Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №120/8660/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8660/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Ладижинська виправна колонія (№39)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Ладижинська виправна колонія (№39)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача щодо утримання та відрахування із заробітної плати засудженого ОСОБА_1 на підставі виконавчих листів, виданих Вінницьким обласним судом від 30.11.2001 року №1-6/2001 про стягнення 37 610,02 грн. на користь ОСОБА_2 ; про стягнення 20 000,00 грн. на користь ОСОБА_3 ; про стягнення 50 000,00 грн. на користь ОСОБА_4

18.06.2026 представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити утримання та відрахування Державною установою «Ладижинська виправна колонія (№39) із заробітної плати позивача ОСОБА_1 на підставі виконавчих листів, виданих Вінницьким обласним судом від 30.11.2001 року №1-6/2001 про стягнення 37 610,02 грн. на користь ОСОБА_2 ; про стягнення 20 000,00 грн. на користь ОСОБА_3 ; про стягнення 50 000,00 грн. на користь ОСОБА_4 , до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову представник позивача зазначив, що відповідно до наданої відповідачем інформації від 26.05.2026 № 8/1666 в установі перебувають на виконанні виконавчі листи видані Вінницьким обласним судом від 30.11.2001 року по справі № 1-6/2001, про стягнення з позивача 37 610,02 грн. на користь ОСОБА_2 ; про стягнення 20 000,00 грн. на користь ОСОБА_3 ; про стягнення 50 000,00 грн. на користь ОСОБА_4 . Оскільки, на даний час виконавчі листи знаходиться в стані примусового виконання, тому за викладених обставин є очевидними ознаки можливості продовження утримання та відрахування із заробітної плати позивача на підставі виконавчих листів. Вказує, що позивач переконаний, що виконання рішення у справі у разі задоволення позовних вимог з метою захисту прав, свобод та інтересів останнього буде ускладненим або неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, а також, що для відновлення таких прав і свобод необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що у ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час прийняття даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Суд дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, у зв`язку з чим, не підлягає задоволенню.

ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25.06.2026 року та ухвалити рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що у разі задоволення позову по суті відновлення прав позивача (повернення утриманих коштів) буде реально ускладненим або неможливим. Позивач відбуває покарання у місцях позбавлення волі та позбавлений можливості самостійно захищати свої майнові права у повному обсязі. Його заробітна плата є єдиним джерелом доходу, а її систематичне утримання суттєво обмежує права позивача. Відновлення фінансових втрат після набрання рішенням законної сили вимагатиме значних зусиль та часу, що свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову саме зараз. Вважає, що наявні всі правові підстави для застосування заходів забезпечення позову у відповідності до ст.150 КАС України.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на апеляційну скаргу не подав.

V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу приймати рішення чи здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 в справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19).

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №640/6840/20, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Підстави, за наявності яких судом може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому, всупереч цілям статті 150 КАС України, містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову у разі формального дотримання її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також, важливо щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у цьому випадку передбачених статтею 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач фактично обґрунтовує необхідність її задоволення тим, що утримання та відрахування із його заробітної плати на підставі виконавчих листів, виданих Вінницьким обласним судом 30.11.2001 у справі № 1-6/2001, може продовжуватися, а у разі задоволення позову повернення утриманих коштів буде ускладненим або вимагатиме значних зусиль та часу.

Водночас наведені обставини самі по собі не свідчать про існування реальної та безпосередньої загрози невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення або про неможливість ефективного захисту чи поновлення прав позивача без застосування відповідного заходу забезпечення позову.

При цьому колегія суддів враховує, що предметом спору є правомірність дій відповідача щодо утримання та відрахування із заробітної плати позивача коштів на підставі зазначених виконавчих листів. Отже, питання щодо наявності чи відсутності у відповідача правових підстав для здійснення таких утримань безпосередньо пов`язане з вирішенням спору по суті та потребує встановлення відповідних обставин, дослідження доказів і застосування норм матеріального права.

За таких обставин, на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не може виходити з припущення про протиправність дій відповідача, оскільки це означало б фактичне вирішення спору по суті до ухвалення відповідного судового рішення.

Посилання апелянта на те, що його заробітна плата є єдиним джерелом доходу, а систематичне утримання з неї коштів суттєво обмежує його майнові права, також не є достатнім обґрунтуванням необхідності застосування заходів забезпечення позову. Сам по собі факт здійснення утримань із заробітної плати на виконання виконавчих документів, правомірність якого є предметом судового розгляду, не свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

Так само наведене позивачем припущення про можливість виникнення у майбутньому необхідності повернення утриманих коштів у разі задоволення позову не підтверджує наявності таких обставин, які б свідчили про істотне ускладнення чи неможливість виконання судового рішення. При цьому позивачем не наведено конкретних обставин та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що без застосування заявленого заходу забезпечення позову ефективний захист або поновлення його прав буде неможливим.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У цьому випадку заявлений захід полягає у зупиненні утримань та відрахувань із заробітної плати позивача до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Однак обґрунтування необхідності застосування такого заходу зводиться переважно до припущення про можливе продовження порушення прав позивача та можливі труднощі з їх відновленням у майбутньому, без належного підтвердження існування відповідного ризику. За відсутності встановлених судом обставин, які б свідчили про реальну загрозу істотного ускладнення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення, застосування такого заходу не відповідає вимогам обґрунтованості та співмірності.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що інститут забезпечення позову не може використовуватися як спосіб попереднього задоволення позовних вимог або як засіб вирішення спірних правовідносин до встановлення судом усіх обставин справи. Вжиття заходів забезпечення позову має бути обумовлене саме наявністю передбачених законом ризиків, а не лише існуванням спору між сторонами чи припущенням про можливе порушення прав у майбутньому.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним положень статей 150, 151 КАС України.

За встановлених у цій справі обставин колегія суддів не вбачає наявності достатніх та належним чином підтверджених підстав для застосування заявленого заходу забезпечення позову. Відсутність таких підстав виключає можливість задоволення заяви позивача, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у її задоволенні є обґрунтованим та відповідає вимогам процесуального закону.

VI. ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.