Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №320/8180/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Марич Є.В.,

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Справа № 320/8180/23

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Компанієць І.Д., Кузьменко В.В.,

за участю секретаря Снитко А.А.,

Позивача ОСОБА_1 ,

представника Позивача Лучинович І.В.,

представника Відповідача Лісничої А.А.,

представника Третьої особи Чернишова В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до

Київської обласної прокуратури,

Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур,

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог щодо Офіс Генерального прокурора,

предмету спору на стороні

відповідача

про визнання протиправним та скасування наказу,

поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської обласної прокуратури (далі - Відповідач-1), Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - Відповідач-2, Комісія), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 16.11.2022 за №2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о.керівника Київської обласної прокуратури за №303к від 19.12.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 19.12.2022;

- зобов`язати Київську обласну прокуратуру код ЄДРПОУ 02909996 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що результати виконаного ним практичного завдання членами комісії не були обговорені як того вимагає пункт 13 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 ( далі - Порядок № 221), а висновки комісії про неправильне виконання практичного завдання не відповідають дійсності.

Також Позивач звертав увагу на те, що висновки щодо його недоброчесності не підтверджені жодними доказами, а запитання комісії стосувалися виключно доходів та майна його батька. При цьому сукупний розмір доходу самого Позивача не було взято до уваги.

Окрім того, на переконання ОСОБА_1 , висновки службового розслідування не могли братися до уваги Комісією, оскільки воно було проведено без відома і участі Позивача та у період, коли Позивач в органах прокуратури вже не працював. Також зазначав, що за період роботи в органах прокуратури - 19 років, він не мав жодних дисциплінарних стягнень, а лише заохочення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у кадрової комісії був обґрунтований сумнів у відповідності Позивача критеріям професійної етики та доброчесності прокурора.

При цьому, суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази щодо оскарження Позивачем дій чи рішень комісії Київської обласної прокуратури з проведення службового розслідування та формування висновків про порушення ним норм Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, суд дійшов висновку, що Позивач практично не надано правильних відповідей на поставлені запитання практичного завдання, на кожне питання обмежувався одним реченням, без розгорнутої аргументації та без належного мотивування, у зв`язку з чим у кадрової комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критерію професійної компетентності.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи, що суд першої інстанції не надав власної правової оцінки фактичним обставинам, які відображені в матеріалах проведення співбесіди, а натомість процитував висновки кадрової комісії без оцінки доводів Позивача.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Апелянт також зазначає, що відповіді на усі поставлені запитання практичного завдання були надані правильно та наполягає на тому, що саме невиконання кадровою комісією вимог пункту 13 Порядку № 221 щодо з`ясуванні під час співбесіди деталей і мотивів відповідей ОСОБА_1 призвело до того, що кадрова комісія не змогла здійснити їх обґрунтоване трактування.

Щодо висновку про невідповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, Апелянт зазначає, що майно, щодо якого у комісії виникли запитання, належить не Позивачу, а його батьку, з яким Позивач спільно не проживає та не пов`язаний спільним побутом. Зазначає, що його батько та матір здійснювали підприємницьку діяльність та мали у своєму володінні 120 тис. дол США запозичених коштів. Крім того, придбана батьком квартира у користуванні Позивача ніколи не перебувала, а автомобілі, якими користувався Позивач по своїй вартості відповідали як матеріальному стану його батьків, так і його самостійному доходу.

Крім того, Апелянт наполягає на тому, що службове розслідування, яке взяте до уваги Комісією, не могло бути проведено для перевірки дій прокурора, який на час її проведення не працював в органах прокуратури, а тому не могли бути враховані кадровою комісією для прийняття оскаржуваного рішення про неуспішне проходження атестації. Також звертає увагу на те, що висновок службового розслідування, не породжує певних правових наслідків, його результати не мають обов`язкового характеру.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ними рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024 та від 21.10.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

31.10.2024 від Відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, зазначаючи, зокрема, що повноваження Комісії є дискреційними та відсутність у судів повноважень на перевірку оцінки якостей, здібностей та характеристик прокурорів під час атестації.

07.11.2024 від Третьої особи - Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він також просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

У відзиві Третя особа посилається на порядок проходження атестації, повноваження Комісії досліджувати декларації Позивача і близьких членів його сім`ї, а також зазначає мотиви прийняття Комісією рішення про її неуспішне проходження Апелянтом.

28.08.2026 Апелянтом подано додаткові письмові пояснення щодо предмету оскарження у справах №640/18156/20.

У судовому засіданні Апелянт та його представниця підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі в межах доводів викладених письмово. Зазначали, що обставини щодо придбання автомобілів та квартири вже перевірялися комісією під час первинного проходження атестації. Просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

У судовому засіданні представниця Відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала. Просила у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Представниця Третьої особи також заперечувала проти задоволення апеляційної скарги Позивача. У судовому засіданні наполягала на тому, що справа № 640/18156/20 не має преюдиційного значення під час вирішення спору у справі № 320/8180/23. Окрім того, зазначала, що Позивач надав неправильні відповіді на практичне завдання. Просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - зміні в мотивувальній частині з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 подано заяву про намір пройти атестацію.

На засіданні десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур 08.07.2020 прийнято рішення №11 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.

Наказом прокурора Київської області від 12.08.2020 №438к, на підставі рішення десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 08.07.2020 №11, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури з 17.08.2020.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2021 у справі № 640/18156/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними і скасовано рішення десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 08.07.2020 № 11 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації та наказ прокурора Київської області від 12.08.2020 № 438к; поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури па посаді прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальною управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область з 17.08.2020.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі № 640/18156/20 скасовано Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2021 та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 08.07.2020 року № 11 про неуспішне проходження прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації за підсумками проведення співбесіди;

- визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Київської області від 12.08.2020 року №438к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області з 17.08.2020 року;

- поновлено ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді з 18.08.2020 року;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 126 866,10 грн.

На виконання рішення суду у справі № 640/18156/20, наказом в.о. керівника Київської обласної прокуратури від 05.09.2022 №219к поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області.

Шістнадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур ОСОБА_1 включено до графіку проходження співбесіді (третій етап атестації).

За результатами співбесіди членами шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур відповідно до пунктів 13, 17 розділу II Закону № 113-ІХ, пункту 16 розділу IV Порядку № 221, прийнято рішення від 16.11.2022 № 2 про неуспішне проходження прокурором атестації.

Згідно протоколу засідання Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №72 від 16.11.2022, членами комісії досліджено та обговорено матеріали атестації прокурора ОСОБА_1 , результати виконання практичного завдання, а також отримано від нього пояснення по суті заданих членами комісії питань щодо дотримання ним правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійного компетентності прокурора, за наслідками чого прийнято рішення про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 («за» - 1 голос, «проти» - 4 голосів, «не голосував» - 1 голос).

Як зазначено в оскаржуваному рішенні кадрової комісії, підставами для висновку про неуспішне проходження позивачем атестації були висновки комісії про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності.

Так, за умовами завдання №7 Позивачу необхідно було надати відповіді на питання:

«Чи мав повноваження прокурор укладати угоду про визнання винуватості за описаних обставин?»

«Чи має право прокурор у цій ситуації оскаржити вирок суду, яким було затверджено угоду про визнання винуватості?»

«Яке рішення має прийняти суд за результатами надходження апеляційної скарги прокурора?».

Всі ці запитання стосувались конкретної ситуації, яка була викладена у завданні №7.

Згідно фабули завдання «Прокурор подав апеляційну скаргу на судове рішення у кримінальному за обвинуваченням громадянина України ОСОБА_2 у вчиненні державної зради за ч. 1 ст. 111 КК України. За фабулою обвинувачення гр. ОСОБА_2 в умовах воєнного стану за попередньою змовою з групою осіб, які досудовим розслідуванням не встановлені, здійснював хакерські атаки на інформаційні електронні мережі України з метою надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. При цьому гр. ОСОБА_2 не був організатором вчинення злочину.

Вироком суду було затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним та призначене покарання, вказане в угоді. Угода була укладена на тій підставі, що В. викрив інших учасників групи, назвавши їх імена та інші дані. На момент винесення вироку стосовно ОСОБА_2 , повідомлена ним інформація підтвердилась доказами, зібраними в ході досудового розслідування, але місце перебування учасників групи не було встановлено.

В апеляційній скарзі прокурор вказав, що, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості у провадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, може бути укладена за умови викриття підозрюваним злочинних дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами. Однак, оскільки інші учасники групи знайтені не були, не можливо говорити про те, що умови угоди були виконані. Тому, на думку прокурора, суд безпідставно затвердив згадану угоду».

На перше запитання ОСОБА_1 надав наступну відповідь: «Така угода може бути укладена на підставі cт. 469 КПК України ч. 4, п. 3, ч. 8».

Водночас, відповідно до умов задачі, прокурор мав право укладати угоду оскільки умови встановлення місця знаходження інших учасників злочину, як підстави для укладення угоди, КПК України не містить. Відповідні повноваження прокурора закріплені у ч. 2 cт. 469 КПК України.

На друге запитання ОСОБА_1 надав наступну відповідь: «Прокурор має право оскаржити вирок, винесений на підставі угоди, на підставі ст. ст. 475, 394».

Водночас, за умовами задачі прокурор не мав права оскаржити вирок, оскільки відсутні виключні підстави для оскарження, передбачені п. 2 ч. 4 cт. 394 КПК України. Відсутність пояснення та обґрунтування відповіді Позивача позбавляло Комісію можливості оцінити її як правильну.

На третє запитання ОСОБА_1 надав наступну відповідь: «Суд за результатами надходження апеляційної скарги прокурора зобов`язаний її розглянути».

Водночас, за умовами задачі, прокурор не мав підстав, визначених п. 2 ч. 4 cт. 394 КПК України, для оскарження вироку на підставі угоди. Відповідно до ч. 4 cт. 399 КПК України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями cт.394 цього Кодексу. На підставі викладеного, Комісія дійшла висновку, що позивач дав неправильну відповідь.

Крім того, за змістом п. 4 оскаржуваного рішення шістнадцятої кадрової комісії стосовно відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї зазначено, що під час дослідження інформації та відомостей щодо ОСОБА_1 (матеріалів атестації), у членів кадрової комісії виникли питання щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім і, а також близьких осіб задекларованим доходам.

Зокрема, відповідно до майнових декларацій та матеріалів атестації, з 03.03.2016 він користувався автомобілем Audi А5 2013 року випуску, який належав його батьку, ОСОБА_3 . З 22.05.2018 ОСОБА_1 користується автомобілем Audi А6 2014 року випуску, що теж належить його батьку. Крім того, 24.09.2019 батько позивача ОСОБА_3 набув у власність за договором купівлі-продажу квартиру у АДРЕСА_1 ) площею 48.6 кв.м.

У поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що автомобіль, яким він користується, батько придбав за 21 чи 23 тис. дол. США, квартиру придбано орієнтовно за 60 тис. дол. США.

Щодо походження у батька коштів на придбання вказаного майна ОСОБА_1 надавав неконкретні або взаємо виключні відповіді (вигодовування худоби, постачання води, підприємницька діяльність тощо).

Хоча ОСОБА_1 надав Комісії документи, що підтверджують факт реєстрації батька приватним підприємцем, будь-яку інформацію щодо доходів батька від такої діяльності він не підтвердив, бажання чи наміри спробувати зібрати відповідну інформацію заперечив та у підсумку заявив, що підтвердження доходів відсутнє, оскільки батько ухилявся від сплати податків.

Поряд з цим, листом РСЦ ГСЦ МВС в Київській області від 18.01.2024 №31/10-357 підтверджено перебування у власності ОСОБА_1 автомобіль Audi А5 2013 року випуску, а з 19.05.2018 - автомобіля Audi А6 2014 року випуску. Вартість зазначеного транспортного засобу (Audi А6) згідно ВМД від 26.03.2018 №010671 становить 270 806 грн.

Також, судом встановлено з відповіді Головного управління ДПС у м. Києві від 24.01.2024 №2593/5/26-15-12-06-09-СІ, що згідно даних інформаційно-комунікаційних систем контролюючого органу ФОП ОСОБА_4 була зареєстрована в період з 17.05.2013 по 29.12.2016, перебувала на спрощеній системі оподаткування як платник третьої групи за ставкою оподаткування 5%, а ОСОБА_3 зареєстрований як ФОП 01.08.1996, припинено 03.12.2015, здійснював свою діяльність на загальній системі оподаткування. Крім того, Головним управлінням ДПС у м. Києві не надано інформацію щодо розміру доходів вказаних платників з огляду на сплив строків зберігання декларацій про доходи, розрахунків сум страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, звітів ФОП, який становить 5 років.

ОСОБА_1 не надано жодних документів, які підтверджують походження коштів на придбання зазначеного вище майна.

Крім того, зі змісту пункту 4.2 оскаржуваного рішення, кадрова комісія зазначила, що при вивченні матеріалів атестації прокурора ОСОБА_1 щодо дотримання ним правил професійної етики та доброчесності, встановлено, що органами прокуратури проведено службове розслідування за фактом можливих неправомірних дій прокурорів у кримінальному провадженні № 62019100000000782 за обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. В межах вказаного службового розслідування в діях ОСОБА_1 виявлено порушення норм КПК України, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, Закону України «Про прокуратуру».

Дослідивши копію висновку про результати службового розслідування за фактом можливих неправомірних дій прокурорів у кримінальному провадженні № 62019100000000782, що можуть свідчити про вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у їх об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, затвердженого керівником Київської обласної прокуратури 22.12.2021, встановлено, що за результатами проведеного службового розслідування Комісією зроблено висновок про те, що дії прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області ОСОБА_1 вчинені із порушенням вимог кримінального процесуального закону та знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із наслідками у виді постановлення ухвали Шевченківським районним судом м. Києва про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строку досудового розслідування.

Зокрема, комісією встановлено, що прокурором ОСОБА_1 , направляючи обвинувальний акт до суду, допущено порушення вимог, передбачених статтями 291, 293 КПК України, в також приписів статті 219 КПК України в частині направлення обвинувального акта у строки досудового розслідування. Відповідно, направлення прокурором обвинувального акта після закінчення досудового розслідування до суду поза межами строків досудового розслідування, спричинило закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України.

Відповідно до п. 3 зазначеного Висновку визнано, що в діях прокурора ОСОБА_1 вбачаються порушення норм КПК України, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, Закону України «Про прокуратуру». Водночас, враховано, що наказом керівника Київської обласної прокуратури від 12.08.2020 №438к ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури, а тому ініціювання питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не вбачається за можливе.

Наказом виконувача обов`язків керівника обласної прокуратури від 19.12.2022 №303к, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Підстава видачі наказу: рішення шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 2 від 16.11.2022.

Вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення з посади протиправними, Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав та інтересів до суду.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1682-VII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-ІХ), «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), Порядком проходження прокурорами атестації у редакції, чинній на момент проходження атестації позивачем (далі - Порядок № 221), Порядком роботи кадрових комісій, затверджених наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 (далі - Порядок № 233), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Так, статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 25.09.2019 набув чинності Закон України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Підпунктами 1,2 пункту 1 розділу І Закону № 113-IX внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.

Так, статтю 32 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус», та статтю 40 цього Кодексу доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом № 1697-VII.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 16 Закону № 1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до підпункту 3 пункту 20 розділу І Закону № 113-IX у статті 8 (Закону України «Про прокуратуру») у назві слова «Генеральна прокуратура України» замінено словами «Офіс Генерального прокурора».

Пунктом 3 розділу ІІ Закону № 113-IX установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 27.12.2019 № 358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 визначено 02.01.2020.

Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Абзацом 1 пункту 7, пункту 9 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ Закону № 113-IX предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

На виконання вимог Закону №113-IX, наказом Генерального прокурора №221 від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).

За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Пунктами 6-8 розділу I Порядку № 221 визначено, що атестація включає в себе три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 11 Порядку №221, особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

Згідно з пунктом 7 Порядку №221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

Відповідно до пункту 1, 2, 4 розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп`ютерної техніки.

Пунктами 8-11 розділу IV Порядку № 221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів:

1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;

2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, спеціальним законодавством, чинним на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, передбачено необхідність успішного проходження атестації та визначено чіткий порядок її проведення.

Водночас, атестаційна процедура, як вбачається з вищенаведених правових норм, проводиться у два етапи, першим з яких є іспит, а другим - співбесіда, в ході якої членами комісії досліджуються матеріали атестації, які послідовно обговорюються з прокурором, у тому числі у формі запитань та відповідей. Також обговорюються питання щодо виконаного прокурором практичного завдання.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, рішення про визнання Позивача таким, що не пройшов атестацію, було прийнято з огляду на ненадання останнім правильних відповідей на практичне завдання, порушення Позивачем норм КПК України (що встановлено в ході службового розслідування), а також невідповідність вимогам доброчесності. Обґрунтованість таких висновків і належить до предмету розгляду у цій справі.

1. Щодо ненадання правильних відповідей на практичне завдання.

Так, Апелянт наполягає на тому, що відповіді на усі поставлені запитання були надані вірно. Втім, колегія суддів не погоджується з такими доводами ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Щодо першого питання «Чи мав повноваження прокурор укладати угоду про визнання винуватості за описаних обставин?» ОСОБА_1 надано правильну відповідь про можливість укладення угоди про визнання винуватості, так як це передбачено п. 3, ч. 4, 8 ст. 469 КПК України. Разом з тим, Шістнадцята кадрова комісія (далі - Комісія) обґрунтовано зазначило, що відповідь не містила аргументації.

Щодо другого питання «Чи має право прокурор у цій ситуації оскаржити вирок суду, яким було затверджено угоду про визнання винуватості?» ОСОБА_1 відповів, що прокурор має право оскаржити вирок, винесений на підставі угоди на підставі ст.ст. 394, 475 КПК України.

Втім, у відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Як вбачається зі змісту фабули задачі, такі підстави були відсутні. Відтак, прокурор не мав права оскаржувати вирок суду, яким затверджено угоду.

Щодо третього питання «Яке рішення має прийняти суд за результатами надходження апеляційної скарги прокурора?» Красножон Є.О. зазначив, що суд, за результатами надходження апеляційної скарги прокурора, зобов`язаний її розглянути.

Аналізуючи таку відповідь, колегія суддів погоджується з висновком комісії про її помилковість, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість сумнівів Комісії щодо відповідності ОСОБА_1 критерію професійної компетентності, оскільки останнім надано правильну відповідь лише на одне запитання практичного завдання з трьох.

2. Щодо порушення Позивачем норм КПК України, що встановлено в ході службового розслідування.

Так, в ході службового розслідування за фактом можливих неправомірних дій прокурорів у кримінальному провадженні № 62019100000000782 за обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, у діях ОСОБА_1 виявлено порушення норм КПК України, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, Закону України «Про прокуратуру».

Зокрема, з висновку вбачається, що Апелянт, направляючи обвинувальний акт до суду, допустив порушення вимог, передбачених статтями 291, 293 КПК України, а також приписів статті 219 КПК України в частині направлення обвинувального акта у строки досудового розслідування, що мало наслідком закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України.

Твердження Апелянта щодо протиправності зазначеного висновку колегія суддів вважає безпідставними та до уваги не при має, оскільки його правомірність / протиправність не належить до предмету спору у цій справі.

Окрім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази щодо оскарження дій чи рішень комісії Київської обласної прокуратури з проведення службового розслідування та формування таких висновків. Також колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не оскаржував висновок від 22.12.2021 навіть того, як вже дізнався про його існування, а тому доводи Апелянта, що він не знав про проведення службового розслідування не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в цій частині.

Аналізуючи доводи Апелянта, колегія суддів приймає до уваги його твердження, що до дисциплінарної відповідальності, за результатом проведеного службового розслідування, він не був притягнутий, оскільки вже був звільнений з органів прокуратури. Втім, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації не лише щодо рівня професійної компетентності прокурора, а й дотримання правил професійної етики також (п. 12 р. IV Порядку № 221). А тому, на переконання колегії суддів, Комісія обґрунтовано взяла до уваги висновок службового розслідування у якому встановлено порушення ОСОБА_1 норм КПК України, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, Закону України «Про прокуратуру».

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості сумніву Комісії у відповідності Апелянта вимогам професійної етики.

3. Щодо висновку про невідповідність ОСОБА_1 вимогам доброчесності.

Відповідно до п. 14 р. IV Порядку № 221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, зокрема й щодо його доброчесності.

Як вбачається з матеріалів справи, сумніви Комісії щодо відповідності Апелянта вимогам доброчесності мотивовані тим, що останній не надав документів, які підтверджують походження коштів на придбання його батьком ОСОБА_3 автомобілів AUDI А5 2013 року випуску та AUDI А6 2014 року випуску, якими користувався Апелянт, а також набуття батьком Позивача у власність квартири у АДРЕСА_1 площею 48,6 кв.м.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що зазначені обставини вже були підставою для висновку про невідповідність Позивача вимогам доброчесності, який був викладений у рішенні Десятої кадрової комісії від 08.07.2020 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації вперше, які він оскаржував в іншій справі.

Так, у постанові від 19 серпня 2026 року у справі № 640/18156/20 Шостий апеляційний адміністративний суд визнав такі висновки Десятої кадрової комісії необґрунтованими. Зокрема, суд врахував надані Позивачем пояснення про те, що, батько Позивача з 1996 року по 2015 рік був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та протягом усього часу у приватному порядку (самостійно) займався підприємницькою діяльністю (торгівля овочами), а також надавав послуги з вантажних перевезень по території України та у такі країни, як Греція, Болгарія, Румунія, Молдова, Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія. Після 2015 року по даний час продовжує займатися торгівлею овочами на овочевому ринку «Троєщина», у приватному порядку надає послуги з вантажних перевезень на власному вантажному автомобілі марки «DAF» (сканована копія техпаспорта додається).

Для здійснення своєї діяльності батько у 1994 році придбав вантажний автомобіль марки «ГАЗ», у подальшому, після продажу автомобіля «ГАЗ», у 2000-х роках придбав по черзі два автомобіля марки «Камаз», а у 2013 році, після продажу останнього автомобіля марки «Камаз», придбав вантажний автомобіль марки «DAF», яким користується по даний час.

Крім того, мати Позивача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2013 року була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, надавала послуги з міжнародних та внутрішніх вантажних перевезень. Займаючись підприємницькою діяльністю вона заощадила готівкові кошти у валюті на суму 140 тис. доларів США. Батько від підприємницької діяльності заощадив загалом готівкових грошових коштів у валюті на загальну суму 220 тис. доларів США. Крім того, Позивач приблизно з 2010 - 2011 років до 2014 - 2015 року періодично обмінював кошти із заробітної плати на готівкові долари США та віддавав їх батькові, які він теж витрачав разом із своїми коштами.

Загальна сума отриманої Позивачем заробітної плати за час роботи в органах прокуратури з 2001 по 2019 рік включно склала у перерахунку у валюту 188 тис. доларів США .

Також комісії були надані скановані копії документів (закордонні паспорти з відмітками про перетин батьком кордону, виписки з ЄДРЮОФОП батька та матері, техпаспорт на автомобіль «DAF», довідка РСЦ про вантажні авто, які перебували у власності батька - ОСОБА_3 ).

Тобто до матеріалів атестаційної справи позивачем було фактично додано (в розрізі вище вказаних запитань):

- закордонні паспорти з відмітками про перетин батьком кордону,

- виписки з ЄДРЮОФОП батька та матері позивача,

- техпаспорт на автомобіль «DAF»,

- довідка РСЦ про вантажні авто, які перебували у власності батька - ОСОБА_3 ,

- повідомлення про припинення підприємницької діяльності ФОП (з якого вбачається, що батько позивача припинив свою діяльність з 03.12.2015),

- договір про набуття у власність квартири батько позивача у АДРЕСА_1 ) за договором купівлі-продажу - 48.6 кв.м.,

- розрахунок заробітної плати позивача.»

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, рішення суду від 19 серпня 2026 року у справі № 640/18156/20 має преюдиційне значення під час вирішення спору у справі № 320/8180/23. Позаяк, подібні за змістом пояснення щодо майна його батька були надані Комісії і під час повторного проходження атестації.

Разом з тим, жодних інших сумнівів у доброчесності Позивача, які були б новими, та яким не була надана правова оцінка судом раніше, Комісія у цій справі не зазначала.

Більш того, в ході співбесіди Шістнадцята кадрова комісія не здійснювала жодних розрахунків, з посиланням на розмір доходу безпосередньо Позивача. А тому сумніви Комісії щодо відповідності Позивача вимогам доброчесності у спірному рішенні також є неаргументованими.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів Апелянта в цій частині. Разом з тим, ухвалюючи рішення про можливість задоволення апеляційної скарги, судова колегія враховує, що питання доброчесності, яке було покладено в основу оскаржуваного рішення Комісіє, не було єдиною правовою підставою для його прийняття. І, встановивши наявність інших підстав, суд погоджується з правомірністю рішення про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Отже, судова колегія приходить до висновку про можливість задоволення апеляційної скарги лише в частині щодо відповідності Апелянта вимогам доброчесності та необхідність зміни оскаржуваного рішення суду у мотивувальній частині.

Аналізуючи всі доводи Апелянта, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року з- зміні в мотивувальній частині з урахуванням висновків, викладених у цій постанові суду.

Розподіл судових витрат.

З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частковою.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року змінити в мотивувальній частині з урахуванням висновків, викладених у цій постанові суду.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 21.09.2026.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: І.Д. Компанієць

В.В. Кузьменко