Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №754/12462/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 754/12462/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Кузьмишина О.М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просила суд продовжити виплати ї' та її доньці допомоги на проживання, як внутрішньо переміщених осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка перебуває в скрутному матеріально становищі, сама виховує малолітню доньку, а тому має право на отримання допомоги на проживання, як внутрішньо переміщених осіб.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024 року матеріали адміністративної справи передані на розгляд до Київського окружного адміністративного суду на підставі положень статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 21 січня 2025 року відкрито провадження у справі, розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження, у позивача не було можливості надати докази та довести протиправність дій відповідача.

Відповідач заперечує проти апеляційної скарги у повному обсязі, з підстав викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 від 28.10.2004 року.

На вихованні має малолітню доньку ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 08.04.2016 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами з Луганської області, що підтверджується довідками від 24.01.2017 №1056 та №0000094959.

Позивач та її донька отримували допомогу в розмірі 5000грн на місяць на підставі постанови КМУ від 20.03.2022р. №332 у період з 01.05.2022 по 29.02.2024.

Позивач стверджує, що відповідно до постанови КМУ №94 від 26.01.2024р.(із змінами) в строк до 01.03.2024р. подала через ЦНАПП Деснянського району м. Києва до відповідача заяву для перепризначення соціальної допомоги на проживання. Оскільки відповіді не отримала, а виплати було припинено, то за захистом свої порушених прав звернулася з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача із заявою про призначення або продовження здійснення виплати допомоги на проживання, як внутрішньо переміщеній особі, а лише наведено факти щодо необхідності такої виплати.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 62/2022 «Про введення воєнного стану в України» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб (затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX), який наразі триває.

Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з статтею 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

20.03.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок № 332), якою затверджений Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Із змісту пункту 2, пункту 3 Порядку № 332 передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території російською федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «є Підтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204.

Починаючи з травня 2022 допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої російською федерацією території України, територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали до 20 травня 2022 заявку на відшкодування відповідних витрат, зокрема засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал дія), або за умови подання документального підтвердження від органів документального підтвердження від органів місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації.

Інформація про території, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окуповані РФ, є складовою частиною переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - перелік).

01.08.2023 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 11.07.2023 № 709 (далі - Постанова № 709), пунктом 1 якої установлено, що з 01.08.2023 виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» продовжується автоматично на один шестимісячний період.

Колегію суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що в позовній заяві позивач зазначає, що в строк до 01.03.2024 року подала заяву в ЦНАПП Деснянського району міста Києва про перепризначення їй і неповнолітній дитині соціальної допомоги на поживання (абз. 3 арк. 2 том І). Разом з тим матеріали справи таку заяву не містять.

Натомість, до апеляційної скарги позивачем додано, зокрема наступні документи:

1) Заява позивача до Управління праці та соціального захисту населення від 04.04.2023 (вх. С-229 від 04.04.2023) про поновлення виплати, як внутрішньо переміщеній особі їй та її дитині на підставі постанов КМУ №509 від 01.10.2014, №332 від 20.03.2022, №1364 від 06.12.2022.

2) Заява позивача до Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про перепризначення соціальних виплат на проживання ВПО від 07.08.2024 (вх. бн від 07.08.2024).

3) Лист (відповідь) Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.08.2024 №051-19458

Зі змісту вказаного листа вбачається, що заявниці повідомлено про відсутність у неї та її доньки права на призначення допомоги, згідно постанови КМУ №332 від 20.03.2022, що призначається для осіб, які перемістилися (повторно перемістилися) з 01 січня 2022 року з територій, включених до переліку територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, з тих підстав, що позивачка та її донька перемістилися з визначених територій до 01.01.2022р. і на вказану дату проживали на території міста Києва, в статусі внутрішньо переміщених осіб з 25.08.2015р.

Також, заявнику роз`яснено, яка категорія осіб на який вид державних виплат має право і до компетенції якого органу відноситься призначення того чи іншого виду виплат(соціальної допомоги).

Колегія суддів звертає увагу, що згідно змісту вказаного листа, виплати згідно постанови №332 від 20.03.2022, про які йдеться у позовній заяві, здійснювалися позивачці до 29.02.2024р. (тобто на час звернення з заявою від 04.04.2023 до Управління праці та соціального захисту населення не припинялися), що позивачкою не заперечується.

Оскільки позивачкою, ані в позовній заяві, а ні в апеляційній скарзі не вказано яке саме її звернення до відповідача не було розглянуто (залишено без відповіді), можливо дійти висновку, що позивачка фактично не погоджується з відмовою саме Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визнати за нею право на отримання відповідних виплат, встановлених для отримувачів допомоги, які перемістилися (повторно перемістилися) з 01 січня 2022 року з територій, включених до переліку територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.

Наразі, будь-яких вимог до вказаного органу владних повноважень позивачкою не заявлено та не зазначено вказану особу в якості відповідача по справі.

Також, до апеляційної скарги не надано доказів того, що позивач з дочкою повторно перемістилися з Луганської області у місто Київ після 01.01.2022 року.

Разом з тим, зі змісту наданих позивачкою письмових доказів до апеляційної скарги вбачається, що позивач має статус ВПО з 25.08.2015р, який не змінювався.

Таким чином, позивачкою обрано неналежний спосіб захисту порушеного права та невірно визначено відповідача по справі.

Відповідно до вимог ст.48 КАС України, заміна первісного відповідача належним відповідачем по справі, залучення до участі у справі співвідповідача допускається до ухвалення рішення у справі судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції позбавлений такої процесуальної можливості.

Крім того, згідно з приписами ч. 5 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставні та необґрунтовані і підстави до його задоволення відсутні, але з інших мотивів, ніж наведені в рішенні суду першої інстанції, що є підставою для задоволення апеляційної скарги частково.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За викладених вище обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене при неповному з`ясуванні обставин справи, що є підставою для його зміни в мотивувальній частині.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року змінити в мотивувальній частині, в іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

О.М. Кузьмишина

(повний текст постанови складено 21 вересня 2026р.)