Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 21 вересня 2026 р.
Справа: №560/21584/25
Суддя: Гонтарук В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/21584/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
22 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.10.2025 та 11.11.2025 зверталася з заявами про призначення пенсії за віком до територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .
Розгляд документів, наданих до заяви від 28.10.2025 для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, а наданих до заяви від 11.11.2025 для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 05.11.2025 № 221650004977 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 28.10.2025 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-IV (32 роки).
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.11.2025 № 221650004977, відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 11.11.2025 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-IV (32 роки).
До страхового стажу позивача не зараховано періоди: - з 01.08.1989 року по 31.12.1991 рік в Білоруській РСР, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.08.1984, оскільки відсутні документи не здійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; - з 01.01.1992 року по 18.07.2005 рік на території Республіки Білорусії у зв`язку із припиненням з 23.12.2023 дії Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995; - з 01.09.1984 року по 16.06.1989 рік період навчання згідно диплома НОМЕР_2 від 16.06.1989 в Білоруській РСР, оскільки відсутні документи не здійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період. Згідно поданих документів страховий стаж позивача складає 23 роки 7 місяців 19 днів.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно статті 26 Закону № 1058-IV, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Частиною 1 ст. 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
У пункті 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані періоди роботи та навчання в Білоруській РСР з 01.09.1984 по 16.06.1989, з 01.08.1989 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 18.07.2005, оскільки заявником при зверненні за призначенням пенсії не долучено документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат, що є порушенням Постанови № 562.
Даючи оцінку доводам апелянта на припинення з 22.06.2023 дії Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до частин 1, 4 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Отже, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають: норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати; норми міжнародного договору - у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення.
Тому, при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган ПФУ має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії.
Законом України № 546/96-ВР від 22.11.1996 ратифікована Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, підписану 14.12.1995 у м. Києві.
Відповідно до статті 6 Угоди при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.
Статтею 12 Угоди передбачено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані на території будь-якої з Договірних Сторін, приймаються без легалізації.
В частині 1 статті 16 Угоди зазначено, що кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.
29.05.2023 Верховна Рада України прийняла Закон "Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення" № 3117-ІХ.
04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" за змістом пункту 1 якої під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
В частині 2 статті 16 Угоди визначено, що права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За нормами статті 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Отже, спірні періоди навчання та роботи в організаціях, які знаходяться на території республіки білорусь підлягають зарахуванню до страхового стажу, оскільки Угода між Урядом України та Урядом республіки білорусь на момент виникнення спірних правовідносин була чинною.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачами протиправно не зараховано до страхового стажу спірні періоди, тоді як документи, що були надані із заявою про призначення пенсії, містять всі необхідні відомості, для врахування спірних періодів до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону № 1058-IV.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №221650004977 від 05.11.2025 та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №221650004977 від 18.11.2025 є протиправними.
З врахуванням стажу позивача, який враховано відповідачами - 23 роки 7 місяців 19 днів, та періодів, які слід врахувати за результатами розгляду цієї справи, ОСОБА_1 має понад 32 роки стажу.
Позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії 28.10.2025, тому пенсія повинна бути їй призначена з 31.07.2025 - з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua