Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №320/48919/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/48919/24 Суддя першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючий суддя Говорун О.В.

судді Попова О.Г., Чуприна О.В.

Секретар судового засідання Дімінська О.О.

Позивач - ОСОБА_1 .

Відповідач 1 - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Відповідач 2 - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Третя особа 1 - ОСОБА_2 .

Третя особа 2 - ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРОПРОДУКТ"

Особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 .

Оскаржуване судове рішення - ухвала Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо відмови ОСОБА_1 у виправленні допущеної помилки в Державному земельному кадастрі, яка полягає у присвоєнні кадастрового номеру 1823481200:05:000:0049 земельній ділянці площею 1,84 га, яка передана у власність ОСОБА_3 на підставі акту серії ЯИ № 104932 виданого 15.10.2010 року, при наявності уже раніше присвоєного кадастрового номеру 1823481200:05:000:0049 земельній ділянці ОСОБА_2 площею 1,19 га на підставі Державного акту серії ЯГ № 418132, виданого 25.10.2006 року, шляхом присвоєння за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру нового кадастрового номера, наступного за останнім у відповідному кадастровому кварталі;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області виправити допущену помилку в кадастровому номері щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1823481200:05:000:0049 площею 1,84 га, яка передана ОСОБА_3 у власність на підставі акту серії ЯЙ № 1 04932 виданого 15.10.2010 року шляхом присвоєння за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру нового кадастрового номера, наступного за останнім у відповідному кадастровому кварталі та внести відповідні зміни до Державного земельного кадастру.

Ухвалою суду першої інстанції від 12.05.2026 провадження в адміністративній справі № 320/48919/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідачів: ОСОБА_2 та ТОВ "ПОДІЛЛЯ АГРОПРОДУКТ" про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, закрито.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що правові підстави для вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства відсутні, оскільки даний спір потребує вирішення в порядку цивільного судочинства, адже виник щодо законності дій (бездіяльності), що ґрунтуються на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, яка за даними реєстру речових прав перебуває у власності іншої особи.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та ухвалити нове рішення, яким вказану вище заяву позивача задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Апелянт зазначив про те, що вказаний спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, адже відсутній спір про право, а відповідач у спірних правовідносинах реалізував наявні у нього за законом контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, оскільки пов`язані із захистом майнового права позивача на земельну ділянку та вирішенням потенційного конфлікту прав з іншими особами, що виключає можливість їх розгляду в порядку адміністративного судочинства та обумовлює необхідність розгляду справи за правилами цивільного процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, надавши правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до п.п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну "владні управлінські функції", то зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 та від 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Положеннями статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI від 07.07.2011 (далі - Закон № 3613-VI) встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні системи, меліоративні мережі та інші складові частини меліоративної системи, складові частини меліоративних мереж.

Частинами 1, 2 статті 6 Закону № 3613-VI передбачено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 9 Закону № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор, зокрема: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Статтею 16 вищевказаного Закону встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої, абзаців першого, другого частини другої, частин дев`ятої, десятої статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення № 15).

Відповідно до пункту 1 Положення № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (підпункт 50 пункту 4 Положення № 15).

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Тож державна реєстрація земельної ділянки шляхом внесення до Державного земельного кадастру передбачених законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера є результатом реалізації органами Держгеокадастру належних їм контрольних функцій у сфері управлінської діяльності.

Отже, зміст вищенаведених норм вказує на те, що державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не є тотожним поняттю «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вжитому у пункті 1 статті 1 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Вказані правові висновки відображені у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 640/10412/21.

Прийняття рішення щодо державної реєстрації земельної ділянки або відмови у здійсненні такої реєстрації саме собою не породжує виникнення жодних речових прав на цю земельну ділянку (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 817/154/18).

Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 у справі № 802/1840/18-а дійшов до подібного висновку щодо застосування норм права у таких правовідносинах про те, що дії стосовно державної реєстрації земельної ділянки спрямовані на визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та не стосуються реєстрації речових прав на неї.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Зазначений висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16.

Колегія суддів враховує, що відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 128/3751/14-а, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що громадянці ОСОБА_2 на підставі Державного акту серії ЯГ № 418132 виданого 25.10.2006 року належить земельна ділянка площею 1,19 га з кадастровим номером 1823481200:05:000:0049. Разом з тим, присвоєння вказаного вище кадастрового номеру 1823481200:05:000:0049 відбулося і щодо земельної ділянки площею 1,84 га, яка передана у власність ОСОБА_3 на підставі акту серії ЯИ № 10493, виданого 15.10.2010 року.

Вказане свідчить про присвоєння одного кадастрового номеру щодо різних земельних ділянок, які мають різні площі та належать на праві власності різним фізичним особам.

Проте судом першої інстанції не було враховано того, що станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин за позивачем не було зареєстровано жодних речових прав щодо земельної ділянки площею 1,84 га, яка раніше була передана у власність його батьку - ОСОБА_3 на підставі акту серії ЯИ № 10493, виданого 15.10.2010 року.

Також, судом першої інстанції не було встановлено обставин які б свідчили про зміну або припинення цивільних відносин внаслідок відмови відповідачем ОСОБА_1 у виправленні допущеної помилки в Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки, площею 1,84 га, яка раніше належала ОСОБА_3 .

Більше того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції також не було взято до уваги факт відсутності будь-якого цивільного спору між позивачем та ОСОБА_2 щодо права володіння або користування земельною ділянкою площею 1,19 га з кадастровим номером 1823481200:05:000:0049, яка належить ОСОБА_2 , що підтверджується Державним актом серії ЯГ № 418132, що виданий 25.10.2006.

За вказаного правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо порушень правил підсудності та вважає, що даний спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у виправленні допущеної помилки в Державному земельному кадастрі, реалізував наявні у нього за законом контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Водночас спір про речове право у цій справі відсутній.

Отже, оскільки спір у даній справі не є приватно-правовим, то закриття судом першої інстанції провадження у даній справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, є помилковим та безпідставним.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 про закриття провадження підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 308, 310, 320, 321, 322 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 скасувати.

Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції - Верховного Суду.

Повна постанова складена 21.09.2026

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.Г. Попова

О.В. Чуприна