Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №320/1776/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/1776/25 суддя першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 320/1776/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі – відповідач, Управління), в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії по інвалідності максимальним розміром, а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності без обмеження її максимальним розміром починаючи з 15 лютого 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію по інвалідності другої групи відповідно до Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VII) у зв`язку з проходженням служби на посаді прокурора Бориспільської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури.

Відповідно до довідки Київської обласної прокуратури від 23 лютого 2024 року № 21ф-39 про складові заробітної плати/грошового забезпечення грошове забезпечення позивача станом на 31 січня 2024 року становило: посадовий оклад – 40 000,00 грн, надбавка за вислугу років (25 відсотків) – 10 000,00 грн, а чинна заробітна плата за відповідною посадою – 58 333,34 грн.

Рішенням відповідача від 20 березня 2024 року № 103550008761 позивачу призначено пенсію по інвалідності другої групи з датою встановлення інвалідності 15 лютого 2024 року, виходячи зі стажу роботи на прокурорських посадах 13 років 0 місяців 5 днів та відсотка обчислення пенсії 60 відсотків від середнього заробітку, у зв`язку з чим основний розмір пенсії визначено в сумі 35 000,00 грн з 29 лютого 2024 року.

Водночас відповідач обмежив розмір пенсії до виплати десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, розмір яких з 1 січня 2024 року відповідно до Закону України від 9 листопада 2023 року «Про Державний бюджет України на 2024 рік» становить 2 361,00 грн, унаслідок чого сума пенсії до виплати склала 23 610,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 320/1776/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються приписи абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, якими встановлено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, а вказана норма не визнана неконституційною.

Застосувавши в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) обов`язкові правові висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20 та підтримані в подальшій усталеній судовій практиці, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність і обґрунтованість дій та рішення відповідача щодо обчислення й обмеження розміру пенсії позивача.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що судом першої інстанції належним чином не досліджено довідку про складові заробітної плати/грошового забезпечення від 23 лютого 2024 року № 21ф-39. Крім того, апелянт зауважує, що застосоване відповідачем обмеження максимального розміру пенсії суперечить частині п`ятій статті 17 Конституції України та правовій позиції, викладеній у Рішенні Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022, а положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII щодо порядку перерахунку пенсій, який визначався Кабінетом Міністрів України, визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019, у зв`язку з чим, на переконання апелянта, питання пенсійного забезпечення прокурорів має вирішуватися виключно на рівні закону без застосування будь-яких обмежень підзаконного походження.

ОСОБА_1 також наголошує, що предметом його вимог є перерахунок пенсії саме по інвалідності, а не за вислугою років, і що строк на апеляційне оскарження ним не пропущено, оскільки повний текст рішення отримано представником через систему «Електронний суд» 28 травня 2026 року, а апеляційну скаргу подано 23 червня 2026 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на неї та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Не погоджуючись із вимогами апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами передбачено чинною і не визнаною неконституційною нормою частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, правомірність застосування якої до пенсій працівників прокуратури неодноразово підтверджена Верховним Судом, зокрема в постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20 та в подальших постановах з цього питання.

Відповідач також зазначає, що призначенню й перерахунку пенсії передує ряд процедурних дій, віднесених до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, яке включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності та в інших випадках, передбачених законом, а пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Базовим нормативно-правовим актом, яким визначено права, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсій працівникам органів прокуратури, є Закон № 1697-VII.

Відповідно до частини першої статті 86 цього Закону прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років, а частиною дев`ятою цієї статті передбачено, що прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, тобто в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Водночас абзацом шостим частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Аналогічне за змістом обмеження закріплено і статтею 2 Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі – Закон № 3668-VI), дія якого поширюється, серед іншого, на пенсії, призначені відповідно до Закону № 1697-VII.

Вирішуючи питання щодо застосовності вказаного обмеження до спірних правовідносин, колегія суддів враховує, що правові висновки щодо застосування частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII у подібних правовідносинах послідовно формувалися Верховним Судом.

Так, у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 4 березня 2021 року у справі № 589/3997/16-а, сформулювала правовий висновок, за яким до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом № 1697-VII, застосовуються виключно норми цього Закону, а на розмір пенсії, перерахованої відповідно до Закону № 1697-VII, поширюються обмеження, установлені абзацом шостим частини п`ятнадцятої статті 86 цього Закону.

Зазначений правовий висновок є усталеним і послідовно застосовувався Верховним Судом у подальшій практиці, зокрема в постановах від 29 червня 2023 року у справі № 140/2530/21, від 22 серпня 2023 року у справі № 140/7066/21, від 19 грудня 2023 року у справі № 340/1053/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 240/20830/21, від 12 березня 2024 року у справі № 420/20965/22 та від 9 грудня 2024 року у справі № 580/5503/20, тобто підтримувався Верховним Судом, у тому числі, і після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022, на яке апелянт посилається в апеляційній скарзі.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про суперечність застосованого обмеження частині п`ятій статті 17 Конституції України та правовій позиції, викладеній у Рішенні Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022, колегія суддів виходить з того, що предметом розгляду в зазначеній справі були виключно приписи статті 2 Закону № 3668-VI у тій частині, у якій вони поширюють свою дію на Закон України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-ХІІ), яким урегульовано пенсійне забезпечення військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Конституції України.

Резолютивною частиною зазначеного Рішення Конституційний Суд України визнав неконституційними приписи статті 2 Закону № 3668-VI саме в частині їх поширення на Закон № 2262-ХІІ, не поширивши висновок про неконституційність на застосування аналогічного обмеження до пенсій, призначених за іншими законами, переліченими у статті 2 Закону № 3668-VI, зокрема Законом № 1697-VII.

Прокурори, на відміну від військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань і осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, не набувають того спеціального юридичного статусу, з якого частина п`ята статті 17 Конституції України прямо виводить безумовний і пріоритетний характер соціального захисту, а тому правова позиція, сформульована Конституційним Судом України щодо пенсій за Законом № 2262-ХІІ, не може без додаткового законодавчого чи судового підтвердження поширюватися на спірні правовідносини.

На правильність такого підходу вказує й те, що Верховний Суд, для якого висновки Конституційного Суду України є обов`язковими для врахування, після 12 жовтня 2022 року незмінно застосовував обмеження максимального розміру пенсії до працівників прокуратури, що додатково спростовує доводи апелянта в цій частині.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо визнання неконституційною частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019, оскільки предметом цього рішення була відповідність Конституції України положення, яким порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначався Кабінетом Міністрів України, тобто інший, відмінний від спірного, порядок нормативної індексації пенсій діючих прокурорських працівників у зв`язку з підвищенням їхньої заробітної плати.

Зазначене рішення не стосується обмеження максимального розміру пенсії, встановленого частиною п`ятнадцятою статті 86 цього ж Закону, не визнає цю норму неконституційною та не спростовує обов`язковості її застосування, у зв`язку з чим не може бути покладено в основу висновку про неправомірність оскаржуваних дій відповідача.

Колегія суддів також враховує, що в провадженні Конституційного Суду України тривалий час перебуває низка конституційних скарг, предметом яких є перевірка на відповідність Конституції України саме абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII та кореспондуючих приписів статті 2 Закону № 3668-VI у частині їх застосування до пенсій, призначених працівникам прокуратури, зокрема конституційних скарг у справах за зверненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , розгляд яких на момент ухвалення цієї постанови остаточним рішенням не завершено.

Саме собою перебування зазначених скарг на розгляді Конституційного Суду України не тягне ні зупинення дії оспорюваної норми, ні неможливості її застосування судом апеляційної інстанції, позаяк відповідно до частини другої статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закон, інший акт або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням, а до настання цього моменту чинна норма закону користується презумпцією конституційності та підлягає обов`язковому застосуванню судами загальної юрисдикції.

Оскільки станом на час розгляду цієї справи абзац шостий частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII неконституційним не визнано, а Кодекс адміністративного судочинства України не відносить саму по собі наявність нерозглянутої конституційної скарги щодо норми, яку належить застосувати, до підстав для зупинення апеляційного провадження, колегія суддів застосовує цю норму в чинній редакції. Разом з тим колегія суддів зазначає, що в разі ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання зазначеної норми неконституційною позивач не позбавлений права порушити питання про перегляд цієї постанови за виключними обставинами в порядку, передбаченому статтями 361, 363 КАС України.

Перевіряючи доводи апелянта про неповне дослідження судом першої інстанції довідки Київської обласної прокуратури від 23 лютого 2024 року № 21ф-39, колегія суддів зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення та матеріалів справи вбачається, що обставини справи встановлено саме на підставі цієї довідки, а зазначений у ній розмір чинної заробітної плати позивача (58 333,34 грн) використано відповідачем для обчислення основного розміру пенсії в сумі 35 000,00 грн, тобто саме в розмірі 60 відсотків, передбаченому частиною другою статті 86 Закону № 1697-VII.

Спір між сторонами не стосується правильності визначення бази для обчислення пенсії, а стосується виключно подальшого обмеження вже правильно обчисленого розміру пенсії до десяти прожиткових мінімумів, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неповноту встановлення обставин справи.

Ураховуючи, що прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2024 року становить 2 361,00 грн, десятикратний розмір цього мінімуму, яким відповідач обмежив пенсію позивача, складає 23 610,00 грн, що повністю узгоджується з наведеними приписами закону та підтвердженими Верховним Судом підходами до їх застосування.

Оцінюючи спірні правовідносини не лише в межах доводів апеляційної скарги, а й з огляду на ефективність захисту прав позивача, колегія суддів додатково звертає увагу, що встановлене законом обмеження максимального розміру пенсії не є непропорційним та не порушує сутності права позивача на пенсійне забезпечення, оскільки визначений відповідачем розмір пенсії до виплати (23 610,00 грн) перевищує середній розмір пенсійних виплат в Україні, а саме обмеження запроваджено законодавцем з метою дотримання розумного співвідношення між мінімальними та максимальними розмірами пенсій різних категорій громадян і не є дискримінаційним, оскільки застосовується не лише до працівників прокуратури, а й до інших категорій осіб, пенсії яким призначено відповідно до переліку законів, наведеного у статті 2 Закону № 3668-VI.

За таких обставин, надавши оцінку встановленим у справі фактичним обставинам у сукупності з наведеними нормами матеріального права та усталеною практикою Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку, що дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами вчинено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто, відповідають критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку з чим є правомірними, а позовні вимоги – необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення відповідно до статті 317 КАС України є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано норми матеріального права з урахуванням обов`язкової до застосування практики Верховного Суду та не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування чи зміни рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 320/1776/25.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 320/1776/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 320/1776/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328– 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова