Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №620/1643/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/1643/26 Суддя (судді) першої інстанції: Дар`я ВИНОГРАДОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку його пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховувався для обчислення пенсії за 2019– 2021 роки в розмірі 10 846,37 грн, на коефіцієнти 1,197, 1,0796 та 1,115, починаючи з 16 серпня 2025 року, а також зобов`язати відповідача провести відповідний перерахунок пенсії.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197, 1,0796 та 1,046 з 16 серпня 2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок пенсії позивача відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати, який враховувався для обчислення його пенсії, у розмірі 10 846,37 грн на коефіцієнти 1,197, 1,0796 та 1,046 з 16 серпня 2025 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Крім того, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 850,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що індексація пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV здійснюється з урахуванням механізму, встановленого Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124.

Апелянт вважає, що при проведенні щорічної індексації збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати, який враховувався для обчислення пенсій станом на 01 жовтня 2017 року, а не індивідуальний показник середньої заробітної плати, застосований при призначенні пенсії конкретній особі.

Також відповідач зазначає, що позивачу пенсію призначено у 2022 році із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2019– 2021 роки в розмірі 10 846,37 грн, який перевищував проіндексований базовий показник, у зв`язку з чим, на переконання апелянта, у 2023 та 2024 роках пенсія позивача підлягала підвищенню шляхом встановлення передбачених урядовими постановами фіксованих доплат, а не шляхом застосування відповідних коефіцієнтів до показника 10 846,37 грн.

Окремо апелянт посилається на те, що з 01 березня 2025 року позивачу вже проведено перерахунок відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 шляхом збільшення показника 10 846,37 грн на коефіцієнт 1,046, унаслідок чого відповідний показник становить 11 345,30 грн.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та з 04 серпня 2022 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

При призначенні пенсії позивачу застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислений як середній показник за 2019, 2020 та 2021 роки, у розмірі 10 846,37 грн.

У подальшому між сторонами виник спір щодо порядку проведення індексації пенсії та, зокрема, щодо того, до якого саме показника середньої заробітної плати мають застосовуватися встановлені Кабінетом Міністрів України коефіцієнти збільшення.

Листом від 29 січня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило позивача, що застосування проіндексованого показника середньої заробітної плати за 2014– 2016 роки — 3764,40 грн, збільшеного на відповідні коефіцієнти, не призводило до збільшення його пенсії, оскільки при її призначенні вже застосовано вищий показник — 10 846,37 грн.

Також Пенсійний фонд повідомив, що з 01 березня 2025 року на підставі постанови №209 показник 10 846,37 грн було збільшено на коефіцієнт 1,046, унаслідок чого він становив 11 345,30 грн.

Вважаючи, що при проведенні індексації пенсії коефіцієнти збільшення мають застосовуватися саме до показника середньої заробітної плати, який був фактично використаний для обчислення його пенсії, позивач звернувся до суду.

Таким чином, предметом спору є не правильність первісного визначення показника 10 846,37 грн, а порядок його подальшої індексації відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, яке включає, зокрема, право на забезпечення у старості.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії.

Закон також установлює порядок визначення коефіцієнта щорічного збільшення такого показника.

Механізм проведення перерахунку відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV визначено Порядком №124.

Водночас пунктом 5 Порядку №124 передбачено застосування при проведенні відповідного перерахунку показника середньої заробітної плати, який враховувався для обчислення пенсій станом на 01 жовтня 2017 року, з його подальшим послідовним збільшенням.

Саме співвідношення наведених положень Закону №1058-IV та Порядку №124 є визначальним для вирішення цієї справи.

Щодо співвідношення частини другої статті 42 Закону №1058-IV та пункту 5 Порядку №124

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про необхідність безумовного застосування пункту 5 Порядку №124 у частині визначення базовим показника середньої заробітної плати станом на 01 жовтня 2017 року.

Це питання отримало правову оцінку Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 16 квітня 2025 року у справі №200/5836/24.

Верховний Суд установив, що положення пункту 5 Порядку №124 не узгоджуються із частиною другою статті 42 Закону №1058-IV у частині визначення показника середньої заробітної плати, який має збільшуватися під час індексації.

Судова палата виходила з того, що законодавець пов`язав індексацію саме з показником середньої заробітної плати, який враховується для обчислення відповідної пенсії, тоді як Порядок №124 фактично встановив іншу базову величину — показник станом на 01 жовтня 2017 року.

У пунктах 96– 97 зазначеної постанови Судова палата дійшла висновку, що застосування при проведенні індексації пенсій положень пункту 5 Порядку №124 усупереч частині другій статті 42 Закону №1058-IV є неправомірним, а положення цього Порядку мають застосовуватися у відповідності із Законом — із використанням показника середньої заробітної плати, який фактично враховувався для обчислення пенсії особи.

Отже, Верховний Суд вирішив саме ту правову колізію, на якій ґрунтуються доводи апеляційної скарги у справі, що переглядається.

При цьому обставини справи №200/5836/24 є релевантними до спірних правовідносин: у тій справі ПФУ також стверджував, що нові пенсії, при призначенні яких застосовано більш актуальний та вищий показник середньої заробітної плати, не повинні індексуватися шляхом збільшення такого показника, а достатнім є встановлення фіксованих доплат. Верховний Суд такий підхід не підтримав.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що індексації підлягає виключно базовий показник середньої заробітної плати станом на 01 жовтня 2017 року, не можуть бути прийняті колегією суддів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 визначено відповідний коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати у розмірі 1,197.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 відповідний коефіцієнт установлено у розмірі 1,0796. Зазначене нормативне регулювання відображене й у матеріалах справи.

У справі №200/5836/24 Судова палата КАС ВС дійшла висновку, що встановлення замість застосування відповідних коефіцієнтів збільшення до фактично використаного при обчисленні пенсії показника середньої заробітної плати лише фіксованих доплат не відповідає частині другій статті 42 Закону №1058-IV.

Отже, та обставина, що при призначенні пенсії ОСОБА_1 у 2022 році застосовано показник 10 846,37 грн, який на відповідний момент перевищував проіндексований показник за 2014– 2016 роки, не позбавляє його права на подальшу індексацію саме того показника, який фактично враховувався при обчисленні його пенсії.

Інше тлумачення фактично призводило б до заміни встановленого законом механізму індексації фіксованими доплатами, що не відповідає правовому висновку Судової палати Верховного Суду.

Тому суд першої інстанції правильно встановив наявність у позивача права на застосування коефіцієнтів 1,197 та 1,0796 до показника 10 846,37 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 передбачено проведення індексації пенсій у 2025 році.

Пунктом 1 постанови №209 встановлено загальний коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115.

Водночас підпунктом 6 пункту 2 цієї постанови передбачено спеціальний механізм для пенсій, призначених у різні роки, які не були підвищені відповідно до пункту 1 постанови. Для пенсій, призначених із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався для призначення пенсії у 2022 році, передбачено коефіцієнт 1,046.

Саме цей коефіцієнт Пенсійний фонд фактично застосував позивачу з 01 березня 2025 року до показника 10 846,37 грн, унаслідок чого отримав показник 11 345,30 грн.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не задовольнив вимогу позивача щодо застосування коефіцієнта 1,115, а зобов`язав застосувати при послідовному збільшенні показника коефіцієнт 1,046 з 16 серпня 2025 року.

Колегія суддів ураховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог позивачем не оскаржено, а апеляційна скарга відповідача спрямована на скасування тієї частини рішення, якою права позивача захищено.

Відтак у межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України відсутні підстави для погіршення становища позивача або перегляду на його користь тієї частини рішення, яка ним не оскаржується.

Водночас сам апелянт визнає застосовність коефіцієнта 1,046 до пенсії позивача, призначеної у 2022 році, та фактично застосував цей коефіцієнт з 01 березня 2025 року. Тому доводи відповідача в цій частині не спростовують висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для врахування коефіцієнта 1,046 у послідовному перерахунку показника середньої заробітної плати.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на те, що пенсія позивача виплачувалася відповідно до чинного законодавства лише з тієї підстави, що у 2023 та 2024 роках йому були встановлені передбачені урядовими постановами доплати.

Правова природа фіксованої доплати та індексації шляхом збільшення показника середньої заробітної плати є різною.

Фіксована доплата збільшує поточний розмір пенсійної виплати на певну суму, тоді як застосування коефіцієнта до показника середньої заробітної плати змінює саму розрахункову величину, яка використовується при визначенні основного розміру пенсії та впливає на її подальші перерахунки.

Саме тому встановлення фіксованої доплати не може вважатися належним виконанням приписів частини другої статті 42 Закону №1058-IV у випадку, коли закон передбачає індексацію шляхом збільшення показника середньої заробітної плати.

Судова палата КАС ВС у справі №200/5836/24 прямо визнала неправомірним підхід, за якого відповідні коефіцієнти до фактично використаного при призначенні пенсії показника замінювалися фіксованими доплатами.

Отже, аргументи апеляційної скарги в цій частині фактично відтворюють правову позицію Пенсійного фонду, яка вже була предметом оцінки Верховного Суду та не була ним підтримана.

Колегія суддів також погоджується із застосованим судом першої інстанції підходом щодо пріоритетності положень Закону №1058-IV.

Згідно із частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Порядок №124 є підзаконним нормативно-правовим актом та не може змінювати зміст права на індексацію пенсії, безпосередньо визначений частиною другою статті 42 Закону №1058-IV.

Верховний Суд у справі №200/5836/24, проаналізувавши співвідношення цих нормативних актів, дійшов висновку, що пункт 5 Порядку №124 повинен застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону №1058-IV, тобто з використанням показника середньої заробітної плати, який враховувався для обчислення конкретної пенсії.

Тому посилання відповідача на необхідність застосування Порядку №124 саме у запропонованому ним тлумаченні не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що пенсію позивачу призначено з 04 серпня 2022 року із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2019– 2021 роки в розмірі 10 846,37 грн.

Саме цей показник є тим показником середньої заробітної плати, який у розумінні частини другої статті 42 Закону №1058-IV враховувався для обчислення пенсії позивача, а тому при проведенні індексації має збільшуватися на відповідні коефіцієнти.

Застосування натомість показника середньої заробітної плати за 2014– 2016 роки станом на 01 жовтня 2017 року ґрунтується на положеннях пункту 5 Порядку №124, які в цій частині не узгоджуються з нормою закону вищої юридичної сили.

Встановлення позивачу у 2023– 2024 роках фіксованих доплат замість збільшення показника 10 846,37 грн на коефіцієнти 1,197 та 1,0796 не забезпечило проведення індексації у спосіб, визначений частиною другою статті 42 Закону №1058-IV.

Наведене узгоджується з висновком Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС у постанові від 16 квітня 2025 року у справі №200/5836/24, який відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню при вирішенні цієї справи.

Щодо 2025 року суд першої інстанції застосував коефіцієнт 1,046, прямо передбачений підпунктом 6 пункту 2 постанови №209 для пенсій, призначених у 2022 році, причому застосування саме цього коефіцієнта визнається і самим відповідачем.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача та наявність підстав для зобов`язання провести перерахунок пенсії позивача шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати в розмірі 10 846,37 грн на визначені судом коефіцієнти.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не містять підстав, які б спростовували висновки суду в оскарженій відповідачем частині.

Інші доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та переважно зводяться до іншого тлумачення положень частини другої статті 42 Закону №1058-IV і пункту 5 Порядку №124, якому Верховним Судом у релевантних правовідносинах уже надано правову оцінку.

Отже, передбачені статтею 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, —

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області — залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року — залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко