Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №420/32855/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32855/25

Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльність та стягнення штрафних санкцій

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), 3-тя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо невиплати нарахованої за період з 01.01.2018 по 31.12.2021 пенсії у сумі 249 884,19 грн;

- стягнути з ГУ ПФУ в Одеській області на його користь штрафні санкції за затримання виплати за судовим рішенням за період з 01.02.2022 по 01.09.2025 пеню у розмірі 140586,35 грн. та 3% річних у розмірі 26 864,27 грн, за рахунок його бюджетних асигнувань (усього 167 450,62 грн. за ціною позову).

Також у позовній заяві ставилося питання щодо стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області на користь позивача судові витрати.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції не врахував, що попри його звернення до ГУ ПФУ в Одеській області із заявами про виконання рішення суду у справі № 420/8353/21 судове рішення в повному обсязі не виконане, а тому вважає, що відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України за затримку виконання грошового зобов`язання боржник, окрім суми основного боргу, зобов`язаний виплатити йому суму з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 3% річних.

Таку бездіяльність відповідача вважає протиправною та наголошує на тому, що бездіяльність відповідача як державного органу, на якій покладені функції виплати нарахованої суми пенсії, не може бути виправдана браком коштів у Державному бюджеті України, у звя`язку з чим зазначає про безпідставність відмови судом у задоволенні вимог в цій частині.

Посилаючись на рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005 апелянт зазначає, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Також апелянт посилається на висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), в якій суд аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшов висновку, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі є доцільним.

Тож як вважає апелянт, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

На переконання апелянта заявлені позовні вимоги є цілком обґрунтованими, а тому вважає, що його позов має бути задоволений.

Відповідач та третя особа своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно матеріалів справи позивач неодноразово звертався до суду за захистом порушеного права.

Зокрема, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 року у справі 420/12588/20 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) підготувати та надати до ГУ ПФУ в Одеській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення перерахунку основного розміру пенсії.

Далі, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі №420/8353/21 зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок, нарахування та виплату з 01.04.2019 пенсії з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах та на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії №ЮО111873 від 16.03.2021, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням раніше проведених виплат.

Зобов`язано Пенсійний фонд України відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23.07.2014 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №1279 від 16.12.2020 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованої з 01.04.2019 пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Пенсійний фонд України здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , виходячи з 77 % відповідних сум грошового забезпечення.

Зобов`язано Пенсійний фонд України відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №1279 від 16.12.2020 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованої з 01.01.2018 пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , виходячи з 77 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням вже проведених виплат.

Зобов`язано Пенсійний фонд України відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №1279 від 16.12.2020 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованої ОСОБА_1 з 05.03.2019 з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, з урахуванням, з урахуванням вже проведених виплат.

Постановою П`ятого апеляційний адміністративний суду від 26.10.2021 у справі 420/8353/21 апеляційну скаргу Пенсійного Фонду України задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі №420/8353/21 скасовано:

- в частині зобов`язання Пенсійного Фонду України відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №1279 від 16.12.2020 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованої з 01.04.2019 пенсії ОСОБА_1 ;

- в частині зобов`язання Пенсійного Фонду України відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №1279 від 16.12.2020 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованої з 01.01.2018 пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , виходячи з 77 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням вже проведених виплат;

- в частині зобов`язання Пенсійного Фонду України відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №1279 від 16.12.2020 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованої ОСОБА_1 з 05.03.2019 з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, з урахуванням вже проведених виплат.

Ухвалено нову постанову у відповідній частині.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області провести виплату ОСОБА_1 перерахованої з 01.01.2018 пенсії за вислугу років, виходячи з 77 % відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням вже проведених виплат.

У задоволенні позовних вимог до Пенсійного Фонду України відмовлено.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі №420/8353/21 - залишено без змін.

Встановлено судовий контроль.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови апеляційного суду, протягом шістдесяти днів з дня отримання копії постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021 у справі №420/8353/21.

24.12.2021 ГУ ПФУ в Одеській області на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021 у справі №420/8353/21 подав звіт про виконання рішення суду у справі №420/8353/21. У звіті відповідач зазначив, що на виконання рішення у справі №420/8353/21 ОСОБА_1 проведений перерахунок пенсії з 01.01.2018, виходячи з 77% відповідних сум грошового забезпечення та з 01.04.2019 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії №ЮО111873 від 16.03.2021 виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно цього звіту, розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2022 становитиме 14 443,85 грн., нарахована доплата пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2021 – 249 884,19 грн. Також, у звіті ГУ ПФУ в Одеській області посилається на неможливість виплати цих коштів через відсутність відповідних бюджетних асигнувань. Зазначено, що зроблений відповідний запит та поставлено у відповідну чергу для виділення коштів з Державного бюджету України з метою виплати доплати за рішенням суду по справі №420/8353/21. Виплата нарахованої доплати буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду(а.с.25,29-41).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 у справі №420/8353/21 суд прийняв звіт ГУ ПФУ в Одеській області про виконання рішення у справі №420/8353/21.

Представник позивача 16.06.2025 звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Одеській області, в якій просив невідкладно здійснити виплату належної ОСОБА_1 доплату (різницю між нарахованою та фактично виплаченою сумою) пенсії, яка була йому нарахована ГУ ПФУ в Одеській області на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 (зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021) по справі 420/8353/21. Здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за втрату частини пенсії (доходів) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.01.2022 по 01.06.2025 (а.с.45-46).

Відповідь на вищевказану заяву позивач станом на час звернення до суду з цим позовом, не отримав.

13.06.2025 представник позивача подав адвокатський запит №01/06-01 до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому вимагав відповіді на такі питання: “Яка сума доплати була нарахована ОСОБА_1 (пенсійна справа 1501010257) після перерахунку його пенсії з 01.01.2018 по 31.12.2021 на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 (зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021) у справі 420/8353/21? Чи було внесене рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 (зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021 ) у справі 420/8353/21 до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою? Якщо так, прошу надати витяг з цього реєстру стосовно наведеного рішення. За яким номером у черзі (згідно черговості пенсійних виплат на виконання рішень суду) знаходився бюджетний запит для виділення коштів з Державного бюджету України на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 (зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021) у справі 420/8353/21 станом на момент подання такого запиту ГУ ПФУ в Одеській області? За яким номером у черзі (згідно черговості пенсійних виплат на виконання рішень суду) знаходиться бюджетний запит для виділення коштів з Державного бюджету України на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 (зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021) у справі 420/8353/21 станом на момент подання відповіді на цій адвокатський запит?” (а.с.53).

Листом від 18.06.2025 ГУ ПФУ в Одеській області надав відповідь, в якому зазначив, що на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі № 420/8353/21, зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021, проведений перерахунок пенсії ОСОБА_1 і сума доплати пенсії з 01.01.2018 по 31.12.2021 з урахуванням фактично виплачених сум склала 249884,19 грн, включена до реєстру судових рішень та поставлена у відповідну чергу станом на 16.06.2025 за № 146047, виплата якої буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України. Станом на 16.06.2025 за рахунок виділеного Пенсійним фондом України фінансування Головним управлінням здійснено погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду датою набрання рішеннями законної сили по 19.11.2020 включно. З огляду на те, що Головним управлінням включені нараховані суми пенсій до реєстру судових рішень та поставлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії (станом на 16.06.2025 за № 146047), необхідно дійти висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Таким чином, покладені судом зобов`язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління(а.с.56-61).

Також в матеріалах справи мітиться листи відповідача від 25.06.2025 на адвокатський запит від 13.06.2025 №01/06-03 та від 13.06.2025 №01/06-04, в яких зазначено, що ОСОБА_1 одержує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ. Враховуючи вищезазначене, виплату коштів, обчислених на виконання рішення суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 , буде здійснено у межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Бюджетом Пенсійного фонду України на 2024 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2024 №1156, на фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, було передбачено 500,0 млн грн, які використано в повному обсязі для погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що набрали законної сили у період по 19.11.2020. Бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік Кабінетом Міністрів України не затверджено(а.с49-52,54-55).

15.08.2025 представник позивача звернувся із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію: « 1.Яка сума доплати була нарахована ОСОБА_1 (пенсійна справа 1501010257) після перерахунку його пенсії з 01.01.2018 по 31.12.2021 на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 (зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021) по справі 420/8353/21? 2. Чи була виплачена ця сума доплати пенсіонеру або у ГУ ПФУ в Одеській області ще наявна заборгованість по виплаті зазначених коштів ОСОБА_1 .? 3. Чи було внесене рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 (зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021 р.) по справі 420/8353/21 до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою? Якщо так, прошу надати витяг з цього реєстру стосовно наведеного рішення. 4. За яким номером у черзі (згідно черговості пенсійних виплат на виконання рішень суду) знаходився бюджетний запит для виділення коштів з Державного бюджету України на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 (зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021) по справі 420/8353/21 станом на момент подання такого запиту ГУ ПФУ в Одеській області? 5. За яким номером у черзі (згідно черговості пенсійних виплат на виконання рішень суду) знаходиться бюджетний запит для виділення коштів з Державного бюджету України на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 (зміненого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2021) по справі 420/8353/21 станом на момент подання відповіді на цій адвокатський запит?” (а.с.47).

04.09.2025 адвокат отримав відповідь від ГУ ПФУ в Одеській області на запит, яка на його думку не містить вичерпної інформації стосовно поставлених запитань, але зазначено знов про наявність заборгованості перед ОСОБА_1 відповідно до наданого розрахунку ними розрахунку, за яку начебто вони відповідальності не несуть.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність, та вважаючи, що встановлена судовим рішенням заборгованість у сумі 249 884,19 грн. має бути виплачена з нарахуванням пені на цю суму та 3% річних за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Відповідно до приписів якого, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої цим Законом, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Встановивши, що заборгованість позивачу не виплачена, суд указав, що відсутні підстави для нарахування компенсації.

Також суд указав, що у даному випадку ГУ ПФУ в Одеській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, а тому дійшов висновку, що положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а заявлений позов не може бути задоволений.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до пункту 22 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Право громадян України на соціальний захист врегульоване положеннями статті 46 Конституції України, пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України та нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на підставі якого позивач отримує пенсію.

Приписи частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також передбачають, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Разом із тим, положення частини 2 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначають, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Запроваджені наведеними вище нормами заходи також є мірою майнової відповідальності, механізм реалізації якої передбачений нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Тобто, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За змістом статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

21.02.2001 постановою Кабінету Міністрів України №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, пункти 1,2 якого відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлений (визначений) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання рішення суду у справі №420/8353/21 позивачу здійснений перерахунок та донарахуванню підлягає сума у розмірі 249 884,19 грн., виплата якої буде вирішуватися після виділення бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що свідчить про те, що жодних виплат позивачу не проведено, а тому право на виплату компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати доходу позивач не набув, адже такий дохід не виплачений.

Таким чином, у межах спірних правовідносин відповідач у контексті застосування Закону №2050-ІІІ не вчиняв протиправної бездіяльності, оскільки у межах спірних правовідносин жодних платежів з виплати боргу (що є обов`язковою передумовою виникнення відповідного обов`язку за змістом Закону №2050-ІІІ) не проводив, що свідчить про відсутність події, з якою закон пов`язує виникнення обов`язку вчинити дії щодо нарахування інфляційних збитків.

Стосовно посилання апелянта на норми статті 625 ЦК України, який є спеціальним законом, який передбачає право на нарахування інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми виплат грошової заборгованості, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, запроваджені частиною 2 статті 625 ЦК України заходи є мірою майнової відповідальності.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені приписи цивільного законодавства дають підстави дійти висновку про те, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Варто зазначити, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою перерахованої пенсії позивачу на виконання рішення №420/8353/21.

Наведене свідчить про те, між позивачем та органом Пенсійного фонду відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати пенсії, оскільки питання щодо своєчасної виплати пенсії врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»..

Також варто зазначити, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом № 2050-ІІІ та Порядком №159.

Як положення частини 2 статті 625 ЦК України, так і положення частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у кореспонденції із нормами Закону № 2050-ІІІ запроваджують рівнозначні та однакові за правовою природою міри майнової відповідальності за вчинення одного і того ж діяння - порушення суб`єктом владних повноважень строку проведення грошового платежу з виплати пенсії.

Як мовилося вище, згідно статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, у силу приписів статті 61 Конституції України положення наведених норм закону не можуть застосовуватись одночасно, а пріоритет у застосуванні належить віддати положенням частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у поєднанні із положеннями Закону №2050-ІІІ як спеціальним нормам права у сфері пенсійного забезпечення.

Стосовно посилання апелянта на висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) колегія суддів зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц сформований висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Таким чином, за результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статі 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин та відсутні підстави для визнання протиправними дії відповідача щодо не виплати заборгованості.

З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вказані доводи апелянта є помилковими, а тому погоджує висновок суду про відмову у задоволенні вимог позивача щодо виплати збитків від інфляції за несплату донарахованої пенсії.

Стосовно доводів апелянта про безпідставність відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати нарахованої на виконання рішення суду у справі №420/8353/21 за період з 01.01.2018 по 31.12.2021 пенсії у сумі 249884,19 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до приписів частини 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі №816/2016/17, а також в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 11.12.2020 у справі №826/13146/18.

Згідно матеріалів справи, а саме зі змісту позовної заяви та змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльність відповідача, вчиненою (допущеною) при виконанні рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення в межах справи №420/8353/21.

З огляду на викладене, у разі невиконання судового рішення, особа має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України, зокрема, які визначені статтями 382-383 КАС України в межах справи № 420/8353/21.

Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження та не передбачає можливості його задоволення у обраний позивачем спосіб.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильним, ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає неведеним вище нормам матеріального права.

Доводи ж апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, надавши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги та не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльність та стягнення штрафних санкцій – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький