Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №320/13071/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/13071/25 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу “Індикатор-13” на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Житлово-будівельного кооперативу “Індикатор-13” до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними та скасування постанов,-

В С Т А Н О В И Л А:

Житлово-будівельний кооператив «Індикатор-13» звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просив:

- визнати незаконними і нечинними з моменту прийняття та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23.04.2014 №465 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 23.06.2014 №883 у відповідній частині та постанову Національної комісії регулювання енергетики від 14.12.2010 №1729;

- стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на користь ЖБК «Індикатор-13» завдану шкоду у розмірі 641 679,76 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення її недоліків.

Підставами для залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції визначив відсутність доказів сплати судового збору у розмірі 12 653,20 грн та відсутність обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми.

Суд першої інстанції зазначив, що такі недоліки можуть бути усунуті шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 12 653,20 грн, обґрунтованого розрахунку суми, що стягується, та доказів понесення шкоди.

Ухвалу про залишення позовної заяви без руху доставлено до електронного кабінету позивача 05.05.2025.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року позовну заяву ЖБК «Індикатор-13» повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ЖБК «Індикатор-13» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що визначені судом першої інстанції недоліки позовної заяви фактично були відсутні, а тому невиконання ухвали про залишення позовної заяви без руху не могло бути підставою для її повернення.

Зокрема, скаржник зазначає, що безпосередньо в позовній заяві було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору за немайновою вимогою на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ЖБК «Індикатор-13» вважає себе колективним споживачем комунальних послуг.

Однак суд першої інстанції, визначивши необхідність сплати судового збору, не розглянув зазначене клопотання та не навів мотивів незастосування положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо майнової вимоги про стягнення 641 679,76 грн шкоди скаржник посилається на пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обґрунтованого розрахунку суми шкоди та зазначає, що такий розрахунок був наведений безпосередньо в позовній заяві, а на підтвердження заявленої суми до позову долучено відповідні докази.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною другою статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, процесуальною передумовою повернення позовної заяви з наведеної підстави є не саме по собі формальне невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, а наявність у позовній заяві недоліків, які перешкоджають її прийняттю до розгляду та які позивач не усунув у визначений судом строк.

Застосування пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачає, що визначені судом недоліки позовної заяви мають випливати з установлених статтями 160, 161 КАС України вимог, бути конкретно визначеними, а покладений на позивача спосіб їх усунення — відповідати закону.

Саме тому під час перевірки законності ухвали про повернення позовної заяви суд апеляційної інстанції не може обмежитися лише встановленням факту виконання чи невиконання ухвали про залишення позову без руху, а має перевірити, чи існували визначені судом недоліки та чи були законними вимоги щодо способу їх усунення.

Та обставина, що ухвала про залишення позовної заяви без руху не підлягає окремому апеляційному оскарженню, не позбавляє суд апеляційної інстанції можливості надати оцінку її висновкам під час перевірки законності ухвали про повернення позовної заяви, оскільки саме невиконання вимог попередньої ухвали становить безпосередню правову підставу для застосування пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

Інше тлумачення фактично унеможливило б судовий контроль за обґрунтованістю вимог, невиконання яких стало підставою для повернення позову.

При цьому процесуальні норми, які встановлюють вимоги до форми та змісту позовної заяви, покликані забезпечувати належну організацію судового розгляду, однак їх застосування не повинно набувати надмірно формального характеру та створювати непропорційні перешкоди для реалізації права особи на доступ до суду.

З матеріалів справи вбачається, що однією з позовних вимог ЖБК «Індикатор-13» є стягнення з НКРЕКП шкоди у розмірі 641 679,76 грн.

Позивач стверджує, що зазначена шкода завдана внаслідок незаконних рішень органів державної влади — оскаржуваних у цій же справі постанов відповідних державних регуляторів.

Безпосередньо в позовній заяві ЖБК «Індикатор-13» послався на пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» та зазначив, що за заявлену вимогу про відшкодування шкоди судовий збір не справляється.

Відповідно до пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю інших прямо визначених законом органів.

Разом із тим суд першої інстанції, визначаючи суму судового збору, виходив із того, що за вимогу майнового характеру позивач повинен сплатити 1,5 відсотка ціни позову, та здійснив розрахунок:

641 679,76 грн Ч 1,5 % = 9 625,20 грн.

Будь-якої правової оцінки наведеному позивачем посиланню на пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» ухвала від 05.05.2025 не містить.

Суд першої інстанції не зазначив, з яких правових підстав він вважає цю норму незастосовною до заявленої позивачем вимоги про відшкодування шкоди, яку сам позивач пов`язує з незаконністю рішень органу державної влади.

При цьому на стадії вирішення питання про відкриття провадження перевірка питання щодо справляння судового збору не повинна підміняти вирішення спору по суті.

Питання про те, чи є оскаржувані постанови протиправними, чи заподіяно ними позивачу шкоду, чи існує причинно-наслідковий зв`язок між відповідними рішеннями та заявленими збитками, а також чи правильно визначений їх розмір, стосуються насамперед обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Натомість для вирішення питання щодо застосування пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» суд повинен був надати правову оцінку характеру заявленої вимоги та наведеним позивачем підставам несправляння судового збору.

Закон безпосередньо передбачає несправляння судового збору за позовною заявою про відшкодування шкоди, яку позивач пов`язує з незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Отже, висновок суду першої інстанції про необхідність сплати 9 625,20 грн судового збору за майнову вимогу зроблений без належної оцінки норми закону, на яку прямо посилався позивач.

У позовній заяві ЖБК «Індикатор-13» також заявив вимоги про визнання незаконними, нечинними з моменту прийняття та скасування відповідних постанов державних регуляторів.

Суд першої інстанції визначив, що за таку вимогу юридична особа повинна сплатити судовий збір у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб — 3 028 грн.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що безпосередньо в позовній заяві ЖБК «Індикатор-13» заявив клопотання про звільнення його від сплати судового збору за цією частиною вимог на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

В обґрунтування цього клопотання позивач зазначив, що є житлово-будівельним кооперативом, виступає колективним споживачем комунальних послуг, а оскаржувані постанови стосуються встановлення тарифів на теплову енергію, які застосовувалися до нього.

Проте ухвала Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 не містить оцінки зазначеного клопотання.

Суд першої інстанції не встановив, чи поширюються на позивача у спірних правовідносинах положення Закону України «Про захист прав споживачів», не дослідив характер правовідносин, у яких ЖБК «Індикатор-13» вважає себе споживачем, та не навів мотивів відхилення заявленого клопотання.

Колегія суддів наголошує, що сам по собі статус житлово-будівельного кооперативу не є достатнім для автоматичного висновку про поширення на нього всіх правових гарантій, передбачених законодавством про захист прав споживачів.

Вирішення цього питання потребує оцінки характеру конкретних правовідносин та статусу, в якому відповідний кооператив виступає у цих правовідносинах.

Однак саме такої оцінки суд першої інстанції не здійснив.

За наявності заявленого та мотивованого клопотання про звільнення від сплати судового збору суд першої інстанції не мав підстав фактично залишати його без розгляду та водночас покладати на позивача обов`язок сплатити відповідну суму судового збору.

Суд мав надати заявленому клопотанню правову оцінку та, у разі відсутності підстав для його задоволення, навести мотиви такого висновку.

Таким чином, колегія суддів не робить у межах цього апеляційного перегляду остаточного висновку про наявність у ЖБК «Індикатор-13» права на звільнення від сплати судового збору за частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідні обставини судом першої інстанції не досліджувалися.

Водночас залишення заявленого позивачем клопотання без будь-якої правової оцінки та подальше повернення позову внаслідок несплати визначеної судом суми збору не відповідає вимогам належної судової процедури.

Іншою підставою залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції визначив відсутність обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми та доказів понесення шкоди.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком.

Як убачається зі змісту позовної заяви, на який посилається апелянт, ЖБК «Індикатор-13» визначив загальний розмір заявленої шкоди — 641 679,76 грн — та навів складові цієї суми, а саме:

574 276,54 грн — заборгованість за теплову енергію;

8 614,15 грн — судовий збір;

58 289,07 грн — винагорода приватного виконавця;

500 грн — поточні витрати виконавчого провадження.

Загальна сума зазначених складових становить 641 679,76 грн.

Крім того, позивач зазначив обставини, з якими пов`язує виникнення шкоди, зокрема відкриття виконавчого провадження №73333876 та примусове стягнення коштів на користь ТОВ «Київенерго-борг».

За твердженням апелянта, до позовної заяви також були додані виписка з рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» та платіжні інструкції від 16.11.2023, 21.11.2023 та 24.11.2023 на підтвердження примусового стягнення відповідних коштів.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність у позовній заяві обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми не узгоджується зі змістом позовної заяви.

При цьому колегія суддів розмежовує поняття «відсутність розрахунку» та «необґрунтованість або недоведеність розрахунку».

Вимоги пункту 3 частини п`ятої статті 160 КАС України щодо зазначення ціни позову та обґрунтованого розрахунку суми, яка стягується, спрямовані на те, щоб із позовної заяви було зрозуміло, яку саме суму заявлено до стягнення та з яких складових вона сформована.

У цьому випадку позивач визначив як загальну суму заявленої шкоди, так і її складові та пояснив обставини, з якими пов`язує виникнення відповідних збитків.

Питання ж про те, чи становлять зазначені суми шкоду в розумінні закону, чи підлягають вони відшкодуванню саме НКРЕКП, чи існує причинно-наслідковий зв`язок між оскаржуваними постановами та відповідними майновими втратами, чи належними та достатніми доказами підтверджується їх розмір, належать до питань обґрунтованості позовних вимог та мають вирішуватися під час розгляду справи.

Незгода суду з юридичною або фактичною обґрунтованістю наведеного позивачем розрахунку не є тотожною відсутності такого розрахунку.

Тому вимога суду першої інстанції повторно надати обґрунтований розрахунок за наявності такого розрахунку в позовній заяві не могла бути самостійною достатньою підставою для подальшого повернення позову.

Так само вимога надати докази понесення шкоди не може використовуватися на стадії вирішення питання про відкриття провадження таким чином, щоб суд фактично здійснював оцінку достатності доказів та обґрунтованості позовних вимог по суті.

Колегія суддів ураховує, що формально позивач не виконав вимоги ухвали Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у визначений судом десятиденний строк.

Однак сама лише ця обставина не є достатньою для висновку про законність повернення позовної заяви.

Пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України пов`язує повернення позовної заяви саме з неусуненням недоліків позовної заяви, а не з невиконанням будь-якої вимоги суду незалежно від її правомірності та обґрунтованості.

У цій справі встановлено, що: суд першої інстанції визначив необхідність сплати судового збору за майнову вимогу без надання оцінки прямому посиланню позивача на пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»; визначив необхідність сплати судового збору за немайнову вимогу, залишивши без правової оцінки заявлене позивачем клопотання про звільнення від його сплати; констатував відсутність обґрунтованого розрахунку суми шкоди, хоча такий розрахунок із визначенням складових заявленої суми був наведений позивачем.

Таким чином, висновок про наявність передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України підстав для повернення позовної заяви є передчасним.

Колегія суддів звертає увагу, що повернення позовної заяви є процесуальним заходом, який перешкоджає розгляду заявлених особою вимог, а тому застосування цього процесуального наслідку має ґрунтуватися на чітко встановлених обставинах невиконання законних та обґрунтованих вимог щодо усунення реальних недоліків позовної заяви.

Формальне застосування процесуальних норм не повинно призводити до непропорційного обмеження права особи на доступ до суду.

За змістом статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У цій справі суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву ЖБК «Індикатор-13», не врахував, що частина визначених ним недоліків фактично стосувалася питань, які або вже були відображені в позовній заяві, або потребували попереднього вирішення заявлених позивачем клопотань та наведення відповідних мотивів.

Зокрема, суд не надав оцінки заявленим позивачем підставам несправляння та звільнення від сплати судового збору, а також не врахував наведений у позовній заяві розрахунок заявленої до стягнення шкоди.

За таких обставин невиконання позивачем ухвали від 05.05.2025 саме по собі не створювало достатніх правових підстав для повернення позовної заяви відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

Отже, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до передчасного повернення позовної заяви та перешкодило подальшому провадженню у справі.

При цьому колегія суддів наголошує, що скасування ухвали про повернення позовної заяви не означає висновку апеляційного суду щодо обґрунтованості заявлених ЖБК «Індикатор-13» позовних вимог, правомірності оскаржуваних постанов НКРЕКП, наявності та розміру заявленої шкоди чи права позивача на її відшкодування.

Такі питання підлягають вирішенню судом у встановленому процесуальним законом порядку під час подальшого розгляду справи.

Так само суд апеляційної інстанції не вирішує наперед питання про безумовне поширення на ЖБК «Індикатор-13» положень частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки для відповідного висновку необхідно встановити характер спірних правовідносин та статус позивача в них, чого судом першої інстанції здійснено не було.

З огляду на викладене апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу «Індикатор-13» підлягає задоволенню, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року — скасуванню, а справа — направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Індикатор-13» — задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі №320/13071/25 — скасувати.

Справу №320/13071/25 за адміністративним позовом Житлово-будівельного кооперативу «Індикатор-13» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання протиправними та скасування постанов, стягнення шкоди направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

В.В. Файдюк