Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №420/16122/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16122/26

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – відповідач, ГУ ДМС в Одеській області), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не прийняття до розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати відповідача прийняти до розгляду заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розглянути її та прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.

Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий позивачем з пропуском строку звернення до суду, встановленого приписами статті 122 КАС України.

Наданий строк для усунення недоліків шляхом уточнення змісту прохальної частини позовної заяви та надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.

18 червня 2026 року на виконання ухвали суду ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про уточнення позовної заяви. Також позивач подав заяву про поновлення строку, в якій звертав увагу на те, що про порушене право дізнався 27.03.2026 під час розгляду в Приморському районному суді м. Одеси справи за його позовною заявою щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, накладеного на підставі частини 2 статі 2023 КУпАП, з листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 27.03.2026. Як зазначає заявник, в листі містилася інформація про те, що його заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подана 15.05.2024, повернута заявнику із відповідними роз`ясненнями. Позивач зазначає, що будь-яких рішень або листів від органу міграційної служби з приводу поданої ним заяви про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту не отримував, а тому вважаючи протиправним повернення його заяви та не прийняття відповідного рішення по суті поданої заяви, звернувся до суду з даним позовом. На переконання заявника, строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України пропущений з поважних причин, а тому просить його поновити.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 –– повернуто.

Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що з моменту подання до органу міграційної служби заяви про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, майже протягом двох років не вчиняв жодних активних дій щодо отримання результатів розгляду вказаної заяви.

Суд указав, що отримання позивачем листа не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а лише свідчить про час коли вона почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права.

Посилаючись на приписи частини 1 та 2 статті 123 КАС України, суд визнав неповажними наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду та повернув позов.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду про повернення позову постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим просить її скасувати та направити позов до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час постановлення ухвали суд першої інстанції залишив поза увагою аргументи наведені у заяві про поновлення строку, зокрема, що про порушене право дізнався 27.03.2026 під час розгляду в Приморському районному суді м. Одеси справи за його позовною заявою щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, накладеного на підставі частини 2 статі 203 КУпАП, з листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 27.03.2026.

Апелянт просить суд врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 06.03.2025 у справі №990/328/24, в якій касаційний суд досліджуючи питання щодо застосування строку звернення до суду сформулював ключові орієнтири:

- доступ до суду має бути реальним і ефективним: особа повинна мати чітку та практичну можливість оскаржити дії, що порушують її права. Це відповідає принципу верховенства права в демократичному суспільстві (справа «Белле проти Франції»/Bellet v. France);

- обмеження права на судовий захист не повинні порушувати його суть: такі обмеження мають бути законними, доцільними та пропорційними (справа «Мушта проти України»);

- механічне застосування строків без урахування обставин конкретної справи може бути непропорційним і позбавляти особу доступу до ефективного правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» / Stagno v. Belgium).

Тож апелянт зауважує, що помилкові висновки суду першої інстанції фактично порушують його право на доступ до правосуддя, гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Конституцією України.

ГУ ДМС в Одеській області у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність поданої скарги, та наголошує на тому, що про прийняте рішення стосовно поданої заяви позивач був сповіщений належним чином, а тому твердження останнього про протилежне не відповідає фактичним обставинам. Ухвалу суду вважає законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а ухвалу суду залишити без змін.

Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пункті 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини 1 статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовані приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення частини 2 статті 122 КАС України передбачають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина 3 статті 122 КАС України визначає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як мовилося вище, предметом даного спору є перевірка правомірності бездіяльності ГУ ДМС в Одеській області щодо не розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання відповідача розглянути її та прийняти відповідне рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

На виконання приписів вказаної статті та на виконання ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам, зазначеним у заяві про поновлення стоку звернення до суду, зокрема, що про порушене право дізнався 27.03.2026 під час розгляду в Приморському районному суді м. Одеси справи за його позовною заявою щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, накладеного на підставі частини 2 статі 203 КУпАП, з листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 27.03.2026. Також апелянт вказує про порушення його права на доступ до правосуддя, гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.

Надаючи оцінку наведеним доводам, колегія суддів зазначає таке.

За правилами частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Слід ураховувати, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та яка з обставин, незалежних від сторони, унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

При цьому суд зауважує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 за справою №0940/2276/18 визначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущений;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Колегія суддів враховує, що позивач із заявою про визнання його біженцем, або особою, що потребує додаткового захисту звернувся 15.05.2024.

Також колегія суддів враховує, що з даним позовом про визнання протиправною бездіяльність органу міграційної служби щодо не розгляду його заяви до Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 звернувся у червні 2026 року, тобто майже через два роки після подання відповідної заяви до суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів критично оцінює твердження апелянта, що про порушення своїх прав він дізнався в Приморському районному суді м. Одеси під час розгляду справи щодо оскарження постанови про накладення на нього адміністративного стягнення, накладеного на підставі частини 2 статі 203 КУпАП, за порушення законодавства проживання (перебування) на території України без відповідних документів.

Варто зазначити, що реалізація позивачем права на звернення до суду із позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб суб`єкта владних повноважень.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, оцінюючи вказані доводи позивача, дійшов правильного висновку про необґрунтованість заяви про поновлення строку звернення до суду, оскільки особа має проявляти зацікавленість з приводу результатів поданої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Стосовно доводів апелянта про обмеження його права доступу до правосуддя та права на справедливий суд, передбаченого Конвенцією з прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та повернення поданого ОСОБА_1 позову.

Стосовно інших аргументів апелянта, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, а тому підстав для задоволення скарги колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, а ухвала відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, тому за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 –– залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії –– залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки передбачені статтями 328, 329 КАС України.

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький