Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №240/22137/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22137/25

Головуючий у 1-й інстанції: Окис Т.О.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення – рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС в Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 10 червня 2025 року №0201797-2409-0624-UA18020010000059904, №0201786-2409-0624-UA18020010000059904, №0201795-2409-0624-UA18020010000059904, №0201798-2409-0624-UA18020010000059904 та №0201789-2409-0624-UA18020010000059904.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач є фізичною особою – підприємцем, який здійснює свою діяльність на спрощеній системі оподаткування (2 група, 20 відсотків), за наступними видами діяльності: КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (є основним) – секція L (операції з нерухомим майном); КВЕД 77.31 «Надання в оренду сільськогосподарських машин та устаткування» – секція N (діяльність в сфері адміністративного та допоміжного обслуговування); КВЕД 77.11 «Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів» – секція N (діяльність в сфері адміністративного та допоміжного обслуговування).

Позивач є засновником ТОВ «Яромир» (код ЄДРПОУ 34747196) із часткою 99,83%, яке має вид діяльності вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11).

Також позивач являється членом фермерського господарства «Агрісем» (код ЄДРПОУ 39476308), видом діяльності якого також являється « 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур».

Позивач є власником та користувачем земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна належні позивачу земельні ділянки передані в оренду зазначеним суб`єктам господарювання.

ГУ ДПС у Житомирській області 10 червня 2025 року сформувало податкові повідомлення – рішення:

№0201797-2409-0624-UA18020010000059904, яким визначено суму податкового зобов`язання 13759,80 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік;

№0201786-2409-0624-UA18020010000059904, яким визначено суму податкового зобов`язання 5490,08 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік;

№0201795-2409-0624-UA18020010000059904, яким визначено суму податкового зобов`язання 64379,25 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік;

№0201798-2409-0624-UA18020010000059904, яким визначено суму податкового зобов`язання 179612,25 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік;

№0201789-2409-0624-UA18020010000059904, яким визначено суму податкового зобов`язання 6240,90 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі, нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.

Водночас, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п.п. 266.3.1, п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Згідно п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що підставою для нарахування та сплати податку на нерухоме майно є право власності на відповідну житлову та/або нежитлову нерухомість. При цьому, об`єктом оподаткування може бути як об`єкт нерухомості в цілому, так і його частка. Якщо особа володіє об`єктом на умовах спільної часткової власності (або спільної сумісної власності об`єкта, поділеного в натурі), то й сплачувати податок буде за належну їй частку, а перебування об`єкта житлової нерухомості у спільній сумісній власності може покладати обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно на одного з таких співвласників виключно за їх домовленістю.

При цьому, колегія суддів враховує, що приписами підпункту «ж» пункту 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.

Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

У той же час, буквальний аналіз пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована з прив`язкою до сільськогосподарського товаровиробника.

Отже, в розумінні вказаних вимог, нежитлова будівля не підлягає оподаткуванню спірним податком за наявності сумарно наступних умов: така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

У межах спірних правовідносин слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні чинного законодавства та встановити факт використання ним спірних нежитлових будівель, як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Так, згідно з п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII «Податок на майно»).

До того ж, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 № 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575-VI (далі також - Закон № 575-VI) у редакції до 04 грудня 2020 року, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону № 575-VI, у редакції з 04.12.2020, виробники сільськогосподарської продукції – це сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування.

Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 140/2700/149, від 26 листопада 2020 року у справі № 560/168/19, від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18.

Так, Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII, п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

У свою чергу, Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2020 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271).

Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Відтак, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Як свідчать матеріали справи, позивач є фізичною особою підприємцем, який здійснює свою діяльність на спрощеній системі оподаткування (2 група, 20 відсотків), за наступними видами діяльності: КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (є основним) секція L (операції з нерухомим майном); КВЕД 77.31 «Надання в оренду сільськогосподарських машин та устаткування» секція N (діяльність в сфері адміністративного та допоміжного обслуговування), загальний дохід позивача за звітний податковий рік становить 3423000 грн. Інформація щодо використання праці найманих працівників відсутня.

Окрім того, позивач є засновником ТОВ «Яромир» (код ЄДРПОУ 34747196), із часткою 99,83%, яке має вид діяльності вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11), а також являється членом Фермерського господарства «Агрісем» (код ЄДРПОУ 39476308), видом діяльності якого являється « 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур». Також позивач є власником та користувачем земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Позивачу на праві приватної власності належать виробничо-господарські будівлі: пекарня-баня №1 загальною площею 129,9 кв. м.; контора загальною площею 103,1 кв. м; хімсклад загальною площею 604,5 кв. м.; нежитлова будівля, загальною площею 1686,5 кв.з та будинок бджільника №2, будинок бджільника №1, загальною площею 58,6 кв. м., які знаходяться за адресою: Житомирська обл., Андрушівський р-н., с. Антопіль, щодо яких контролюючим органом нараховано податкові зобов`язання за звітний 2024 рік

Відповідно до доводів позивача, він, як власник будівель сільськогосподарського призначення, а також засновник ТОВ «Яромир», використовує належні йому виробничо-господарські будівлі у своїй діяльності.

Суд першої інстанції надав критичну оцінку даним обставинам через відсутність належних доказів на підтвердження безпосереднього використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку) зазначених приміщень.

Судова колегія не погоджується з позицією суду першої інстанції та відзначає наступне.

У свою чергу, за змістом проаналізованих норм ПК України та Закону України «Про сільськогосподарський перепис» будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач значиться у переліку суб`єктів підприємницької діяльності, а також є керівником (засновником) юридичної особи, що здійснює господарську діяльність у сфері сільського господарства (товаровиробництва), та яка звітує про результати господарської діяльності до податкового органу та сплачує податки.

В свою чергу, отримання позивачем, як фізичною особою підприємцем, доходу за звітний період у розмірі 3423000 грн обумовлена наявністю на праві приватної власності земельних ділянок, які здаються в оренду, про що також проінформовано суд першої інстанції, шляхом надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що у свою чергу не заборонено законом.

Крім того, як вбачається із доказів наданих позивачем, а саме довідки, виданої ТОВ "Яромир" від 23.01.2026 року №23/01-26-2а нежитлова будівля, пекарня-баня № 1, загальною площею 129,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля, контора, загальною площею 103,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля, хімсклад, загальною площею 604,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлові будівлі, загальною площею 1686,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 ; будинок бджільника №2, будинок бджільника №1, загальною площею 58,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 починаючи з 2019 року використовуються ТОВ “Яромир” для забезпечення потреб товариства на безоплатній основі, як особиста власність засновника.

Також варто зауважити, що факт використання ТОВ “Яромир” спірного майна засвідчується відомостями про об`єкти оподаткування товариства, де відзначено про використання, окрім іншого і спірних нежитлових приміщень.

Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції ставить під сумнів, що саме позивач здійснює бухгалтерський облік будівель як основних засобів.

Проте, доказом того, що належні позивачу на праві власності, який є засновником ТОВ “Яромир”, нежитлові будівлі використовуються для ведення господарства, а саме для зберігання сільськогосподарської продукції, для зберігання сільськогосподарської техніки, для зберігання пального та іншого с/г інвентарю також є накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

В зазначених накладних містяться відомості, зокрема: про підприємство, що формує вказаний первинний документ - ТОВ “Яромир”; про місцезнаходження складських приміщень, що у свою чергу є місцезнаходженням спірних нежитлових приміщень.

При цьому, контролюючим органом не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій жодних належних та достатніх доказів, які б спростовували наведене, у тому числі документів, які б підтверджували факт передачі відповідних об`єктів нежитлової нерухомості в оренду, лізинг, позичку.

В свою чергу, посилання суду першої інстанції на факт передачі позивачем в оренду суб`єктам господарювання, зокрема ТОВ “Яромир”, належних йому земельних ділянок, що на переконання суду, може свідчити про здачу в оренду і об`єктів нерухомості, судова колегія відхиляє.

В даному випадку, передача позивачем в оренду ТОВ “Яромир” земельних ділянок сільськогосподарського призначення не виключає можливості у самого позивача, як засновника ТОВ “Яромир”, передати у безоплатне користування належні йому на праві приватної власності об`єкти нерухомості для використання у діяльності товариства, як сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, наведені обставини свідчать про те, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, що підтверджує його статус як сільськогосподарського товаровиробника, а належні позивачу, як засновнику ТОВ «Яромир», на праві власності об`єкти нерухомості (нежитлові приміщення) є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника, відтак, як наслідок, такі не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Аналогічний правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 у справі № 600/5153/23.

За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Житомирській області від 10 червня 2025 року №0201797-2409-0624-UA18020010000059904, №0201786-2409-0624-UA18020010000059904, №0201795-2409-0624-UA18020010000059904, №0201798-2409-0624-UA18020010000059904 та №0201789-2409-0624-UA18020010000059904 є протиправними та підлягають скасуванню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, то на користь позивача підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в загальному розмірі 13281,83 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 10 червня 2025 року №0201797-2409-0624-UA18020010000059904, №0201786-2409-0624-UA18020010000059904, №0201795-2409-0624-UA18020010000059904, №0201798-2409-0624-UA18020010000059904 та №0201789-2409-0624-UA18020010000059904.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області понесені судові витрати в сумі 13281,83 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.