Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №620/2559/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/2559/26 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: – Осіпової О.О.,

суддів: – Златіна С.В., Воловика С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 р., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – відповідач-2), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 12.08.2025 № 254150036778 року про відмову у призначені пенсії позивачу;

- зобов`язати відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.01.1999 по 31.12.2008 та з 12.01.2009 по 31.01.2013 у Російській Федерації та з 13.02.2013 по 01.11.2013, з 04.11.2013 по 03.12.2014 таз 18.12.2014 по 17.12.2017 у Республіці Білорусь та призначити йому з 05.09.2025 на пенсію за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 р., адміністративний позов задоволено в повному обсязі:

- визнано протиправним та скасовано рішення відповідача-1 від 12.08.2025 року № 254150036778 про відмову у призначені пенсії позивачу;

- зобов`язано відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.01.1999 по 31.12.2008 та з 12.01.2009 по 31.01.2013 у Російській Федерації та з 13.02.2013 по 01.11.2013, з 04.11.2013 по 03.12.2014 таз 18.12.2014 по 17.12.2017 у Республіці Білорусь та призначити йому з 05.09.2025 на пенсію за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV.

Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 р., відповідач подав апеляційну скаргу.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. На обґрунтування зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував обставини, необхідні для вирішення питання про призначення пенсії.

Зазначає, що періоди роботи позивача на території Російської Федерації з 01.01.1999 по 31.12.2008, з 12.01.2009 по 31.01.2013 та Республіки Білорусь з 13.02.2013 по 01.11.2013, з 04.11.2013 по 03.12.2014 та з 18.12.2014 по 17.12.2017 не можуть бути зараховані до страхового стажу, оскільки відповідні міжнародні угоди припинили діяти для України. Вказує, що позивач має лише 16 років 8 місяців 21 день страхового стажу за необхідних 25 років, а тому відсутні підстави для призначення йому дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV. Крім того, посилається на те, що суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду щодо призначення пенсії.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Неподання відзиву відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції та розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Апеляційний розгляд справи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 05.08.2025 року позивач звернувся до відповідача-2 з заявою про призначення пенсії за віком.

Вказана заява за принципом екстериторіальності була розглянута відповідачем-1.

Рішенням відповідачем-1 від 12.08.2025 року № 254150036778 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки у нього відсутній необхідний страховий стаж. Додатково зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи:

- з 01.01.1999 по 31.12.2008 та з 12.01.2009 по 31.01.2013 у Російській Федерації, оскільки з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року;

- з 13.02.2013 по 01.11.2013, з 04.11.2013 по 03.12.2014 та з 18.12.2014 по 17.12.2017 в Республіці Білорусь, оскільки угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, припинила дію з 23 грудня 2023 року.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з положеннями ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом № 1058-IV.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 20 і 21 ст. 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 12 та 13 ст. 7 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 3551-XII), особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 19 ст. 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 11 ст. 7 Закону № 3551-XII, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абз. 4 і 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, а також абз. 6 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Як передбачено абз. 3 ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно з п. 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1) звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ст. 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Законом України від 25.04.2024 року № 3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» (далі – № 3674-ІХ), Закон № 1058-IV було доповнено ст. 24-1 якою передбачено, що періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або з міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (ч. 2 ст. 24-1 Закону № 1058-IV).

Не зараховуються до страхового стажу періоди трудової діяльності за межами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та на тимчасово окупованих територіях України після 19 лютого 2014 року особі, яка після 19 лютого 2014 року проходила військову службу (службу) у збройних силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, перебувала на посадах державної служби, на посадах в органах місцевого самоврядування у відповідних органах (формуваннях) Російської Федерації, добровільно займала посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, утворених на тимчасово окупованій території України, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора, у незаконних судових або правоохоронних органах, а також добровільно брала участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, утворених на тимчасово окупованій території України, та/або у збройних формуваннях держави-агресора (ч. 3 ст. 24-1 Закону № 1058-IV).

За правилами ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі – Закон № 5067-VI) права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 29.06.2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі – Закон № 1906-IV) укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна, Російська Федерація та Республіка Білорусь (далі по тексту також Угода).

Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі ст. 5 Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Відповідно до ст. 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до ст. 11 Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Згідно із абз. 2 та 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами.

Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Положення Угоди були чинними на момент роботи Позивача у спірний період.

Дія Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639.

При цьому, слід врахувати, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з п. 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992р. у м. Москві.

Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас, відповідно до п. 2 ст. 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком.

Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації та Республіки Білорусь або на підприємстві зареєстрованому на території цих держав після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Росії та Білорусії.

Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 року у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 року у справі № 555/2250/16-а, від 17.06.2020 року у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020 року у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020 року у справі № 345/9/17.

На час набуття позивачем трудового стажу в спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, тому підлягають застосуванню до таких правовідносин.

До того ж, стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні.

При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі – Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР.

Проте, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається з записів №№: 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20 трудової книжки серія НОМЕР_1 від 25.07.1988 підтверджується, що позивач:

- 01.01.1999 прийнятий на посаду майстра будівельної дільниці ООО «ТФ МИЛАНЖ 2000»; 31.12.2008 трудовий договір розірвано по ініціативі працівника (п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу Російської Федерації);

- 12.01.2009 прийнятий на посаду виконавця робіт будівельної дільниці ООО Фирма «АНТРЄК»; 31.01.2013 трудовий договір розірвано по ініціативі працівника (п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу Російської Федерації);

- 13.02.2013 прийнятий на посаду виконавця робіт СООО «Гранит-стройинвест»; 01.11.2013 звільнений за угодою сторін (ст. 37 Трудового кодексу Республіки Білорусь);

- 04.11.2013 прийнятий на посаду виконавця робіт СООО «Гранит-стройинвест»; 03.12.2014 звільнений за угодою сторін (ст. 37 Трудового кодексу Республіки Білорусь);

- 18.12.2014 прийнятий на посаду виконавця робіт ООО «ЛайтСтарТелеком»; 17.12.2017 звільнений в зв`язку з закінченням строку дії контракту (ст. 35 Трудового кодексу Республіки Білорусь).

Таким чином, періоди роботи позивача з 01.01.1999 по 31.12.2008, з 12.01.2009 по 31.01.2013, з 13.02.2013 по 01.11.2013, з 04.11.2013 по 03.12.2014 та з 18.12.2014 по 17.12.2017, що підтверджені даними трудової книжки, мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

Тож, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 – 4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів,–

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області — залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 р., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик