Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №562/524/26 — Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/524/26

Номер провадження 1-кп/562/163/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.09.2026 року Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Здолбунів кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024181130000472 від 11.12.2024 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Здолбунів, Рівненського району Рівненської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, придатним до військової служби, належним чином 09.12.2024 повідомленим про необхідність з`явитись на 18:00 год. 09.12.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки у складі команди до військової частини НОМЕР_1 та проходження військової служби за мобілізацією, у зв`язку із проведенням загальної мобілізації згідно Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022, Указу Президента України №255/2023 від 01.05.2023 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», затвердженого Законом України №3058-IX від 02.05.2023, а також про наслідки неявки за вказаним викликом, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації за наступних обставин. Так, ОСОБА_4 , не маючи права на відстрочку чи звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, достовірно володіючи інформацією про час відправки для проходження військової служби та місце розташування збірного пункту, діючи умисно, без поважних причин, всупереч вимогам ст.65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не прибув о 18:00 год. 09.12.2024 на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку із проходженням військової служби за мобілізацією, внаслідок чого ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину не визнав та пояснив суду, що протягом 15 років він є ОСОБА_6 . З дитинства він навчався з Біблії і вона формувала його як особистість. В Біблії є вимога Бога, яка переконує його, що навіть навчання і приналежність до військових формувань є неприпустимою. Відповідно, він має несумісні із проходженням військової служби переконання. Зазначив, що подавав заяву до ТЦК та СП на проходження альтернативної служби, однак її не прийняли й направили на проходження ВЛК, яку він особисто пройшов, був визнаний придатним до військової служби та результат не оскаржував. Не заперечував того, що отримав бойову повістку для явки до ТЦК та СП на 09.12.2024 для відправки для проходження військової служби у Збройних Силах України, однак не з`явився туди у визначений час з релігійних міркувань. Також зазначив, що був попереджений про кримінальну відповідальність у разі ухилення від призову. Звернув увагу, що у період з 2018 по 2021 рік проходив альтернативну службу у Здолбунівській центральній міській лікарні на посаді підсобного працівника, ніколи не залишався осторонь, допомагав як волонтер внутрішньо переміщеним особам. Повідомив, що з 25.01.2023 він призначений Керівним комітетом Релігійної організації на посаду священнослужителя – старійшиною збору.

Незважаючи на покази обвинуваченого ОСОБА_4 , який свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнає, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, доведена повністю сукупністю доказів, наданими стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні відповідно до ст. 94 КПК України.

Так, свідок ОСОБА_7 який є працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 суду пояснив, що ОСОБА_4 пройшов військово-лікарську комісію, в результаті якої визнаний придатним до несення військової служби. В подальшому ОСОБА_4 була вручена бойова повістка із зобов`язанням з`явитися 09.12.2024, однак обвинувачений в призначену дату не з`явився, причину неявки не повідомив.

Свідок ОСОБА_8 , який є працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 , суду пояснив, що ОСОБА_4 була вручена бойова повістка та роз`яснено обов`язок з`явитися в призначену дату, однак останній до пункту збору не прибув. Додатково зазначив, що перебування в Свідках Єгови не звільняє відповідно до чинного законодавства від проходження військової служби під час воєнного стану.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що його син ОСОБА_4 є Свідком Єгови та ще зі школи разом з мамою регулярно відвідував релігійні зібрання у релігійній громаді Свідків Єгови. Підтвердив факт проходження сином альтернативної служби під час пандемії COVID-19.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що ОСОБА_4 є Свідком Єгови з вересня 2010 року, перебуває на посаді священнослужителя місцевої релігійної громади Свідків Єгови. В період пандемії COVID-19 ОСОБА_4 проходив альтернативну службу у Здолбунівській центральній міській лікарні. Також зазначив, що ОСОБА_4 добровільно прибув до ТЦК та СП, пройшов військово-лікарську комісію і йому була вручена бойова повістка на іншу дату, проте в призначену дату у пункт збору останній не з`явився із релігійних переконань.

Свідок ОСОБА_11 , який є заступником начальника слідчого відділення відділення поліції № 6 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області пояснив, що інформація в додатку до супровідного лиса від 10.02.2026, отримана на його запит від ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відрізняється та відповідає тому, що є у матеріалах кримінального провадження.

Крім того, вина обвинуваченого ОСОБА_4 підтверджується сукупністю досліджених судом письмових доказів:

- витягом з ЄРДР №12024181130000472 від 11.12.2024, згідно якого до ЄРДР внесено відомості про те, що ОСОБА_4 , не маючи права на відстрочку чи звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, достовірно володіючи інформацією про час відправки для проходження військової служби та місце розташування збірного пункту, діючи умисно, без поважних причин, не прибув о 18:00 год. 09.12.2024 на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку із проходженням військової служби за мобілізацією, внаслідок чого ухилився від призову на військову службу під час мобілізації (а.п.1);

- повідомленням про кримінальне правопорушення ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 , про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України (а.п.8);

- актом неявки військовозобов`язаного на відправку до військової частини у складі команди від 09.12.2024, згідно якого 09.12.2024 о 18:00 год. військовозобов`язаний солдат ОСОБА_4 не з`явився на збірний пункт для відправки у складі команди НОМЕР_1 без поважних причин, про причину неявки не повідомив (а.п.9);

- актом щодо відмови військовозобов`язаного від підпису у бойовій повістці, згідно якого 09.12.2024 під час зарахування військовозобов`язаного ОСОБА_4 до складу команди для комплектування військової частини НОМЕР_1 , в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовився від підпису у бойовій повістці (а.п.10);

- поіменним списком військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваних на військову службу під час загальної мобілізації від 09.12.2024, згідно якого солдат ОСОБА_4 не прибув на відправку 09.12.2024 (а.п.11-12);

- довідкою військово-лікарської комісії від 10 жовтня 2024 року №207/2708 та карткою 207/2708 обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного, згідно з якими ОСОБА_4 придатний до військової служби (а.п.13-14);

- протоколом огляду речей від 12.12.2024(а.п.16);

- постановою слідчого про визнання речей та документів речовими доказами у кримінальному провадженні та приєднання їх до кримінального провадження від 12.12.2024(а.п.17-18);

- інформаційним листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.12.2024, згідно якого ОСОБА_4 права на відстрочку та звільнення від призову на військову службу під час загальної мобілізації немає. Військовозобов`язаний ОСОБА_4 прийнятий на військовий облік 10.10.2024. Військовозобов`язаний ОСОБА_4 відноситься до категорії «Військовозобов`язаний запасу». ОСОБА_4 військово-лікарську комісію №207/2708 від 10.10.2024 не оскаржував (а.п.31);

- листом КНП «Здолбунівська ЦМЛ» від 18.12.2024 №3880/01-20/24, згідно якого ОСОБА_4 в приймальне та поліклінічне відділення закладу у період часу з 01.12.2024 по 12.12.2024 за медичною допомогою не звертався (а.п.33).

Також дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження судом встановлено, що заявою від 10.10.2024 ОСОБА_4 повідомив голову Рівненської районної державної адміністрації, що він є охрещеним присвяченим Божим служителем, Свідком Єгови з 2010 року. На основі його щирого переконання і навченого Біблією сумління він не може брати до рук зброї, вчитися воювати чи якимось іншим чином підтримувати будь-яку військову справу. Просить замінити проходження військової служби у воєнний час на невійськову (цивільну) службу (а.п.44);

- повідомленням від 11.10.2024 ОСОБА_4 повідомив начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , що не може поїхати у військову частину по повістці 14.10.2024 на відправку, оскільки звернувся із заявою про заміну проходження військової служби у воєнний час на невійськову (цивільну) службу. Через свої релігійні переконання він не може брати до рук зброї, вчитися воювати чи якимось іншим чином підтримувати будь-яку військову справу (а.п.47);

- заявою від 10.10.2024 ОСОБА_4 повідомив начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , що він є охрещеним присвяченим Божим служителем, Свідком Єгови з 2010 року. На основі його щирого переконання і навченого Біблією сумління він не може брати до рук зброї, вчитися воювати чи якимось іншим чином підтримувати будь-яку військову справу. Просить замінити проходження військової служби у воєнний час на невійськову (цивільну) службу (а.п.50);

- з довідки Центру Свідкв Єгови Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» за №15272 від 28.08.2024 слідує, що ОСОБА_4 з 05 вересня 2010 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, 25 січня 2023 року він призначений Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя – старійшиною(єпископом) збору (а.п.51);

- згідно листа КНП «Здолбунівська ЦМЛ» від 03.01.2025 №48/01-20/25 ОСОБА_4 проходив альтернативну (невійськову) службу з 16.11.2018 по 15.02.2021(а.п.67).

Сторона захисту не спростувала доказів прокурора.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Суд визнає належними та допустимими доказами, які були досліджені в судових засіданнях, оскільки вони відповідають вимогам КПК України, порушень вимог ст.ст. 104, 106, 223 КПК України чи вимог ст.ст. 87, 99 КПК України не виявлено та стороною захисту не доведено.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких й узгоджених між собою (рішення у справах «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Наведені докази в своїй сукупності поза всяким розумним сумнівом доводять факти того, що військовозобов`язаний ОСОБА_4 всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст.ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-IX від 03.03.2022, Указу Президента України № 255/2023 від 01.05.2023, затвердженого Законом України №3058-ІХ від 02.05.2023, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попереджений щодо вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та будучи належним чином повідомленим про місце, час прибуття, 09.12.2024 без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 та без вагомих причин відмовився від проходження військової служби, ухилившись таким чином від призову на військову службу під час мобілізації.

Даючи оцінку наведеним вище доказам у їх сукупності, суд визнає їх достовірними, оскільки вони відповідають фактичним обставинам у справі, узгоджуються між собою, взаємно доповнюючи один одного, здобуті з дотриманням порядку, встановленого кримінально-процесуальним законодавством, і сумнівів в їх достовірності не викликають, а тому на підставі аналізу цих доказів, суд приходить до висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину доведена і дає підстави для винесення обвинувального вироку відносно останнього.

Таким чином, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, заслухавши пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 , свідків, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку про те, що діяння кримінального правопорушення мало місце, дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ст. 336 КК України як умисні дії, які виразилися в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.

Щодо посилання ОСОБА_4 на неможливість призову на військову службу через наявність релігійних переконань, суд зазначає таке.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі статтею 65 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.

Тобто Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.

Україна як держава веде облік осіб, які є військовозобов`язаними, і здійснює стратегічне планування оборонних операцій з урахуванням інформації про кількість осіб, які перебувають на такому обліку та можуть у разі загрози державності під час війни бути залучені до оборони держави.

Так, призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов`язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов`язаний з іншими видами несення цієї служби, як наприклад виконання обов`язків водія, кухаря, ремонтника техніки.

Положенням Закону України від 12.12.1991 № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі - Закон), яким унормовано правові підстави та порядок заміни військової служби альтернативною (невійськовою).

За змістом частини 1 статті 1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених у ст. 15 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень частини 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Всупереч доводам сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Суд критично оцінює посилання сторони захисту на практику ЄСПЛ, за якою відмова особі у доступі до альтернативної служби була визнана порушенням статті 9 Європейської конвенції з прав людини, а саме свободи думки, совісті і релігії, зокрема тому, що ці порушення встановлені у країнах, які на той час не перебували у воєнному стані. За таких умов мобілізація особи всупереч її релігійним переконанням становить надмірне втручання в права людини. Стан захисту країни від зовнішньої агресії створює інші, особливі обставини, які не оцінювались ЄСПЛ.

Положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

В умовах збройної агресії проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в статті 9 Конвенції та статті 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань.

З довідки Центру Свідкв Єгови Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» за №1260 від 20.02.2026, яка надана обвинуваченим ОСОБА_4 слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 05 вересня 2010 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, 25 січня 2023 року він призначений Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя – старійшиною(єпископом) збору.

ОСОБА_4 під час судового розгляду довів факт наявності у нього певних релігійних переконань, суд не заперечує їх важливість саме для нього. Але воєнний стан в Україні накладає обмеження на всі сфери суспільного та особистого життя. Тому право сповідувати свою релігію або переконання, яке визнається та захищається державною, є обмеженим в частині відмови від мобілізації. Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Україна запровадила альтернативи військовій службі в мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.

У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов`язаних із необхідністю виконання певного обов`язку і свободою віросповідання.

Існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.

Ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов`язаних громадян України прийняття певних обмежень.

Отже, з матеріалів справи слідує, що військовозобов`язаний ОСОБА_4 військово-лікарською комісією був визнаний придатним до військової служби та без достатніх підстав відмовився від проходження військової служби.

Суд вважає необхідним зазначити, що призов ОСОБА_4 на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що невизнання вини обвинуваченим, зазначення релігійних переконань, як підстави для ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, спрямоване на спотворення фактичних обставин справи для уникнення кримінальної відповідальності за вчинене.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також вимоги частини 2 статті 50 КК України, якою встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Обставин, які згідно ст.ст. 66, 67 КК України, пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом не встановлено.

Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує вимоги ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, межі санкції ст. 336 КК України, тяжкість скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України є нетяжким злочином, суд приходить до переконання про необхідність призначення йому покарання, передбаченого санкцією вищевказаної статті у виді позбавлення волі.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд обравши вид та розмір покарання в межах санкції частини статті закону, який передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, враховуючи дані, що характеризують особу винного, який одружений, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, за місцем проживання компрометуючі матеріали відсутні, враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, зважаючи на те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_4 вчинив вперше, його тяжкість (є нетяжким злочином), відповідно до довідки №1260 від 20.02.2026, він з 05 вересня 2010 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, 25 січня 2023 року призначений Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя – старійшиною(єпископом) збору, суд вважає, що з урахуванням принципу співмірності та індивідуалізації покарання, обставини цього конкретного кримінального провадження дають підстави для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України, що буде справедливим, співмірним вчиненому, достатнім та необхідним для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Вказана правова позиція щодо призначення покарання підтверджена в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі №573/838/24; постанові від 19 серпня 2026 року колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №608/1088/23; постанові від 26 серпня 2026 рокуколегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №282/241/25.

Відповідно до ч.6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

Запобіжні заходи ОСОБА_4 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувалися і на теперішній час підстави для їх застосування відсутні.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 на період іспитового строку наступні обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Документи кримінального провадження №12024181130000472 залишити в матеріалах кримінальної справи протягом усього часу їх зберігання.

На вирок може бути подана апеляція до Рівненського апеляційного суду через Здолбунівський районний суд Рівненської області протягом 30 днів з моменту його проголошення, а обвинуваченому в той же строк з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а копія вироку обвинуваченому та прокурору підлягає врученню негайно після проголошення.

Суддя ОСОБА_1