Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №580/651/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/651/26 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 18 серпня 2025 року №232730028689 про перерахунок пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок її пенсії з 18 серпня 2025 року з урахуванням у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року та виплатити недоотримане пенсійне забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що відповідач безпідставно виключив пільгове обчислення зазначеного періоду роботи та зменшив раніше визначений їй страховий стаж, незважаючи на те, що у спірний період вона працювала в інфекційному закладі охорони здоров`я та виконувала роботу з безпосереднього обслуговування інфекційних хворих, що відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є підставою для зарахування відповідного періоду роботи до стажу у подвійному розмірі.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 18 серпня 2025 року №232730028689 про коригування стажу ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 18 серпня 2025 року з урахуванням стажу з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Апелянт зазначає, що відповідно до абзацу дев`ятого частини третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

На думку відповідача, оскільки Закон №1058-IV набрав чинності 01 січня 2004 року, передбачене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зарахування роботи у подвійному розмірі може застосовуватися лише до періодів роботи, набутих до 01 січня 2004 року.

На підтвердження такої позиції апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 січня 2019 року у справі №265/4648/14-а та від 11 жовтня 2019 року у справі №329/553/17, згідно з якими у разі отримання особою пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV відсутні підстави для зарахування періоду роботи після 01 січня 2004 року у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-XII.

Крім того, відповідач стверджує, що, зобов`язавши Пенсійний фонд здійснити перерахунок пенсії, суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду та фактично перебрав на себе функції суб`єкта владних повноважень. На підтвердження цього доводу апелянт посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі №990/167/24.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 08 липня 2025 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При первісному призначенні пенсії позивачу було враховано загальний страховий стаж тривалістю 39 років 4 місяці 10 днів, до якого період роботи з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року був зарахований у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Надалі рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 18 серпня 2025 року №232730028689 страховий стаж позивача було скориговано в бік зменшення та визначено його тривалість 33 роки 10 місяців 6 днів.

08 вересня 2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу тривалістю 39 років 4 місяці 10 днів.

Листом від 06 жовтня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомило позивача про відсутність правових підстав для зарахування періоду роботи з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року у подвійному розмірі.

При цьому судом першої інстанції встановлено та відповідачем не заперечується, що у період з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року позивач працювала в Черкаській міській інфекційній лікарні на посаді медичної сестри інфекційного відділення та виконувала роботу з безпосереднього обслуговування інфекційних хворих.

Отже, між сторонами відсутній спір щодо факту роботи позивача у відповідному закладі охорони здоров`я, тривалості такої роботи та її характеру.

Спірним є виключно питання можливості застосування статті 60 Закону №1788-XII до періоду роботи, набутого після 01 січня 2004 року, при обчисленні страхового стажу для пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у старості.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, що є предметом цього спору, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Закон №1058-IV набрав чинності 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом дев`ятим частини третьої статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Водночас правове регулювання спірних відносин не обмежується наведеною нормою, а має здійснюватися з урахуванням перехідних положень Закону №1058-IV та положень Закону №1788-XII.

Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота, зокрема, в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Таким чином, для вирішення цього спору необхідно встановити не лише зміст статті 24 Закону №1058-IV, на яку посилається апелянт, а й те, яким чином зазначена норма співвідноситься зі статтею 60 Закону №1788-XII та пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.

Колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про те, що набрання чинності Законом №1058-IV з 01 січня 2004 року саме по собі виключило можливість застосування статті 60 Закону №1788-XII до періодів роботи після цієї дати.

Стаття 60 Закону №1788-XII встановлює спеціальне правило обчислення стажу для працівників, робота яких здійснюється у визначених цією нормою закладах та умовах.

Зі змісту пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV не вбачається прямого скасування передбаченої статтею 60 Закону №1788-XII пільги щодо обчислення стажу.

При цьому правильність такого підходу підтверджується подальшою практикою Верховного Суду.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22 та від 11 лютого 2025 року у справі №420/8637/24, відповідно до яких періоди роботи у визначених статтею 60 Закону №1788-XII закладах охорони здоров`я можуть зараховуватися до стажу у подвійному розмірі і після 01 січня 2004 року.

Підхід щодо застосування статті 60 Закону №1788-XII до роботи після 01.01.2004 відображений і в оприлюдненому Верховним Судом огляді практики Касаційного адміністративного суду: у відповідній справі було підтримано зарахування у подвійному розмірі роботи в бактеріологічній лабораторії за період з 1998 по 2017 рік, тобто в тому числі після набрання чинності Законом №1058-IV.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що спірний період роботи позивача може бути обчислений відповідно до статті 60 Закону №1788-XII, відповідає новішій практиці Верховного Суду щодо застосування цієї норми.

Колегія суддів ураховує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області посилається на постанови Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №265/4648/14-а та від 11 жовтня 2019 року у справі №329/553/17.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що, посилаючись на зазначені судові рішення, відповідач обґрунтовує позицію тим, що особі, яка отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, період роботи після 01 січня 2004 року не може бути зарахований у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-XII.

Разом з тим зазначені постанови прийняті у 2019 році.

Натомість у подальшій практиці Верховного Суду сформовано інший підхід до питання застосування статті 60 Закону №1788-XII у взаємозв`язку з положеннями Закону №1058-IV, що відображено, зокрема, у постановах від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22 та від 11 лютого 2025 року у справі №420/8637/24.

Колегія суддів не констатує формального відступу Верховного Суду від правових висновків, викладених у постановах 2019 року, оскільки матеріали справи та наведені сторонами джерела не містять відповідної прямої вказівки Верховного Суду.

Водночас відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За наявності декількох правових позицій щодо застосування тієї самої норми права колегія суддів у цій справі враховує новіші за часом висновки Верховного Суду, які безпосередньо стосуються можливості застосування статті 60 Закону №1788-XII до періодів роботи після 01 січня 2004 року.

Тому саме по собі посилання апелянта на постанови Верховного Суду 2019 року не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Вирішальне значення для застосування статті 60 Закону №1788-XII має встановлення факту роботи особи у закладі або структурному підрозділі, передбаченому цією нормою.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 у період з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року працювала у Черкаській міській інфекційній лікарні на посаді медичної сестри інфекційного відділення та безпосередньо обслуговувала інфекційних хворих.

Вказана фактична обставина відповідачем не заперечується.

Отже, характер та місце роботи позивача безпосередньо відповідають умовам, визначеним статтею 60 Закону №1788-XII.

Більше того, при первісному призначенні пенсії орган Пенсійного фонду сам зарахував спірний період роботи у подвійному розмірі та визначив загальний страховий стаж позивача тривалістю 39 років 4 місяці 10 днів.

Лише надалі рішенням від 18 серпня 2025 року №232730028689 відповідач змінив спосіб обчислення цього періоду та зменшив страховий стаж до 33 років 10 місяців 6 днів.

При цьому підставою такого коригування було не встановлення нових обставин щодо місця чи характеру роботи позивача, а виключно інше тлумачення відповідачем норм законодавства щодо можливості застосування статті 60 Закону №1788-XII після 01 січня 2004 року.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для виключення пільгового обчислення спірного періоду роботи.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що, зобов`язавши відповідача здійснити перерахунок пенсії, суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду.

Сам апелянт, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі №990/167/24, наводить правовий висновок про те, що дискреційними є повноваження, які надають суб`єкту владних повноважень можливість на власний розсуд обрати один із декількох правомірних варіантів управлінського рішення.

Водночас у цій же правовій позиції зазначено, що повноваження державного органу не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки.

У спірних правовідносинах відповідач не наділений свободою розсуду щодо того, застосовувати чи не застосовувати передбачені законом правила обчислення стажу.

Якщо особа відповідає встановленим законом умовам, орган Пенсійного фонду зобов`язаний обчислити її страховий стаж відповідно до вимог законодавства.

Отже, встановивши, що період роботи позивача з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року відповідно до статті 60 Закону №1788-XII підлягає зарахуванню у подвійному розмірі, суд першої інстанції не визначав замість Пенсійного фонду один із декількох можливих варіантів рішення, а зобов`язав суб`єкта владних повноважень вчинити дії, які відповідно до закону є необхідними для відновлення порушеного права позивача.

Таке зобов`язання не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Навпаки, залишення за Пенсійним фондом можливості повторно вирішувати питання, щодо якого судом уже встановлено відсутність правової альтернативи, не забезпечувало б ефективного судового захисту порушеного права.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача.

Таким чином, обраний судом першої інстанції спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та спрямований на реальне відновлення порушеного права позивача.

Не заслуговує на увагу і довід апелянта про порушення судом першої інстанції частини п`ятої статті 242 КАС України у зв`язку з неврахуванням висновків Верховного Суду.

Дійсно, при виборі та застосуванні норми права суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Проте такий обов`язок не означає, що суд повинен механічно застосовувати будь-яку постанову Верховного Суду незалежно від часу її прийняття, подальшого розвитку судової практики та фактичних обставин конкретної справи.

У цьому випадку суд першої інстанції безпосередньо послався на постанови Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22 та від 11 лютого 2025 року у справі №420/8637/24 та зазначив, що в них сформовано висновок про можливість зарахування у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-XII періодів роботи в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року.

Отже, твердження апелянта про те, що суд першої інстанції взагалі не врахував практику Верховного Суду, не відповідає змісту оскаржуваного рішення.

Фактично незгода відповідача полягає у тому, яку саме з наявних правових позицій Верховного Суду слід застосувати, а не у відсутності аналізу судової практики судом першої інстанції.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача покладено обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

У цій справі відповідач не заперечує факту роботи позивача в інфекційному закладі та характеру виконуваної нею роботи.

Не наведено відповідачем і обставин, які свідчили б про те, що посада, заклад або характер роботи позивача не відповідають вимогам статті 60 Закону №1788-XII.

Єдиною фактичною підставою для коригування стажу є правова позиція відповідача про неможливість застосування статті 60 Закону №1788-XII після 01 січня 2004 року.

Проте така позиція, як установлено вище, не узгоджується з новішою практикою Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми.

Отже, відповідач не довів правомірності рішення від 18 серпня 2025 року №232730028689 у частині виключення пільгового обчислення періоду роботи позивача з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність зазначеного рішення та наявність підстав для його скасування.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів ураховує, що: факт роботи ОСОБА_1 у період з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року в Черкаській міській інфекційній лікарні на посаді медичної сестри інфекційного відділення та безпосереднього обслуговування нею інфекційних хворих сторонами не оспорюється; статтею 60 Закону №1788-XII передбачено зарахування роботи в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я до стажу роботи у подвійному розмірі; подальша практика Верховного Суду підтверджує можливість застосування зазначеної норми до відповідних періодів роботи після 01 січня 2004 року; при первісному призначенні пенсії відповідач уже врахував спірний період у подвійному розмірі, однак надалі виключив пільгове обчислення виключно у зв`язку з іншим тлумаченням законодавства; зобов`язання Пенсійного фонду здійснити перерахунок пенсії відповідно до встановленого судом правильного способу обчислення стажу не становить втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за встановлених обставин закон не залишає суб`єкту владних повноважень декількох правомірних варіантів поведінки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком Черкаського окружного адміністративного суду про те, що період роботи ОСОБА_1 з 18 липня 2020 року по 30 червня 2025 року підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-XII.

Доводи апеляційної скарги зазначеного висновку не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або про порушення норм процесуального права, яке призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів також звертає увагу, що посилання суду першої інстанції у мотивувальній частині рішення на «пункт 2 частини другої статті 145 КАС України» має характер очевидної технічної помилки, оскільки відповідне повноваження суду щодо визнання протиправним та скасування індивідуального акта передбачене пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України. Така технічна неточність не вплинула на правильність вирішення спору по суті та не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що обов`язок суду мотивувати своє рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони; обсяг такого обґрунтування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи. Водночас основним та визначальним доводам апеляційної скарги у цій постанові надано відповідну правову оцінку.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та в цілому правильно застосував норми матеріального права, а допущена технічна неточність у номері статті КАС України не вплинула на законність та обґрунтованість висновків суду.

Передбачені статтею 317 КАС України підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задоволенню не підлягає, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко