Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №580/4076/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/4076/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 25 лютого 2022 року по 28 січня 2023 року грошового забезпечення із застосуванням при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням проведених виплат;

- зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 січня 2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та відповідних тарифних коефіцієнтів;

- здійснити перерахунок та виплату пов`язаних із розмірами посадового окладу та окладу за військовим званням складових грошового забезпечення, а також допомоги для оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зокрема, апелянт наголошує, що суд першої інстанції, фактично погодившись із правовою позицією Верховного Суду щодо необхідності застосування з 01 січня 2020 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, безпідставно відмовив у позові з мотивів відсутності попереднього звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок та ненадання позивачем власного розрахунку належних до виплати сум.

Крім того, апелянт указує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час підготовчого провадження, зазначаючи, що ухвалою від 10 листопада 2025 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 11 листопада 2025 року, тоді як повідомлення про його проведення було отримано позивачем менш ніж за добу до засідання.

За твердженням апелянта, це позбавило його реальної можливості взяти участь у підготовчому провадженні, заявити клопотання про витребування доказів, уточнити позовні вимоги та належним чином реалізувати інші процесуальні права.

Також апелянт посилається на недопустимість повторної участі судді у розгляді справи, оскільки раніше постановлена цим суддею ухвала про повернення частини позовних вимог була скасована судом апеляційної інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач зазначає, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 передбачалося визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Також відповідач вказує на положення законів України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки та вважає, що підстав для застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року не було.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (податковий агент і роботодавець на час служби).

Оскільки під час обчислення грошового забезпечення позивача у період з 25.02.2022 по 28.01.2023, відповідач керувався приписами постанови КМУ від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" зі змінами, які були внесені постановою КМУ від 21.02.2018 №103, зокрема, щодо п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 протягом бюджетного року, то не погодившись із обчисленням застосованого прожиткового мінімуму для визначення грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом, проте відомостей щодо звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок матеріали справи не містять.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється, зокрема, Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації та інших установлених законом обставин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифні сітки, тарифні коефіцієнти та інші складові грошового забезпечення відповідних категорій осіб.

Пунктом 4 Постанови №704 у первісній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 пункт 4 Постанови №704 було викладено у редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 визнано протиправним та скасовано.

Отже, з 29 січня 2020 року відновлено дію пункту 4 Постанови №704 у редакції, що існувала до внесення змін Постановою №103.

При цьому питання застосування зазначених положень Постанови №704 вже було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом.

Так, у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний календарний рік.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.

При цьому справа №400/6214/21 стосувалася безпосередньо обчислення та виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Верховний Суд погодився з необхідністю застосування у спірних правовідносинах з 29 січня 2020 року положень пункту 4 Постанови №704 у редакції, чинній до внесення змін Постановою №103, та залишив без змін рішення апеляційного суду про проведення відповідного перерахунку грошового забезпечення.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі №340/3604/22 Верховний Суд також виходив із необхідності визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Таким чином, усталеною практикою Верховного Суду сформовано правовий підхід, за яким починаючи з 01 січня 2020 року при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями відповідно до Постанови №704 підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року встановлено у розмірі 2481 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року встановлено у розмірі 2684 грн.

Водночас законодавець у законах про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки не встановив застереження щодо застосування для визначення грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до Постанови №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що при обчисленні грошового забезпечення позивача за період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року відповідач мав виходити з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, а за період з 01 січня 2023 року по 28 січня 2023 року - з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками до Постанови №704.

Колегія суддів відхиляє посилання ІНФОРМАЦІЯ_1 на положення законів України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки щодо прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів.

Позивач у спірних правовідносинах є військовослужбовцем, а його грошове забезпечення визначається відповідно до Закону №2011-XII та Постанови №704.

Натомість наведена відповідачем спеціальна величина встановлена для визначених бюджетними законами категорій працівників і не змінює механізму визначення посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців відповідно до Постанови №704.

Так само колегія суддів не приймає посилання відповідача на статтю 22 законів України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки щодо здійснення видатків на оплату праці в межах бюджетних призначень.

Обмеження бюджетних призначень не може змінювати встановлений нормативно-правовими актами механізм визначення належного військовослужбовцю грошового забезпечення та саме по собі не є правовою підставою для застосування розрахункової величини, яка не відповідає акту вищої юридичної сили.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що на підтвердження власної позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №340/3604/22, від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21.

Проте зміст правових висновків Верховного Суду у наведених справах не підтверджує твердження відповідача про необхідність застосування у спірний період прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Навпаки, у справах №500/1813/21 та №400/6214/21 Верховний Суд виходив із того, що з 29 січня 2020 року застосування як незмінної розрахункової величини прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року не узгоджується з нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

У справі №340/3604/22 Верховний Суд безпосередньо застосував при визначенні складових грошового забезпечення прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2022 року.

Отже, наведена відповідачем практика Верховного Суду не спростовує доводів апеляційної скарги, а, навпаки, підтверджує правовий підхід щодо необхідності застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції серед іншого виходив із того, що матеріали справи не містять доказів попереднього звернення позивача до відповідача із заявою щодо проведення відповідного перерахунку.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за минулий період, а не правомірність розгляду відповідачем заяви позивача про здійснення такого перерахунку.

Правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення виникли безпосередньо під час проходження позивачем військової служби, а обов`язок правильно визначати розмір грошового забезпечення покладений на відповідний орган незалежно від подання військовослужбовцем заяви про застосування належної розрахункової величини.

Якщо грошове забезпечення було нараховане та виплачене із застосуванням неналежної розрахункової величини, порушення права військовослужбовця виникає внаслідок самого такого нарахування та виплати, а не лише після звернення особи із заявою про перерахунок та отримання відмови.

Чинне законодавство не встановлює для цієї категорії спорів обов`язкового досудового порядку їх врегулювання.

Отже, неподання позивачем перед зверненням до суду окремої заяви про перерахунок не може бути самостійною підставою для відмови у судовому захисті.

Не може бути підставою для відмови у задоволенні позову й ненадання позивачем самостійного арифметичного розрахунку різниці між фактично виплаченим та належним йому грошовим забезпеченням.

Предметом заявлених позовних вимог не є стягнення з відповідача конкретно визначеної позивачем грошової суми.

Позивач просить визнати протиправним застосований відповідачем механізм обчислення грошового забезпечення та зобов`язати відповідача здійснити його перерахунок із використанням належної розрахункової величини з урахуванням уже проведених виплат.

Безпосередній арифметичний розрахунок належних позивачу сум є похідним від установленого судом способу визначення посадового окладу та окладу за військовим званням і має бути здійснений відповідачем при виконанні судового рішення на підставі наявних у нього відомостей про посаду позивача, військове звання, тарифний коефіцієнт, розміри надбавок, доплат, премій та фактично виплачених сум.

Крім того, відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тому перекладення на позивача обов`язку самостійно здійснити повний розрахунок грошового забезпечення, вихідні дані для якого перебувають у володінні відповідача, не відповідає принципу розподілу тягаря доказування в адміністративному процесі.

При цьому сам відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не заперечує факту виплати позивачу грошового забезпечення у спірний період та обґрунтовує правомірність застосування при визначенні посадових окладів положень пункту 4 Постанови №704 у редакції, що передбачала використання прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.

За таких обставин між сторонами існує насамперед спір щодо правильного застосування норм матеріального права та належної розрахункової величини, а не щодо конкретного арифметичного розміру виплачених позивачу сум.

Отже, для вирішення цього спору відсутня необхідність у встановленні судом конкретної суми заборгованості, оскільки належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Оскільки розмір допомоги для оздоровлення та інших виплат, які обчислюються виходячи з місячного грошового забезпечення військовослужбовця, безпосередньо залежить від правильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, встановлення протиправності застосування відповідачем неналежної розрахункової величини зумовлює необхідність відповідного перерахунку таких похідних виплат.

Тому допомога для оздоровлення, виплачена позивачу у 2022 році та розмір якої визначався з урахуванням складових грошового забезпечення, також підлягає перерахунку виходячи з належним чином визначених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням фактично виплаченої суми.

Матеріалами справи підтверджується, що 10 листопада 2025 року суд першої інстанції постановив ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання на 11 листопада 2025 року.

За доводами апелянта, відповідне повідомлення було отримано ним після 15 години 10 листопада 2025 року, тобто менш ніж за добу до призначеного засідання.

Завданням підготовчого провадження відповідно до статті 173 КАС України є, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, з`ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, зібрання відповідних доказів та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Надання учаснику справи фактично менш ніж однієї доби для підготовки до підготовчого засідання не забезпечувало йому реальної можливості повною мірою реалізувати процесуальні права, зокрема заявити клопотання про витребування доказів.

Ця обставина набуває особливого значення з огляду на те, що надалі суд першої інстанції обґрунтував відмову у задоволенні позову, зокрема, відсутністю розрахунку та документів щодо складових грошового забезпечення.

Таким чином, наведений довід апеляційної скарги щодо неналежного забезпечення позивачу можливості реалізувати процесуальні права під час підготовчого провадження є обґрунтованим.

Водночас установлені обставини та наявні матеріали справи є достатніми для вирішення спору по суті судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим зазначене процесуальне порушення не зумовлює необхідності направлення справи на новий розгляд.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо наявності безумовних підстав для скасування рішення у зв`язку з повторною участю судді у розгляді справи.

Зі змісту статті 37 КАС України вбачається, що суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.

У цій справі судом апеляційної інстанції було скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення частини позовної заяви, а не рішення, яким вирішено спір по суті, та не ухвалу про закриття провадження у справі.

Отже, скасування ухвали про повернення позовної заяви або її частини саме по собі не утворює передбаченої статтею 37 КАС України підстави для недопустимості повторної участі судді у розгляді цієї справи.

Тому відповідні доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив основні фактичні обставини справи та навів правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови №704, однак зробив висновок про відмову в задоволенні позову з підстав, які не випливають із характеру спірних правовідносин та не узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права.

Відсутність попередньої заяви позивача до відповідача не усуває порушення, допущеного під час обчислення та виплати грошового забезпечення, а ненадання позивачем самостійного арифметичного розрахунку не є перешкодою для застосування способу захисту у вигляді зобов`язання суб`єкта владних повноважень провести належний перерахунок.

Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року- скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 28 січня 2023 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, а також здійснити перерахунок та виплату залежних від зазначених складових щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 28 січня 2023 року, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, а також здійснити перерахунок та виплату залежних від зазначених складових щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко