Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №640/39026/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/39026/21 Головуючий у 1 інстанції: Галатіна О.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-64064-17 від 08 травня 2019 року Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головним управлінням ДПС у м. Києві № Ф-64064-17 від 08.05.2019 року на суму 21030,90 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є платником єдиного внеску та зобов`язана сплачувати його у розмірі не менше мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. Апелянт наголошує, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в контролюючому органі як платник єдиного внеску, а в його інтегрованій картці платника відображені нарахування єдиного внеску за 2017 рік, 2018 рік та І квартал 2019 року, у зв`язку з несплатою яких станом на 30 квітня 2019 року утворилася недоїмка та сформовано вимогу від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17 на суму 21 030,90 грн. Крім того, апелянт вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу, при цьому строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки з єдиного внеску не застосовується. Також, апелянт зазначає, що спірну вимогу було направлено позивачу за його податковою адресою, а непогашення визначеної у ній суми у встановлений строк стало підставою для набуття такою вимогою статусу узгодженої та її направлення на примусове виконання.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 23 липня 2007 року № 3410/10, має право на здійснення адвокатської діяльності та з 19 лютого 2009 року перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 24 лютого 2009 року № 514.

08 травня 2019 року Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-64064-17, відповідно до якої, ОСОБА_1 визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030,90 грн.

24 травня 2019 року ОСОБА_1 направив до Державної фіскальної служби України скаргу на вимогу від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та поштовою накладною № 0319106683723. Зазначене поштове відправлення отримано уповноваженою особою 29 травня 2019 року, про що свідчить підпис у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, у період з І кварталу 2015 року по І квартал 2019 року ОСОБА_1 отримував від ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» доходи у вигляді заробітної плати, з якої утримувалися податки. За період з ІІ кварталу 2019 року по IV квартал 2019 року відомості про отримання позивачем доходів відсутні.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України, ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльності, при цьому з 23 грудня 2015 року право на заняття адвокатською діяльністю було зупинено, а з 27 липня 2017 року - поновлено.

Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

За визначенням пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

За приписами пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, у редакції, чинній протягом 2017 року, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідні зміни до цієї норми були внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.

З 01 січня 2018 року, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Зазначена редакція пов`язана зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII.

Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI закріплено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 01 січня 2018 року), платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону № 5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

За приписами частини 5 статті 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати.

Порядок нарахування і сплати єдиного внеску, а також стягнення заборгованості з його платників на час формування вимоги від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17 визначався Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

У відповідності до пункту 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва від 23 липня 2007 року № 3410/10 має право на здійснення адвокатської діяльності та з 19 лютого 2009 року перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 24 лютого 2009 року № 514.

При цьому, право позивача на заняття адвокатською діяльністю було зупинено з 23 грудня 2015 року та поновлено з 27 липня 2017 року.

08 травня 2019 року Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу № Ф-64064-17 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн.

Водночас, за відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, у період з І кварталу 2015 року по І квартал 2019 року ОСОБА_1 отримував від ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» дохід у вигляді заробітної плати.

Судом першої інстанції також установлено, що з жовтня 2014 року по лютий 2019 року позивач працював на посаді директора юридичного департаменту у Товаристві та за цей період єдиний внесок було сплачено у повному обсязі.

За таких обставин, для вирішення питання щодо правомірності вимоги від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17 визначальним є встановлення наявності у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати єдиного внеску як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, за періоди, охоплені спірним нарахуванням, з урахуванням перебування позивача у трудових відносинах та сплати за нього єдиного внеску роботодавцем.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України, право ОСОБА_1 на заняття адвокатською діяльністю було зупинено з 23 грудня 2015 року та поновлено лише з 27 липня 2017 року.

З огляду на положення частини п`ятої статті 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати.

Таким чином, у період з 23 грудня 2015 року по 27 липня 2017 року ОСОБА_1 не мав права здійснювати адвокатську діяльність, а тому, саме по собі перебування позивача на обліку в контролюючому органі як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, не є достатньою підставою для покладення на нього обов`язку зі сплати єдиного внеску за цей період.

Колегія суддів враховує, що обов`язок зі сплати єдиного внеску для осіб, визначених пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, пов`язаний із провадженням ними незалежної професійної діяльності. За відсутності у ОСОБА_1 права здійснювати адвокатську діяльність у зазначений період підстави для нарахування йому єдиного внеску виключно у зв`язку з наявністю відповідної реєстрації відсутні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, за період з 23 грудня 2015 року по 27 липня 2017 року.

Щодо періоду перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що з жовтня 2014 року по лютий 2019 року ОСОБА_1 працював на посаді директора юридичного департаменту, а за період з І кварталу 2015 року по І квартал 2019 року отримував дохід у вигляді заробітної плати. Судом першої інстанції також установлено, що за відповідний період єдиний внесок за позивача сплачувався роботодавцем у повному обсязі.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі № 260/358/19 дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У разі перебування такої особи у трудових відносинах вона є застрахованою особою, а платником єдиного внеску за неї є роботодавець, у зв`язку з чим, мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок.

Таким чином, одночасне покладення на ОСОБА_1 обов`язку зі сплати мінімального страхового внеску як на особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, за ті самі періоди, за які єдиний внесок за нього вже сплачувався роботодавцем, призводило б до подвійної сплати єдиного внеску за одну й ту саму застраховану особу.

За таких обставин, сам факт перебування ОСОБА_1 на обліку в контролюючому органі як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, не є достатньою правовою підставою для нарахування йому єдиного внеску за періоди, протягом яких він одночасно був найманим працівником та за нього єдиний внесок сплачував роботодавець.

Відтак, доводи апелянта про виникнення у позивача безумовного обов`язку сплачувати мінімальний страховий внесок виключно, у зв`язку з перебуванням на обліку, як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, не враховують установлених у справі обставин перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах та сплати за нього єдиного внеску роботодавцем, а тому, є необгрунтованими.

Окремо колегія суддів звертає увагу на питання доведеності підстав для формування вимоги від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17 саме у визначеному нею розмірі 21 030,90 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у Головного управління ДПС у м. Києві було витребувано докази, які стали підставою для прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-64064-17 від 08 травня 2019 року. Водночас, відповідач відзиву на позов не подав та витребуваних судом доказів не надав.

При цьому, в адміністративних справах щодо протиправності рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності такого рішення покладається саме на відповідача.

Отже, саме на Головне управління ДПС у м. Києві покладався обов`язок надати суду належні та допустимі докази, які б підтверджували не лише факт перебування ОСОБА_1 на обліку як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, а й правові та фактичні підстави для нарахування кожної із сум, включених до спірної вимоги, із зазначенням відповідних періодів, бази нарахування та розміру єдиного внеску.

Ненадання таких доказів унеможливлювало перевірку правильності визначення контролюючим органом недоїмки у загальному розмірі 21 030,90 грн, зокрема, з урахуванням установлених у справі обставин щодо зупинення права ОСОБА_1 на заняття адвокатською діяльністю та перебування його у трудових відносинах у частині періоду, за який здійснено нарахування.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Головним управлінням ДПС у м. Києві не було доведено правомірність покладення на ОСОБА_1 обов`язку зі сплати єдиного внеску у розмірі, визначеному вимогою від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17.

Посилання апелянта на те, що нарахування єдиного внеску відображені в інтегрованій картці платника, колегія суддів вважає недостатнім для підтвердження правомірності спірної вимоги.

Відображення певної суми заборгованості в інформаційній системі контролюючого органу є наслідком здійснення відповідних облікових операцій, однак саме по собі не підтверджує наявності передбачених законом підстав для виникнення у платника обов`язку зі сплати такої суми. Правомірність сформованої на підставі облікових даних вимоги підлягає перевірці з урахуванням фактичних обставин, які впливають на виникнення обов`язку зі сплати єдиного внеску.

У даному випадку такими обставинами є, зокрема, зупинення права ОСОБА_1 на заняття адвокатською діяльністю у частині періоду, за який здійснено нарахування, а також перебування позивача у трудових відносинах та сплата за нього єдиного внеску роботодавцем. Водночас, доказів того, що зазначені обставини були враховані контролюючим органом під час визначення недоїмки у сумі 21 030,90 грн, відповідач суду першої інстанції не надав.

Тому наведені в апеляційній скарзі відомості щодо здійснення в інформаційній системі нарахувань за відповідні звітні періоди не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність правомірності визначення позивачу недоїмки у розмірі, зазначеному у вимозі від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17.

Колегія суддів також ураховує, що спірна вимога містить загальну суму недоїмки у розмірі 21 030,90 грн, тоді як відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції не було надано доказів, які давали б можливість достовірно встановити склад цієї суми в розрізі конкретних місяців та перевірити підстави її нарахування за кожний відповідний період.

Зокрема, та обставина, що трудові відносини ОСОБА_1 припинилися у лютому 2019 року, сама по собі не надає суду підстав для самостійного визначення тієї частини нарахованого за І квартал 2019 року єдиного внеску, яка могла б підлягати сплаті позивачем як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. Матеріали справи не містять наданого відповідачем розрахунку, який дозволяв би відокремити відповідну суму та перевірити правові і фактичні підстави її формування.

При цьому суд, перевіряючи правомірність рішення суб`єкта владних повноважень, не може підміняти контролюючий орган та самостійно визначати замість нього інший розмір недоїмки, який не був належним чином обґрунтований та підтверджений під час прийняття оскаржуваного рішення.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Факт взяття особи на відповідний облік має значення для визначення її статусу як платника єдиного внеску, однак, не свідчить про безумовне виникнення обов`язку зі сплати мінімального страхового внеску за кожний період незалежно від інших юридично значимих обставин.

Так само не впливають на правильність вирішення справи посилання апелянта на те, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки з єдиного внеску не застосовується. Предметом перевірки у цій справі є не можливість стягнення належно визначеної недоїмки у зв`язку зі спливом певного строку, а наявність правових та фактичних підстав для формування вимоги від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17 у визначеному нею розмірі.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо набуття спірною вимогою статусу узгодженої, у зв`язку з її несплатою позивачем.

Матеріалами справи підтверджується, що 24 травня 2019 року ОСОБА_1 направив до ДФС України скаргу на вимогу від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17, що підтверджується описом вкладення та поштовою накладною № 0319106683723. Відповідна скарга була отримана уповноваженою особою, при цьому, відомостей про прийняття за результатами її розгляду рішення матеріали справи не містять.

За таких обставин, саме по собі подальше направлення вимоги на примусове виконання не може підтверджувати правомірність визначеної нею суми недоїмки та не усуває обов`язку відповідача довести законність її формування.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи фактично ґрунтуються на загальних положеннях законодавства щодо обов`язку осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, сплачувати єдиний внесок та на даних інформаційної системи контролюючого органу, однак, не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо зупинення права ОСОБА_1 на заняття адвокатською діяльністю, перебування його у трудових відносинах та сплати за нього єдиного внеску роботодавцем.

Крім того, Головне управління ДПС у м. Києві, на якого покладено обов`язок доказування правомірності оскаржуваної вимоги, не надало суду першої інстанції витребуваних доказів, які б підтверджували склад, розрахунок та підстави виникнення недоїмки у загальному розмірі 21 030,90 грн.

Враховуючи встановлені обставини у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08 травня 2019 року № Ф-64064-17 на суму 21 030,90 грн.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.