Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №160/30467/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/30467/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року (суддя Н.В. Турлакова)

у справі № 160/30467/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка полягає у невиплаті начальнику групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці Військової частини НОМЕР_1 сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за проходження служби в бойових умовах у розмірі один мільйон гривень, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 11 лютого 2025 року №153;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити начальнику групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці Військової частини НОМЕР_1 сержанту ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за проходження служби в бойових умовах у розмірі один мільйон гривень, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 11 лютого 2025 року №153.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність військової частини щодо невиплати позивачу згідно постанови КМУ №153 одноразової грошової винагороди є протиправною та порушує право позивача на належне грошове забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, викладену в листі від 07.09.2025 №691/ВихЗВГ/603;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025.

Суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 розпочато з 30.07.2019 та продовжуються на сьогоднішній день.

Суд з`ясував, що згідно витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.03.2022 №60, відповідно до п.2 частини 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з моменту введення воєнного стану позивачу продовжено дію контракту про проходження військової служби до оголошення демобілізації. На момент дії воєнного стану, позивачу з 25.03.2022 продовжено дію контракту про проходження військової служби до оголошення демобілізації саме з військовою частиною НОМЕР_1 , що свідчить на фактичне виникнення нових правовідносин.

Суд першої інстанції визнав помилковими доводи відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди на підставі відсутності факту укладання нового контракту у період, визначний постановою. Суд дійшов висновку, що позивач, звернувшись до військової частини НОМЕР_1 09 серпня 2025 року, дотримався п`яти обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що момент прийняття або призову на військову службу є обставиною, яка визначає коло суб`єктів, на яких поширюється можливість отримати грошову винагороду згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України №153. Наполягає, що позивач на момент введення воєнного стану вже перебував на військовій службі згідно укладеному 02.04.2019 контракту, а отже підстави для виплати позивачу спірної винагороди відсутні.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 02.04.2019 між позивачем та Міністерством оборони України в особі начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ зв`язку Збройних Сил України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, строком на 3 роки.

Згідно Витягу із наказу командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 22.08.2021 №225, слід вважати такими, що прибули до складу і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, з метою виконання службових (бойових) завдань в оперативно-тактичному угрупуванні « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зокрема солдата ОСОБА_1 радіотелеграфіста взводу зв`язку парашутно-десантного батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно Витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.03.2022 №60, відповідно до п.2 частини 8 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з моменту введення воєнного стану продовжити дію контракту про проходження військової служби до оголошення демобілізації: старшому солдату ОСОБА_1 .

Позивач проходить військову службу з 02.04.2019 до теперішнього часу.

Згідно довідки військової частини про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин ОСОБА_1 , позивач дійсно в період з 24.02.2022 по 27.04.2022, з 27.04.2022 по 01.09.2022, з 01.09.2022 по 16.09.2022, з 16.09.2022 по 20.09.2022 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Всього брав безпосередню участь в бойових діях 209 днів.

Згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 06.09.2023 №10617 військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , старший солдат, 18.01.2023 одержав ОСОБА_2 акубаротравму за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини.

09.08.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо здійснення виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн.грн.

За результатом розгляду рапорту військова частина НОМЕР_1 листом від 07.09.2025 №691/ВихЗВГ/603 повідомила, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо стимулювання громадян віком від 18 до 24 років до проходження військової служби за контрактом» право на зазначену винагороду мають військовослужбовці, які були прийняті або призвані на військову службу під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022 та на момент прийняття мали вік до 25 років. Згідно з поданими документами, ОСОБА_1 безперервно проходить військову службу з 2019 року, а факт прийняття чи укладання нового контракту у період, визначений постановою, відсутній. Таким чином, вимоги, передбачені чинним законодавством у вашому випадку не виконуються, що виключає можливість нарахування та виплату одноразової винагороди. У зв`язку з наведеним у задоволенні рапорту відмовлено.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 (в редакції станом на час спірних правовідносин) у пункті 1 постановлено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Абзац 2 пункту 4 постанови КМУ №153 встановлює, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що абз. 2 п. 4 постанови КМУ №153 для виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень передбачає, зокрема таку умову - прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, до набрання чинності постановою КМУ №153 у віці до 25 років громадянина України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповідно до ст.4 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:

призову (направлення) громадян України на військову службу;

прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно положень п.2 ч.8 ст.23 Закону № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

Отже, п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII визначає продовження дії вже укладеного військовослужбовцем контракту про проходження військової служби без укладення військовослужбовцем нового контракту.

В спірному випадку позивач з 02.04.2019 прийнятий на військову службу у зв`язку із укладенням ним контракту строком на 3 роки. У подальшому дію цього контракту продовжено понад встановлені строки відповідно до приписів п.2 ч.8 ст.23 Закону № 2232-XII.

Таким чином, відбулося саме продовження дії контракту, який укладено позивачем у 2019 році.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за таких обставин не підтверджується факт прийняття або призов позивача на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, до набрання чинності постановою КМУ №153.

Натомість, позивача прийнято на військову службу за контрактом у 2019 році, тобто до воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64.

Відтак, суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірному випадку відсутнє виконання позивачем умови абз. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 для виплати спірної одноразової грошової винагороди - прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем правомірно відмовлено у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України №153 у розмірі 1 мільйон гривень, адже всі умови, що визначені абз. 2 п. 4 цієї постанови Кабінету Міністрів України, у спірному випадку не виконано.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у зв`язку із виконанням позивачем усіх умов, визначених абз. 2 п. 4 постанови КМУ №153, позивач має право на виплату спірної одноразової грошової винагороди.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, дійшов висновку, який не відповідає обставинам справи, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі № 160/30467/25 - скасувати, ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя Т.І. Ясенова