Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №320/5740/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/5740/25 Суддя першої інстанції: Вісьтак М.Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Файдюка В.В.,

суддів - Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,

при секретарі - Масловській К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МХП Фудсервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МХП Фудсервіс» (далі – позивач, ТОВ «МХП Фудсервіс») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі – відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2024 №1164000701, №1163990701, №1163980701, №1163970701.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 позов задоволено повністю.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки калькуляція собівартості за усталеною практикою Верховного Суду не належить до первинних документів, то висновок контролюючого органу про завищення позивачем собівартості реалізованої продукції, заснований виключно на ненаданні таких документів, є безпідставним. Крім того, суд підкреслив, що ГУ ДПС у м. Києві не надано визначених Податковим кодексом України доказів реалізації ТОВ «МХП Фудсервіс» виготовленої продукції за цінами, меншими за ринкові. Окремо суд зауважив, що наданими до перевірки і до матеріалів справи документами підтверджується формування податкового кредиту та використання активів у власній господарській діяльності, що у свою чергу не породжує у платника податків обов`язку з реєстрації податкових накладних.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не було враховано, що підприємством здійснювалося коригування у бік кратного збільшення собівартості реалізованої продукції вже після її продажу пов`язаним особам, що з огляду на ненадання до перевірки калькуляції на виробництво унеможливлює віднесення скоригованих сум до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток. Крім того, наголошує, що платником податків не було надано обґрунтування відповідності договірних цін рівню звичайних (ринкових), що, з огляду на пов`язаність контрагентів та реалізацію ним товарів за ціною, нижчою ніж їх собівартість, свідчить про заниження бази оподаткування. Окремо звертає увагу, що підприємством не надано доказів, що проведення новорічного корпоративу пов`язано з господарською діяльністю. Також зауважує, що платником податків безпідставно та в порушення норм чинного законодавства не складені та не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на перевищення бази оподаткування над фактичною ціною та на витрати з проведення новорічного корпоративу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.09.2026.

У судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.

Представник ТОВ «МХП Фудсервіс» наполягав на залишенні апеляційної скарги ГУ ДПС в м. Києві без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у липні – серпні 2024 року працівниками ГУ ДПС у м. Києві на підставі наказів від 25.06.2024 №4359-п та від 20.08.2024 №5613-п, направлень від 30.07.2024 №16876/26-15-07-01-03, №19965/26-15-07-01-03, №16875/26-15-07-01-03, №16878/26-15-07-07-01, №16879/26-15-07-07-01, №17049/26-15-24-02-05 і згідно з ст. ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України (далі – ПК України) було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «МХП Фудсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 27.12.2019 по 31.03.2024, валютного за період з 27.12.2019 по 31.03.2024, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 27.12.2019 по 31.03.2024 та іншого законодавства за відповідний період.

У ході перевірки контролюючим органом було виявлено порушення позивачем:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, п. 7, п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі – П(С)БО 16 «Витрати»), у результаті чого завищено задеклароване від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за 1 квартал 2024 року в сумі 211 988 705 грн;

- п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 5 981 043 грн та завищення від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду, за березень 2024 року у сумі 36 316 261 грн;

- п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України, п. 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2025 №1307, а саме протягом періоду, що перевірявся, підприємством не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість 42 297 304 грн;

- п. 51.1 ст. 51, п. 70.16 ст. 70, пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України та розд. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сумі утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, в частині подання з помилками податкового розрахунку (форма №1-ДФ) за IV квартал 2023 року;

- п. 11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині порушення використання режиму програмування кожного підакцизного товару у 2023 році.

Висновки перевірки зафіксовані в акті від 24.09.2024 №106613/Ж5/26-15-07-01-03-20/43432623.

На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.10.2024:

- №1163990701 форми «ПН», яким за відсутність складання та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст. 201 ПК України, податкових накладних/розрахунків коригування на суму податку на додану вартість 42 297 304 грн, на позивача накладено штраф на суму 107 846 грн;

- №1163980701 форми «В4», яким за порушення п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 ПК України платнику податків зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2024 року на 36 316 261 грн;

- №1163970701 форми «Р», яким за порушення п. 188.1 ст. 188, п. 198.5 ст. 198 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 7 476 304,00 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням – 5 981 043 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 1 495 261 грн;

- №1164000701 форми «П», яким за порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України ТОВ «МХП Фудсервіс» зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2024 року на 211 998 705 грн.

Вирішуючи питання про правомірність спірних індивідуальних актів, суд першої інстанції встановив, що контролюючим органом подано запити про надання документів від 16.08.2024 № 4, 16.08.2024 № 5 та від 28.08.2024 № 6.

На виконання цих запитів платником податків надані відповіді листами від 21.08.2024 № 230, 21.08.2024 № 231 та від 28.08.2024 № 232, подані пояснення, а також вказано про наявність всіх первинних документів, що стосуються господарської діяльності ТОВ «МХП Фудсервіс», за місцезнаходженням платника податків та повідомлено про можливість отримання їх для перевірки у будь-який час протягом проведення такої.

У свою чергу відповідачем складено акт від 10.09.2024 № 7841/Ж6/26-15-07-01-03 про відмову від надання або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації на письмовий запит від 16.08.2024 № 4. Зокрема, позивачем не надано калькуляції на виробництво продукції, виконання послуг, розрахунки розподілу загальновиробничих витрат, а також розрахунки, податкові накладні щодо самостійного нарахування податку на додану вартість при реалізації товарів, робіт послуг нижче ціни придбання; на письмовий запит від 16.08.2024 № 5 позивачем не надано розподіл загальновиробничих витрат, документів (розрахунків, розподілів, калькуляцій, бухгалтерських довідок) щодо проведення операцій з коригування собівартості реалізованих продукції, товарів, послуг, проведених в бухгалтерському обліку з аналітикою «Коректування випуску продукції (послуг)» та «Коректування вартості списання», розрахунки, податкові накладні щодо самостійного нарахування податку на додану вартість при реалізації товарів, робіт послуг нижче ціни придбання; на письмовий запит від 28.08.2024 № 6 позивачем не надано калькуляції на виробництво продукції, виконання послуг, розрахунки розподілу загальновиробничих витрат.

Разом з тим, на підтвердження собівартості реалізованої продукції позивачем надані докази ведення бухгалтерського обліку витрат, зокрема, рецептури виробництва продукції, звіти виробництва, бухгалтерські регістри за рахунками 20, 23, 26, 28, 90, первинні документи щодо списання сировини, а також облікову політику підприємства.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем надано засвідчені копії первинних бухгалтерських документів, на підставі яких здійснювались записи в бухгалтерському обліку, зокрема: звіти про виробництво за період з серпня 2021 року по березень 2024 року (т. т. 2-12, т. т. 15-18); рецептури готової продукції (т.т. 13-15); договір поставки від 08.12.2023 № 40167-Г з видатковими накладними до договору (т.т. 18-21), договір поставки від 01.11.2023 № 39915 з видатковими накладними до договору (т. 22 а.с. 01-135, т.т. 25-26, т. 27 а.с. 231-250), видаткові накладні до договору № 38677-Г від 01.05.2023 (т. 22 а.с. 136-154), розрахунки коригування кількісних і вартісних показників, а також податкові накладні(т. 22 а.с. 155-250, т. 23, т. 24 а.с. 01-66, т. 27 а.с. 01-223, т. 28 а.с. 109-250), виписки за рахунком АТ «Райффайзен Банк» (т. 24 а.с. 65-71, т. 27 а.с. 224-229, т. 28 а.с. 96-104), видаткові накладні до договору від 08.12.2023 № 40167-Г (т. 24 а.с. 72-250), видаткові накладні до договору № 28950-Г від 30.07.2021 (т. 28 а.с. 01-89, т. т. 29-31, т. 32 а.с. 01-132) та договір № 28950-Г від 30.07.2021 (т. 28 а.с. 105-108), платіжні інструкції АТ «Сенс Банк» (т. 28 а.с. 90-95).

Також під час перевірки позивачем надані документи щодо проведення корпоративу, а саме: договору надання послуг № БВ1106 від 11.06.2021, специфікації № 18 від 10.12.2021 до нього та акт № OУ-0000084 від 22.12.2021, що підтверджують операції з придбання у ТОВ «Ембієнт Івент Хаус» послуг з організації та проведення корпоративного заходу 22.12.2021 на загальну суму 1 216 316,45 грн, у тому числі ПДВ 202 719,41 грн.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон про бухгалтерський облік), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі – Положення №88), Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, суд першої інстанції з урахуванням ряду правових позицій Верховного Суду прийшов до висновку про протиправність спірних індивідуальних актів, оскільки контролюючим органом не доведено фактів завищення собівартості реалізованої позивачем продукції, продажу такої за нижчими від звичайних цінами, а також використання активів не у господарській діяльності підприємства.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період перевищує сорок мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 статті 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За змістом статті 1 цього Закону та пункту 1.2 Положення №88 первинним документом є документ, створений у письмовій або електронній формі, що містить відомості про господарську операцію.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону про бухгалтерський облік первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому у цій же частині закріплена норма про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, формування даних податкового обліку має здійснюватися за відомостями бухгалтерського обліку, ведення якого здійснюється на підставі належним чином оформлених та складених відповідно до вимог Закону про бухгалтерський облік первинних документів.

Матеріали справи свідчать, що підставою для висновку контролюючого органу про заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 211 998 705 грн за 2020 – 1 квартал 2024 року стало те, що платником податків завищено собівартість реалізованої продукції, товарів послуг на суми коригувань витрат, проведених без відповідних калькуляцій, на які збільшена собівартість реалізованої продукції (товарів, послуг) вже після їх продажу, та не компенсовані покупцями таких товари послуг.

Такі висновки зумовлені, зокрема, тим, що надані до перевірки документи не дають можливості підтвердити використання витрат, на які збільшена шляхом коригування собівартість реалізованої продукції (товарів, послуг), та ув`язати їх з виробництвом та реалізацією конкретної продукції (товарів, послуг), на собівартість яких вони були списані в бухгалтерському обліку.

Разом з тим, колегією суддів враховується, що відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» собівартість реалізованих товарів визначається відповідно до НП(С)БО 9 «Запаси».

Згідно з пунктом 6 П(С)БО 9 «Запаси» до складу запасів для цілей бухгалтерського обліку включаються: сировина, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування адміністративних потреб; готова продукція, виготовлена на підприємстві та призначена для продажу; товари, придбані з метою подальшого продажу.

Відповідно до пункту 11 П(С)БО 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

За змістом пункту 12 П(С)БО 16 «Витрати» до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Національного положення (стандарту).

Склад прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат, загальновиробничих витрат визначено пунктами 13-16 П(С)БО 16 «Витрати».

Як було встановлено раніше, контролюючим органом подано запити про надання документів від 16.08.2024 № 4, 16.08.2024 № 5 та від 28.08.2024 № 6 (т. 1 а.с. 81-83, 89-90, 94-95).

Позивачем на виконання запитів надано відповіді від 21.08.2024 № 230, від 21.08.2024 № 231 та від 28.08.2024 № 232 (т. 1 а.с. 84-87, 91-93), в яких вказано на наявності всіх первинних документів, що стосуються господарської діяльності ТОВ «МХП Фудсервіс», за місцезнаходженням платника податків та можливість отримання їх для перевірки у будь-який час протягом проведення такої.

Водночас, відповідачем складено акт від 10.09.2024 № 7841/Ж6/26-15-07-01-03 про відмову від надання або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації на письмовий запит від 16.08.2024 № 4. Зокрема, позивачем не надано калькуляції на виробництво продукції, виконання послуг, розрахунки розподілу загальновиробничих витрат, а також розрахунки, податкові накладні щодо самостійного нарахування податку на додану вартість при реалізації товарів, робіт послуг нижче ціни придбання, не зазначено відповідні податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних; на письмовий запит від 16.08.2024 № 5 позивачем не надано розподіл загальновиробничих витрат, документів (розрахунків, розподілів, калькуляцій, бухгалтерських довідок) щодо проведення операцій з коригування собівартості реалізованих продукції, товарів, послуг, проведених в бухгалтерському обліку з аналітикою «Коригування відпуску продукції (послуг)» та «Коригування вартості списання», реалізації товарів (готової продукції) нижче її собівартості (матеріальної складової), самостійного нарахування підприємством податкових зобов`язань з податку на додану вартість при реалізації товарів, робіт послуг нижче ціни придбання, зазначення відповідних податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних), розрахунки, податкові накладні щодо самостійного нарахування податку на додану вартість при реалізації товарів, робіт послуг нижче ціни придбання, зазначення відповідних податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; на письмовий запит від 28.08.2024 № 6 позивачем не надано калькуляції на виробництво продукції, виконання послуг, розрахунки розподілу загальновиробничих витрат.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до законодавства у сфері бухгалтерського обліку калькуляція не є первинним документом, а має розрахунковий характер і виступає формою узагальнення даних обліку. Основною підставою для визнання витрат є саме первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

У зв`язку з цим відсутність калькуляцій не може автоматично свідчити про неправомірність витрат чи їх безпідставне формування, оскільки калькуляція відображає розрахунок собівартості, а не сам факт понесення витрат. Витрати підприємства можуть підтверджуватись первинними документами, бухгалтерським обліком та фактичними даними про здійснені господарські операції.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 10.06.2019 у справі №804/5840/16, де зроблено висновок, що такі документи як калькуляції, лімітно-забірні картки, технологічні картки, картки розкрою тощо не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв`язку з чим, віднесення цих документів податковим інспектором до первинних бухгалтерських документів є безпідставним.

Указана позиція підтримана й у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 160/11773/21, від 27.10.2022 у справі № 400/1190/19, від 15.07.2026 у справі №420/26467/24. Крім того, у листі Міністерства фінансів України від 15.02.2013 № 31-08410-07/23-357/246 зазначено, що калькуляція собівартості ціни послуг не відноситься до первинних бухгалтерських документів та не підтверджує реальність операцій.

Отже, саме по собі ненадання платником податків до перевірки калькуляції не може свідчити про ненадання ним первинних документів на відповідну вимогу контролюючого органу.

У свою чергу колегія суддів звертає увагу, що облікова політика ТОВ «МХП Фудсервіс» затверджена наказом від 13.01.2020 №1-ОП, передбачає, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), собівартості товарів, реалізованих протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат. У собівартість продукції включається прямі матеріальні витрати. Розподіл виробничої собівартості між номенклатурою виробленої продукції здійснюється пропорційно до обсягу виробленої продукції.

Із змісту акта перевірки вбачається, що у місяць реалізації списання собівартості продукції здійснювалося в сумі, кількісний показник якої відповідає кількісному показнику реалізації у штуках чи кілограмах. У подальшому у кінці відповідного місяця підприємством здійснювалося коригування собівартості реалізованої продукції у бік збільшення з урахуванням прямих матеріальних витрат, витрат на оплату праці та інших прямих витрат, а також загальновиробничих витрат, які розподілялися пропорційно до кількості випущеної продукції. При цьому, всупереч висновків акта перевірки, чинним законодавством не заборонено здійснювати подальше коригування собівартості продукції, що випливає із змісту пункту 16 П(С)БО 16 «Витрати».

Більше того, суд апеляційної інстанції зауважує, що визначена у ході перевірки для прикладу собівартість виготовлення продукції «Котлети для бургера кур в паніровці н/ф м`ясний посіч зам IQF (н/н 2,1 кг, г/я 4,2 кг, Куратор» за 3 126,900 кг складає 3 126,90 грн (за лютий 2024 року), що є об`єктивно неможливою собівартістю з огляду на загальновідомий рівень цін в Україні у лютому 2024 року. Відтак подальше коригування такої собівартості з урахування вимог П(С)БО 16 «Витрати», до якої включаються також загальновиробничі витрати, що пропорційно розподіляються до кількості випущеної продукції, не суперечить вимогам чинного законодавства. До того ж твердження контролюючого органу про те, що планова калькуляція не може бути у декілька разів більше за фактичну (за рахунок коригувань відображення по дебету рахунків 90.1, 90.2, 90.3 в останній день місяця така собівартість збільшена у 3-10 разів порівняно з сумою собівартості, відображеної в обліку за датою реалізації), є у спірному випадку виключно припущенням ГУ ДПС у м. Києві, не підтвердженим належними і допустимими доказами, та заснованим лише на ненаданні ТОВ «МХП Фудсервіс» калькуляції, яка, як вже було зазначено вище, не належить до первинних документів, а відтак не є обов`язковою для надання платником податків при перевірці.

У свою чергу, як правильно зауважив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи та надані позивачем відповідачу копії документів (звіти про виробництво за період з серпня 2021 року по березень 2024 року (т. т. 2-12, т. т. 15-18); рецептури готової продукції (т.т. 13-15); договір поставки від 08.12.2023 № 40167-Г з видатковими накладними до договору (т.т. 18-21), договір поставки від 01.11.2023 № 39915 з видатковими накладними до договору (т. 22 а.с. 01-135, т.т. 25-26, т. 27 а.с. 231-250), видаткові накладні до договору № 38677-Г від 01.05.2023 (т. 22 а.с. 136-154), розрахунки коригування кількісних і вартісних показників, а також податкові накладні(т. 22 а.с. 155-250, т. 23, т. 24 а.с. 01-66, т. 27 а.с. 01-223, т. 28 а.с. 109-250), виписки за рахунком АТ «Райффайзен Банк» (т. 24 а.с. 65-71, т. 27 а.с. 224-229, т. 28 а.с. 96-104), видаткові накладні до договору від 08.12.2023 № 40167-Г (т. 24 а.с. 72-250), видаткові накладні до договору № 28950-Г від 30.07.2021 (т. 28 а.с. 01-89, т. т. 29-31, т. 32 а.с. 01-132) та договір № 28950-Г від 30.07.2021 (т. 28 а.с. 105-108), платіжні інструкції АТ «Сенс Банк» (т. 28 а.с. 90-95)) є у спірному випадку належним підтвердженням витрат, понесених у межах господарської діяльності ТОВ «МХП Фудсервіс».

Крім того, надані до матеріалів справи, зокрема, рецептури виробництва продукції, звіти виробництва, бухгалтерські регістри за рахунками 20, 23, 26, 28, 90, первинні документи щодо списання сировини у своїй сукупності підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про протиправність та наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 1164000701 від 15.10.2024, відповідно до якого підприємству зменшено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за I квартал 2024 року у сумі 211 998 705 грн.

Також, за висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пункту 188.1 статті 188 ПК України, а саме – зокрема занижено базу оподаткування операцій з постачання товарів/послуг при здійсненні операцій з постачання продукції товарів, послуг на загальну суму 210 472 925 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 42 094 585 грн. Така позиція контролюючого органу заснована на тому, що згідно база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів, послуг, робіт не може бути нижче їх виробничої собівартості, визначеної відповідно до П(С)БО 16 «Витрати».

Відповідно по пункту 23.1 статті 23 ПК України базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Порядок визначення бази оподаткування податком на додану вартість в разі постачання товарів/послуг передбачений статтею 188 ПК України.

Так, згідно з абзацом першим пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

За змістом абзацу другого пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що звичайна ціна – ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну.

За визначенням підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна – ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 указаного Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на таку продукцію. База оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг (не враховуючи норми для окремих видів операцій) не може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим. При цьому, суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

При цьому, процедура з`ясування контролюючим органом рівня звичайних цін окремими нормами податкового законодавства не визначена.

Водночас відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов`язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Зазначений Указ був чинним окремий період виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 08 жовтня 2022 року).

Крім того, у листі Державної фіскальної служби України від 13.10.2016 № 22286/6/99-99-15-03-02-15 зазначено, що для отримання переліку офіційних джерел, які містять інформацію про ринкові ціни (ціни, що склалися на ринку товарів/послуг), контролюючому органу необхідно звертатися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізацію державної цінової політики та формування державної політики з контролю за цінами та державних органів статистики.

Верховний Суд у постанові від 16.12.2019 у справі № 200/12345/18-а зазначив, що у справах, в яких спір стосується визначення бази оподаткування податком на додану вартість з дотриманням вимоги пункту 188.1 статті 188 ПК України щодо звичайних цін як мінімального рівня, якому повинна відповідати база оподаткування, особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 200/14542/19-а, від 17.07.2023 у справі № 640/16890/20, від 03.10.2023 у справі № 300/15635/22, від 05.03.2026 у справі № 440/2184/23.

Крім того, у постанові від 25.05.2023 у справі № 200/465/21-а Верховний Суд висловив позицію про те, що відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з`ясування рівня звичайних цін. Використання іншої інформації до встановлення відсутності офіційних статистичних даних про рівень цін на окремі товари свідчить про передчасність використання результатів досліджень, використаних податковим органом для визначення звичайної ціни у межах спірних відносин.

Колегія суддів звертає увагу, що з`ясування рівня звичайних (ринкових) цін має здійснюватися із дотриманням визначеної процедури, а необхідна для цього інформація повинна підтверджуватися відомостями, отриманими від уповноважених державних органів, які здійснюють статистичні спостереження та аналіз відповідного ринку.

Відтак відсутність доказів звернення контролюючого органу до уповноваженого державного органу з метою отримання необхідної інформації щодо рівня звичайних цін свідчить про порушення відповідачем порядку їх з`ясування, що унеможливлює висновок про доведеність невідповідності договірної ціни рівню ринкових у порівнюваних економічних (комерційних) умовах.

Необхідність урахування саме офіційної інформації, як зазначено Верховним Судом у постанові від 05.03.2026 у справі № 440/2184/23, пояснюється тим, що органи державної влади, які проводять статистичні дослідження та аналіз ринку, можуть надати узагальнену та об`єктивну інформацію щодо середнього рівня цін реалізації відповідних товарів усіма учасниками ринку, що забезпечує можливість перевірки висновків контролюючого органу.

Поряд із цим, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2024 у справі № 200/773/20-а підтримав правову позицію про те, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Відповідно до тлумачення норм ПК України звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка, своєю чергою, відповідає ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг). Факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим, покладається на особу, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим. Тобто, обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на контролюючий орган.

Верховний Суд у згаданій вище постанові вказав, що, оцінюючи необхідність досліджувати економічну причину та ділову мету продажу товарів за зниженими цінами у збиток, суд касаційної інстанції зазначає про потребу насамперед встановлення у визначеному порядку невідповідності між договірними та ринковими цінами.

У цій же постанові Верховний Суд вказав, що дійсно, у практиці Верховного Суду сформований підхід, що мета oтримання дoхoду як кваліфікуюча oзнака гoспoдарськoї діяльнoсті кoреспoндує вимoзі щoдo наявнoсті рoзумнoї екoнoмічнoї причини (ділoвoї мети) під час здійснення гoспoдарськoї діяльнoсті. Oскільки гoспoдарська діяльність складається із сукупнoсті гoспoдарських oперацій платника пoдатку, які є фoрмoю ведення гoспoдарськoї діяльнoсті, тo рoзумна екoнoмічна причина має бути наявнoю в кoжній гoспoдарській oперації. Лише в такoму разі та чи інша oперація мoже вважатись вчиненoю в межах гoспoдарськoї діяльнoсті платника та лише за таких умoв платник пoдатку має правo на врахування у пoдаткoвoму oбліку наслідків відпoвідних гoспoдарських oперацій.

Разом з тим, Верховний Суд наголосив, що особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів за цінами, які не відповідають ринковим й цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів, визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

До такого висновку суд дійшов, аналізуючи положення пункту підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України, де ключовим для правильного тлумачення та застосування є речення: «Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін».

У вже неодноразово згаданій вище «палатній» постанові Верховний Суд зробив висновок про те, що факт дoведення реалізації самостійно виготовлених тoварів/пoслуг за цінами, які не відповідають ринкoвим пoкладається на oсoбу, яка вважає, щo ціна тoварів (рoбіт, пoслуг), визначена стoрoнами дoгoвoру, не відпoвідає ринкoвим. Тoбтo, oбoв`язoк дoведення невідпoвіднoсті ціни дoгoвoру рівню звичайних цін пoкладається на контролюючий орган. Відсутність доказів звернення пoдаткoвoгo органу до упoвнoваженoгo державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з`ясування рівня звичайних цін.

Водночас, як правильно підкреслив суд першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві в акті перевірки вказано, що ціна постачання товарів (послуг), визначена в договорах (додатках, специфікаціях, рахунках, видаткових накладних до них), за якою ТОВ «МХП Фудсервіс» здійснює продаж продукції (товарів, послуг), не відповідає визначенню ринкової ціни, а відтак не є звичайною ціною в розумінні підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Разом з тим, по-перше, такий висновок контролюючого органу зроблений лише щодо реалізації платником податків продукції ПрАТ «МХП», ПрАТ «МЗВКК», Миронівський МПЗ «Легко «ВП ПРАТ «МЗВКК», а не всім контрагентам, по-друге, така позиція податкового органу будується за відсутності доказів його звернення до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації та/або вказівки на інший спосіб порівняння цін на відповідну категорію продукції.

У площині наведеного колегія суддів вкотре наголошує, що сформульована у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України презумпція ринкової ціни угоди може бути спростована особою, яка вважає рівень договірної ціни нижчим за ринковий, і саме ця особа (у спірному випадку - контролюючий орган) має довести невідповідність ціни договору рівню ринкових цін.

Єдиним винятком, що виключає правило презумпції ринкової ціни угоди, відповідно до підпункту 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу, однак які не мають місця у межах спірних правовідносин.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не надано доказів отримання офіційної інформації від уповноважених державних органів про середню ціну продажу товарів, які реалізовувалися ТОВ «МХП Фудсервіс», то колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позиції ГУ ДПС у м. Києві про продаж позивачем товарів контрагентам за цінами, нижчими від рівня ринкових цін.

З приводу висновків суду першої інстанції про безпідставність позиції відповідача щодо використання не у господарській діяльності придбаних у ТОВ «Ембієнт Івент Хаус» послуг з організації та проведення корпоративного заходу на загальну суму 1 216 316,45 грн, а також незабезпечення реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Матеріали справи свідчать, що позивачем і до перевірки, і до суду надані документи щодо проведення корпоративу, а саме: договір надання послуг № БВ1106 від 11.06.2021, специфікації № 18 від 10.12.2021 до нього та акт № OУ-0000084 від 22.12.2021, що підтверджують операції з придбання у ТОВ «Ембієнт Івент Хаус» послуг з організації та проведення корпоративного заходу 22.12.2021 на загальну суму 1 216 316,45 грн, у тому числі податок на додану вартість - 202 719,41 грн.

Крім того, контролюючому органу на час проведення перевірки надано наказ директора ТОВ «МХП Фудсервіс» від 10.12.2021№ 8/1 щодо проведення корпоративного святкування Нового року 22.12.2021, та підготовки плану цього, а також сам план корпоративного заходу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У свою чергу, за правилами підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання,

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання (пункт 189.1 статті 189 ПК України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Отже, з аналізу вказаних норм слідує, що обов`язок щодо нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України виникає у платника податку в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу.

Як встановлено судом з акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, щодо формування собівартості продукції, визначення бази оподаткування податком на додану вартість та реєстрації податкових накладних.

Водночас, на переконання судової колегії, у спірному випадку відповідно до вимог пункту 198.5 статті 198 ПК України у позивача відсутній обов`язок щодо нарахування податкових зобов`язань, оскільки відповідачем не доведено використання придбаних послуг поза межами господарської діяльності, а надані позивачем документи підтверджують фактичне отримання таких послуг та їх зв`язок із діяльністю підприємства.

Ненадання ж, за твердженням податкового органу, кошторису щодо проведеного заходу, звіту про такий захід із зазначенням інформації щодо його результатів, документів, що свідчать про налагоджування тісних взаємовигідних партнерських стосунків з бізнес партнерами, а також інші належним чином засвідчені копії первинних документів з використання послуг з корпоративного святкування Нового року в господарській діяльності підприємства, колегією суддів оцінюється критично, оскільки відповідні документи не віднесені законодавством до первинних, а результати відповідного корпоративного святкування не обов`язково повинні зумовлювати безумовне досягнення економічної вигоди, що водночас не зумовлює висновок про неналежність таких витрат до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю підприємства.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано вказав на протиправність і наявність правових підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 15.10.2024 № 1163980701, № 1163970701 та №1163990701.

Судовою колегією враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві – залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.

Касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя В.В. Файдюк

Судді Н.П. Бужак

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення виготовлено 22 вересня 2026 року.