняття спірного рішення. Саме по собі посилання відповідача на результати такого аналізу не звільняє його від обов`язку довести правомірність прийнятого рішення у порядку, визначеному частиною другою статті 77 КАС України.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і посилання апелянта на судову практику Верховного Суду, зокрема на постанову від 18.03.2026 у справі №360/660/25, оскільки наведені відповідачем правові висновки не звільняють його від обов`язку довести правомірність саме оскаржуваного у цій справі рішення та дотримання встановленої процедури його прийняття. При цьому у цій справі предметом судового контролю є не правильність визначення позивачці групи інвалідності з медичної точки зору, а дотримання відповідачем установленого порядку перевірки та прийняття рішення, а також його обґрунтованість і мотивованість.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Центральної міжрегіональної МСЕК м. Дніпро від 24.11.2024 про зміну ОСОБА_1 групи інвалідності з ІІ на ІІІ не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи скасування зазначеного рішення, чинною залишається довідка до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №409937 від 24.11.2023, якою ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково. У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо належності обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, а доводи апеляційної скарги відповідача наведених висновків не спростовують.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.