Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №120/12236/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/12236/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2) , в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 20.08.2025 № 2527503884 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживала або постійно працювала у зоні посиленого радіологічного контролю та станом на 01 січня 1993 року прожила або відпрацювала в цій зоні не менше чотирьох років, починаючи з 13.08.2025;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживала або постійно працювала у зоні посиленого радіологічного контролю та станом на 01 січня 1993 року прожила або відпрацювала в цій зоні не менше чотирьох років, починаючи з 13.08.2025.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 2527503884 від 20.08.2025, яким протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зменшенням пенсійного віку. Підставою для відмови стало те, що станом на 01.01.1993 заявник проживала та працювала у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 2 роки 7 місяців і 14 днів, що не відповідає мінімальному необхідному строку.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.08.2025 за № 2527503884 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, починаючи з 13.08.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, категорія 4, позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Досягнувши віку 56 років, позивач, 13.08.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", додавши ряд документів.

За принципом екстериторіальності, заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке рішенням від 20.08.2025 за № 2527503884 відмовило в призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону №796 з огляду на відсутність необхідної тривалості періоду постійного проживання (роботи) станом на 1 січня 1993 року в зоні посиленого радіологічного контролю (не менше 4 років).

Страховий стаж позивача складає 40 років 06 місяць 25 днів.

Станом на 01.01.1993 період проживання (роботи) позивача у зоні посиленого радіологічного контролю становить 02 роки 07 місяців 14 днів.

До факту проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано періоди навчання з 26.04.1986 року по 02.07.1987 року згідно довідки від 12.08.2025 № 974. оскільки відсутня інформація про факт проживання на території м. Тульчин, в період навчання.

Незгода позивача із відмовою у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази (відомості про реєстрацію місця проживання та відомості про навчання) свідчать, що позивач станом на 1 січня 1993 року проживала та відпрацювала у зоні посиленого радіологічного контролю проміжок часу, необхідний для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбачене положеннями статті 55 Закону №796-XII, - не менше 4 років.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що до періоду проживання до 01.01.1993 року в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 02.07.1987, оскільки відсутня інформація про факт постійного проживання на території м. Тульчин в період навчання. Період роботи (проживання) ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю відповідно до статті 55 Закону № 796 становить 24 роки 07 місяців 14 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 року - 02 роки 07 місяців 14 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку на 5 років.

Крім того, під час розгляду спірних правовідносин по суті судом першої інстанції здійснено фактичне втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону №1058-ІV.

В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №769-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Статтею 55 Закону №796-ХІІ визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 вищезазначеної частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям проводиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Згідно з п. 13 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Закону №796-ХІІ пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Спір між позивачем і відповідачами фактично виник з питання щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні посиленого радіологічного контролю і відповідної тривалості проживання та, відповідно, його права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону.

Умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Порядок №22-1).

Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17.

Крім того, у постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 року у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зменшення пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зменшення пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

На підставі викладеного Суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 та від 25 березня 2026 року у справі № 240/322/25.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку стала відсутність достатнього підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у визначений статтею 55 Закону № 796-XII період.

До факту проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано періоди навчання з 26.04.1986 року по 02.07.1987 року згідно довідки від 12.08.2025 № 974, оскільки відсутня інформація про факт проживання на території м. Тульчин, в період навчання.

Судом встановлено, що відповідно до довідки № 974 від 12.08.2025 виданої виконавчим комітетом Тульчинської міської ради про те, що ОСОБА_1 згідно трудової книжки НОМЕР_2 починаючи з 01.09.1984 по 02.07.1987 року навчалася у Тульчинському культурно-освітньому училищі, а з 18.08.1990 року по теперішній час працює в Комунальному закладі "Центр культури і дозвілля Тульчинської міської ради Вінницької області".

Також зазначено про те, що м. Тульчин, відносилось до населеного пункту категорії 4, яке постраждало в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 26.04.1986 року по 31.12.2014 року.

Крім того, відповідно до диплому № НОМЕР_3 виданого Тульчинським-Культурно освітнім училищем Безвугляк А.А. (прізвище змінено на підставі свідоцтва про шлюб № НОМЕР_4 від 30.04.1994 року на ОСОБА_2 ) про те, що вона в 1984 році вступила, і в 02.07.1987 році закінчила курс названого училища.

Отже, наявні в матеріалах справи докази (відомості про реєстрацію місця проживання та відомості про навчання) свідчать, що позивач станом на 1 січня 1993 року проживала та відпрацювала у зоні посиленого радіологічного контролю проміжок часу, необхідний для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбачене положеннями статті 55 Закону №796-XII, - не менше 4 років.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.11.2024 року у справі №460/19947/23, де зазначено, що оскільки навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що до 02 жовтня 1986 року позивач був неповнолітнім та відповідно до вимог законодавства Української РСР не підлягав реєстрації місця проживання, а тому відсутність відомостей про реєстрацію у зазначений період не може бути підставою для неврахування часу фактичного проживання.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не врахував період з 01.09.1984 по 02.07.1987 як період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.

Отже, той факт, що позивач станом на 01 січня 1993 року постійно проживала, постійно працювала чи навчалась в зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4 серії НОМЕР_5 ).

При цьому, на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку страховий стаж заявника становить 40 років 6 місяців 25 днів, про що зазначає сам відповідач. Період роботи (проживання) на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" 24 роки 7 місяців 14 днів.

Підсумовуючи, суд зазначає, що встановлені фактичні обставини справи свідчать, що станом на дату звернення ( 13.08.2025 року ) із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу виповнилось 56 років та вона отримала право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". При цьому, позивач має необхідний страховий стаж понад 25 років, про що зазначено в рішенні ГУ ПФУ в Донецькій області від 20.08.2025 за № 2527503884.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, рішення Головного управління ПФУ в Донецькій області від 20.08.2025 за № 2527503884 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно з ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів скаржника про дискреційні повноваження пенсійного органу суд зазначає наступне.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов (що є у спірному випадку) відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Крім цього спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

Положенням ч.3 ст.245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача призначити пенсію позивачу.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.