Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №320/52723/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/52723/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління Державної податкової служби у м. Києві з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 269 815,29 грн.

Позовні вимоги мотивовані наявністю у ОСОБА_1 податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, з військового збору та з адміністративних штрафів та інших санкцій, який добровільно не було сплачено, у зв`язку з чим контролюючий орган просить стягнути заборгованість у примусовому порядку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) податковий борг у сумі 269 815,29 грн.

Суд вказав про те, що матеріалами справи підтверджено існування за відповідачем податкового боргу, доказів самостійної його сплати відповідачем до суду не надано, відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 1» квітня 2026 року в адміністративній справі № 320/52723/25 і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу відмовити повністю; стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві сплачений Гетманець Іриною Олександрівною судовий збір за подання даної апеляційної скарги.

Скаргу мотивує тим, що рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та з істотним порушенням норм процесуального права.

31 серпня 2026 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) перебуває на податковому обліку в органах ДПС.

ОСОБА_1 має заборгованість з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 240 760,26 грн, з військового збору у розмірі 20 035,03 грн та з адміністративних штрафів та інших санкцій у розмірі 9 020,00 грн.

Заборгованість з податку на доходи з фізичних осіб виникла на підставі:

- податкового повідомлення-рішення від 25.04.2025 №38070240206, яким до відповідача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340,00 грн;

- податкового повідомлення-рішення від 25.04.2025 №38067240206, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов`язання на 240420,26 грн., у тому числі податкове зобов`язання у розмірі 192 336,21 грн, та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 48 084,05 грн.

Заборгованість з військового збору виникла на підставі податкового повідомлення-рішення від 25.04.2025 №38062240206, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов`язання на 20 035,03 грн, у тому числі податкове зобов`язання у розмірі 160 28,02 грн, та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 007,01 грн.

Заборгованість з адміністративних штрафів та інших санкцій виникла на підставі:

- податкового повідомлення-рішення від 25.04.2025 №38079240206, яким до відповідача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 000,00 грн;

- податкового повідомлення-рішення від 25.04.2025 №38074240206, яким до відповідача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 020,00 грн.

Податкові повідомлення-рішення надіслані відповідачу в порядку, передбаченому статтею 42 ПК України.

З інтегрованої картки платника податків вбачається, що вказана сума боргу відповідачем не сплачена.

Несплата відповідачем вищевказаної суми стала підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.3 статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (є обов`язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Підпунктами 14.1.39, 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня; податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено обов`язок платників податків сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до абзацу 1 пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1 статті 54 ПК України).

Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (абзац 4 пункту 56.18 статті 56 ПК України).

Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно, постанови від 13.02.2018 у справі №826/18379/14, від 19.02.2019 у справі №807/495/17, від 03.02.2022 у справі №560/4343/19, від 14.02.2022 у справі №826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов`язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

При цьому, при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених ПК України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з абзацом 1 пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому, вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 804/3642/16, від 14.07.2021 у справі № 815/2362/17, від 21.09.2018 у справі №808/3046/16).

В свою чергу, аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дає підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачене у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України.

Слід зазначити, що виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов`язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.

Як встановлено судом, спірний податковий борг ОСОБА_1 виник на підставі узгоджених податкових-повідомлень рішень контролюючого органу.

У скарзі апелянт вказує на незаконність документальної позапланової невиїзної перевірки у зв`язку з не направленням платнику копії наказу про її проведення.

Щодо таких доводів судова колегія вказує, що такі обставини могли бути оцінені судами у разі оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень, на підставі яких у відповідача виник податковий борг, проте доказів оскарження таких податкових повідомлень-рішень матеріали справи не містять.

З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо позбавлення права подати свої заперечення до акту перевірки.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Перевіркою вказаного реєстру не встановлено жодних відомостей щодо оскарження відповідачем податкових повідомлень-рішень від 25 квітня 2025 року.

Щодо доказів направлення та/або вручення відповідачу податкових повідомлень-рішень, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п.59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з вимогами пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно із пунктом 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційною адміністративного суду у складі Верховною Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17 Верховний Суд дійшов висновку щодо застосування норми матеріального права - статті 42 ПК України та зазначив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Слід зауважити, що адреса, на яку податковим органом було направлено акт перевірки, податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу є ідентичною тій, що зазначена відповідачем в апеляційній скарзі як його податкова адреса, місце реєстрації та проживання, а отже, контролюючий орган діяв у межах вимог ПК України щодо належного способу вручення. Така обставина підтверджує дотримання формальних вимог при направленні документів і не може бути підставою для визнання їх неотримання як обґрунтованої причини несплати узгодженого податкового зобов`язання (а.с.38,41).

Отже, доводи про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів направлення та/або вручення відповідачу зазначених податкових повідомлень-рішень є безпідставними.

Таким чином, враховуючи несплату відповідачем суми узгодженого податкового зобов`язання, які набули статусу податкового боргу, суд погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог податкового органу про стягнення суми податкового боргу.

Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з його висновками.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 320/52723/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

О.М. Кузьмишина