Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №240/5/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що з 26 серпня 2025 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

23 жовтня 2025 року позивач звернувсь до ГУ ПФУ в Львівській області із заявою про призначення та виплату грошової допомоги відповідно до пункту 71 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням від 31 жовтня 2025 року № 064450013019 ГУ ПФУ в Львівській області відмовило позивачу у призначені та виплаті грошової допомоги, оскільки необхідний для виплати грошової допомоги страховий стаж (30/35 років) визначається станом на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак при розгляді документів ОСОБА_1 стаж на спеціальних посадах становить 31 рік 08 місяців 21 день.

Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.

Даючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з частиною 1 статті 8 названого Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Умови призначення пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону України №1058-IV.

При цьому, не є спірним у цій справі, як набуття позивачем права на призначення пенсії за віком, так і прийняття відповідного рішення про призначення йому пенсії.

Суд зауважує, що спірним у цій справі є виключно право ОСОБА_1 на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно з положенням пункту 71 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV. Вказане право відповідачем заперечується у зв`язку з відсутністю, на його думку, мінімально необхідного стажу вислуги років не менше 35 років.

Названою правовою нормою передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» – «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків – 35 років, для жінок – 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає, що стаж його роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 1788) складає не менше 35 років, ураховуючи окрім періоду роботи також період навчання в медичному училищі, проходження строкової військової служби та навчання в медичному інституті.

Відповідач же в свою чергу, відмовив у отриманні грошової допомоги посилаючись на той факт, що виключно робота на посадах та в закладах, передбачених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі – Перелік № 909), дає право на зарахування її до вислуги років для призначення і виплати відповідної грошової допомоги.

Суд ураховує, що пунктом «е» статті 55 Закону України №1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних, визначених законодавством посадах, й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 234/13835/17.

Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі – Порядок № 1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 71 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» – «ж» статті 55 Закону України №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909.

Пунктом 5 названого Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» – «ж» статті 55 Закону України №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків – 35 років, для жінок – 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

За приписами пункту 6 Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України №1058-IV, станом на день її призначення.

Відповідно до пункту 7 Порядку №1191, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Відповідач указав, що страховий стаж, який дає право для отримання і виплати одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 71 Розділу ХV Закону України №1058-IV становить 31 рік 08 місяців 21 день.

Водночас суд установив, що до спеціального стажу зараховано виключно періоди роботи на посадах та в закладах і установах державної та комунальної власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» – «ж» статті 55 Закону України №1788-ХІІ.

При цьому, відповідач не зарахував періоди навчання в медичному училищі (який передував зайняттю посади медичного працівника), строкової військової служби, на яку позивач призваний із медичної посади, та навчання в медичному інституті.

Оцінюючи обґрунтованість доводів позивача в цій частині, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 24 Закону України №1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону України №1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з вимогами статті 62 Закону України №1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі – Інструкція №58), пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року (далі – Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Записами трудової книжки Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 14 березня 1983 року, підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 14 березня 1983 року по 21 листопада 1983 року, з 01 грудня 1984 року по 01 квітня 1991 року, з 17 серпня 1992 року по 29 липня 1995 року, з 02 серпня 1995 року по 01 вересня 2003 року, з 05 вересня 2005 року працював і працює на посадах в закладах з надання медичної допомоги з основним місцем роботи.

Згідно статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року №103/98-ВР, який був чинний на час набуття позивачем страхового стажу, час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу добувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

До закладів професійної (професійно-технічної) освіти належить, відповідно до статті 18 названого Закону професійно-технічне училище відповідного профілю.

Частиною 3 статті 56 Закону України № 1788-XII встановлено, що в стаж роботи зараховується також: д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

При призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України № 1788-XII провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Таким чином, законодавством передбачена можливість зарахування часу навчання у професійно-технічних закладах, які не є вищими навчальними закладами, до трудового стажу, що дає право на пільги при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 348/20/17.

Згідно з пунктом 8 Порядку №637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Дипломом Серія НОМЕР_2 засвідчується, що ОСОБА_1 у 1979 році вступив, а у 1983 році закінчив Коломийське медичне училище ім. І. Франка за спеціальністю «фельдшерська справа» із присвоєнням йому 01 березня 1983 року кваліфікації фельдшера.

Записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що після закінчення училища 01 березня 1983 року, позивач 14 березня 1983 року (тобто в строк, що не перевищує 3 місяців) був призначений на посаду завідуючого ОДАП с. Красник Верховинського району (період якого зарахований до вислуги років).

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до спеціального стажу ОСОБА_1 необхідно зарахувати період навчання з 01 вересня 1979 року – 01 березня 1983 року.

Відтак, рішення відповідача в цій частині є протиправним.

Оцінюючи доводи апелянта про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу вислуги років періоду проходження ОСОБА_1 строкової військової служби, суд урахує таке.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС. Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).

За змістом військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 27 листопада 1992 року встановлено, що ОСОБА_1 в період з 04 грудня 1983 року по 01 листопада 1985 року проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР, а наказом Міністерства оборони України від 19 травня 1992 року №68 йому присвоєно військове звання лейтенант медслужби.

З довідки від 10 листопада 2025 року №244, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , слідує, що ОСОБА_1 дійсно проходив строкову військову службу у Збройних Силах в період з 07 грудня 1983 року по 01 листопада 1985 року.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року№ 2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України, зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалась за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 348/2384/16-а та від 18 червня 2020 року у справі № 676/3013/17.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до вислуги років позивача, окрім роботи на посадах в закладах охорони здоров`я та навчання в училищі, були підстави для зарахування відповідачем також і періоду проходження строкової військової служби з 04 грудня 1983 року по 01 листопада 1985 року .

Окрім того, відповідач не зарахував періоду навчання ОСОБА_1 в Чернівецькому медичному інституті з 01 вересня 1986 року по 26 липня 1992 року.

Суд ураховує, що згідно пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону України №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Верховний Суд у постановах від 24 грудня 2019 року по справі №442/4963/17 та від 18 червня 2020 року по справі №676/3013/17 сформулював висновок, що з огляду на положення пункту «е» статті 55 та пункту «д» частини 3 статті 56 Закону України №1788-ХІІ період навчання у ВНЗ входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років та на виплату грошової допомоги.

Приписами пункту 3 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 Серія НОМЕР_1 : 1. Запис №5 від 01 вересня 1986 року – зарахувати слухача підготовчого відділення студентом першого курсу медичного факультету Чернівецького медичного інституту (наказ від 24 липня 1986 року №93-ст); 2. Запис №9 від 26 липня 1992 року – відрахований у зв`язку з закінченням інституту (наказ від 26 червня 1992 року №89-ст).

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що вказаний період навчання протиправно не зарахований відповідачем до спеціального стажу позивача для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

У постанові Верховного Суду у постанові від 18 червні 2020 року у справі №676/3013/17 зазначено, що час проходження строкової військової служби, навчання в навчальному закладі зараховуються до спеціального страхового стажу, який дає право на пенсію за вислугу років та на виплату при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.

Так, згідно з нормами пункту 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані періоди навчання та проходження строкової військової служби не можна зарахувати до вислуги років працівника закладів охорони здоров`я є безпідставними та необґрунтованими.

За вказаних обставин, суд вважає, що на день призначення позивачу пенсії за віком позивач досяг пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-IV, на час досягнення пенсійного віку працював в комунальному закладі охорони здоров`я на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України №1788-ХІІ, мав страховий стаж на таких посадах понад 35 років, не отримував до моменту виходу на пенсію за віком будь-якої пенсії, а тому при призначенні пенсії за віком мав право на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 71 Прикінцевих положень Закону України №1058-IV.

За наведених обставин, порушені права, свободи та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним і скасуванню рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 31 жовтня 2025 року №064450013019 про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що не підлягала оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 71 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV.

Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушених відповідачем прав повинен бути таким, який запобігатиме повторному зверненню позивача до суду є зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 жовтня 2025 року про виплату одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV, зарахувавши до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ та отримання одноразової грошової допомоги періоди навчання в Коломийському медичному училищі ім. І. Франка з 01 вересня 1979 року по 01 березня 1983 року, проходження строкової військової служби з 04 грудня 1983 року по 01 листопада 1985 року та період навчання в Чернівецькому медичному інституті з 01 вересня 1986 року по 26 липня 1992 року.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.