Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №320/37812/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/37812/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 104850006959 від 08 травня 2024 року про відмову у призначенні пенсії та зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 29 березня 2022 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 104850006959 від 08 травня 2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 квітня 2024 року та вирішити питання призначення йому пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 12 вересня 1989 року по 04 вересня 1990 року та з 09 жовтня 1990 року по 30 серпня 1992 року згідно з трудовою книжкою, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема, що судом першої інстанції не враховано одну з причин відмови у призначенні пенсії — відсутність довідки про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зв`язку з чим, на переконання апелянта, позивачем було подано неповний пакет документів для призначення дострокової пенсії.

Також відповідач посилається на те, що до страхового стажу позивача не були зараховані періоди роботи з 12 вересня 1989 року по 04 вересня 1990 року через непридатність для читання відтиску печатки у записі про звільнення та з 09 жовтня 1990 року по 30 серпня 1992 року у зв`язку з наявністю виправлення в даті звільнення.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії на підставі пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду цієї заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення № 104850006959 від 08 травня 2024 року про відмову у призначенні пенсії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування врегульовані Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон №1058-IV).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком за визначених цією нормою умов мають, зокрема, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, та інші визначені цією нормою категорії осіб, — після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років.

Отже, для вирішення питання про призначення дострокової пенсії відповідно до зазначеної норми пенсійним органом підлягають встановленню в сукупності передбачені законом юридичні факти, зокрема досягнення відповідного віку, наявність необхідного страхового стажу та належність особи до визначеної законом категорії.

Як установлено матеріалами справи, на дату звернення вік позивача становив 56 років 5 місяців 1 день, а визначений відповідачем страховий стаж — 31 рік 5 місяців 2 дні.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж — період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку — на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, оскільки спірні періоди роботи позивача — з 12 вересня 1989 року по 04 вересня 1990 року та з 09 жовтня 1990 року по 30 серпня 1992 року — мали місце до впровадження системи персоніфікованого обліку, питання їх зарахування до страхового стажу має вирішуватися на підставі документів та відповідно до законодавства, чинного у відповідні періоди.

Відповідно до статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується, зокрема, робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від використовуваних форм власності та господарювання.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Цей підхід підтверджується й офіційними матеріалами щодо застосування пенсійного законодавства.

На реалізацію зазначених положень постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі — Порядок №637), який є чинним нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження системи персоніфікованого обліку, є трудова книжка.

За змістом пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу можуть прийматися інші документи, що містять відомості про періоди роботи.

Отже, нормативне регулювання виходить із пріоритетності трудової книжки як основного документа про трудову діяльність, тоді як необхідність звернення до інших документів виникає насамперед тоді, коли трудова книжка відсутня, у ній відсутні необхідні записи або наявні в ній недоліки не дозволяють установити відповідні обставини.

Як установлено судом першої інстанції, трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 12 січня 1987 року містить записи про його роботу з 12 вересня 1989 року по 04 вересня 1990 року та з 09 жовтня 1990 року по 30 серпня 1992 року у Переяслав-Хмельницькій фабриці; відповідні записи скріплені печаткою та підписом директора.

При цьому підставами для неврахування цих періодів відповідач визначив непридатність для читання відтиску печатки у записі про звільнення за першим періодом та наявність виправлення у даті звільнення за другим.

Колегія суддів ураховує, що порядок ведення трудових книжок працівників у відповідний період регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.

Водночас вимоги щодо належного оформлення записів у трудовій книжці адресовані насамперед роботодавцю, на якого покладено обов`язок щодо її ведення, внесення відповідних записів та їх належного засвідчення.

Сам працівник не наділений повноваженнями щодо внесення записів до своєї трудової книжки, їх виправлення чи засвідчення та не може здійснювати контроль за дотриманням роботодавцем установленого порядку її ведення.

Тому недотримання роботодавцем установлених правил оформлення трудової книжки саме по собі не може спричиняти для працівника негативні наслідки у вигляді неврахування фактично відпрацьованого періоду, якщо наявні у трудовій книжці відомості в сукупності дають можливість установити факт та період його роботи.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої недоліки ведення роботодавцем кадрової документації не повинні покладати на працівника негативні наслідки у сфері реалізації права на пенсійне забезпечення. У самому оскаржуваному рішенні наведено постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 22 травня 2018 року у справі №683/977/17, від 08 травня 2018 року у справі №672/455/17, від 12 грудня 2019 року у справі №674/1579/16-а та від 27 квітня 2020 року у справі №648/1613/17.

Відтак формальні недоліки окремих реквізитів записів трудової книжки за відсутності обґрунтованих сумнівів щодо самого факту трудової діяльності позивача не можуть бути самостійною та достатньою підставою для неврахування відповідних періодів до страхового стажу.

Окремої оцінки потребують доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846.

Підпунктом 6 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, на який посилається апелянт, визначено перелік документів, що підтверджують право відповідних категорій осіб на призначення дострокової пенсії за віком. В апеляційній скарзі відповідач, зокрема, наводить документи про проходження військової служби, документи щодо безпосередньої участі у відповідних заходах та посвідчення учасника бойових дій.

Водночас положення пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV охоплюють не одну, а декілька самостійних категорій осіб, яким за наявності визначених законом умов надається право на дострокову пенсію.

Тому для висновку про відсутність у конкретної особи права на дострокову пенсію недостатньо лише констатувати відсутність окремого документа без з`ясування того, до якої саме передбаченої пунктом 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV категорії належить ця особа та якими документами підтверджується відповідна підстава.

Більше того, вказаний довід апеляційної скарги не спростовує висновку суду першої інстанції щодо неправомірності незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції не зобов`язав відповідача призначити позивачу дострокову пенсію.

Навпаки, суд дійшов висновку про передчасність такого способу захисту та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача і вирішити питання щодо призначення пенсії з урахуванням установленого судом обов`язку зарахувати спірні періоди роботи.

Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який розглядає заяву та формує електронну пенсійну справу, а за результатами розгляду приймається відповідне рішення.

Саме положення Порядку №22-1 щодо екстериторіального розгляду заяви застосував суд першої інстанції, пославшись також на правову позицію Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23.

Таким чином, під час повторного розгляду заяви позивача пенсійний орган зобов`язаний перевірити всю сукупність юридичних умов, необхідних для призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, у тому числі належність позивача до відповідної категорії осіб та наявність документів, передбачених Порядком №22-1.

Водночас при такому повторному розгляді відповідач має врахувати встановлений судом висновок щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 12 вересня 1989 року по 04 вересня 1990 року та з 09 жовтня 1990 року по 30 серпня 1992 року.

Отже, посилання апелянта на відсутність довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, не свідчить про помилковість рішення суду першої інстанції, оскільки цим рішенням не встановлено безумовного обов`язку відповідача призначити пенсію, а лише зобов`язано повторно розглянути заяву після усунення встановленого судом порушення щодо обчислення страхового стажу.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено критерії, за якими адміністративні суди перевіряють рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, зокрема чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, однак може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

За змістом частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача — суб`єкта владних повноважень — у справах щодо протиправності його рішень, дій чи бездіяльності покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Отже, саме пенсійний орган повинен довести наявність передбачених законом підстав для неврахування відповідного періоду роботи та правомірність прийнятого за наслідками розгляду заяви рішення.

З огляду на встановлені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є скасування рішення №104850006959 від 08 травня 2024 року та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

При цьому такий спосіб захисту не є втручанням суду у дискреційні повноваження пенсійного органу, оскільки суд не вирішив замість відповідача питання про наявність усіх передбачених законом умов для призначення пенсії, а лише визначив правову оцінку тих обставин, щодо яких відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення допустив порушення.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції під час апеляційного перегляду не встановлено.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко