Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №240/18039/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/18039/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.06.2025 №063850007433;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати період роботи з 30.07.1985 по 19.06.1986 в колгоспі ім. Мічуріна на посаді вихователя дитсадка, з 25.06.1993 по 01.04.1996 в радгоспі «Береговий» на посаді вихователя дитячого садка та з 04.09.2001 по 14.03.2005 на посаді вихователя у Попільнянському дитячому садку №3 Попільнянської селищної ради - за сумісництвом, до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити і виплатити грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23 листопада 2011 року, як працівнику освіти.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою про виплату їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як особа, яка на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і має страховий стаж більше 30 років на таких посадах. Однак, згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.06.2025 №063850007433 протиправно відмовлено у виплаті такої допомоги у зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.06.2025 №063850007433 про відмову ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23 листопада 2011 року, як працівнику освіти.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 30.07.1985 по 19.06.1986 в колгоспі ім. Мічуріна на посаді вихователя дитсадка, з 25.06.1993 по 01.04.1996 в радгоспі «Береговий» на посаді вихователя дитячого садка та з 04.09.2001 по 14.03.2005 на посаді вихователя в Попільнянському дитячому садку №3 Попільнянської селищної ради за сумісництвом, до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.06.2025, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 04.02.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

18 червня 2025 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та 25 червня 2025 року прийнято рішення №063850007433 про відмову в призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки відсутній необхідний страховий стаж, що дає право на призначення грошової допомоги - 30 років, у наявності 27 років 07 місяців 09 днів.

У зазначеному рішенні вказано, що до страхового стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, не враховано:

- період роботи з 30.07.1985 по 19.06.1986 в колгоспі ім. Мічуріна на посаді вихователя дитсадка, оскільки колгосп ім. Мічуріна не є закладом та установою державної або комунальної форми власності;

- період роботи з 25.06.1993 по 01.04.1996 в радгоспі "Береговий" на посаді вихователя дитячого садка, оскільки радгосп не визначений як заклад освіти - визначених Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909;

- період роботи з 04.09.2001 по 14.03.2005 згідно з довідкою від 05.06.2025 №1, виданою Відділом освіти Попільнянської селищної ради, оскільки заявниця працювала на посаді вихователя в Попільнянському дитячому садку №3 Попільнянської селищної ради за сумісництвом. Згідно з трудовою книжкою сервї НОМЕР_1 від 06.09.1982 - з 02.01.2001 по 09.03.2005 заявниця працювала у Попільнянському РВ УМВС України.

Листом від 03.07.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача, що за результатами розгляду її заяви про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, прийнято рішення від 25 червня 2025 року про відмову у призначенні такої допомоги.

Не погоджуючись з такоє відмовою, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи позивача з 30.07.1985 по 19.07.1986 в колгоспі ім.Мічуріна на посаді вихователя дитсадка та з 25.06.1993 по 01.04.1996 в радгоспі "Береговий" на посаді вихователя дитячого садка мають бути враховані до страхового стажу, який дає право на призначення грошової допомоги.

Періоди роботи позивача з 04.09.2001 по 14.03.2005, згідно з довідкою від 05.06.2025 №1, виданою Відділом освіти Попільнянської селищної ради, має бути врахований до страхового стажу, який дає право на призначення грошової допомоги.

Суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.06.2025 №063850007433 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області правомірно прийнято рішення № 063850007433 від 25.06.2025 про відмову в призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки відсутній необхідний страховий стаж, що дає право на призначення грошової допомоги 30 років, в наявності 27 років 07 місяців 09 днів. Позивачем не надано документи на підтвердження спірного періоду стажу, які б в сукупності дали змогу віднести його до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, в наявності лише 27 років 07 місяців 09 днів такої роботи, що не дає право на призначення грошової допомоги.

Позивач у встановлений судом строк відзиву на апеляційну скаргу не подала.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Згідно статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону № 1058-IV даний Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після визначеної такими положеннями дати.

Пунктом 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - №1058-IV) особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 До страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені:

- переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років";

- переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583.

Пунктом 5 вказаного Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Проаналізувавши викладені норми суд дійшов висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1788-XII будь-якого іншого виду пенсії.

У постанові від 15.06.2022 прийнятій у справі № 200/854/19-а Верховний Суд дійшов висновку:

"норму пункту 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону № 1058-IV особа має дотриматись таких вимог:

- станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її, право на зазначену грошову допомогу втратили);

- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону № 1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах".

Крім того, Верховний Суд у постанові від 22.02.2024 прийнятій у справі № 260/323/20, в якій правовідносини є подібними підтвердив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.

Таких правових висновків дотримався Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.03.2025 прийнятій у справі № 580/2737/23.

Проаналізувавши викладене слідує висновок, що для призначення особі грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV можливе лише за дотриманням вищевказаних умов, зокрема: необхідно на момент досягнення пенсійного віку працювати на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону № 1788-XII, призначення пенсії повинно бути вперше та наявність відповідного страхового стажу на зазначених вище посадах.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що періоди роботи позивача з 30.07.1985 по 19.06.1986 в колгоспі ім. Мічуріна на посаді вихователя дитсадка та з 25.06.1993 по 01.04.1996 у радгоспі «Береговий» на посаді вихователя дитячого садка підлягають зарахуванню до страхового стажу, що дає право на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до розділу 1 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено, зокрема, посаду вихователя у дошкільних навчальних закладах усіх типів. При цьому приміткою 2 до Постанови №909 прямо передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Отже, визначальним для зарахування відповідного періоду роботи до спеціального стажу є не найменування юридичної особи, яка забезпечувала функціонування дошкільного закладу, та не форма її власності сама по собі, а встановлення факту роботи особи за відповідною спеціальністю та на посаді, передбаченій Переліком №909.

У цій справі матеріалами справи підтверджується, що у спірні періоди позивач працювала саме на посаді вихователя дитсадка та вихователя дитячого садка. Вказані обставини підтверджуються записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.09.1982, достовірність яких відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.

Водночас посилання відповідача на те, що колгосп ім. Мічуріна та радгосп «Береговий» не є закладами або установами державної чи комунальної форми власності, не може бути самостійною та достатньою підставою для неврахування спірних періодів роботи позивача.

Такого висновку не можна дійти й з огляду на правове регулювання, яке діяло на час виконання позивачем відповідної роботи. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до статей 16, 18 Закону Української PCP «Про народну освіту» від 28.06.1974 дитячі дошкільні заклади могли організовуватися не лише виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів, а й з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та громадськими організаціями.

При цьому відповідно до ст.10 Конституції УРСР від 20.04.1978 основу економічної системи України становила соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Статтею 13 Конституції УРСР було передбачено особисту власність громадян.

Таким чином, за правовим режимом, який існував у відповідні періоди роботи позивача, колгоспна та радгоспна форми господарювання належали до соціалістичної форми власності та не були формою особистої власності громадян.

За таких обставин формальний підхід відповідача, який полягає виключно у зіставленні сучасного визначення державної та комунальної форми власності з організаційно-правовим статусом колгоспу чи радгоспу, без урахування правового регулювання, чинного на час виникнення відповідних трудових відносин, не забезпечує належного застосування положень пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та Порядку №1191.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що радгосп «Береговий» не зазначений у Переліку №909 як заклад освіти, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Перелік №909 визначає відповідні види закладів та установ і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, а не містить вичерпного переліку конкретних найменувань підприємств, установ чи організацій, при яких могли функціонувати такі заклади.

У цьому випадку матеріалами справи підтверджено, що позивач у зазначений період виконувала роботу саме на посаді вихователя дитячого садка. Відповідно, за умови встановлення факту роботи на посаді, яка прямо передбачена розділом 1 Переліку №909, саме по собі посилання на організаційну форму підприємства, при якому функціонував дитячий садок, не є достатньою підставою для виключення такого періоду зі спеціального стажу.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що аналогічний підхід до оцінки періодів роботи, виконаної в умовах існування колгоспно-кооперативної форми власності, викладено Верховним Судом у постанові від 31.01.2019 у справі №466/2943/17.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи про відсутність у позивача права на зарахування спірних періодів роботи з огляду виключно на форму власності колгоспу ім. Мічуріна та радгоспу «Береговий» є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

За встановлених у справі обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що періоди роботи позивача з 30.07.1985 по 19.06.1986 в колгоспі ім. Мічуріна на посаді вихователя дитсадка та з 25.06.1993 по 01.04.1996 у радгоспі «Береговий» на посаді вихователя дитячого садка підлягають зарахуванню до страхового стажу, який дає право на призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 04.09.2001 по 14.03.2005 на посаді вихователя в Попільнянському дитячому садку №3 Попільнянської селищної ради за сумісництвом, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.09.1982 позивач у період з 02.01.2001 по 09.03.2005 працювала в Попільнянському РВ УМВС України на посаді секретаря-друкарки.

Водночас відповідно до довідки Відділу освіти Попільнянської селищної ради від 05.06.2025 №1 ОСОБА_1 у період з 04.09.2001 по 14.03.2005 працювала на посаді вихователя з навантаженням 0,5 ставки (за сумісництвом) у Попільнянському дитячому садку №3 Попільнянської селищної ради.

Таким чином, сама по собі обставина виконання позивачем педагогічної роботи за сумісництвом у період, коли вона одночасно перебувала у трудових відносинах з іншим роботодавцем, не свідчить про відсутність у неї права на зарахування відповідного періоду до спеціального стажу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Аналогічне визначення міститься у пункті 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства фінансів України та Міністерства юстиції України №43 від 28 червня 1993 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за №76 (далі - Положення №43), відповідно до якого сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

При цьому пунктом 9 Положення №43 передбачено, що запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи.

Отже, відсутність відповідного запису про роботу за сумісництвом у трудовій книжці сама по собі не спростовує факту її виконання, якщо такий факт підтверджується іншими належними документами.

У цьому випадку факт роботи позивача на посаді вихователя за сумісництвом у спірний період підтверджений довідкою Відділу освіти Попільнянської селищної ради від 05.06.2025 №1. Відповідачем достовірність зазначеної довідки або факт виконання позивачем відповідної роботи належними доказами не спростовано.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2019 у справі №876/5312/17, відповідно до якої зарахування роботи на посаді викладача (у тому числі й у позашкільному закладі освіти) до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у пунктах 14 та 15 постанови від 27 лютого 2018 року у справі №470/402/17, згідно з яким зарахування роботи на посаді вчителя до педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівники підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), мають право на зарахування такого періоду до педагогічного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та позицією відповідача про те, що період роботи позивача на посаді вихователя у Попільнянському дитячому садку №3 Попільнянської селищної ради не може бути зарахований до відповідного стажу виключно з огляду на те, що така робота виконувалась за сумісництвом.

При цьому пункт 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV не містить обмежень щодо зарахування до спеціального стажу роботи на відповідних посадах за сумісництвом.

За таких обставин виконання позивачем роботи вихователя на 0,5 ставки за сумісництвом у дошкільному навчальному закладі, на посаді, яка прямо передбачена розділом 1 Переліку №909, не може бути підставою для виключення відповідного періоду зі страхового стажу, що дає право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про необхідність зарахування періоду роботи позивача з 04.09.2001 по 14.03.2005 до страхового стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, є правильним та відповідає встановленим у справі обставинам і наведеним нормам права.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобовязати субєкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Оскільки оскаржуване рішення від 25.06.2025 №063850007433 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за результатами розгляду заяви позивача від 18.06.2025 за принципом екстериторіальності, саме цей орган є належним суб`єктом для вчинення необхідних дій з метою відновлення порушеного права позивача.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені вище висновки колегії суддів, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати спірні періоди роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та повторно розглянути заяву позивача від 18.06.2025 з урахуванням висновків суду у цій справі.

При цьому колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту відповідає встановленим обставинам справи та забезпечує ефективне відновлення порушеного права позивача, не підміняючи при цьому повноважень органу Пенсійного фонду України.

За вказаних вище обставин, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, що не спростовано доводами апеляційної скарги.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.