Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №620/3627/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3627/26 суддя першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі № 620/3627/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – Головне управління, відповідач, апелянт), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії без урахування індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209, із застосуванням обмеження її максимальним розміром, обчисленим станом на 01 січня 2025 року, та із застосуванням з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі – Постанова № 1778);

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.10.2025 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 (далі – Постанова № 1), з урахуванням раніше виплачених сум, а також з 01.01.2026 без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, з урахуванням раніше проведених виплат.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач, здійснюючи перерахунок пенсії на виконання Постанови № 1 та Постанови № 1778, протиправно обмежив її розмір максимальним розміром та застосував до суми перевищення понижуючі коефіцієнти, чим порушив право позивача на пенсійне забезпечення, гарантоване спеціальним законом.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-ХІІ).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 у справі № 620/7870/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2026, на Головне управління покладено обов`язок провести позивачу з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1, з урахуванням виплачених сум.

У лютому 2026 року на виконання цього рішення позивачу здійснено доплату різниці пенсії за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 у сумі 31876,08 грн, а розмір пенсії з 01.01.2025 визначено на рівні 28430,73 грн, з урахуванням індексації за 2025 рік, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209.

Разом з тим з 01.01.2026 відповідач нарахував позивачу пенсію із застосуванням до суми перевищення десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», у зв`язку з чим фактичний розмір пенсії до виплати становив 27190,37 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу з 01.01.2026 з обмеженням максимальним розміром та застосуванням понижуючих коефіцієнтів, установлених Постановою № 1778; відповідача зобов`язано здійснити з 01.01.2026 перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром та без застосування зазначених коефіцієнтів, з урахуванням виплачених сум.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Закону або Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанови № 1778 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а обмеження пенсії позивача максимальним розміром не має правових підстав з огляду на визнання неконституційною частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Водночас в частині вимог, які стосуються періоду з 01.10.2025, суд врахував, що відповідні обставини вже встановлені та виконані на підставі рішення у справі № 620/7870/25, а вимогу щодо здійснення індексації за постановою № 209 визнав такою, що не відповідає дійсності, оскільки індексацію відповідач фактично здійснив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що Постанова № 1778 прийнята на виконання статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», обумовлена введеним в Україні воєнним станом та фінансовими труднощами держави, а застосування коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (25950 грн), забезпечує справедливий баланс між правами отримувачів пенсій та суспільним інтересом.

При цьому апелянт зауважив, що позивач не належить до визначеної пунктом 2 Постанови № 1778 категорії осіб, які безпосередньо брали участь у заходах, пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії Російської Федерації, а тому передбачений цим пунктом виняток із застосування коефіцієнтів на нього не поширюється.

Крім того Головне управління посилається на висновки Конституційного Суду України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 щодо неабсолютного характеру соціально-економічних прав і можливості зміни державою механізму їх реалізації; на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», яким визнано право держави на зменшення розміру пенсій з мотивів економічної політики, а також на статтю 24 Конституції України і практику Європейського суду з прав людини у справах «Стек та інші проти Сполученого Королівства», «Sporrong and Lonnroth v. Sweden» та «Pressos Compania Naviera S.A. and others v. Belgium» щодо допустимості диференційованого підходу до соціальних виплат і меж утручання у право на мирне володіння майном.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління, встановлено строк для подання відзиву, витребувано матеріали справи із Чернігівського окружного адміністративного суду.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, свою позицію щодо вимог апеляційної скарги не висловив.

Ухвалою апеляційного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, яке включає право на забезпечення у старості, а пенсії, що є для особи основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України, а отже підзаконний нормативно-правовий акт не наділений компетенцією запроваджувати додаткові підстави для обмеження розміру пенсії.

Визначальним для вирішення цього спору є не сам факт дії в Україні воєнного стану, а спосіб, у який органи публічної влади змінили умови пенсійного забезпечення позивача, оскільки частиною другою статті 64 Конституції України допускається встановлення в умовах воєнного стану лише таких обмежень прав і свобод, які запроваджені із дотриманням вимог статті 19 Конституції України щодо підстав, меж повноважень і способу дій суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що стаття 46 Конституції України не входить до переліку прав, обмежених статтею 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (статті 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України), що є додатковим підтвердженням відсутності підстав розглядати застосування спірних коефіцієнтів як реалізацію особливого воєнного режиму обмежень, а не самостійною підставою для висновку суду.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон № 2262-ХІІ, абзацом третім преамбули якого держава гарантує особам, що мають право на пенсію за цим Законом, її розмір не нижче прожиткового мінімуму та вжиття заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до частин першої і третьої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення цієї категорії осіб базується на Конституції України і складається із цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів, а зміна умов і норм такого забезпечення здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону № 2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Обчислення пенсії за цим Законом регулюється статтею 43, а перерахунок раніше призначених пенсій – статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, згідно з частиною четвертою якої такий перерахунок здійснюється на умовах, у порядку та в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, повноваження якого при цьому обмежуються встановленням умов, порядку та розміру перерахунку і не поширюються на зміну визначеного законом переліку складових грошового забезпечення чи запровадження додаткових підстав для обмеження розміру пенсії.

Статтею 30 Закону України від 03.12.2025 № 4695-ІХ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що пенсії, призначені (перераховані) відповідно до переліку спеціальних законів, у тому числі Закону № 2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На розвиток цієї норми Кабінет Міністрів України Постановою № 1778 визначив розміри понижуючих коефіцієнтів від 0,5 до 0,1 залежно від розміру перевищення та передбачив у пункті 2 виняток із їх застосування для осіб, які брали безпосередню участь у заходах, пов`язаних з відсіччю та стримуванням збройної агресії Російської Федерації, а також для членів сімей загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Наведені положення фактично запроваджують інше, додаткове правове регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, тоді як зміни до цього Закону в частині обмеження розміру пенсій або застосування понижуючих коефіцієнтів не вносилися, що суперечить частині третій статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.

У рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти чи скасовувати їх дію, оскільки предмет такого закону є спеціальним і визначеним Конституцією України, а в разі потреби зміни законодавчого регулювання мають використовуватися окремі закони.

В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України додатково зазначив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій, установлених спеціальними законами, суперечить статті 6, частині другій статті 19 та статті 130 Конституції України, а в рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 наголосив, що аналогічні обмеження стосуються й Бюджетного кодексу України, яким не можна встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від передбаченого спеціальними законами.

Відповідно до першого речення частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії, а тому в разі суперечності між нормами закону про Державний бюджет України і нормами спеціального закону, якими врегульовано ті самі відносини, застосуванню підлягають норми спеціального закону (принцип lex specialis derogat generali).

Наведена правова позиція послідовно підтримується Верховним Судом. Так, у постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд зазначив, що перерахунок раніше призначених пенсій визначений статтею 63 Закону № 2262-ХІІ, а повноваження Кабінету Міністрів України обмежуються встановленням умов, порядку та розміру такого перерахунку і не включають права змінювати визначений законом перелік складових грошового забезпечення.

Аналогічну позицію Конституційний Суд України висловив у рішенні від 13.05.2015 № 4-рп/2015, вказавши, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, тоді як Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення цього права, керуючись Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 зазначила, що відповідно до статті 7 КАС України суд застосовує нормативно-правові акти, прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, а в разі невідповідності правового акта закону чи міжнародному договору застосовує акт вищої юридичної сили.

Зазначені висновки є усталеними і щодо аналогічного за змістом регулювання, встановленого на попередні періоди. Зокрема, постановою Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 застосування коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постановою № 1, до пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, визнано протиправним з тих самих мотивів.

Ці висновки безпосередньо поширюється і на спірні у цій справі правовідносини, позаяк постановою Верховного Суду, ухваленою за наслідками перегляду в касаційному порядку справи № 580/1002/26 за подібним позовом іншого одержувача пенсії за Законом № 2262-ХІІ до головного управління Пенсійного фонду України, касаційну скаргу відповідного головного управління залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін. Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що застосування під час обчислення (перерахунку) пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанови № 1778, якими передбачено застосування понижуючих коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів, є протиправним, оскільки зазначені положення запроваджують інше, додаткове правове регулювання у сфері, вже врегульованій спеціальним законом, суперечать статтям 19 і 92 Конституції України та статті 2 КАС України, а також фактично призводять до обмеження гарантованого статтею 46 Конституції України права на належний соціальний захист. Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України суди не застосовують нормативно-правові акти чи їх окремі положення, якщо дійдуть висновку про невідповідність таких актів Конституції або законам України, навіть якщо ці акти формально не визнані нечинними в іншому порядку.

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції наведених норм права до встановлених у справі обставин, колегія суддів не обмежується виключно доводами, наведеними учасниками справи, а самостійно оцінює відповідність оскаржуваних дій відповідача вимогам чинного законодавства та сформованій практиці Верховного Суду, оскільки саме так забезпечується належна реалізація визначеного частиною першою статті 308 КАС України обов`язку суду апеляційної інстанції перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Застосувавши наведені правові норми до обставин цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміни до Закону № 2262-ХІІ в частині запровадження понижуючих коефіцієнтів чи обмеження розміру пенсії осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, не вносилися, а тому визначене статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постановою № 1778 регулювання, яким запроваджено застосування коефіцієнтів до частини пенсії позивача, що перевищує десять прожиткових мінімумів, не підлягало застосуванню до спірних правовідносин, а дії Головного управління щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу з 01.01.2026 із застосуванням зазначених коефіцієнтів обґрунтовано є протиправними.

Доводи апелянта про те, що застосування коефіцієнтів обумовлено воєнним станом, фінансовими труднощами держави та необхідністю забезпечення справедливого балансу інтересів отримувачів пенсій, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують уваги, оскільки наявність таких обставин не звільняє суб`єкта нормотворення від обов`язку дотримуватися встановленого законом порядку зміни умов пенсійного забезпечення.

Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 не спростовує наведеного висновку, позаяк у цьому рішенні йдеться про допустимість зміни державою механізму реалізації соціально-економічних прав з огляду на фінансові можливості бюджету, однак це не звільняє від вимоги щодо належної форми (джерела) такої зміни, якою для спірних правовідносин є виключно закон, що вносить зміни безпосередньо до Закону № 2262-ХІІ, а не закон про Державний бюджет чи прийнята на його розвиток постанова Кабінету Міністрів України.

З цих самих підстав колегія суддів відхиляє й посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 29.03.2024 у справі № 440/3321/23 щодо особливого характеру заходів, які вживаються в умовах воєнного стану, оскільки наведена постанова не змінює вимог до порядку внесення змін до спеціального закону про пенсійне забезпечення.

Необґрунтованими є і й доводи відповідача щодо непоширення на позивача визначеного пунктом 2 Постанови № 1778 винятку із застосування коефіцієнтів у зв`язку з відсутністю в нього статусу особи, яка брала безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони та відсічі збройної агресії Російської Федерації.

Установлена колегією суддів неправомірність самого механізму застосування коефіцієнтів, запровадженого статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постановою № 1778, унеможливлює його застосування до будь-якого одержувача пенсії за Законом № 2262-ХІІ незалежно від наявності в нього права на передбачений пунктом 2 Постанови № 1778 виняток, а отже належність чи неналежність позивача до відповідної категорії осіб у цій справі правового значення не має.

З цих же мотивів колегія суддів не бере до уваги посилання Головног оуправління на рішення Конституційного Суду України від 22.10.2022 № 7-р(II)/2022, оскільки наведене рішення стосується оцінки конституційності обмеження пенсії максимальним розміром саме для осіб, які брали безпосередню участь у захисті суверенітету й територіальної цілісності України, розпочатому в лютому 2014 року, і не встановлює правомірності застосування коефіцієнтів, запроваджених підзаконним актом, до інших категорій одержувачів пенсій за Законом № 2262-ХІІ.

Посилання апелянта на статтю 24 Конституції України та практику Європейського суду з прав людини у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» щодо допустимості диференційованого підходу до соціальних виплат колегія суддів також відхиляє, позаяк визначення категорій осіб, на яких не поширюються обмежувальні коефіцієнти, є прерогативою законодавця, реалізованою в межах закону, і не може підміняти встановлений статтею 1-1 Закону № 2262-ХІІ порядок унормування спірних правовідносин. Сама по собі допустимість диференціації не усуває виявленого судом першої інстанції дефекту юридичної форми, в якій запроваджено оскаржуване регулювання.

Колегія суддів окремо звертає увагу на посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України». У наведеній справі йшлося про зміни, внесені безпосередньо законом про Державний бюджет України до порядку встановлення розміру пенсій за спеціальними законами, стосовно яких Європейський суд з прав людини визнав дотриманою вимогу законності за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі зміни було внесено відповідно до законної процедури, вони були доступними і передбачуваними.

У спірних же правовідносинах зміна умов пенсійного забезпечення відбулася не шляхом внесення змін до закону, а постановою Кабінету Міністрів України, прийнятою на розвиток норми закону про Державний бюджет, яка, за усталеною практикою Конституційного Суду України, не має правового підґрунтя вносити зміни до спеціального закону чи встановлювати інше регулювання у сфері, ним урегульованій.

Відтак застосоване до позивача обмеження пенсії не відповідає вимозі «якості закону», сформульованій Європейським судом з прав людини, зокрема, у справах «Sporrong and Lonnroth v. Sweden» (пункт 73) та «Pressos Compania Naviera S.A. and others v. Belgium» (пункт 33), згідно з якою втручання у право на мирне володіння майном повинне мати чітку підставу в національному законодавстві, узгоджену з принципом верховенства права, а обране Кабінетом Міністрів України джерело регулювання цій вимозі не відповідає.

Колегія суддів також перевірила правильність висновку суду першої інстанції щодо неправомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром, хоча безпосередньо цей висновок апелянтом в апеляційній скарзі не оскаржується.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було встановлено максимальний розмір пенсії, визнано такою, що не відповідає Конституції України, а відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення вона втратила чинність з дня його ухвалення.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема в постановах від 09.09.2019 у справі № 463/925/17, від 14.05.2019 у справі № 591/2109/17, від 15.04.2019 у справі № 127/4270/17 та від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, з 20.12.2016 частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ вважається відсутньою в тексті цього Закону, а внесені до неї згодом зміни щодо конкретних числових показників – нереалізованими.

За таких обставин правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром станом на 01.01.2026 не існувало, а відповідний висновок суду першої інстанції є правильним.

З приводу позовних вимог, у задоволенні яких суд першої інстанції відмовив (щодо періоду з 01.10.2025 та щодо здійснення індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209), колегія суддів зазначає, що ця частина рішення позивачем не оскаржена, а межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, встановлені частиною першою статті 308 КАС України, визначаються доводами та вимогами апеляційної скарги.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, ретельно перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надавши їм належну правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дав їм належну юридичну оцінку та правильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 1-1 Закону № 2262-ХІІ, у системному зв`язку зі статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постановою № 1778, узгодивши свої висновки з усталеною практикою Конституційного Суду України та сформованою правовою позицією Верховного Суду, у тому числі викладеною у справі № 580/1002/26.

У зв`язку з цим, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення – неправильне застосування норм матеріального права – колегія суддів не встановила, так само, як і не встановила передбаченого частиною другою цієї статті порушення норм процесуального права, яке б призвело до неправильного вирішення справи, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі № 620/3627/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі № 620/3627/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328– 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова