Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №320/27919/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/27919/24 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Златіна С.В.,

суддів - Осіпової О.О., Кравченка Є.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_2 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - відповідач; ВІ КНУ ім. Тараса Шевченка), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року;

- зобов`язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексацїї-різниці у розмірі 4463,15 грн. щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року у сумі 145556,27 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17 липня 2003 року;

- зобов`язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різниці у розмірі 4463,15 грн. щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року у сумі 145556,27 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17 липня 2003 року, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправними дії Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року;

- зобов`язано Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка нарахування та виплату, з урахуванням виплачених сум, індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- визнано протиправними дії Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексацїї-різниці у розмірі 4008,15 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 19.12.2020 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003;

- зобов`язано Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахуванням виплачених сум, індексацію-різницю у розмірі 4008,15 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 19.12.2020, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року включно індексацію-різниці у розмірі 4008,15 грн. щомісячно із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Не погоджуючись із рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що спірним у цій справі є період з 2016 року по 2020 рік, а до суду з даним позовом позивач звернувся в червні 2024 року, тобто, пропустивши трьохмісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідач увагу суду на те, що перебування позивача у складі Збройних Сил України унеможливлює продовження розгляду даного спору та є безумовною підставою для зупинення провадження у справі, відповідно до пункту 5 частини першої статті 236 КАС України.

Додатково представник ВІ КНУ ім. Тараса Шевченка зазначив, що норми пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" на позовні вимоги не поширюються, а тому у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору слід відмовити.

Апелянт наголосив, що нарахування та виплата індексації в період з грудня 2015 року по лютий 2018 не проводилась, оскільки фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було.

Представник ВІ КНУ ім. Тараса відмітив, що у період з січня 2016 року до березня 2018 року, в якому відбулося підвищення посадових окладів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", індексація грошового забезпечення мала проводитись відповідно до індексу споживчих цін для проведення індексації, обчисленого наростаючим підсумком, починаючи з січня 2016 року, у межах фінансових ресурсів, передбачених на ці цілі.

Відповідач відзначив, що нарахування та виплата ОСОБА_1 індексацію-різницю в сумі 4463,15 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року у сумі 145556,27 грн є неправильною сумою, оскільки грошове забезпечення курсанта складало менше ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений Постановою №1078.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року продовжено строк розгляду справи та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ВІ КНУ ім. Тараса Шевченка підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 01 черпня 2015 року ОСОБА_1 був зарахований на навчання до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, включений до особового складу Інституту та зарахований на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 19 грудня 2020 року №260 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка та всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 19 грудня 2020 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі.

ОСОБА_1 звернувся із заявою до ВІ КНУ ім. Тараса Шевченка, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення, з урахуванням відрахувань, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Листом від 16 березня 2024 року вих.№18/1670 ВІ КНУ ім. Тараса Шевченка повідомив, що для проведення індексації підстави відсутні.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення у відповідності до вимог чинного законодавства, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Щодо доводів апелянта про те, що спірним у цій справі є період з 2016 року по 2020 рік, а до суду з даним позовом позивач звернувся в червні 2024 року, тобто, пропустивши трьохмісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом 13 травня 2024 року з вимогами щодо індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по 2020 рік.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду, також, зазначила, що норма статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 01.07.2022 №2352-IX), "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Колегія суддів враховує, що 06 квітня 2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці.

У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Таким чином, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що до позовних вимог у даній справі підлягає застосуванню частина 2 статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі №320/8105/23.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №1282-XII).

Згідно із абзацом 2 ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою ст.2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із ст.3 Закону №1282-XII індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, як передбачено абзацом третім ст.1 Закону №1282-XII індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (ч.2 ст.4 Закону №1282-XII).

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1282-XII для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Частиною четвертою ст.4 Закону №1282-XII встановлено, що підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Частиною п`ятою цієї ж норми передбачено, що у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 6 лютого 2003 року № 491-IV.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацом першим п.4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Абзацом другим п.4 Порядку № 1078 передбачено, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац четвертий п.4 Порядку № 1078).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац п`ятий п.4 Порядку № 1078).

Відповідно до абзацу першого п.5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Абзац другий п.5 Порядку № 1078 встановлює, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій п.5 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий п.5 Порядку № 1078).

Абзацом п`ятим п.5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий п.5 Порядку № 1078).

Верховний Суд у постановах від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 05.02.2020 у справі №825/565/17 зазначив, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Щодо базового місяця для нарахування позивачу індексації його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає таке.

Аналіз п.5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 року та втратила чинність 01.03.2018 року (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.

Отже, у спірних відносинах саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

У подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала законної сили 01.03.2018), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.

Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що могло бути підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.

З огляду на викладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Насамперед, слід зауважити, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за спірний період не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації, в той час як позивач наполягає на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив.

У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування необхідно встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

За подібних обставин Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 сформував аналогічний висновок щодо права військовослужбовців на отримання індексації-різниці в період з 01.03.2018 по дату підвищення посадових окладів за рішенням Уряду відповідно до норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

З наявної в матеріалах справи довідки про нараховане грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 вбачається, що у лютому 2018 року його грошове забезпечення становило 245 грн, а в березні 2018 року - 700 грн.

Таким чином, у березні 2018 року грошове забезпечення позивача у порівнянні з лютим 2018 року збільшилося на 455,00 грн (700 - 245).

Отже, у березні 2018 року підвищення грошового доходу позивача у зв`язку із зміною посадових окладів не перевищило суму індексації, що склалась у березні 2018 року (4463,15 грн), розрахованої відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку № 1078 як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн х 253,30% / 100).

Відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації у березні 2018 року має розраховуватись як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

З огляду на викладене, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, тобто 4463,15 грн - 455 грн = 4008,15 грн.

Колегія суддів зазначає, що здійснення конкретного обрахунку індексації грошового забезпечення належить до повноважень відповідача.

У цьому випадку, суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів.

Таким чином, саме на суб`єкта владних повноважень за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Разом з тим, вказані обставини не були враховані відповідачем при визначенні розміру індексації грошового забезпечення, що підлягало виплаті позивачу у спірний період.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, з урахуванням виплачених сум, індексацію-різницю у розмірі 4008,15 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений Постановою №1078.

Також спірним у справі, що розглядається є питання права позивача на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.

Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ.

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та Верховного Суду, викладеною у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відтак, оскільки під час розгляду справи встановлено, що відповідачем порушено строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення, то одночасно з виплатою суми індексації грошового забезпечення у відповідача наявний обов`язок щодо виплати позивачу суми компенсації втрати частини доходів.

Посилання апелянта на те, що перебування позивача у складі Збройних Сил України унеможливлює продовження розгляду даного спору та є безумовною підставою для зупинення провадження у справі, відповідно до пункту 5 частини першої статті 236 КАС України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зупинення провадження у справі на підставі вказаної норми передбачено саме для захисту прав та інтересів, перш за все, військовослужбовця, проте сам позивач до суду з таким клопотанням не звертався.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на те, що нарахування та виплата індексації в період з грудня 2015 року по лютий 2018 не проводилась у зв`язку з відсутністю фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, оскільки відсутність у суб`єкта владних повноважень достатніх фінансових ресурсів не може мати своїм наслідком невиплату, у даному випадку військовослужбовцю, його грошового забезпечення у належному йому розмірі.

Твердження відповідача, що норми пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" на позивача у цій справі не поширюються, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI).

Пільги щодо сплати судового збору передбачені статтею 5 Закону №3674-VI.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Судом встановлено, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду першої інстанції з цим позовом до ВІ КНУ ім. Тараса Шевченка була відмова у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення у відповідності до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, враховуючи факт звернення позивача до суду для захисту своїх прав на належний розмір грошового забезпечення, твердження апелянта про те, що норми пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" на позивача у цій справі не поширюються, є помилковим.

Враховуючи встановлені вище обставини справи та їх правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а протилежні доводи апеляційної скарги є помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в порядку та строки встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Златін

Суддя О.О. Осіпова

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2026 року.