Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №641/7612/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2-а/641/70/2026 Справа № 641/7612/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова у складі

судді Кожихової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Собченко В.С.,

представника позивача адвоката Палагіної Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог. Виклад позиції відповідача.

31.07.2026 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Палагіна Ю.В., через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, звернулася до Слобідського районного суду міста Харкова з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 липня 2026 року № R621890 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн у зв`язку з тим, що він нібито не став на військовий облік за новим місцем проживання. Представник позивача зазначає, що позивач з вересня 1999 року зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , місця проживання не змінював та статус внутрішньо переміщеної особи не отримував. Посилаючись на положення Закону України № 1951-VIII та Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487, вказує, що обов`язок особи стати на військовий облік в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки виникає у разі прибуття до нового місця проживання. Оскільки зареєстрованого місця проживання позивач не змінював, підстав для взяття позивача на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 не було. Відповідач усупереч положенням Закону України № 1951-VIII та додатку 2 до Порядку № 1487 безпідставно вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про перебування позивача на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, представник посилається на те, що заява, у якій позивач не заперечував допущене порушення та погоджувався на притягнення до відповідальності за його відсутності, була подана лише з метою припинення застосованих до нього заходів, зокрема адміністративного затримання та доставлення до ТЦК та СП. Вважає, що така заява сама по собі не підтверджує подію та склад адміністративного правопорушення, тоді як відповідач не перевірив усіх обставин справи й не навів належних доказів його вини. Посилаючись на відсутність події та складу адміністративного правопорушення, просить визнати протиправною та скасувати постанову від 20 липня 2026 року № R621890, закрити справу про адміністративне правопорушення, а також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 532 грн 48 коп. і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

У відзиві на позовну заяву представник ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість. Зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Постановою від 20 липня 2026 року № R621890 встановлено, що позивач не став на військовий облік за новою адресою, чим порушив правила військового обліку. Представник відповідача послався на частину третю статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та підпункт 7 пункту 1 додатка 2 до Порядку № 1487, відповідно до яких призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані у семиденний строк прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. За твердженням представника, 06 вересня 2025 року ОСОБА_1 після доставлення працівником поліції ОСОБА_2 було взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Взяття на облік здійснено відповідно до алгоритму, затвердженого розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України від 06 березня 2025 року № 321/1511. Цим алгоритмом передбачено, що в разі доставлення громадянина, який порушив правила військового обліку, посадові особи ТЦК та СП повинні видати поліцейському довідку про доставлення особи, протягом доби внести відповідні відомості до Реєстру, вирішити питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності та взяти її на військовий облік через Реєстр, якщо вона перебуває на обліку в іншому ТЦК та СП. Зазначає, що оскаржувана постанова була сформована 20 липня 2026 року в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі заяви позивача про визнання вини, поданої ним через застосунок «Резерв+» 08 липня 2026 року о 16 годині 15 хвилин. Представник відповідача вважає, що подання такої заяви свідчить про фактичне визнання позивачем невиконання обов`язку військовозобов`язаного, передбаченого законодавством про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. В оскаржуваній постанові № R621890, за твердженням представника, відображено всі істотні обставини вчиненого правопорушення, зокрема те, що позивач не став на військовий облік протягом семи днів після зміни місця проживання, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Водночас позивач не надав належних і допустимих доказів виконання покладеного на нього обов`язку та не спростував обставин, установлених оскаржуваною постановою. Представник відповідача вважає, що оскаржувану постанову прийнято на підставі та в межах наданих повноважень, із дотриманням установленої законом процедури, з урахуванням усіх обставин, які мали значення для вирішення справи. З огляду на викладене, представник ІНФОРМАЦІЯ_4 просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 06.08.2026 відкрито провадження по вказаній адміністративній справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Також витребувано в порядку ч. 3 ст. 80 КАС України у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушенну щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП (постанова № R621890 від 20.07.2026), а також інформацію та документи на її підтвердження щодо підстав для взяття на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

В судовому засіданні представник позивача адвокат Палагіна Ю.В. підтримала доводи позову, з підстав викладених у заяві по суті справи, просила суд також вирішити питання щодо розподілу витрат, понесених на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином шляхом доставки судової повістки до зареєстрованого електронного кабінету, у відзиві на позов просив проводити розгляд справи без участі представника.

Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , починаючи з 08.09.1999 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з наданою копією військового квитка серії НОМЕР_2 позивач перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 за місцем проживання у АДРЕСА_2 , 21.06.2023 медичною комісією був визнаний придатним до військової служби.

Із довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про доставлення громадянина до ТЦК та СП убачається, що 06 вересня 2025 року о 12 годині 00 хвилин ОСОБА_1 було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_9 працівником поліції ОСОБА_3 . У довідці зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 , а також міститься запис про порушення правил військового обліку в період із 16 липня 2025 року до 15 липня 2026 року.

Відповідно до сформованого 21 липня 2026 року військово-облікового документа з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 належить до категорії військовозобов`язаних та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 . У документі зазначено місце його проживання: АДРЕСА_1 ; дату уточнення військово-облікових даних 06 вересня 2025 року; відомості про порушення правил військового обліку та перебування у розшуку. Причиною звернення до Національної поліції зазначено неприбуття за повісткою до ТЦК та СП. Відомостей про зняття або виключення позивача з військового обліку, надання йому відстрочки чи проходження військово-лікарської комісії документ не містить.

20 липня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_4 винесено постанову № R621890 у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 КУпАП. У постанові зазначено, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів установлено, що ОСОБА_1 не став на військовий облік за новою адресою, чим порушив правила військового обліку. На цій підставі його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. У постанові також зазначено, що її винесено за наявності поданої особою заяви про те, що вона не оспорює допущеного порушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за її відсутності. Датою надходження заяви визначено 08 липня 2026 року, через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста.

Не погоджуючись із постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом, посилаючись на те, що зареєстрованого місця проживання у місті Харкові не змінював, а тому обов`язку ставати на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_10 у нього не виникало. Правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за наведених обставин становить предмет спору в цій справі.

Застосовані норми права та висновки суду

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

За змістом частини 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, серед яких: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною 3 ст. 33 Закону №2232-XII передбачено, що військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Згідно з ч. 1 ст. 34 цього Закону персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 3 ст. 37 Закону №2232-XII передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік. У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного веб порталу електронних послуг, взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону №2232-XII, у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

У відповідності до ч. 11 ст. 38 цього Закону призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

У статті 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону № 3543-XII визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487 (далі - Порядок №1487).

Зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 №1487 затверджено також Додаток 2 до Порядку 1487, яким є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила військового обліку).

Пунктом 1 Правил військового обліку визначено, що військовозобов`язані та резервісти повинні:

перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов`язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов`язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності;

особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік;

у випадку зміни персональних даних, зазначених у пунктах 7 та 7-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», повідомляти про такі зміни в семиденний строк через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або особисто шляхом прибуття до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу (для військовозобов`язаних та резервістів СБУ чи розвідувальних органів - до відповідного органу СБУ чи розвідувального органу України). Такі персональні дані можуть повідомлятися не частіше ніж один раз на сім днів через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Системний аналіз наведених положень Законів та Правил військового обліку свідчить, що військовозобов`язана особа повинна перебувати на військовому обліку у відповідному районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за задекларованим або зареєстрованим місцем проживання.

Обов`язок особисто прибути до іншого територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік виникає в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання.

Отже, для висновку про порушення особою обов`язку стати на військовий облік у семиденний строк необхідно встановити сукупність таких обставин: факт зміни місця проживання; адресу нового місця проживання; територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, уповноважений вести військовий облік на відповідній території; закінчення семиденного строку та неприбуття особи до цього органу в межах зазначеного строку.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, із вищевикладених правових приписів слідує, що до повноважень відповідача як територіального центру комплектування та соціальної підтримки належить притягнення військовозобов`язаного до відповідальності за порушення правил військового обліку з прийняттям відповідної постанови, а також внесення відповідачем до Реєстру таких даних про притягнення військовозобов`язаного до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 280 КУпАП під час розгляду справи про адміністративне правопорушення уповноважений орган або посадова особа зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови встановлення належними та допустимими доказами всіх елементів складу відповідного адміністративного правопорушення. Наявність у територіального центру комплектування та соціальної підтримки повноважень щодо розгляду справ, передбачених статтею 210 КУпАП, не звільняє його посадових осіб від обов`язку повно та об`єктивно встановити фактичні обставини правопорушення.

Зі змісту постанови від 20 липня 2026 року № R621890 вбачається, що підставою притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності визначено те, що він не став на військовий облік за новою адресою після зміни місця проживання (тобто за твердженням відповідача, ОСОБА_1 після взяття на облік ІНФОРМАЦІЯ_11 внаслідок доставлення працівником поліції відповідно до алгоритму, затвердженого розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України від 06 березня 2025 року № 321/1511, повинен був знову стати на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_8 за місцем проживання).

Водночас матеріали справи не містять відомостей про дату зміни позивачем місця проживання, адресу його нового місця проживання чи перебування, реєстрацію його як внутрішньо переміщеної особи, зняття з реєстрації за попереднім місцем проживання або інших фактичних даних, які б підтверджували залишення ним місця проживання або прибуття до нового місця проживання. Також відсутні відомості, що ОСОБА_1 має постійне або тимчасову місце проживання в Бучанському районі Київської області.

Навпаки, в матеріалах справи наявні відомості, що ОСОБА_1 починаючи з 08 вересня 1999 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до даних військового квитка позивач перебував на військовому обліку за місцем проживання у місті Харкові. У сформованому 21 липня 2026 року військово-обліковому документі з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів місцем проживання позивача також зазначено: АДРЕСА_1 .

Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про зміну місця проживання ОСОБА_1 .

За таких обставин відповідач не довів факту прибуття ОСОБА_1 до нового місця проживання та, відповідно, виникнення в нього обов`язку у семиденний строк стати на військовий облік в ТЦК та СП за місцем проживання.

При цьому, факт доставлення ОСОБА_1 06 вересня 2025 року працівником поліції до ІНФОРМАЦІЯ_9 також не є доказом зміни ним місця проживання. Перебування особи на певній території та її доставлення до відповідного ТЦК та СП не є тотожними прибуттю до нового місця проживання.

Вказане свідчить про відсутність порушення позивачем підпункту 7 пункту 1 Правил військового обліку та, як наслідок, безпідставність притягнення останнього до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.

Щодо посилання відповідача на подання ОСОБА_1 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста заяви, у якій він не оспорював допущене порушення та погодився на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, суд зазначає таке.

За змістом статті 258 КУпАП подання такої заяви надає уповноваженій посадовій особі право розглянути справу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210 КУпАП, без складання протоколу та за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Водночас подання зазначеної заяви визначає лише особливий процесуальний порядок розгляду справи та не звільняє уповноважену посадову особу від обов`язку встановити наявність події і складу адміністративного правопорушення, перевірити фактичні обставини його вчинення та підтвердити їх належними і допустимими доказами.

Надання особою згоди на розгляд справи за її відсутності та зазначення у заяві про неоспорювання порушення не означає автоматичного встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення та не надає такій заяві наперед установленої доказової сили.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17, сам факт визнання особою вини у порушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, навіть за наявності заяви ОСОБА_1 відповідач був зобов`язаний установити, чи дійсно позивач змінив місце проживання, коли саме відбулася така зміна, за якою новою адресою він проживав, коли прибув до нового місця проживання та до якого територіального центру комплектування та соціальної підтримки повинен був прибути для взяття на військовий облік.

Проте ні в постанові від 20 липня 2026 року № R621890, ані у відзиві на позовну заяву відповідач не зазначив нової адреси проживання ОСОБА_1 , дати зміни ним місця проживання та моменту, з якого мав обчислюватися встановлений законом семиденний строк для взяття на військовий облік.

Отже, наявні в матеріалах справи об`єктивні дані не підтверджують зазначеного в оскаржуваній постанові факту зміни позивачем місця проживання. Відповідачем не встановлено обставини, з настанням якої підпункт 7 пункту 1 Правил військового обліку пов`язує виникнення обов`язку особисто в семиденний строк прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача покладено обов`язок довести правомірність оскаржуваної постанови. Цей обов`язок не може бути перекладено на позивача шляхом посилання на те, що він підписав заяву про визнання вини та неоспорення порушення.

Невстановлення відповідачем часу, місця та конкретних обставин зміни позивачем місця проживання свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та недотримання вимог статей 278, 280 КУпАП.

При цьому постанова не міститьоб`єктивної сторони правопорушення: у ній не зазначено куди та коли позивач прибув до нового місця проживання, коли закінчився семиденний строк для взяття на військовий облік та в чому конкретно полягала його протиправна бездіяльність.

Відсутність таких відомостей не є суто формальним недоліком постанови, оскільки вони становлять об`єктивну сторону правопорушення та необхідні для перевірки наявності передбаченого законом обов`язку, моменту його порушення і дотримання строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, подана позивачем заява могла бути підставою для застосування передбаченого статтею 258 КУпАП порядку розгляду справи без складання протоколу та без його участі, але не може бути єдиною підставою для висновку про вчинення ним адміністративного правопорушення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено факту зміни ОСОБА_1 місця проживання та виникнення у нього обов`язку стати на військовий облік у іншому ТЦК та СП.

Відтак висновок про порушення позивачем правил військового обліку не підтверджений належними та допустимими доказами, а оскаржувана постанова не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України.

Ураховуючи, що матеріалами справи не підтверджено факту зміни позивачем місця проживання, який є необхідною передумовою виникнення обов`язку стати на військовий облік за новим місцем проживання, суд доходить висновку про недоведеність події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 20 липня 2026 року № R621890 підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закриттю.

Розподіл судових витрат

Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 1статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7статті 139 КАС України).

Положеннями частин 3, 4статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5ст.134 КАС України).

Згідно з частиною 6статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7статті 135 КАС України).

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями статті 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу суд зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано зокрема, копії: додаткової угоди від 10.08.2026 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 21.07.2026, ордер адвоката, акт виконаних робіт № 1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 21.07.2026, квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату 8000 грн.

Дослідивши вказані документи суд установив, що згідно з актом виконаних робіт № 1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 21.07.2026 адвокатом визначено такі послуги: складення та направлення адвокатського запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 липня 2026 року — 2 000 грн; ознайомлення з адміністративним матеріалом, складення та направлення позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови № R621890 від 20 липня 2026 року — 3 години за тарифом 1 000 грн за годину, загальною вартістю 3 000 грн; участь в одному судовому засіданні, проведення якого очікується, — 3 000 грн за один день. Загальна вартість правничої допомоги, зазначена в акті, становить 8 000 грн. Квитанцією до прибуткового касового ордеру підтверджується сплата 8000 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зі змісту норм частини 4, 5 та 6статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою ( позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд, дослідивши надані позивачем докази, враховуючи, що дана справа не є складною, вважає, що складення та направлення адвокатського запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 липня 2026 року в даному випадку не потребували значного обсягу правничої допомоги та витрат часу.

З урахуванням наведеного, а також принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про доцільність визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн, тобто за подання до суду позовної заяви та участі представника в судовому засіданні.

Відсутність з боку відповідача заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання, щодо співмірності заявлених до відшкодування судових витрат на правничу допомогу, як це передбачено ч.7 ст. 134 КАС України, однак не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги ч.1-4 ст. 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірність критеріям. Ці висновки суду узгоджуються з практикою Верховного Суду зазначеною у постанові від 25.07.2023 по справі №340/4492/22, які відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом.

Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає таке.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 09 вересня 2026 року № 10-р(ІІ)/2026 у справі про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення визнано такими, що відповідають Конституції України, абзац сьомий підпункту 1 та підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами, надавши їм конституційно узгоджене тлумачення, відповідно до якого ці приписи не передбачають справляння судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення.

Конституційний Суд України зазначив, що Закон України «Про судовий збір» не встановлює окремого обов`язку сплачувати судовий збір за подання позовної заяви про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, а також відповідної апеляційної скарги.

Таким чином, ОСОБА_1 не був зобов`язаний сплачувати судовий збір за подання цього адміністративного позову. Оскільки сплата судового збору у цій категорії справ законом не передбачена, помилково сплачена позивачем сума не належить до судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за правилами статті 139 КАС України.

За таких обставин правові підстави для стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача судового збору в розмірі 532 грн 48 коп. відсутні.

Водночас позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення помилково сплаченого судового збору в порядку, передбаченому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 72–77, 90, 132, 134, 139, 241–246, 250, 255, 268, 271, 286 КАС України, статтями 247, 251, 280 КУпАП, Суд

УХВАЛИВ:

Адміністративниий позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 липня 2026 року № R621890, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено та проголошено 21.09.2026.

Суддя Г.В.Кожихова