Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №320/24672/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/24672/25 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної охорони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної охорони України, в якому просив:

- визнати протиправним рішення Управління державної охорони України, оформлене листом Управління державної охорони України №1/9/5-49 від 17 січня 2025 року;

- визнати протиправним рішення Управління державної охорони України, оформлене протоколом засідання житлово-побутової комісії Управління державної охорони України від 03 грудня 2024 року №6;

- зобов`язати Управління державної охорони України прийняти рішення про наявність у ОСОБА_1 права на виключення квартири АДРЕСА_1 , жилою площею 53,80 кв. м, з числа службових жилих приміщень УДО України для забезпечення позивача та членів його сім`ї зазначеною квартирою як постійним житлом на підставі рапорту від 02 вересня 2024 року;

- зобов`язати Управління державної охорони України вчинити відповідні дії, пов`язані з направленням документів до компетентного органу для вирішення питання про виключення спірного жилого приміщення з числа службових.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що перебуває на квартирному обліку в Управлінні державної охорони України та разом із членами сім`ї проживає у службовій квартирі АДРЕСА_1 .

Як установлено судом першої інстанції, 02 червня 2021 року Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією ОСОБА_1 видано ордер №157 на право зайняття службового жилого приміщення - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Службове жиле приміщення надано на сім`ю з чотирьох осіб: ОСОБА_1 , його дружину ОСОБА_2 , сина дружини ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4

02 вересня 2024 року позивач звернувся до Управління державної охорони України з рапортом, у якому просив виключити займану ним квартиру з числа службової жилої площі УДО України та надати її для постійного проживання йому та членам його сім`ї.

Згідно з протоколом зборів офіцерського складу Управління державної охорони України від 05 вересня 2024 року вирішено клопотати перед начальником Управління про виключення з числа службової жилої площі УДО України трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яку займає ОСОБА_1 , та надати її для постійного проживання позивачу і членам його сім`ї зі зняттям з квартирного обліку в Управлінні державної охорони України.

У подальшому рапорт позивача від 02 вересня 2024 року був предметом розгляду житлово-побутової комісії Управління державної охорони України.

Згідно з витягом із протоколу засідання житлово-побутової комісії УДО України від 29 жовтня 2024 року №5 під час розгляду рапорту ОСОБА_1 комісією враховано відомості щодо його вислуги років та вирішено клопотати перед керівництвом Управління щодо виділення позивачу для постійного проживання займаного ним службового жилого приміщення зі зняттям його з квартирного обліку УДО України у разі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Водночас у подальшому рапорт позивача та питання щодо можливості виключення займаного ним жилого приміщення з числа службових повторно винесено на розгляд житлово-побутової комісії УДО України.

За результатами повторного розгляду житлово-побутовою комісією 03 грудня 2024 року прийнято рішення, оформлене протоколом №6, відмінне за своїм змістом від рішення, оформленого протоколом від 29 жовтня 2024 року №5.

У подальшому Управлінням державної охорони України надано позивачу лист від 17 січня 2025 року №1/9/5-49.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним рішення Управління державної охорони України, оформлене протоколом засідання житлово-побутової комісії Управління державної охорони України від 03 грудня 2024 року №6.

Визнано протиправним рішення Управління державної охорони України, оформлене листом №1/9/5-49 від 17 січня 2025 року.

Зобов`язано Управління державної охорони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02 вересня 2024 року з дотриманням порядку, визначеного законодавством, та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Управління державної охорони України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його у відповідній частині та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зокрема, відповідач не погоджується з висновками суду щодо правових підстав для забезпечення позивача житлом для постійного проживання та зазначає, що законодавство пов`язує відповідне право військовослужбовця з наявністю вислуги саме на військовій службі 20 років і більше.

Апелянт наголошує, що частина календарної вислуги позивача сформована за рахунок проходження ним служби в органах внутрішніх справ, а тому така служба, на переконання відповідача, не може автоматично зараховуватися до вислуги на військовій службі для цілей забезпечення постійним житлом.

В апеляційній скарзі Управління державної охорони України також заявлено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю представника відповідача.

Вирішуючи зазначене клопотання, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, зокрема у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно з частиною другою статті 311 КАС України, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглянути у судовому засіданні, він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Отже, розгляд справи за участю сторін не є обов`язковим у кожному випадку подання відповідного клопотання учасником справи, а необхідність проведення судового засідання визначається з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета доказування, доводів апеляційної скарги та достатності наявних у справі матеріалів для перевірки законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції ця справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. При цьому учасники справи мали можливість реалізувати передбачені процесуальним законом права шляхом подання заяв по суті справи, письмових пояснень, заперечень та доказів. Зокрема, позивачем подано відповідь на відзив, відповідачем - заперечення на відповідь на відзив, а також сторонами викладено свої позиції щодо спірних правовідносин.

Колегія суддів враховує, що спірні обставини підтверджуються переважно письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, а доводи апеляційної скарги стосуються насамперед правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оцінки правового значення вислуги років позивача та дотримання Управлінням державної охорони України процедури розгляду його рапорту.

Необхідності безпосереднього дослідження інших доказів, допиту свідків чи з`ясування обставин, які неможливо встановити за наявними матеріалами справи, апелянтом не обґрунтовано.

Саме по собі бажання учасника справи надати усні пояснення не свідчить про неможливість повного та всебічного апеляційного перегляду справи в порядку письмового провадження, оскільки відповідна сторона не позбавлена можливості викласти свої доводи, заперечення та пояснення у письмовій формі.

З огляду на характер спірних правовідносин, предмет доказування, обсяг наявних у справі доказів та зміст доводів апеляційної скарги колегія суддів не встановила обставин, які б зумовлювали необхідність призначення справи до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

За таких обставин клопотання Управління державної охорони України про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участю його представника задоволенню не підлягає.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність установлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вставнолено з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 02.08.1999 по 20.06.2003 був слухачем Національної академії внутрішніх справ України, з 20.06.2003 по 02.12.2011 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Зокрема, 02.12.2011 на підставі Наказу УДО України №203-ос від 07.12.2011 ОСОБА_1 прийнятий на військову службу в Управління державної охорони України, присвоєно в порядку переатестації військове звання майор та призначено його доцентом спеціальної кафедри №2 Інституту Управління державної охорони України Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 2 грудня 2011 року.

02.12.2011 між ОСОБА_1 та УДО України було укладено Контракт про проходження військової служби в Управлінні державної охорони України строком на 5 років з 02.12.2011 по 02.12.2016

20.09.2019 позивачем та УДО України було укладено Контракт про проходження військової служби в Управлінні державної охорони України строком на 5 років з 20.09.2019 по 20.09.2024.

Вислуга років ОСОБА_1 станом на 01.05.2025 становить: календарна 24 роки 00 місяців 18 днів (з них в УДО України 13 років 04 місяці 29 днів), пільгова - 07 років 05 місяців 20 днів, загальна - 31 рік 06 місяців 08 днів, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідкою Служби кадрового забезпечення УДО України від 02.05.2025 №1524.

Відповідно до Довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №2/6.552д від 04.06.2018, підполковник запасу ОСОБА_1 дійсно в період з квітня по квітень 2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі районах проведення антитерористичної операції Донецька область.

Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 13 жовтня 2014 року №2/II/2/411 ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій.

Відповідно, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій, серія НОМЕР_2 , від 02.11.2004, виданого ГУ МВС України в Київській області.

19.11.2019 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_3 .

Від цього шлюбу у сторін народився спільний син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 .

ОСОБА_2 станом на 01.05.2025 має вислугу років: календарна 19 років 04 місяці 15 днів (з них в УДО України 03 роки 02 місяці 27 днів), пільгова 00 років 01 місяць 27 днів, загальна 19 років 06 місяців 12 днів, що підтверджується довідкою Служби кадрового забезпечення УДО України №1525 від 02.05.2025.

Відповідно до Довідки УДО України № 12 від 17.04.2025, позивач перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов та надання їм житлових приміщень в УДО України сім`єю з 4х осіб в черзі першочерговиків з 23.12.2020.

02.06.2021 Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією було видано ОСОБА_1 . Ордер № 157 на право зайняття службового жилого приміщення, надається службове приміщення з 3х кімнат жилою площею 53,80 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син дружини), ОСОБА_4 (син).

02.09.2024 позивачем до УДО України було подано Рапорт з проханням виключення з числа службової площі УДО України квартири, де він проживає, та надати квартиру під постійне проживання йому та його сім`ї.

За Протоколом зборів офіцерського складу Управління державної охорони України від 05.09.2024 вирішено: клопотати перед Начальником Управління про виключення з числа службової жилої площі Управління державної охорони України трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яку займає даний час як службову т.в.о. директора ДОКД УДО України полковник ОСОБА_5 та надати її під постійне проживання ОСОБА_1 з сім`єю з 4 осіб, в т.ч.: він, дружина ОСОБА_6 , син дружини ОСОБА_7 , 2006 р.н., син ОСОБА_8 , 2020 р.н. зі зняттям з квартирного обліку в Управлінні державної охорони України.

Згідно ВИТЯГУ із протоколу засідання житлово-побутової комісії УДО України від 29 жовтня 2024 року №5, заслухавши рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 02.09.2024, встановлено вислугу років - понад 31 рік загальної та понад 23 роки календарної вислуги та щодо службової квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає ОСОБА_1 разом із своєю сім`єю, вирішено, що ОСОБА_1 має право на отримання квартири жилою площею в межах від 36,0 до 54,60 кв.м. та запропоновано відповідно клопотати перед керівництвом Управління щодо виділення для постійного проживання ОСОБА_1 зазначеного службового приміщення УДО України зі зняттям з квартирного обліку УДО України у разі прийняття відповідного рішення Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією.

Згідно ВИТЯГУ із протоколу засідання житлово-побутової комісії Управління державної охорони України від 03 грудня 2024 №6, за вказівкою керівництва Управління, заслухано повторно рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 02.09.2024, визначено, що вислуга років станом на 03.12.2024 складає понад 31 рік загальної та понад 23 роки календарної вислуги. Вислуга на військовій службі 11 років 3 місяці 18 днів, у зв`язку із чим ухвалено не клопотати перед керівництвом Управління щодо виділення для постійного проживання ОСОБА_1 службової трикімнатної квартири, яку він займає разом з сім`єю у складі 4 осіб в т.ч.: він, дружина - ОСОБА_6 , син ОСОБА_8 , 2020 р.н., син дружини ОСОБА_3 , 2006 р.н. за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 20 років вислуги на військовій службі.

В подальшому, 19.12.2024 позивачем було подано на ім`я Начальника УДО України полковника ОСОБА_9 рапорт щодо розгляду питання про ймовірну можливість прийняття позитивного рішення щодо його рапорту від 02.09.2024, вказуючи, що рішення ЖПК порушу його права на житло, оскільки має загальну вислугу років 31 рік 2 місяці та 22 дні та відповідно має право на отримання у постійне користування квартири, в якій постійно проживає разом із своєю сім`єю.

УДО України, у листі від 17.01.2025 №1/9/5-49 враховано рішення житлово-побутової комісії УДО України від 03.12.2024, довідку Служби кадрового забезпечення УДО України №3272 від 03.12.2024 та зазначено про те, що станом на 03.12.2024 вислуга років ОСОБА_1 становить: понад 23 років календарної, понад 7 років пільгової, понад 31 років загальної. Вислуга на військовій службі 11 років 3 місяці 18 днів, та повідомлено позивача про відсутність 20 років вислуги на військовій службі, а також відсутність підстав щодо забезпечення житловим приміщенням для постійного проживання шляхом виключення з числа службової житлової площі трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із рішеннями ЖПК УДО України та керівництва УДО України, вважаючи порушеним право, як учасника бойових дій, на виключення спірної квартири зі складу службових жилих приміщень УДО України та надання її у постійне користування, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом визначені, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081.

Пунктом 3 Порядку №1081 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення житлом для постійного проживання здійснюється, зокрема, шляхом надання житла, виключеного з числа службового.

Особливості забезпечення житлом військовослужбовців Управління державної охорони України на час спірних правовідносин були врегульовані також Інструкцією про забезпечення житлом в Управлінні державної охорони України, затвердженою наказом Управління державної охорони України від 16 квітня 2014 року №232, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05 травня 2014 року за №470/25247. Зазначена Інструкція була чинною у 2024 році.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець пов`язав забезпечення військовослужбовця житлом для постійного проживання саме з наявністю визначеної тривалості вислуги на військовій службі, а не будь-якої сукупної вислуги років.

Отже, поняття загальної календарної вислуги та вислуги на військовій службі для цілей застосування пункту 3 Порядку №1081 не можуть автоматично ототожнюватися.

Відповідно, сама по собі наявність у ОСОБА_1 сукупної календарної вислуги понад 20 років, до складу якої включено періоди проходження служби в органах внутрішніх справ, не є достатньою підставою для висновку про наявність у нього 20 років вислуги саме на військовій службі.

Разом із тим наведені доводи апелянта не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо необхідності повторного розгляду рапорту позивача.

Колегія суддів наголошує, що предметом судового контролю у цій справі є не лише питання наявності у позивача матеріально-правових передумов для забезпечення його конкретним житловим приміщенням для постійного проживання, а й дотримання відповідачем установленого порядку розгляду поданого ним рапорту.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рапорт ОСОБА_1 від 02 вересня 2024 року вже був предметом розгляду житлово-побутової комісії УДО України 29 жовтня 2024 року.

За результатами цього розгляду комісією прийнято рішення, оформлене протоколом №5, яким сформовано відповідні пропозиції щодо подальшого вирішення питання про забезпечення позивача займаним ним службовим житловим приміщенням для постійного проживання.

Однак у подальшому той самий рапорт та питання щодо можливості виключення квартири №604 з числа службових жилих приміщень повторно винесено на розгляд житлово-побутової комісії.

03 грудня 2024 року житлово-побутовою комісією прийнято інше за змістом рішення, оформлене протоколом №6.

При цьому Інструкція №232 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначала компетенцію житлово-побутової комісії щодо вирішення питань житлового забезпечення військовослужбовців, розгляду відповідних рапортів та документів, однак не встановлювала спеціального порядку перегляду житлово-побутовою комісією власних раніше прийнятих рішень.

Матеріали справи також не містять належного обґрунтування того, які саме нові фактичні обставини, документи або зміни у правовому регулюванні виникли в період між 29 жовтня та 03 грудня 2024 року та зумовили необхідність повторного вирішення того самого питання.

Відповідачем не наведено й нормативного обґрунтування підстав, з яких питання, вже вирішене житлово-побутовою комісією за результатами розгляду рапорту від 02 вересня 2024 року, було повторно винесено на розгляд тієї самої комісії та за результатами такого розгляду прийнято протилежне за змістом рішення.

Колегія суддів зазначає, що відсутність у нормативно-правовому акті прямої заборони на повторний розгляд питання сама по собі не означає можливості суб`єкта владних повноважень довільно переглядати власні раніше прийняті рішення.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Вимога обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень передбачає необхідність урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а також наведення достатніх фактичних і правових підстав для відповідного рішення.

За обставин цієї справи повторне вирішення житлово-побутовою комісією питання, щодо якого цією ж комісією менш ніж за два місяці до того вже було прийнято рішення, без належного зазначення причин такого повторного розгляду та обставин, які зумовили прийняття протилежного за змістом рішення, не відповідає зазначеним критеріям діяльності суб`єкта владних повноважень.

Отже, колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправним рішення житлово-побутової комісії УДО України, оформленого протоколом від 03 грудня 2024 року №6.

Оскільки лист Управління державної охорони України від 17 січня 2025 року №1/9/5-49 ґрунтується на результатах такого повторного розгляду рапорту позивача, правильним є й висновок суду першої інстанції щодо визнання протиправним відповідного рішення, оформленого цим листом.

Разом із тим колегія суддів вважає необхідним зазначити, що встановлені у цій справі порушення порядку розгляду рапорту не свідчать про наявність у ОСОБА_1 безумовного права на виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових жилих приміщень та надання її йому та членам його сім`ї для постійного проживання.

Саме в цій частині доводи апеляційної скарги Управління державної охорони України заслуговують на увагу.

Пункт 3 Порядку №1081 пов`язує надання військовослужбовцю житла для постійного проживання з наявністю вислуги на військовій службі 20 років і більше. Верховний Суд, застосовуючи зазначене положення, також виходить із того, що саме така вислуга є однією з нормативних передумов забезпечення військовослужбовця житлом для постійного проживання.

Тому наявність у позивача необхідної вислуги саме на військовій службі, правова природа окремих періодів його служби та можливість їх урахування для цілей пункту 3 Порядку №1081 підлягають належній правовій оцінці під час повторного розгляду його рапорту.

Суд не вправі наперед визначати результат такого розгляду та підміняти компетентний орган при вирішенні питання, яке потребує перевірки всіх передбачених законодавством передумов.

У зв`язку із цим колегія суддів не погоджується з мотивами рішення суду першої інстанції в тій частині, з якої може випливати висновок про вже встановлене право ОСОБА_1 на отримання саме спірного житлового приміщення для постійного проживання.

Установлені обставини свідчать про порушення права позивача на належний, послідовний та обґрунтований розгляд його рапорту, однак не є достатніми для висновку про наявність у нього безумовного матеріального права на позитивне вирішення цього рапорту.

Саме тому колегія суддів вважає правильним обраний судом першої інстанції спосіб захисту у вигляді зобов`язання Управління державної охорони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02 вересня 2024 року.

Такий спосіб захисту не визначає наперед результат повторного розгляду та не зобов`язує Управління державної охорони України прийняти рішення про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових жилих приміщень.

Під час повторного розгляду рапорту відповідач повинен перевірити наявність усіх установлених законодавством умов для забезпечення позивача житлом для постійного проживання, надати належну правову оцінку тривалості його вислуги саме на військовій службі, правовій природі періоду служби в органах внутрішніх справ, документам, що містяться в його обліковій справі, та іншим обставинам, які мають значення для вирішення питання, після чого прийняти законне, обґрунтоване та належним чином мотивоване рішення.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що остаточне виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється не самою житлово-побутовою комісією, а в порядку та компетентним суб`єктом, визначеними законодавством.

Відтак рішення суду про повторний розгляд рапорту не підміняє собою рішення уповноважених органів щодо виключення конкретного жилого приміщення з числа службових.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо помилковості ототожнення загальної календарної вислуги позивача з вислугою на військовій службі частково спростовують окремі мотиви, наведені судом першої інстанції, проте не спростовують правильності його кінцевого висновку щодо протиправності оскаржуваних рішень та необхідності повторного розгляду рапорту.

Саме по собі помилкове або надмірно широке мотивування судом першої інстанції окремих матеріально-правових передумов не є достатньою підставою для скасування правильного по суті рішення, якщо обраний судом спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та не вирішує наперед питання, віднесене до компетенції суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині по суті є правильним, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для його скасування.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене апеляційна скарга Управління державної охорони України задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління державної охорони України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма