Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №643/10064/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Провадження № 1-кп/643/865/26

Справа № 643/10064/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026170030003474 від 06.02.2026, № 12026221170000665 від 12.03.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бударка Вовчанського району Харківської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, військовослужбовця військової служби за мобілізацією на посаді механіка водія другого зенітного ракетного взводу першої зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіонна військової частини НОМЕР_1 , який не одружений, дітей не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживав за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 289 КК України

ВСТАНОВИВ

Обвинувачення, визнане судом доведеним

У період часу з 17:15 год. 11.03.2026 по 06:28 год. 12.03.2026 у ОСОБА_6 (обвинувачений) виник злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом шляхом викрадення.

ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, у період дії в Україні воєнного стану, який було введено з 05:30 год. 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами), строк дії якого було неодноразово продовжено, перебував за адресою: м. Харків, проспект Тракторобудівників буд. 162, де побачив припаркований автомобіль ВАЗ 21011, 1979 року випуску, у кузові білого кольору, номер шасі НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , тип транспортного засобу - 1200, державний номерний знак НОМЕР_4 , власником якого згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 є ОСОБА_7 та який фактично перебував у володінні потерпілої ОСОБА_8 .

ОСОБА_6 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, розуміючи, що вищевказаний автомобіль на протязі певного часу стоїть навпроти під`їзду № 9 за адресою: м. Харків, пр-т Тракторобудівників, буд.162, та поблизу немає випадкових свідків та сторонніх осіб, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, підійшов до автомобіля ВАЗ 21011 та шляхом вільного доступу, користуючись тим, що двері автомобіля були не зачинені на центральний замок, проник до салону транспортного засобу, сів за кермо та біля куліси побачив ключ. Далі ОСОБА_6 , вставивши ключ до замка запалення, привів двигун у робочий стан та здійснив рух на вказаному транспортному засобі, чим незаконно заволодів ним.

Таким чином, ОСОБА_6 незаконно заволодів транспортним засобом та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду у розмірі 19789,92 грн. згідно з висновком судової транспортно-товарознавчої експертизи.

Стаття Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений

Вказані вище дії ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом.

Обвинувачення, визнане судом доведеним

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2024 №123, солдата ОСОБА_6 зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 на посаду механіка водія другого зенітного ракетного взводу першої зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіонна.

Відповідно до ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_6 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжується та діє до сьогоднішнього дня.

Відповідно до ст. 1,2 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, Збройні сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності є обов`язком громадян України.

Відповідно до вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_6 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові.

Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Однак солдат ОСОБА_6 під час проходження військової служби, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , 17.11.2025 вирішив стати на злочинний шлях та, діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин, самовільно залишив військову частину та провів час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

Так, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без поважних причин, в умовах воєнного стану 17.11.2025 о 06:00, більш точний час не встановлений, самовільно, без поважних причин залишив місце служби військової частини НОМЕР_1 , а саме пункт тимчасової дислокації підрозділу в населеному пункті АДРЕСА_3 , та до 09.06.2026 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд, доки не був виявлений працівниками правоохоронних органів.

За час відсутності на службі ОСОБА_6 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд, а саме до 09.06.2026, до моменту встановлення його місця знаходження працівниками Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області.

Стаття Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений

Вказані вище дії ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Обвинувачення, визнане судом доведеним

У період часу з 18:00 год. 13.04.2026 по 10:00 год. 06.05.2026, точний час та дату не встановлено, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом.

ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, у період дії в Україні воєнного стану, який було введено з 05:30 год. 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами), строк дії якого було неодноразово продовжено, перебував за адресою: м. Харків, проспект Ювілейний, б. 57/106, де побачив припаркований автомобіль ЗАЗ 110206, 2006 року випуску, у кузові білого кольору, номер шасі НОМЕР_6 , державний номерний знак НОМЕР_7 , власником якого згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 від 01.07.2006 є ОСОБА_9 та який фактично перебував у володінні потерпілого ОСОБА_10 .

Далі ОСОБА_6 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з корисливих мотивів, розуміючи, що вищевказаний автомобіль на протязі певного часу стоїть навпроти під`їзду № 1 за адресою: м. Харків, проспект Ювілейний, б. 57/106, та поблизу немає випадкових свідків та сторонніх осіб, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, підійшов до автомобіля ЗАЗ 110206 та проник до салону транспортного засобу, спосіб проникнення до салону транспортного засобу, а також предмети чи засоби, які могли бути використані для цього, не встановлені.

Після цього ОСОБА_6 сів за кермо вищезазначеного транспортного засобу та, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, привів двигун транспортного засобу у робочий стан. Разом з тим спосіб запуску двигуна транспортного засобу, зокрема використання ключа запалювання, сторонніх предметів, технічних пристроїв чи інших засобів, не встановлені.

Надалі ОСОБА_6 розпочав рух на транспортному засобі ЗАЗ 110206 з державним номерним знаком НОМЕР_7 , чим незаконно заволодів ним, отримавши можливість розпоряджатися та користуватися зазначеним транспортним засобом на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_6 незаконно заволодів транспортним засобом та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду у розмірі згідно з висновком судової транспортно- товарознавчої експертизи 48239,16 грн.

Стаття Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений

Вказані вище дії ОСОБА_6 суд, розглядаючи кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, кваліфікує за ч. 1 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

В ході судового розгляду кримінального провадження обвинувачений свою вину у вчиненні вказаних вище кримінальних правопорушень визнав у повному обсязі, щиро розкаявся. Не заперечував фактичні обставини справи, викладені вище. Підтвердив вчинення ним вищезазначених кримінальних правопорушень за обставин, вказаних вище, надавши відповідні пояснення. Зазначив, що в обвинувальних актах правильно зазначені час, спосіб, місце та інші обставини вчинених ним кримінальних правопорушень. Показав, що по закінченні досудового розслідування в повному обсязі ознайомився з матеріалами кримінального провадження і не заперечує висновки експертиз та інші докази, зібрані в ході досудового розслідування. Також пояснив, що показання надає добровільно, будь-яке фізичне або психологічне насильство до нього не застосовувалось. Зазначив, що розуміє наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_10 в судове засідання не з`явились, викликались до суду належним чином.

Як зазначено Європейським судом з прав людини, ані текст, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі за вільним власним його або її бажанням відмовлятися, прямо або автоматично, від права на гарантії справедливого судового розгляду. Проте така відмова повинна, якщо вона є, бути ефективною для цілей Конвенції, бути встановлена однозначно і повинні бути застосовані мінімальні гарантії, які відповідають її важливості (Pfeifer та Plankl проти Австрії, § 37). Крім того, вона не повинна суперечити жодному важливому інтересу суспільства (Ермі проти Італії [ВП], § 73; Сейдович проти Італії [ВП], § 86; Дворскі проти Хорватії [ВП], § 100). «Право на судовий розгляд» не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному процесі. Воно має встановлені обмеження (Девеєр проти Бельгії, § 49; Карт проти Туреччини [ВП], § 67).

Ураховуючи обставини даної кримінальної справи, позицію обвинуваченого та участь у кримінальному провадженні його захисника, суд приходить до висновку, що у цій справі дотримані необхідні та достатні гарантії справедливого судового розгляду і відмова обвинуваченого від дослідження доказів у повному обсязі не суперечить завданням кримінального провадження та жодним важливим інтересам суспільства.

Ураховуючи наведене, визнання обвинуваченим своєї вини, неоспорення ним фактичних обставин справи, суд зі згоди всіх присутніх учасників судового розгляду вирішив не досліджувати всі докази щодо обставин скоєння обвинуваченим вказаних вище кримінальних правопорушень та розглянув справу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особистість. Наслідки розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, учасникам судового провадження роз`яснено.

Призначення покарання

Дані про особу обвинуваченого

ОСОБА_6 не одружений, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, військовослужбовець військової служби за мобілізацією, перебуває на посаді механіка водія другого зенітного ракетного взводу першої зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіонна військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з Службовою характеристикою, ОСОБА_6 за час проходження служби зарекомендував себе посередньо, дисциплінований військовослужбовець, який ставиться до виконання своїх службових обов`язків з достатнім рівнем відповідальності; до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності не притягався.

Відповідно до Медичної характеристики, виданої начальником медичної служби в/ч НОМЕР_1 від 18.11.2025, ОСОБА_6 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебував. Звільнення від службових обов`язків за станом здоров`я за 2024-2025 становить 0 діб.

Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» № 01-21/5910 від 15.05.2026, ОСОБА_6 звертався до лікарні одноразово 04.03.2024 за направленням ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого стаціонарного обстеження, з 14.03.2024 по 18.03.2024 перебував на стаціонарному обстеженні з діагнозом: «Z00.4 Без психічних розладів. Соціально-педагогічна занедбаність». Під медичним наглядом у лікаря-психіатра, лікаря-нарколога не перебуває.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання

В судовому засіданні стороною обвинувачення було зазначено, що в ході досудового розслідування з боку обвинуваченого мали місце щире каяття, а також активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.

Враховуючи наведене, обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.

У постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 556/588/18 зазначено на неможливості визнання судом в якості обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, таких, які не зазначені в обвинувальному акті (у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення або в переліку обставин, що обтяжують покарання).

Обставин, які згідно з ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Застосовне законодавство та релевантна судова практика

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).

Мотиви призначення покарання

При призначенні обвинуваченому покарання суд, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, обставини, що пом`якшують покарання, і призначає покарання у межах санкції статей, що передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення.

Згідно з ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 09.06.2026 до обвинуваченого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, починаючи з 09.06.2026. Вказаною ухвалою був визначений розмір застави. Строк дії вказаного запобіжного заходу продовжувався в ході судового провадження.

Обвинувачений у судовому засіданні підтвердив, що перебуває під вартою з 09.06.2026 по даний час.

Ураховуючи наведене, суд відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховує обвинуваченому в строк покарання строк попереднього ув`язнення у період з 09.06.2026 по день набрання вироком законної сили, виходячи із співвідношення, згідно з яким одному дню тримання під вартою (попереднього ув`язнення) відповідає один день позбавлення волі.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом під час ухвалення вироку

Щодо запобіжного заходу

Відповідно до ст. 374 КПК України суд у вироку в тому числі зазначає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, який має застосовуватись до обвинуваченого до набрання вироком законної сили, суд керується таким.

Прокурори просили продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого.

Згідно з ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Обвинувачений згідно з даним вироком визнаний винним у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, в тому числі тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Обвинуваченому призначене покарання у виді позбавлення волі, яке виконується реально.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 166/313/17, від 13.08.2020 у справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 у справі № 0503/10653/2012, усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.

У рішенні від 26.01.1993 у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Враховуючи, що обвинувачений згідно з даним вироком визнається винним у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, в тому числі тяжкого злочину, та йому призначене покарання, яке належить відбувати реально, а також дані про особу обвинуваченого, суд приходить до висновку щодо доведеності ризиків, зокрема ризику переховування обвинуваченого через тиск тягаря можливого відбування покарання та ризику вчинення інших кримінальних правопорушень, та неможливості запобігання вказаним ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Також суд приходить до висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, запобігання спробам переховування, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи обвинуваченого.

Враховуючи наведене, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, попередження переховування від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень, суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо обвинуваченого залишити обраний раніше, а саме тримання під вартою.

Щодо цивільного позову

Потерпіла ОСОБА_8 пред`явила цивільний позов, згідно з яким просить стягнути з обвинуваченого в якості відшкодування матеріальної шкоди грошові кошти в розмірі 19789,00 грн.

Обвинувачений пред`явлений до нього цивільний позов визнав у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 02.09.2020 по справі № 0306/7567/12, коли нормами кримінально-процесуального закону відповідну ситуацію прямо не передбачено, є необхідним та можливим застосування аналогії права. Зазначена можливість встановлена частиною 6 статті 9 КПК, згідно з якою коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються встановлені частиною першою статті 7 КПК загальні засади кримінального провадження. Однією з таких засад є законність, що включає обов`язок суду, як і інших органів державної влади, неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу та інших актів законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи, що визнання обвинуваченим цивільного позову не суперечить закону та засадам диспозитивності кримінального судочинства, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає за можливе прийняти визнання обвинуваченим цивільного позову та задовольнити вказаний позов в повному обсязі.

Щодо інших питань

Питання про процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, в розмірі 7131,20 грн., 7328,16 грн., 7328,16 грн., 6870,15 грн., 6870,15 грн., суд вирішує у відповідності до ч. 2 ст. 124 КПК України, згідно з якою вказані витрати стягуються з обвинуваченого на користь держави.

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується у відповідності до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 128-129, 369-371, 373-377 КПК України

УХВАЛИВ

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 289 КК України, та призначити йому покарання:

- за 1 ст. 289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

- за ч. 5 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вказаних вище кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з дати набрання вироком законної сили. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_6 у період з 09.06.2026 і до набрання вироком законної сили, виходячи із співвідношення, згідно з яким одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишити обраний раніше - у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».

Цивільний позов ОСОБА_8 - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 19789,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в загальному розмірі 35527,82 грн.

Скасувати арешт, накладений згідно з ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 24.03.2026 року на наступне майно: пластикову ручку від дверей автомобіля, змив на ватну паличку з пластикової ручки, пожежне сміття з салону автомобіля, д.н.з. НОМЕР_4 , 4 змиви кіптяви на ватні палички: з поверхні капоту, передньої правої двері, задньої правої двері та кришки багажника; кузов автомобіля зі слідами горіння НОМЕР_9 , запчастини від вказаного автомобіля: двигун № 011-1003015-10 АП33, трансмісія, газовий балон, глушник, карданний вал, передній та задній мости, володільцем яких є ОСОБА_8 .

Речові докази, а саме пластикову ручку від двері автомобіля, державний номерний знак НОМЕР_4 , кузов вказаного автомобіля та запчастини трансмісії, кузов вказаного автомобіля зі слідами горіння НОМЕР_9 , запчастини від вказаного автомобіля: двигун № 011-1003015-10 АП33, трансмісію, газовий балон, глушник, карданний вал, передній та задній мости, передані на відповідальне зберігання ОСОБА_8 – вважати повернутими законному володільцю.

Речові докази, а саме змив на ватну паличку з пластикової ручки, пожежне сміття з салону автомобіля, державний номерний знак НОМЕР_4 , 4 змиви кіптяви на ватні палички з поверхні капоту, передньої правої двері, задньої правої двері та кришки багажнику – знищити.

Речові докази, а саме свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 та ключі від транспортного засобу ВАЗ 21011, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_4 , передані на відповідальне зберігання ОСОБА_8 – вважати повернутими законному володільцю.

Речові докази, а саме свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 , видане МРБВ м. Харкова 01.07.2006 на транспортний засіб ЗАЗ 110206, білого кольору, номер шасі НОМЕР_6 , 2006 року випуску; зв`язку ключів у кількості 3 штук, а саме: два ключі повністю металеві та один ключ металевий із чорною пластиковою накладкою, на якій міститься напис «ЛАДА», передані на відповідальне зберігання ОСОБА_10 – вважати повернутими законному володільцю.

Речовий доказ, а саме CD-R диск, з відеозаписами у кількості 2 штук з автозаправної станції «WOG», яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Олега Громадського, буд. 4 за 15.04.2026, зовнішніх та внутрішніх відеокамер - зберігати в матеріалах досудового розслідування.

Речовий доказ, а саме транспортний засіб ЗАЗ 110206, білого кольору, номер шасі НОМЕР_6 , 2006 року випуску, без пошкоджень, переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_10 – вважати повернутим законному володільцю.

Документи, приєднані до матеріалів кримінального провадження – зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для ОСОБА_6 – протягом тридцяти днів з моменту вручення йому копії даного вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1