Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №320/8601/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 20 вересня 2026 р.

Справа: №320/8601/25

Суддя: Бужак Наталія Петрівна

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/8601/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року, суддя Вісьтак М.Я., у справі за адміністративним позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Хомича Івана Олександровича до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 - адвокат Хомич Іван Олександрович звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що виявились у відмові, яка викладена в рішенні від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 12.04.2024 пенсію за віком відповідно до положень статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.

Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що виявились у відмові, яка викладена в рішенні від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволення решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням Київського окружного адміністративного суду Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для виходу із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.03.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла належним чином засвідчена копія пенсійної справи ОСОБА_1 .

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 19.04.2024 № 262140012634 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до положень статті 55 Закону України № 796-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України № 1058-IV, починаючи з 12.04.2024.

Відповідно до рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі № 480/6307/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 19.04.2024 № 262140012634 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

На виконання зазначеного судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 № 3437, що підтверджується листом від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273.

За результатами повторного розгляду було винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у позивача права на пенсію зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку - 52 років.

Вважаючи зазначене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273 протиправним, позивач повторно звернувся до адміністративного суду з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення та відновлення порушених прав.

Відповідно до архівної довідки, виданої архівним відділом Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 14.03.2024 № К-125, встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований та постійно проживав у селі Нове Шарне Народицького району Житомирської області та евакуйований 29 травня 1986 року.

У зазначеній довідці також міститься інформація про те, що село Нове Шарне Народицького району Житомирської області віднесене до зони відчуження згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”».

Крім того, згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів 07.05.1991, встановлено, що ОСОБА_1 станом на 26 квітня 1986 року фактично проживав і був зареєстрований у селі Нове Шарне Народицького району Житомирської області та відповідно до встановленого порядку евакуйований 30 травня 1986 року.

Трудовий стаж ОСОБА_1 , зазначений у його трудовій книжці, підтверджується наступними документи:

- копією архівного витягу від 26.04.2024 № 176 з наказу Держбуд СРСР Науково-дослідного інституту будівництва конструкцій № 1-А ВІД 03.01.1996, виданої Державним підприємством «Державний науково-дослідний інститут будівельник конструкцій», ОСОБА_1 навчався на аспірантурі з відривом від виробництва;

- копією довідки від 09.04.2024 № 28, виданої ВАТ «Київоздоббуд» про те, що ОСОБА_1 дійсно працював в спеціалізованому будівельному управлінні № 50 тресту «Київоздоббуд» з 23.01.1997 по 15.05.1997;

- копією наказу від 12.05.1997 № 23п (по особовому складу) про звільнення з 15.05.1997 ОСОБА_1 з посади майстра у ВАТ «Київоздоббуд»;

- копією наказу від 19.01.1997 № 4п (по особовому складу) про зарахування ОСОБА_1 на посаду майстра з 23.01.1997 у ВАТ «Київоздоббуд»;

- зараховується період навчання в Київському державному технічному університеті будівництва та архітектури з 01.09.1990 по 26.06.1995, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 , виданого 30.06.1995, який міститься у матеріалах справ.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом № 796-XII, Законом № 1058-IV, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (надалі - Порядок № 22-1).

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Приписами статті 9 Закону № 796-XII передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на них територіях

Відповідно до частини третьої статті 65 Закону № 796-XII посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та потерпілого від Чорнобильської катастрофи з документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок: Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і адміністраціями за поданням районних Севастопольською міськими посвідчень встановлюється Кабінетом державних адміністрацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі - Порядок № 51), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.

Відповідно до пунктів 2 та 6 Порядку № 51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Статтею 55 Закону № 796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

За змістом вказаної статті особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Потерпілі від Чорнобильської катастрофи, які евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження, - зменшення віку передбачено 10 років.

Відповідно до статті 15 Закону № 796-ХII підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Судом першої інстанції встановлено, що під час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії позивачем було подано, серед іншого, посвідчення серії НОМЕР_2 , категорії 2, виданого Житомирською обласною державною адміністрацією 18 березня 1997 року, згідно з яким ОСОБА_1 має статус громадянина, евакуйованого із зони відчуження у 1986 році. Зазначене посвідчення є безстроковим та станом на час розгляду справи не скасоване.

З архівної довідки № К-125, виданої архівним відділом Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області 14 березня 2024 року, убачається, що ОСОБА_1 був зареєстрований і постійно проживав у селі Нове Шарне Народицького району Житомирської області та був евакуйований 29 травня 1986 року.

У зазначеній довідці також міститься інформація про те, що село Нове Шарне Народицького району Житомирської області віднесено до зони відчуження відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”».

Крім того, довідкою, виданою виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів 7 травня 1991 року, підтверджено, що ОСОБА_1 станом на 26 квітня 1986 року фактично проживав і був зареєстрований у селі Нове Шарне Народицького району Житомирської області та, відповідно до встановленого порядку, евакуйований 30 травня 1986 року.

Зазначена довідка є підставою для надання ОСОБА_1 усіх передбачених законом пільг і компенсацій як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно з пунктом 2 статті 14 Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із подальшою видачею відповідного посвідчення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 село Нове Шарне Народицького району Житомирської області віднесено до першої зони відчуження.

Відповідно до пункту 1.3. Порядку відвідування зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, затвердженого наказом Міністерства з надзвичайних ситуацій від 02.11.2011 № 1157, перша зона (10-кілометрова зона) - територія межах 10-кілометрового радіуса навколо Чорнобильської АЕС. З урахуванням цього на Позивача поширюються положення статті 55 Закону № 796-XII, відповідно до якої право на отримання пенсії на пільгових умовах мають особи, які є потерпілими, внаслідок Чорнобильської катастрофи, і евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження.

Отже, необхідний вік та стаж призначення пенсії зменшується на 10 років, визначені Законом № 1058-IV. Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV право на отримання пенсії мають особи, які досягли 60-річного віку.

Враховуючи зменшення пенсійного віку, що передбачено статтею 55 Закону № 796- XII, необхідний вік позивача має складати 50 років.

З матеріалів справи вбачається, що 31.05.2023 ОСОБА_1 досяг 50-річного віку.

Згідно зі статтею 26 Закону № 1058-IV для призначення пенсії за віком загальний стаж особи у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 має становити 30 років.

У зв`язку з тим, що у випадку позивача цей показник зменшується на 10 років, то стаж останнього має складати не менше 20 років.

Судом першої інстанції встановлено, що страховий стаж позивача, який визнається пенсійним органом, становить 24 роки 4 місяці 12 днів, що є достатнім для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України № 796-XII.

Водночас, згідно із записами у трудовій книжці, загальний трудовий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 9 місяців 8 днів та включає такі періоди:

з 03.08.1990 по 28.06.1995 - навчання у Київському національному технічному університеті будівництва і архітектури;

з 03.01.1996 по 07.10.1996 - навчання в аспірантурі Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій;

з 23.01.1997 по 21.04.1997 - робота на посаді майстра у ВАТ «Київоздоббуд»;

з 19.01.1998 по 09.10.1999 - робота на посаді майстра в Будівельному управлінні № 7;

з 10.11.2000 по 14.02.2001 - робота на посаді майстра будівельно-монтажної дільниці в ДП АТ «Київхліб»;

з 07.05.2001 по 22.06.2001 - робота на посаді виконроба;

з 29.10.2001 по 24.11.2009 - робота на посаді майстра ділянки № 2;

з 03.12.2009 по 15.06.2011 - отримання допомоги по безробіттю;

з 16.06.2011 по 16.09.2011 - робота на посаді виконавця робіт у ТОВ «БК “Укрмістобуд”»;

з 11.09.2012 по 23.06.2014 - робота на посаді майстра будівельних та монтажних робіт Управління улаштування пальових фундаментів № 2 ПрАТ Фірми «Фундамент»;

з 31.07.2015 по 08.07.2021 робота на посаді виконавця робіт у ТОВ «Кроква»;

з 14.07.2021 по 02.08.2021 - робота на посаді виконавця робіт у ТОВ «Благобуд»;

з 11.01.2024 по 12.02.2024 - робота на посаді виконавця робіт у ТОВ «НБК “Міст-Буд Сервіс”».

Як вже зазначено колегією суддів вище, трудовий стаж позивача підтверджується також відповідними документами, зокрема: копією архівного витягу від 26.04.2024 № 176 із наказу Держбуду СРСР Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій № 1-А від 03.01.1996, згідно з яким ОСОБА_1 навчався в аспірантурі з відривом від виробництва; копією довідки від 09.04.2024 № 28, виданої ВАТ «Київоздоббуд», яка підтверджує, що ОСОБА_1 дійсно працював у спеціалізованому будівельному управлінні № 50 тресту «Київоздоббуд» з 23.01.1997 по 15.05.1997; копією наказу від 19.01.1997 № 4п (по особовому складу) про зарахування ОСОБА_1 на посаду майстра з 23.01.1997 у ВАТ «Київоздоббуд»; копією наказу від 12.05.1997 № 23п (по особовому складу) про звільнення його з цієї посади з 15.05.1997.

Крім того, до загального страхового стажу зараховується період навчання у Київському державному технічному університеті будівництва і архітектури з 01.09.1990 по 26.06.1995, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 , виданим 30.06.1995.

Отже, загальний трудовий стаж позивача, підтверджений належними доказами, становить 25 років 9 місяців 8 днів, що надає йому право на призначення пенсії відповідно до приписів статті 55 Закону України № 796-XII.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємця не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 683/977/17, від 08.05.2018 у справі № 672/455/17, у постановах від 12.12.2019 у справі № 674/1579/16-а, 20.02.2020 у справі № 607/14316/16-а, № 171/1900/16-а, від 27.04.2020 у справі № 648/1613/17.

Отже, періоди страхового стажу, зазначені в трудовій книжці ОСОБА_2 , а також у копіях довідок та наказів, підлягають зарахуванню територіальним органом Пенсійного фонду України.

Враховуючи вищезазначене, у відповідності до вимог статті 55 Закону № 796-ХII, досягнувши 50-річного віку та маючи 25 років 9 місяців 8 днів страхового стажу, у Позивача наявні підстави для призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 55 Закону № 2262-XII.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, починаючи з 12.04.2024 року, то суд першої інстанції вірно зазначив, що в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як орган, який відмовив позивачу у призначенні пенсії.

Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.

Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які відповідно до законодавства належать до компетенції цього органу, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 12.04.2024 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Суд вірно вказав, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, а отже суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

Щодо позовних вимог про виплату пенсії, то такі вимоги є передчасними, оскільки питання нарахування та виплати пенсії є похідним і повинно вирішуватись після вирішення питання про призначення пенсії органом Пенсійного фонду.

Таким чином, враховуючи, що оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Кобаль М.І.

Файдюк В.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua