Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №120/6088/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/6088/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 з 20.02.2023 проходить службу в Департаменті поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".

Наказом Департаменту від 01.04.2024 № 550 о/с позивача призначено заступником командира взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 полку управління поліції особливого призначення № 1 (штурмовий полк " ІНФОРМАЦІЯ_2 ") ДПОП «ОШБ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

У свою чергу, наказом Департаменту від 15.08.2024 № 1174 о/с лейтенанта поліції ОСОБА_1 призначено командиром взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 полку управління поліції особливого призначення № 1 (штурмовий полк " ІНФОРМАЦІЯ_2 ") ДПОП «ОШБ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Позивач 30.01.2025 за погодженням із безпосереднім керівником подав рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за п. 7 ч. 1 ст. 17 (за власним бажанням) ЗУ «Про Національну поліцію» з 13.02.2025 у зв`язку із сімейними обставинами.

За результатами розгляду рапорту відповідач листом від 14.02.2025 № 2180-2025 повідомив позивача про неможливість звільнення з органів Національної поліції України. При цьому, відповідач керувався листом голови Національної поліції України від 31.05.2021 № 6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби з поліції за власним бажанням».

ОСОБА_1 20.03.2025 повторно подав рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за п. 7 ч. 1 ст. 17 (за власним бажанням) ЗУ «Про Національну поліцію» з 03.04.2025 у зв`язку із сімейними обставинами.

Відповідач листом від 04.04.2025 № 4689-2025 повідомив позивача, що на попередній рапорт від 30.01.2025 вже надано роз`яснення про те, що особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за власним бажанням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше ніж за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення його зі служби в поліції, тому звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються Законом України "Про Національну поліцію" №580-VIII (надалі - Закон №580-VIII), Дисциплінарним статутом Національної поліції України та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення №114).

Згідно зі статтею 3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 2 Закону №580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону №580-VIІI поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно із ч. 1 ст. 48 Закону №580-VIІI призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Частиною першою статті 59 Закону №580-VIII установлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв`язку із закінченням строку контракту;

2) за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;

11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави;

12) у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (ч. 2 ст. 77 Закону №580-VІІІ).

Положеннями ч. 1 ст. 60 Закону №580-VІІІ передбачено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 10 Положенням №114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пункт 64 Положення №114 передбачає порядок звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу (з постановкою на військовий облік).

Так, підпунктом "ж" пункту 64 Положення №114 визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (пункт 68 Положення №114).

Суд звертає увагу, що Положення №114 є спеціальним актом законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наразі є чинним і обов`язковим для виконання.

Суд зауважує, що ч. 1 ст. 77 Закону №580-VІІІ передбачений вичерпний перелік підстав для звільнення зі служби поліцейських.

Так, п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VІІІ передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням. Суд наголошує, що зазначений пункт не містить приписів щодо зазначення поліцейським поважних причин для звільнення.

Закон №580-VІІІ є нормативно-правовим актом вищої сили ніж вказане Положення, яке затверджено постановою.

Пунктом 4 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і, що важливо, не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно - правових актів (відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в Постанові від 09.02.2021 №826/10404/16).

Таким чином, оскільки положення підпункту "ж" пункту 64 Положення №114 суперечить положенням п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VІІІ, зокрема встановлює додаткові умови для звільнення зі служби за власним бажанням, суд вважає, що слід застосовувати положення п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VІІІ, якими обумовлено звільнення поліцейського зі служби в поліції за власним бажанням.

Так, апелянт зазначає, що позивач у рапорті від 30.01.2025 не вказав поважних причин звільнення зі служби, що зазначено в п. 64 Положення № 114.

Натомість, суд вважає, що відповідач трактує таку позицію невірно, оскільки, така позиція полягає у неможливості застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України з підстав поширення дій останнього лише за умови неврегульованості вказаних питань нормами спеціального законодавства. Також її суттю є застосування правового регулювання, визначеного Положенням №114 в частині, що не врегульована нормами Закону №580-VІІІ та нормативно-правовими актами, виданими на його виконання.

Суд наголошує, що у самому Законі №580-VIII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

У спірному випадку, приписи п."ж" п.64 Положення №114 суперечать п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VІІІ, яка передбачає, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, за власним бажанням без зазначення будь-яких причин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом, який прийнято раніше, порядку проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, в частині, яка не суперечить Закону, розповсюджується на осіб, які несуть службу в поліції, однак не може звужувати чи заперечувати право на звільнення за власним бажанням без будь-яких застережень, встановленого актом вищої юридичної сили, зокрема Законом №580-VIII.

Водночас, суд зауважує, що у рапорті від 20.03.2025 позивач вказав конкретну причину, що перешкоджає виконанню службових обов`язків, а саме: у зв`язку із сімейними обставинами (інвалідність дружини).

Щодо вказаного рапорту відповідач зазначає, що позивач вказав вже поважні обставини на звільнення, додавши документи дружини, у якої наявна інвалідність другої групи, однак трьохмісячний термін від цього рапорту, що надійшов до Департаменту 21.03.2025, для звільнення ще не сплив. Термін розгляду рапорту в межах трьох місяців спливе лише 21.06.2025.

Суд зазначає, що згідно з п. 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

У постанові від 06.06.2023 по справі №380/7509/22 Верховний Суд звернув увагу, що у відносинах звільнення за власним бажанням діє правило за яким, звільнення у порядку пункту 68 Положення №114 є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

Враховуючи наведене та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд констатує, що у цьому випадку, позивачем подано рапорт за п.7 ч.1 ст.77 Закону №580-VІІІ та не відкликано його до закінчення строку, зазначеного в пункті 68 Положення №114, при цьому, з подальшої переписки з відповідачем та тієї обставини, що ним подано повторний рапорт, у якому чітко висловлено бажання звільнитись, логічним є висновок, що наполягає на припиненні трудових відносин.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» з метою визначення порядку підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими, наказом МВС України від 23.11.2016р. №1235, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016р. за №1668/29798, затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції.

Пунктом 2 розділу І вказаного Порядку визначено, що рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.

Підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, з-поміж іншого, є звільнення зі служби в поліції (розділ ІІ Порядку).

Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу (пункт 2 розділ ІІІ Порядку).

За Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23 листопада 2016 року №1235, таким документом є рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі.

Суд звертає увагу, що відповідачем не заперечувався факт подання рапорту 30.01.2025 та 20.03.2025, а також не подавався рапорт (заява) про його відкликання.

Так, Верховний Суд України в постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14 зазначив, що позиція законодавця, передбачена Постановою №114, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У цьому судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постанові від 05.02.2020 по справі №819/744/16.

Отже, зазначення у рапорті про звільнення дати, з якої особа бажає звільнитись зі служби в поліції, означає намір звільнитись у строк, що є менший за той, який встановлено пунктом 68 Положення №114.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновку, що відповідач зобов`язаний був звільнити позивача за поданим 30.01.2025 рапортом по сплину терміну, також відповідач не надав доказів звільнення позивача із служби за рапортом від 20.03.2025.

Отже, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо не прийняття рішення про звільнення позивача.

Посилання апелянта у відповіді від 14.02.2025 на лист Національної поліції України від 31.05.2021 №6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням» щодо необхідності розгляду рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з дотриманням вимог, установлених, пунктом 68 Положення №114, суд вважає необґрунтованим, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, та має рекомендаційний характер, відповідно його вимоги не є обов`язковими для виконання.

Щодо статусу поліції особливого призначення та виконуваних нею функцій як однієї із підстав, якою відповідач обґрунтовує відмову у реалізації рапорту позивача про звільнення.

Відповідно до п. 6) ч. 3 ст. 13 Закону №580-VIII у складі поліції функціонує поліція особливого призначення, завдання та повноваження якої визначено п. 34 ч. 1 ст. 23 та ч.1-4 ст. 24 Закону №580-VIII.

Суд, не заперечуючи важливість покладених на поліцію особливого призначення завдань та функцій, особливо в умовах збройної агресії російської федерації проти України, зазначає, що положення Закону №580-VIII не містять особливостей чи виключень в питанні підстав для звільнення зі служби поліцейських, які проходять службу в поліції особливого призначення.

Щодо обмеження конституційних прав і свобод працівників поліції в умовах дії режиму воєнного стану.

Дійсно, відповідно до статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

В ході розгляду справи судом не встановлено обставин прийняття нормативно-правових актів, які б змінювали існуючі в Законі №580-VIII підстави та умови для звільнення поліцейських зі служби.

Також, прийнятий 15.03.2022 Закон України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» №2123-IX не містить змін до статті 77 Закону №580-VIII, в тому числі щодо обмеження особи у праві на звільнення зі служби за власним бажанням під час дії воєнного стану.

Відтак, колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про обмеження права позивача на звільнення в умовах воєнного стану з підстав їх необґрунтованості.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко визначений законодавством, у цьому випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірному випаду є зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.