Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №560/20927/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/20927/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.03.2025 № 71 позивача призначено на посаду оператора відділення кіберзахисту військової частини НОМЕР_1 , з цього часу він приступив до виконання службових обов`язків за зазначеною посадою.

Бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308 військову частину НОМЕР_1 включено до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави та визначено завдання щодо організації та забезпечення інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій.

Бойовим розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024 №1дск структурні підрозділи військової частини залучено до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій.

З моменту призначення на посаду та по червень 2025 року включно позивачу виплачувалася додаткова винагорода у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку з виконанням бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки.

З наданих суду матеріалів вбачається, що у липні та серпні 2025 року позивач продовжував виконувати бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки у складі військової частини НОМЕР_1 . Зокрема, такі завдання виконувалися у періоди: з 16.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 15.08.2025, з 18.08.2025 по 22.08.2025 та з 25.08.2025 по 31.08.2025.

Разом з тим, як підтверджується довідкою про доходи позивача від 14.10.2025 №183/ФЕС, додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у липні та серпні 2025 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

З матеріалів справи також встановлено, що 10.10.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому додаткової винагороди за липень та серпень 2025 року.

Листом від 31.10.2025 №2367/4839 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що факт виконання ним бойових (спеціальних) завдань підтверджується відповідними бойовими розпорядженнями та записами у журналі бойових дій, однак виплата додаткової винагороди припинена у зв`язку з надходженням телеграми начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296.

Відповідно до зазначеної телеграми доведено рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1, яким до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, запропоновано вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності».

Як зазначає відповідач, у зв`язку з цим з 01.07.2025 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 припинено нарахування та виплату додаткової винагороди за виконання завдань з інтенсивної підготовки.

Не погоджуючись із невиплатою додаткової винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу постановлено здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерства юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Абзацом першим пункту 1 Постанови № 168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з абзацами першим, шістнадцятим і сімнадцятим пункту 2 розділу ХХХIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини (абзаци перший і другий пункту 9 розділу XXXIV Порядку № 260).

Таким чином, військовослужбовцям, які виконують на період дії воєнного стану бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, виплачується додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, у розмірі 30000,00 гривень.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у спірний період виконував бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини, включеної до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України.

Факт виконання позивачем відповідних бойових (спеціальних) завдань у липні та серпні 2025 року підтверджується матеріалами справи, зокрема бойовими розпорядженнями, записами у журналі бойових дій та іншими документами, долученими сторонами до матеріалів справи. Вказані обставини також не заперечуються відповідачем, який у відзиві на позов підтвердив виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у складі військової частини, включеної до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України.

Водночас судом встановлено, що у липні та серпні 2025 року позивачу додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, не нараховувалася та не виплачувалася, що підтверджується довідкою про доходи позивача від 14.10.2025 №183/ФЕС.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, підставою для припинення нарахування та виплати зазначеної винагороди відповідач визначив телеграму тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296, якою доведено рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1 щодо врахування того, що до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №168 термін «інтенсивна підготовка» у Порядку №260 слід вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності».

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що у спірний період позивач продовжував виконувати бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, а отже відповідав критеріям для отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

При цьому суд звертає увагу, що пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України №168 керівникам відповідних міністерств та державних органів надано повноваження визначати порядок і умови виплати додаткової винагороди.

Разом з тим зазначене повноваження не передбачає можливості змінювати підстави для виникнення права військовослужбовця на отримання такої винагороди, оскільки такі підстави визначені безпосередньо актом Кабінету Міністрів України як нормативно-правовим актом вищої юридичної сили порівняно з відомчими актами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.10.2025 у справі №380/3973/23, у якій зазначено, що повноваження керівників відповідних міністерств щодо визначення умов і порядку виплати додаткової винагороди не передбачають можливості зміни підстав для набуття права на таку виплату.

Верховний Суд дійшов висновку, що під «умовами» слід розуміти встановлення обставин, необхідних для здійснення виплати, а під «порядком» – визначення процедури нарахування та виплати винагороди, однак такі повноваження не можуть змінювати або обмежувати підстави для отримання винагороди, встановлені постановою Кабінету Міністрів України №168.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1 та телеграма, якою воно доведене до виконання, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати або обмежувати норми постанови Кабінету Міністрів України №168.

Водночас відповідач, посилаючись на зазначені документи, фактично припинив виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , які продовжували виконувати бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки, що свідчить про зміну підстав для отримання такої винагороди.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо відсутності фінансування як підстави для невиплати винагороди, оскільки відповідно до правових позицій Верховного Суду відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для невиконання державою зобов`язань щодо виплати передбачених законом грошових сум.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у спірний період позивач виконував бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 та Порядку №260 є підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень пропорційно часу виконання таких завдань.

Натомість відповідач безпідставно припинив нарахування та виплату зазначеної винагороди, чим допустив протиправну бездіяльність.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що співмірною сумою стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача буде - 3000 грн.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.