Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №560/21349/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/21349/25

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Божук Д.А. у м. Хмельницькому) від 16 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

В грудні 2025 року до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року позовну заяву задоволено частково.

Так, рішенням суду:

визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року по 19 січня 2023 року;

стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року по 19 січня 2023 року в сумі 549246 гривень 29 копійок з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Задовольняючи позов частково, суд виходив із того, що відповідач, з вини якого військовослужбовцю невчасно виплачено належні при звільненні суми, має нести відповідальність у вигляді нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено статтею 117 Кодексу Законів про працю України.

При цьому суд першої інстанції, застосувавши в межах спірних правовідносин критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 549246 гривень.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, має здійснюватися з урахуванням розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інших обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас апелянт стверджує, що застосувавши критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, суд невірно встановив коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині несвоєчасно виплачених сум грошової компенсації за неотримане речове майно, компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні), тобто середній заробіток, відповідач виплатив позивачу на виконання рішення суду у справі № 560/7336/20, тим самим невірно розрахувавши суму середнього заробітку в даній справі (№ 560/21349/25).

Окремо в апеляційній скарзі йдеться про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями передбачає встановлення максимальної межі відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

ОСОБА_1 в період з 19 липня 2012 року по 05 серпня 2019 року проходив службу в Службі безпеки України.

Наказом Служби безпеки України від 05 серпня 2019 року № 1024-ОС ОСОБА_1 з 05 серпня 2019 року звільнено з військової служби на підставі підпункту "а" пункту 61 та підпункту "б" (за станом здоров`я - непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу у запас СБУ"

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 560/9964/25 зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01 березня 2018 року по 05 серпня 2019 року, виходячи з щомісячної фіксованої величини 4 437,43 гривень, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів відповідно до вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Іншим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 560/9937/25 зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

На виконання таких судових рішень відповідач 20 листопада 2025 року виплатив позивачеві кошти в загальній сумі 156575,20 гривень.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Отже, із системного аналізу наведених вище приписів слідує, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (з 19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України (у попередній редакції) втратили чинність, унаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які регулюються цією статтею.

Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання відповідних правовідносин здійснювалося згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії цієї статті в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини в період до 19 липня 2022 року підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а в період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми цієї статті (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Такий підхід узгоджується з правовою позицією, яку висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року та ряду інших.

Відтак колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що спірний період щодо стягнення середнього заробітку в цій справі та застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України умовно варто поділити на дві частини: до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Закону № 2352-IX) та після запроваджених до неї змін, що діють із 19 липня 2022 року.

Період із 06 серпня 2019 року до 18 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення в неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати в шість місяців.

Проте період із 19 липня 2022 року по 20 листопада 2025 року (до дати фактичного розрахунку з позивачем) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Здійснивши перевірку правильності обчислення розміру середнього заробітку, що належить виплатити позивачеві, апеляційний суд враховує те, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 487,64 гривень (29 746,08 гривень : 61 календарний день).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року до 18 липня 2022 року становить 1078 календарних днів.

Відтак середній заробіток за час затримки виплати за цей період складає 525675,92 гривень (487,64 гривень х 1078 календарних днів).

Обгрунтовуючи рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 06 серпня 2019 року до 18 липня 2022 року, окружний адміністративний суд виходив із того, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 286 480,94 гривень (14 873,04 гривень (грошове забезпечення виплачено у день звільнення відповідно до довідки відповідача від 24 грудня 2025 року) + компенсація за неотримане речове майно в сумі 29 541,85 гривень + 51 274,81 гривень (одноразова допомога при звільненні) + 34 216,04 гривень (грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій згідно з рішенням суду у справі № 560/2953/20) + 74 723,72 гривень (індексація грошового забезпечення відповідно до рішення суду у справі № 560/9964/25) + 81 851,48 (грошове забезпечення згідно з рішенням суду у справі № 560/9937/25).

Несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення становлять 94,81% (271607,90 гривень (29 541,85 гривень + 51 274,81 гривень + 34 216,04 гривень + 74 723,72 гривень + 81 851,48 гривень) х 100 : 286 480,94 гривень).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що за період з 06 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року включно розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить 498 393,34 гривень (487,64 гривень (середньоденний заробіток за два останніх місяці, що передували дню звільненню) х 1078 (кількість календарних днів затримки за період з 06 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року) х 94,81%).

Проте такі розрахунки є помилковими, адже не враховують наступного.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач наполягав на стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасно виплачені суми індексації грошового забезпечення, що здійснені на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 560/9937/25 та рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 560/9924/25.

Загальна сума виплачених позивачу коштів на виконання згадуваних вище судових рішень становить 156 575,20 гривень.

Разом із тим суд першої інстанції під час визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, окрім виплаченої суми індексації грошового забезпечення на виконання згаданих вище судових рішень в загальній сумі 156 575,20 гривень, також враховував і виплачені відповідачем кошти як компенсація за неотримане речове майно в сумі 29541,85 гривень, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в сумі 51274,81 гривень та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/2953/20 в сумі 34216,04 гривень.

Відповідно, частка виплати відповідачем індексації грошового забезпечення позивача на виконання згадуваних вище рішень Хмельницького окружного адміністративного суду в загальній сумі 156 575,20 гривень становить 55% від загальної суми коштів, належних позивачеві при звільненні (156 575,20 гривень х 100% : 286 480,94 гривень).

Отже, пропорційний від розміру невиплачених сум розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року включно у цьому випадку має становити 289 121,76 гривень (525 675,92 гривень (загальна сума середнього заробітку за період з 06 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року включно) х 55%, а не як помилково вирахувано судом першої інстанції, - в сумі 498 393,34 гривень.

Що ж стосується визначення розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачеві, за період після 19 липня 2022 року, то тут варто зважати на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25), яка вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду у цій справі полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, унесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника й до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, установлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця в спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Так, окружним адміністративним судом обраховано розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 19 липня 2022 року по 20 листопада 2025 року, який становить 89 725,76 гривень (487,64 гривень х 184 календарних дні).

Водночас судом першої інстанції невірно визначено частку виплаченої відповідачем індексації грошового забезпечення позивача на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 560/9937/25 та від 17 липня 2025 року у справі № 560/9924/25 від загальної суми коштів, належних позивачеві при звільненні, оскільки така частка становить 55%, а не як помилково зазначено судом першої інстанції, - 94,81%.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 20 листопада 2025 року складає 49349,17 гривень (89 725,76 гривень х 55%), а не як помилково обчислено судом першої інстанції, - 85 068,99 гривень.

Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві, становить 338470,93 гривень (289 121,76 гривень (за період з 06 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року) + 49349,17 гривень (за період з 19 липня 2022 року по 20 листопада 2025 року.

Водночас, на переконання колегії суддів, середній заробіток в розмірі 338470,93 гривень є явно неспівмірним порівняно із грошовим забезпеченням, що було виплачено позивачу на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 560/9937/25 та від 17 липня 2025 року у справі № 560/9924/25 (в загальній сумі 156 575,20 гривень).

Апеляційний суд наголошує на тому, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, не може більш ніж вдвічі перевищувати розмір грошового забезпечення, що було виплачене на виконання згадуваних судових рішень, а тому колегія суддів уважає, що співмірною та пропорційною сумою середнього заробітку, що підлягає стягнення на користь позивача, є 156 575, 20 гривень (тобто в межах суми, що виплачена на виконання згаданих вище судових рішень).

Підсумовуючи викладене, слід погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що окружним адміністративним судом невірно визначено коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення), що й призвело до неправильного визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Більше того, стягуючи на користь позивача середній заробіток в розмірі 549 246,29 гривень, окружний адміністративний суд не врахував, що така сума є явно непропорційною із виплаченими на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 560/9937/25 та від 17 липня 2025 року у справі № 560/9924/25 грошових коштів в сумі 156 575,20 гривень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги частково знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду, а тому враховуються судом лише в тій частині, що судом першої інстанції дійсно не враховано всіх належних позивачеві виплат, які в підсумку впливають на розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас міркування апелянта про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Згідно з частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, проте помилково визначив розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, невірно встановивши коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення), тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши рішення суду як в мотивувальній, так і в резолютивній частинах, визначивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить стягнути на користь позивача, - 156 575,20 гривень.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Служби безпеки України задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року змінити шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Змінити резолютивну частину рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції:

"Стягнути із Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 156 575 (сто п`ятдесят шість тисяч п`ятсот сімдесят п`ять) гривень 20 копійок".

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і не може бути оскаржене в касаційному порядку (частина 3 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.