Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №296/11684/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 296/11684/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анциборенко Н.М.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив скасувати постанову ЛВ №00892697 від 17.07.2025 Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з додатку «Дія» після відкриття виконавчого провадження довідався про наявність постанови серії ЛВ №00892697 від 17.07.2025 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу за ч.1 ст.152-1 КУпАП. Вважає таку постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного. 03.07.2025 він залишив автомобіль на стоянці по вулиці Гнатюка в м.Львів. Через деякий час, коли повернувся, на лобовому склі знайшов повідомлення про притягнення адміністративної відповідальності до постанови ЛВ №00892697, в якому вказано, що на нього накладено стягнення за порушення правил зупинки, паркування та стоянки транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). Зазначає, що є інвалідом 2 групи, а автомобіль, на якому він пересувався має розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», тому він має право на безоплатне паркування. Вказує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження його вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Посилається на примітку до статті 152-1 КУпАП, яка передбачає, що положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів. Вказує, що постанову не отримував, про її існування дізнався лише після відкриття виконавчого провадження і тому просить поновити термін на її оскарження. Враховуючи вищевикладене просить позов задовольнити.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 18 травня 2026 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 01.10.2025, виданою приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є.О. (а.с.5) відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови ЛВ №00892697 від 17.07.2025, Управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 1000 грн.

Із копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 16.02.2006 (а.с.10) встановлено, що ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності загального захворювання.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ №667292, виданої 18.07.2024 (а.с.11), ОСОБА_1 інвалідність встановлено строком до 01 червня 2027 року.

Не погодившись із постановою про притягнення до адміністративної відповідальності позивач оскаржив її до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно диспозиції ч.1 ст.152-1 КУпАП особа притягується до адміністративної відповідальності за порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування.

З цього слідує, що диспозиція вказаної норми являється бланкетною, оскільки називає склад правопорушення, але для визначення його ознак відсилає до норм іншої галузі права або нормативних (підзаконних) актів правил, положень, інструкцій.

Зокрема, правила паркування транспортних засобів визначені Кабінетом міністрів України та затверджені постановою від 3 грудня 2009 р. № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» (далі Правила), що регламентують організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів, та поширюються на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (далі - користувачі), а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики (п.п. 1,2 Правил).

Пунктом 4 вказаних Правил визначено, що місцем для паркування є місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху.

Згідно п.5 Правил передбачено, що паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора.

Пунктом 26 правил закріплено обов`язкову поведінку осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування, та визначено, що користувач зобов`язаний поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху; сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування; розмістити на час паркування на майданчиках для паркування, на яких не запроваджено автоматизовану систему, під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки; після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування.

При цьому, за паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування згідно з тарифом, установленим виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування (п.30 Правил).

Пунктом 29 правил визначено, що несплата користувачем вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Контроль за виконанням цих Правил здійснюють також інспектори з паркування, у частині контролю за дотриманням правил паркування (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування) (п. 6 Правил).

Згідно із п.п. 2, 5 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 585, встановлено, що право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається: водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, що посвідчується пенсійним посвідченням або посвідченням отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідченням особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», або довідкою для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність. При цьому, безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342, і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306. При цьому в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».

Згідно із ст.279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері порушення правил паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення). Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити відомості, передбачені частинами другою – четвертою статті 283 цього Кодексу, крім відомостей про особу, стосовно якої розглядається справа. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити також інформацію про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважатиметься виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі. Постанова про накладення адміністративного стягнення за порушення правил паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Інформація про адміністративні правопорушення у сфері порушення правил паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та винесені постанови про накладення адміністративного стягнення не пізніше наступного робочого дня з дня встановлення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, вноситься до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. Інспектор з паркування при внесенні до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері порушення правил паркування транспортних засобів, а також при винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення такого правопорушення перевіряє, чи не були відповідні обставини зафіксовані раніше, а також чи не притягалася відповідна особа до адміністративної відповідальності за це правопорушення іншою уповноваженою посадовою особою. Якщо відповідні відомості про зафіксоване правопорушення вже внесені до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху або відповідну особу вже притягнуто до адміністративної відповідальності за це правопорушення, постанова іншої уповноваженої посадової особи про притягнення до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню.

Постанова про накладення адміністративного стягнення, що не була виконана шляхом сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом десяти днів з дня її винесення, надсилається відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи). За зверненням особи постанова про накладення адміністративного стягнення, що вважається виконаною, надсилається рекомендованим листом на її адресу протягом п`яти днів з моменту отримання звернення. Днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або повнолітньому члену сім`ї такої особи.

Згідно ч.2 ст.286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Як вбачається з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0601173790345 (що у додатку № 5 до відзиву), відповідачем виконано обов`язок щодо скерування оскаржуваної постанови ОСОБА_1 за адресою реєстрації місця проживання вул.Центральна, 5, Улянівка, Житомирський район, Житомирська область, котру останній не отримав у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою. Інших доказів про дату вручення позивачу спірного документу відповідач не надав, а тому при вирішенні питання щодо визнання поважними причинами пропуску строку на оскарження постанови, суд враховує доводи позивача, викладені у позовній заяві.

Із фотознімків, долучених до відзиву на позовну заяву, вбачається, що 03.07.2025 року автомобіль TOYOTA HIGHLANDER, д.н.з. НОМЕР_2 був припаркований у час з 17:32:31 год до 17:49:15 год. на майданчику для платного паркування код В2005 за адресою вул.Гнатюка, м.Львів. Як вбачається, із фотознімків, доданих до відзиву, транспортний засіб марки TOYOTA HIGHLANDER, д.н.з. НОМЕР_2 знаходиться в одному місці, не змінює свого розташування, що свідчить про постійне знаходження транспортного засобу на майданчику у вищевказаний проміжок часу, що становить більше 10 хв. При цьому зі фотознімків 2,3 встановлено, що на автомобілі у лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу відсутній платіжний документ, підтверджуючий оплату послуг паркування.

Одночасно, зі знімків долучених до відзиву на позовну заяву, вбачається, що у місці знаходження автомобіля позивача відсутній дорожній знак 5.42.1 із табличкою 7.17, чи дорожня розмітка 1.35, котра б вказувала на місце для паркування індивідуального транспорту осіб з інвалідністю.

Разом із тим, згідно із ч.6 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вбачається, що власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У свою чергу, згідно із п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.

Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень.

У постанові Верховного Суду від 14.03.2018 р. по справі №760/2846/17 зроблено висновок, що обов`язок доказування в адміністративному судочинстві, визначений статтею 71 КАС України (в редакції Кодексу до 15.12.2017 р.), розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Приймаючи рішення суд звертає увагу на те, що у висновку Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеному у постанові від 17 травня 2018 року у справі №670/346/17, було зазначено наступне: «доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (передбачені статтею 251 КУпАП)».

Докази, надані відповідачем на підтвердження неправомірної поведінки позивача не є переконливими, оскільки з фотознімків, долучених до відзиву на позовну заяву, неможливо прослідкувати виконання власником спеціально обладнаного майданчика для паркування вимог передбачених ч.7 ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо забезпечення виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, враховуючи, що відповідачем не спростовано презумпцію протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та не доведено в належний спосіб наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152-1 КУпАП, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення підлягає задоволенню.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.