Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них
Дата: 21 вересня 2026 р.
Справа: №240/23798/25
Суддя: Гонтарук В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/23798/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Д.М.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
22 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
позивач звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим ст. ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 21.05.2024 ОСОБА_2 був мобілізований до Збройних Сил України та зарахований на військову службу до військової частини НОМЕР_1 .
07.09.2024 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Михайлівка Покровського району Донецької області зазначений військовослужбовець зник безвісти, про що 23.09.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 направив ОСОБА_1 офіційне сповіщення сім`ї за № 83, в якому підтвердив факт зникнення безвісти та вказав на можливість звернення за призначенням пенсії та пільг.
10.10.2024 за фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12024060500000361 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, при цьому ОСОБА_1 була визнана потерпілою у вказаному кримінальному провадженні.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 16.06.2025 у справі № 286/435/25, яке набрало законної сили 21.07.2025, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 01.04.2000 по 07.09.2024 включно.
Після отримання вказаного судового рішення ОСОБА_1 зверталася до військової частини НОМЕР_1 із заявами про призначення та виплату їй частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця як особі, яка перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах, однак отримала низку відмов, зокрема у відповідях від 12.03.2025 № 1/3856, від 11.05.2025 № 1/8317 та від 23.09.2025 № 1/138/7. Остаточною підставою для відмови стало рішення Комісії по обліку і розгляду документів на військовослужбовців, оформлене протоколом засідання від 02.09.2025 № 3110, згідно з яким у виплаті відмовлено через те, що позивачка не є дружиною у зареєстрованому шлюбі та, на думку відповідача, не належить до кола осіб, визначених пунктом 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.
Вважаючи рішення Комісії від 02.09.2025 № 3110 протиправним та таким, що порушує її права на соціальний захист як члена сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця, ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).
Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення. Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
Відповідно до п. 2. Порядку № 884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до п. 3 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Відповідно до п. 5 Порядку № 884 виплата визначеним особам грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон або до дня їх звільнення з полону (дати складення актового запису про смерть) включно; військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно.
В усіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовців із списків особового складу військової частини (установи, організації).
У разі коли заява про виплату надійшла до військової частини (установи, організації) до дня з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон, до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, або до дати складення актового запису про смерть, сума виплаченого визначеним особам грошового забезпечення в розмірах, які діяли на дату виплати згідно з законодавством, поверненню не підлягає.
Відповідно до п. б Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється: особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями; у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені); у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом XXX вказаного Порядку регулюється питання виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ XXX Порядку № 260).
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що за безвісно відсутнім військовослужбовцем зберігаються виплати грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Така виплата грошового забезпечення здійснюється з дня зникнення військовослужбовця безвісти членам його сім`ї за їх заявою на ім`я командира військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 вказаного Закону близькі родичі та члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" встановлено, що цей Закон регулює суспільні відносини, пов`язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.
У ст. 6 вищевказаного Закону визначено права близьких родичів та членів сім`ї осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Близькі родичі та члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме). Реалізація права, передбаченого частиною першою цієї статті, відбувається шляхом подання заяви про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, та отримання достовірної інформації про хід та результати проведення її розшуку в порядку, визначеному цим Законом та іншими законами України.
Органи державної влади, уповноважені на здійснення обліку та/або розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, зобов`язані надавати інформацію про хід та результати їх розшуку в порядку, встановленому цим Законом, близьким родичам та членам сім`ї таких осіб. Члени сім 'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Крім того, законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, яка не перебувають у шлюбі, що зазначено у ст. 74 цього Кодексу.
Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну "член сім`ї") визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.
Іншими доказами проживання однією сім`єю може бути народження спільних дітей; спільне придбання рухомого та нерухомого майна; укладення чоловіком/жінкою договорів дарування, страхування, медичного та туристичного обслуговування, тощо на користь іншого; наявність спільних рахунків у банківських установах; спільна участь у питанні життєзабезпечення сім`ї, в оплаті комунальних послуг, купівлі продуктів харчування та інших необхідних товарів, техніки, здійснення ремонту, спільне проведення дозвілля; наявність спільних фотографій, дописів та іншої інформації в соціальних мережах та інших веб-сайтах; догляд один за одним під час хвороб, в тому числі понесення витрат на лікування, на організацію та проведення похорон, доглядом за місцем поховання, тощо.
Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати в сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 369/16486/18.
Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.03.2020 у справі № 695/1732/16-ц, провадження № 61-38901св18.
Відповідно до вимог ч. п. 1-2 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно з п. 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Таким чином, з огляду на викладене відповідач, отримавши від позивачки рішення суду про встановлення фактичних шлюбних відносин з військовослужбовцем, був зобов`язаний прийняти рішення та вирішити питання належного нарахування та виплати коштів за безвісно відсутнього військовослужбовця.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 16.06.2025 у справі № 286/435/25, яке набрало законної сили 21.07.2025, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 01.04.2000 по 07.09.2024 включно, тобто по день зникнення його безвісти.
Частиною четвертою статті 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Після набрання рішенням законної сили ОСОБА_1 неодноразово зверталася до військової частини НОМЕР_1 з заявами про призначення та виплату їй частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця. Проте відповідач послідовно відмовляв у задоволенні таких заяв. Відповіддю від 12.03.2025 № 1/3856 відмовлено з посиланням на відсутність документів, що підтверджують статус законного представника, та на те, що цивільні дружини не включені до переліку осіб. Аналогічні мотиви наведено у відповіді від 11.05.2025 № 1/8317. Остаточна відмова оформлена протоколом Комісії по обліку і розгляду документів від 02.09.2025 № 3110.
Апелянт посилається на те, що пункт 3 Порядку № 884 вимагає саме копію свідоцтва про шлюб, а судове рішення про встановлення факту спільного проживання не є його еквівалентом. На думку військової частини НОМЕР_1 , проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу породжує лише окремі правові наслідки (зокрема, щодо спільної сумісної власності), але не надає статусу "дружини" для цілей статті 9 Закону.
Даючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів зазначає наступне.
Пункт 6 статті 9 Закону є нормою прямої дії, що встановлює право на виплату грошового забезпечення саме дружині (чоловікові). Законодавець не вжив у цій нормі уточнення "зареєстрованій у порядку, встановленому Сімейним кодексом України", на відміну від багатьох інших законів, де таке уточнення присутнє.
Порядок № 884 є підзаконним актом і не може звужувати обсяг прав, гарантованих законом вищої юридичної сили. Вимога щодо копії свідоцтва про шлюб є технічним способом підтвердження статусу, однак у разі відсутності реєстрації шлюбу з об`єктивних причин цей спосіб не може бути єдино можливим. Судовий акт, що встановив факт проживання однією сім`єю протягом понад двадцяти років, є більш вагомим доказом реальності сімейних відносин, ніж формальний документ про реєстрацію.
Такий підхід відповідача суперечить меті законодавства про соціальний захист сімей військовослужбовців, особливо в умовах повномасштабної війни.
Суд також враховує, що відповідач не надав доказів того, що позивачка не перебувала на утриманні військовослужбовця або що фактичні сімейні відносини були відсутні. Навпаки, матеріали справи, зокрема сповіщення сім`ї від РТЦК, визнання позивачки потерпілою у кримінальному провадженні та рішення суду свідчать про протилежне. Відповідач також не надав жодних доказів того, що існують інші претенденти на ці виплати (наприклад, зареєстрована дружина або діти), які мали б пріоритетне право.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що поняття "сімейне життя" у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежується лише шлюбними відносинами, а включає фактичні сімейні зв`язки, де сторони проживають разом або мають спільний побут. У справі "Кечко проти України" суд зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Комісії від 02.09.2025 № 3110 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки воно не відповідає меті та змісту пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також порушує принцип пропорційності та розумності при застосуванні підзаконних норм.
Щодо вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 призначити та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, додаткову винагороду та інші види грошового забезпечення, суд вважає її обґрунтованою та такою, що випливає із необхідності повного відновлення порушеного права.
Згідно з пунктом 6 статті 9 Закону України № 2011-XII виплата здійснюється до повного з`ясування обставин зникнення безвісти або визнання особи судом безвісно відсутньою чи оголошення померлою. Оскільки ОСОБА_2 офіційно вважається зниклим безвісти з 07.09.2024, позивачка має право на отримання відповідних сум за весь період з моменту зникнення.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua